ТОП 10:

Визволення Близнюків та району у вересні 1943 року. Початок нового життя.



На початку вересня 1943 р. німці повністю спалили приміщення редакції та друкарні у Близнюках.

На світанку 16-го вересня 1943 р. до селища увірвався танк молодшого лейтенанта Ніколенка Я. Н. з 31-ї Барвінківської окремої ордена Кутузова 2-го ступеня танкової бригади на чолі з генерал-лейтенантом Бурдовим Д. М. Воїни 35-ї Лозівської Червонопрапорної стрілецької дивізії генерал-майор Кулагін І. Я., 25-ї гвардійської Чапаєвської стрілецької дивізії генерал-майор Шафаренко П. М. і 60-ї гвардійської стрілецької дивізії генерал-майор Монахова Д. П. визволили Близнюківський район від німецько-нацистськихзагарбників [2].

«За наказом сільради під час визволення Близнюків, мешканці рили окопи глибиною до 3-х метрів, де переховувалися від німців, - згадує М.Я.Волков. – Під час відступу німці підпалювали хати. Дійшли до краю вулиці Жовтневої і стався вибух. Після цього більше хат не палили. Німці виганяли людей з хат, частина з них тікала у балку. Потім прийшли наші: «Німців нема?» - запитували червоноармійці під час визволення» [81].

У газеті «Красная звезда» за 16 вересня 1943 р. було вказано: «На Павлоградському напрямку наші війська, продовжуючи розвивати наступ, просунулись вперед від 10 до 15 кілометрів, зайняли понад 120 населених пунктів і серед них крупні населенні пункти – Князеве, Різдв’янка, Надеждине, Старі Близнюки, залізничні станції Краснопавлівка та Близнюки.»

На підступах до Лозової вздовж залізничної колії кипіли жорстокі бої. Бій за крупне село і станцію Близнюки тривав цілу добу. Німці, засівши в руїнах хат і станційних будов, вели інтенсивний вогонь із гармат і мінометів.

Коли ж наші рухомі частини і автоматники під покровом ночі стали обходити Близнюки, німці розпочали флангову контратаку. Вони ввели в бій до батальйона піхоти при підтримці чотирьох танків. Контратака була відбита, але вона затримала обхідний маневр. Довелось вибивати німців із кожної околиці села. Вранці село Близнюки було повністю очищене від гітлерівців. Зі звільненням цієї станції і села наступаючі швидше просунулись до Лозової.

На честь танкістів-визволителів у райцентрі встановлено пам’ятний знак - танк на п’ятдесталі. А чотирьом танкістам- Ніколенку Я. Н., Федотову М. І., Мерінову В. О. та Лещенку І. С., чий екіпаж перший увірвався у Близнюки, присвоєно звання «Почесний громадянин смт Близнюки».

Збитки, завдані Близнюківщині німецько-нацистськими загарбниками, були оцінені в три мільярди карбованців. За час німецької окупації в районі було зруйновано 6309 будівель, з них 3984 будівель машино-тракторних станцій, 40 будівель радгоспу. Район лежав у руїнах. Та вже на третій день після вигнання окупантів в районі відновили свою роботу 71 колгосп, три МТС і два радгоспи [25].

З 1943 р. у Близнюках почала працювати лікарня, школа, МТС. Створено підприємства по виробництву цегли і черепиці, відкрито декілька столярних майстерень і ковальнь. У кінці 1943 - на початку 1944 рр. промислові підприємства почали випускати першу продукцію. У 1944 р. відновлено, приміщення будинку культури. Цього ж року поновила свою роботу районна газета під назвою «Соціалістичні лани».

Після визволення району німецько-нацистських окупантів його жителі, не гаючи часу, взялися за відбудову народного господарства, щоб поставити його на службу фронту. Комсомольці та молодь виступили ініціаторами збору коштів на спорудження літака «Комсомолець Близнюківщини». Було зібрано 120 тисяч карбованців. Радянський уряд надіслав комсомольцям району з приводу цієї події привітання і побажав успіхів у відбудові зруйнованого господарства. Літак було вручено нашому земляку-льотчику Г.Г.Манику. На ньому він бив ворога в Румунії, Болгарії, Югославії. Всього у фонд оборони трудящі району внесли майже три мільйони карбованців. Крім того, вони підписалися на державну позику на чотири мільйони карбованців, відправили на фронт три тисячі подарунків. У 1944 р. учителі зібрали 23 006 крб. на будівництво танкової колони «Народний учитель» [22].

Із виступу на зборах колгоспу ім. Щорса Близнюківського району 20 листопада 1943 р.: «...ми, колгосп імені Щорса...вітаємо подвиги Червоної Армії, котра визволяє міста і села Соціалістичної Батьківщини і мільйони радянських громадян від німецько-нацистського гніту. Всім зрадникам Батьківщини, а також зрадникам колгоспу імені Щорса шлемо своє прокляття. Беремо на себе такі обов’язки:

1. Виконати хлібоздачу у фонд Червоної Армії до 1.12.43 р.

2. Зміцнювати трудову дисципліну в колгоспі шляхом 100 % виходу колгоспників на роботу.

3. Всебічно допомагати бійцям Червоної Армії шляхом дотермінового виконання всіх державних поставок та збору подарунків для червоноармійців.

4. Укомплектувати колгоспні ферми до 1.12.43 р.

5. Брати активну участь у відбудові сільського господарства...»

Чимало близнюківців відзначились на фронтах, звершили подвиги.

Героєм Соціалістичної Праці у роки війни став наш земляк, залізничник Кутепов Микола Петрович. У 1942 р. його призначили старшим машиністом паравоза колони особливого резерву НКШС №10. Вдень і вночі гриміли бої: Сталінградська битва, Курська дуга. Під обстрілами і бомбардуванням противника, по фронтових дорогах паровози ОРКШ-10 підвозили ешелони з технікою, боєприпасами, продовольством, вивозили состави з пораненими.

Одним з безстрашних бійців паровозної колони №10 був Микола Петрович Кутепов. Одного разу його паровоз був поданий під наливний состав. День стояв спекотний, цистерни нагрілись. Ворожі літаки вишукували поїзди з пальним. Ледве сонце зайшло за горизонт, як заговорили наші зенітки: на станцію прорвались німецькі літаки. Якби в состав попали бомби, то станція злетіла б у повітря. Де-не-де почали вибухати бомби. У такій ситуації дорога кожна хвилина. Тільки вміння Кутепова орієнтуватися в складній бойовій обстановці допомогли уникнути біди. Він вивів состав на перегін в безпечне місце, направивши вперед головного кондуктора, щоб попередити зіткнення із зустрічним поїздом. Подібні героїчні вчинки М.П.Кутепов здійснював неодноразово.

За самовіддану працю і високі показники в роботі за період радянсько-німецької війни Указом Президії Верховної Ради СРСР 5 листопада 1943 р. йому присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці [8].

Уродженець села Новоолександрівка нашого району Павло Сергійович Мовчан брав участь у обслуговуванні міжнародних конференцій глав держав: СРСР - Й.Сталіна, США - Ф.Рузвельта, Великобританії - У.Черчіля в Тегерані в 1943 році і в Ялті в лютому 1945 р. Він, як офіцер-співробітник Держбзпеки СРСР, приймав активну участь в охороні конференції. Також, як спеціаліст-зв’язківець у 1943-1944 рр. забезпечував урядовим зв’язком командування 3-го Прибалтійського фронту з Генеральним штабом в Москві.

Героїчно билися з фашистами й артилеристи Грабовський М. Т., Голубничий М. І., Дураков М. А. Вони – кавалери трьох орденів солдатської Слави. Відзначилися в боях й командир роти Коноваленко О. П., десантник Косік М. О., автоматники Новоторцев А. О., Маркелов О. І., матроси Золотько Д. К., Зуб М., розвідник Єдименченко ВФ., механік літаку Ільченко Й. К., партизан Григорій Сагаровський та багато інших близнюківців.

В районі є сім’ї, в які не повернулися з поля бою чотири, п’ять, шість, а то й і сім чоловік. Так в сім’ї Притули з села Садове загинуло чотири брати-рядові Григорій і Степан, сержант Федір, лейтенант Сергій. П’ятеро рідних втратила сім’я Чуприни з Берестівської сільради, шестеро - сім’я Грищенка з села Бурбулатове, семеро - сім’я Онишка з села Софіївка - Перша. Скільки горя увійшло в хати цих сімей, скільки сліз пролили батьки загиблих воїнів!

Понад п’ять тисяч близнюківців не повернулися з війни, загинули в боях за свободу рідної Вітчизни. Серед них генерал - майор із Острівщини Деркач М. С., Хорольський Є. Ю., Шафаренко М. Д. та ін.

Генерал-майор Деркач М.С у роки Другої світової війни командував артилерійським корпусом. Брав участь у боях на Волоховському напрямку, в обороні Ленінграда, взятті Кенігсбергу. Загинув 27 квітня 1945 р. у німецькому місті Кюстрин на Одері. В Москві на другому кладовищі Московського крематорія йому поставлено пам’ятник. Документи про його службу у лавах Червоної Армії знаходяться у музеї Армії, у відділі артилерії [2].

У боях з німецько-нацистськими загарбниками за наш район склали свої голови майже чотири тисячі солдатів і офіцерів Червоної Армії. За визволення нашого району загинули командир 41-ї гвардійської стрілецької дивізії генерал-майор Іванов М. П., командир 64-ї кавалерійської дивізії полковник Симеров М. В., Герой Радянського Союзу Єлохін А. О., сержант-піхотинець Герой Радянського Союзу Кондирев В. І. та багато інших.

Після звільнення від німецько-нацистських загарбників поля району треба було очищати від вибухонебезпечних предметів. Були створені команди мінерів на чолі з Л.Г.Фесенком, Хіценком та Шмарьовим.

У 1944 р. з фронту повернувся Леонід Гаврилович Фесенко, а у 1945 р. його було направлено у Харків на курси мінерів. По закінченню курсів повернувся на Близнюківщину, де його було призначено начальником команди. Тринадцять чоловік зовсім юних дівчат та хлопців – це була його команда мінерів. Це були по суті справи діти. Сантиметр за сантиметром прочесували поля, щомиті лякаючись того, щоб не наразитись на міну. З високого бур’яну безперестанно за тими дітьми підглядала смерть, тому Л.Г.Фесенко довіряв їм елементарне: знахідку помітити прапорцем. А потім, коли юнаки віддалялися метрів за 200, сам розміновував і підривав [81].

Якось в Добровіллі, в колгоспному садку натрапили на бомбу вагою з 500 кілограмів. Мінери викотили те страшило за село, попередили жителів і селом прокотився страшної сили вибух.

Останній такий вибух з-під рук Фесенка стався в с. Варварівка в 1946 р., де в полі знайшли протитанкову міну. «Мінер помиляється лише один раз!», - весь час повторював Л.Г.Фесенко. Адже були в районі такі бригади, як у нього, які втрачали людей.

Бригада Фесенка звільняла від вибухонебезпечних предметів, що залишилися з часів війни, поля всіх господарств району, починаючи від Близнюківського маслозаводу до Дніпропетровської та Донецької областей в напрямку КСП «Більшовик», «Червона Самара», «Радянська Україна».

У грудні 1945 р. в обласному центрі Леоніду Гавриловичу Фесенку було вручено нагрудний знак «Відмінник мінер».

«Працюючи, я не відчував страху, - згадував Л.Г.Фесенко, - Війна вибила це поняття. Ми проходили десятки і сотні кілометрів пішки, нас підвозили, якщо траплялося, якимось транспортом. Спека, холод, дощ – всього бувало. Але дівчата та хлопці йшли вперед. Серед них були і зовсім дітлахи, як М.Я.Волков. Вони тримали прапорці біля знайдених мін і справи посувалися швидше. Траплялося, що зносили снаряди докупи, а потім зривали. Життя було, як кажуть, на волосині» [81].

Серед близнюківців також були жертви німецьких концтаборів. Серед них Толстой П. Г. - колишній в’язень «Бухенвальду» та ін. У захисті Брестської фортеці брали участь: М.І.Мясников, Я.Г.Бірюк та К.А.Туравєєв.

Один із наших земляків Руденко Микола Єгорович, який до війни жив у Близнюках, служив льотчиком 996-го штурмового авіаполку у смузі бойових дій 1-го і 4-го Українських фронтів. На «Іл-2» він здійснив 100 бойових вильотів і знищив 100 німецьких літаків. Руденко М.Є мав за мужність і героїзм отримати звання Героя Радянського Союзу, але не отримав через полковника Шепельського, який з невідомих причин затримав нагороджувальний лист. Не одержав він і 2-х орденів Червоного Прапора. Після війни наш земляк літав на Ла-7, ПЕ-2 та ІЛ-28. Служив у ракетних військах стратегічного віськово-авіаційного училища, вчився на Байконурі. Вийшовши в запас працював на будівництві Харківського метрополітену. Полковник у відставці [А.А. Синиця, персональне інтерв’ю].

Учасниками Параду Перемоги у Москві були і наші земляки: Голубничий М. І., Жук М. Г., Кравченко Ф. Т., Федорченко Г. Ф.

М.І.Голубничий-гвардії старшина, командир гармати (вище згадуваний), повний кавалер ордена Слави, учасник оборони Москви, взяття Берліна.

М.Г.Жук-старшина, помічник командира вогневого взводу 989 гаубичного артилерійського Печенезького Червонопрапорного полку. Учасник оборони Ленінграда, Москви, радянського Заполяр’я. Нагороджений орденом Вітчизняної війни, двома медалями «За відвагу».

Ф.Т.Кравченко-воював у складі Карельського фронту. Кавалер орденів Слави та Вітчизняної війни. Учасник Параду Перемоги.

Г.Ф.Федорченко-сержант. Командував бойовою обслугою мінометного підрозділу. Має нагороди-ордени Слави 3-го ступеня, Вітчизняної війни, медаль «За бойові заслуги» та ін. Учасник Параду Перемоги в Москві.

На території Близнюківщини, а саме у селі Новоолександрівка мешкали рідний та двоюрідний брати командуючого 1-м Українським фронтом, Героя Радянського Союзу, генерала армії М.Ф.Ватутіна – Панас Федорович та Яків Дмитрович Ватутіни, які переїхали у наш край з Курської області у 1933 р. Сам генерал Ватутін, служивши у Чугуєві, не раз їздив до своїх братів на Близнюківщину. Разом з ними у село переїхали сім’ї Алдошних, Аблезгових, Безготьків, Горбачових, Жирових, Чужинових, які разом з Ватутіними у роки Великої Вітчизняної війни мужньо і хоробро билися з німецько-фашистськими загарбниками. Панас Федорович Ватутін загинув на війні, а Яків Дмитрович Ватутін залишився живим, хоча його родина отримала помилкову похоронку про те, що загинув смертю хоробрих [2].

« В той знаменний день 9 травня ми були в полі, - згадує М.Гладкий. – З села загомонів дзвін - ним правив автомобільний диск. Ми кинули матерів з коровами та кинулись до села. Назустріч нам неслося величне слово: «Перемога, перемога, перемога!». Люди були збуджені, в сльозах радості обіймали одне одного і вітали з довгожданою перемогою, йдучи до братської могили (с.Широке)...Святковий мітинг відкрив секретар парткому, офіцер-фронтовик Іван Федорович Грищенко. Після мітингу людське море розливалося у напрямку незакінчених робіт. Мітинг підняв настрій кожного, з подвійною енергією працювали робітники радгоспу – країні потрібні були продукти харчування».

« Дев’ятого травня 1945 р. я, семикласник Рудаївської школи, десь біля одинадцятої години ранку повертався з передекзаменаційної консультації додому, - згадує С.Шаповал, - Минаючи села Рудаєве, Іванівку,
Софіївку, Гаражівку бачив ще не повністю ліквідовані сліди війни, які разюче виділялися на фоні квітучих садів. Всі дорослі селяни були в полі, на городах поралися старики та малі діти. Минаючи контору тодішнього колгоспу ім. газ. «Правда», раптом з відкритого вікна контори чую схвильований крик бухгалтера, сталінградця Павла Зіновійовича Шаповала: «Семене! Біжи на поле за четверту лісосмугу і передай людям: по радіо повідомили, що війна закінчилася!». Я прибіг на поле до перших працюючих і прошепотів: «Перемога!» і безсильно впав на землю. Бачив тільки, що люди кидали реманент і корів та бігли зі сльозами на очах до села. В другій половині дня в сільському клубі керівництвом сільради та колгоспів були проведені урочисті збори селян з нагоди Дня Перемоги, на яких люди плакали і раділи, сподіваючись побачити своїх чоловіків та синів живими.

А згодом, за ініціативою парторга П.З.Шаповала, силами допризовної молоді були зібрані на території сільради останки всіх загиблих наших воїнів і поховані біля клубу в братській могилі. З часом на цій могилі силами та коштом сільради та колгоспів було споруджено пам’ятник на честь полеглих за Перемогу земляків і представників інших регіонів Радянського Союзу, куди завжди приходять односельці, що вклонитися переможцям».

Не обійшла повз близнюківців війна з Японією. У боях з японцями приймали участь і наші земляки. Серед них були: вищезгаданий Герой Радянського Союзу Петренко І. П., Шевчун П. М., Кривий М. І та ін.

« Підготовка радянських військ ввелася таємно, - згадував М.І.Кривий. – Пересування прибулих військ, їх зосередження і розгортання проводилися тільки вночі. На відпочинок і днювання війська розташовувались в лісах і лощинах, ретельно маскуючи матеріальну частину. Бійці готувалися до могутнього наступу в складних умовах гористо-тайгової місцевості».

Наступ дійсно почали несподівано для японців. Пізно ввечері 8 серпня бійців повели на вихідні позиції, а 9 серпня о 4 годині ранку розгорнувся штурм. Тут, як і на всьому 1-му Далекосхідному фронті, радянські війська зустріли опір гарнізонів укріплених районів. Незважаючи на це, оборону противника швидко зломили, і танковий десант, до якого була приєднана частина, де служив Микола Кривий, кинувся у прорив у напрямі на Муданьцзян. У вуличних боях активно проявив себе взвод, де служив Микола Іванович. Він згадує, як в одній з атак був вбитий командир взводу, а він, як старший за званням, взяв командування на себе. Просуватися вперед не давав ворожий кулемет, тоді Микола Кривий віддав наказ досвідченому солдатові знищити вогневу точку противника. Батьківщина високо оцінила доблесть молодого воїна. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 30 вересня 1945 р. його було нагороджено медаллю «За Перемогу над Японією», а в жовтні того ж року – орденом Червоної Зірки.

Трудящі району пишаються своїми героями - фронтовиками і героями праці, примножують їхні традиції під мирним небом суверенної і незалежної України. На сьогодні свідків цих подій меншає з кожним роком, їхні спогади безцінні. Ці люди пережили жахливі роки свого дитинства. Молоде покоління має шанувати їх. Цей період в історії району найбільш насичений: скільки відбулося подій, скільки близнюківців показали себе героями. Близнюківський район вніс велику частку у Перемогу над нацизмом, який прагнув до світового поневолення. Ми повинні пам’ятати про це завжди!

РОЗДІЛ 4







Последнее изменение этой страницы: 2017-01-25; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.227.2.109 (0.012 с.)