Давня й середньовічна історія земель сучасної Близнюківщини 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Давня й середньовічна історія земель сучасної Близнюківщини



М.Ю.Волков

Нарис з історії Близнюківщини

За редакцією О.Кочевих

 

 

 

Харків 2015 р.

ББК 63.3 (4Укр. – 4.Хар)

В 67

За ред. О.Кочевих

Рецензент: М.П.Маслов, кандидат історичних наук, професор кафедри історії Харківського національного педагогічного університету ім.Г.С.Сковороди.

 

Волков М.Ю

В 67 Нарис з історії Близнюківщини. Монографія. – Х:, ……, 2016 - …с.

 

Нарис з історії Близнюківщини висвітлює історію смт. Близнюки та сіл Близнюківського району з моменту виникнення та до сьогодення. Також стисло розкрито історію краю до появи перших населених пунктів до 1605 року. Монографія написана у художньо-публіцистичному стилі. Структура видання поєднує інформативність з простотою, логічністю і дохідливістю викладу. Кожен розділ поділено на підрозділи. У монографії використані архівні, публіцистичні, матеріали періодики, краєзнавчої літератури, публікацій з газет та спогади очевидців тощо. Читач знайде для себе чимало маловідомих фактів з історії Близнюківщини. У кінці книги додаються списки населених пунктів за 1863 р. та 1911 р. та фотоматеріали.

Монографія припаде до душі кожному, кого цікавить історія рідного краю. Посібник стане в нагоді учням загальноосвітніх шкіл, студентам, учителям для підготовки рефератів, доповідей, індз та тем для уроків з висвітлення історії рідного краю.

 

ББК 63.3 (4 Укр - 4 Хар)

В 67

 

ISBN……….

Зміст

Вступ…………………………………………………………………………5

Розділ 1 Давня й середньовічна історія земель сучасної Близнюківщини……..8

1.1. Заселення Близнюківщини в давні часи………………………………8

1.2. Поява перших населених пунктів: початок XVII – кінець XIX ст....12

1.3. Заснування Близнюків………………………………………………...32

1.4. Близнюківщина у 1905-1907 роках…………………………………..33

1.5. Близнюківщина у 1917-1920 роках…………………………………..40

Розділ 2 Близнюківщина у 1920-1941 роках……………………………………54

2.1 Утворення Близнюківського району………………………………….55

2.2 Колективізація на Близнюківщині……………………………………61

2.3.Голодомор на Близнюківщини………………………………………..69

2.4. Життя на Близнюківщини після колективізації та голодомору……76

Розділ 3 Близнюківщина у 1941-1945 роках……………………………………79

3.1. Початок війни. Німецько- нацистська окупація району……..…….79

3.2. Партизанські загони…………………………………………………..87

3.3. Близнюківці, які відзначились на фронті та звершили подвиги…...95

3.4. Визволення Близнюків та району……………………………………99

Розділ 4 Близнюківщина з 1945 року і до нашого часу……………………….108

4.1. Післявоєнний голод 1946-1947 років……………………………….108

4.2. Відродження сільського господарства та розбудова Близнюків і всього району……………………………………………………………...…….112

4.3. Слід Чорнобиля у житті Близнюківщини. Участь близнюківців у війні в Афганістані………………………………………………………………118

4.4. Близнюківщина в незалежній Україні……………………………...121

Висновки …………………………………………………………………132

Список використаної літератури………………………………………...136

Додатки. Список населених пунктів Павлоградського повіту Катеринославської губернії 1863р……………………………………………..141

Список населених пунктів Павлоградського повіту Катеринославської губернії. 1911 р…..………………………………………………………………144

Видатні близнюківці……………………………………………………...147

Фотоматеріали…………………………………………………………….159

 

Вступ

Актуальність обраної теми полягає у тому, що зазначена тематика досі досліджувалася й публікувалася вкрай мало та уривчасто: історія окремих сіл, шкіл Близнюківського району Харківської області України (розташований на межі Харківської, Донецької й Дніпропетровської областей) описувалася місцевими вчителями та аматорами, та й лише подекуди. Частина цих розвідок увійшла до «харківського» тому «Історії міст та сіл УРСР».

Узагальненим зведенням наявних матеріалів з історії дослідники майже не займались; видань з історії Близнюківського району практично не існує. У наукових працях з історії Слобідської України майже відсутні окремі згадки про території, населені пункти та інші об’єкти Близнюківського району.

Завданням цієї роботи було створення такого зведеного опису історії усього Близнюківського району, який стане у нагоді учням, учителям історії, пересічним мешканцям краю – всім, кому цікава історія своєї землі та обставини життя їхніх предків.

Безумовно, історія Близнюківщини як краю, що заселений суцільно, щільно, й безперервно протягом тривалого часу – не сягає у глибоке минуле. Адже Близнюківщина є частиною Слобожанщини – регіону України, що сформувався як осіло-заселена місцевість з постійним населенням лише протягом XVII-XVIII ст. на роз­доріжжі Дикого степу між непевними політичними кордонами трьох дер­жав – Росії, Речі Посполитої Польської та Кримського ханства. Але це не робить передісторію та історію Близнюківського району менш привабливою.

Всім відомо, що велике утворюється з малого. А тому без дослідження історії таких невеликих селищ як Близнюки неможливо відтворити минуле нації. Розуміння обставин і тенденцій життя попередніх поколінь на малій батьківщині людини додає гордості за свою малу батьківщину – та й за всю велику Україну.

У часи революційних та еволюційних кардинальних змін, прискорення ритму життя варто виявити інтерес до «вічних» питань: «Хто ми? Звідки? Куди йдемо?» Для сучасного українського читача відповіді на ці питання набувають у 2010-х роках особ­ливої гостроти.

Автор сподівається, що простота та доступність викладення фактів привернуть увагу широкої громадськості й покладуть початок фундаментальному вивченню історії Близнюківщини.

Хронологічно дослідження охоплює період заселення території сучасного району від найдавніших часів до сьогодення.

Географічно дослідження охоплює територію Близнюківського району (в його кордонах на 2015 рік).

Практичне значення дослідження полягає у тому, що воно додає нових нюансів до уявлень про основні закономірності й особливості соціально-економічної історії Слобожанщини.

Робота придатна для використання її матеріалів:

· при написанні методичної, науково-пізнавальної та довідкової літератури, створенні шкільних авторських програм та спецкурсів з історії України та краєзнавства;

· при проведенні засідань шкільних краєзнавчих гуртків та інших позакласних заходів, створенні різноманітних шкільних музеїв і виставок.

Отже, дослідження заслуговує на увагу зацікавлених державних і місцевих органів, керівників господарчих організацій і закладів освіти.

Періодизація. В історії даного регіону можна виділити п’ять основних періодів:

1. З найдавніших часів – до 1605 року: до дати першої згадки про населений пункт (село Добровілля) на території сучасного Близнюківського району;

2. 1605-1920 роки. Історія заселення земель Близнюківщини у складі Російської держави.

3. 1920 -1941 роки. Близнюківщина у складі Катеринославської (Дніпропетровської), а з 1934 – Харківської області, до початку Великої Вітчизняної війни. Створення Близнюківського району.

4. 1941-1945 роки. Близнюківщина у період Другої світової війни.

5. З 1945 до наших днів. Соціально-економічний, політичний та культурний розвиток краю у радянські часи та після проголошення незалежності України у 1991 році. Порівняння показників району у радянські часи і в період незалежності.


РОЗДІЛ 1

РОЗДІЛ 2

РОЗДІЛ 3

Партизанські загони

Близнюківці у себе в районі та поза межами організовували партизанські загони. Серед них були загони: П.Назарка, І.Галки, І Білокіня, Г.Гончарова. Крят Софон Володимирович (колишній голова Рудаєвсього ревкому) організував партизанський загін, який діяв у Ізюмських лісах, був розстріляний у 1942 році. У Близнюках діяли партизанські загони В.А.Суліми, А.Р.Торбіна, М.Чапського. У Самійлівці та Криштопівці жах на фашистів наводили загони М.Герчика. Багато близнюківців влилося у їхні ряди. А.Р.Торбін був залишений у Близнюках для підпільної роботи. Млин, яким він керував, на той час був Всесоюзного значення.

Під час першого визволення Близнюків у січні 1942 р. партизани на конях з червоними пов’язками на головах, приїхали у Близнюки, а їхній командир В.А.Суліма на санях. Німців уже вигнали з села. Наступного дня Василь Антонович влаштував мітинг, де привітав людей з перемогою і закликав подати списки вдов, у кого загинули чоловіки на фронті, щоб наступного дня видати по півмішка муки та олії, яку брали на млині [81]. Через три дні до Близнюків зайшли регулярні війська, а загін В.А.Суліми розділився на дві частини: одна направилась у бік Уплатного, а друга – у Добровілля. 25 січня 1942 року В.А.Суліма з автоматом та майор Батаєв з пістолетом розстріляли поблизу дерев німецьку автоколону і взяли в полон 20 автомашин з трофеями [О.А. Хілько, персональне інтерв’ю]. Партизанський загін В.А.Суліми з 27 по 29 січня 1942 р. у кількості 23-х чоловік, спільно з 2-м батальйоном 1143 стрілецького полку приймали активну участь у знищені німців і румун у селах Рудаєво, Софіївка, Роздолівка, Уплатне. Одна з членів підпільної групи, якою керували В.А.Суліма та Д.Н Свіщов. А.М.Немченко (Андрущенко), згадувала, як ходили брати німецького «язика» до ст.Дубове. Їм надто важко було діяти в умовах степу та безлісся. Але і тут вони не давали спокою окупантам та їхнім спільникам – поліцаям. Велику допомогу вони надавали військам Червоної Армії під час боїв на території району [2].

Через 25 днів зайшли знову німці. Для паніки запалювали декілька хат. По вулиці Жовтневій знаходився штаб. У той злощасний день з нього вискочив капітан Червоної Армії і застрелився [81].

Тривалий час нацисти не могли розкрити комсомольське підпілля. Вони взяли під свій постійний нагляд сім’ю Миколи Гонтаренка, заарештували його батька, Олексія Митрофановича, й закатували, але нічого не дізналися про підпілля. Лише за допомогою місцевих зрадників, їм, нарешті, вдалося натрапити на їх слід. Німці схопили Суліму Г. А., Складнєву В. М., Іщенко Р. О., Васильченко В. І. та ін. Над ними вчинили звірячу розправу. Тоді загинув Торбін А. Р, який до того переховувався під скиртою сіна у подвір’ї Синиць по вул. Чкалова разом з Бірюком. Мачуха підпільниці Р.О.Іщенко видала А.Р.Торбіна і свою нерідну дочку Раїсу німцям. Їх, як і вищесказаних інших підпільників, було розстріляно у червні 1942 року. Було замордовано Юрка Старостіна, розвідників із села Новопокровка Олексія Бельського та Василя Жука.

Взимку 1942 року до хати Бельських завітав командир розвідників і у розмові сказав, що добре було б дізнатися, чи є в Яковівці німці. Почувши про Альоша Бельський миттю зник. Пізніше виявилось, що він побував у Яковівці і довідався про все, що цікавило розвідників.

В цей час у селі Олександрівка був розміщений штаб 57 стрілкової дивізії. 11 березня 1942 року начальник особливого відділу Агапов послав Олексія Бєльського, Василя Жука та Валентину Тимофіївну Глобу в розвідку у села Знаменівку, Новопокровку, Петрівку, Мар’ївку. До села Софіївка їх довезли, а через лінію фронту допоміг переправити ПНШ-3, начальник кінної розвідки Никоненко О.Є. Сімнадцятого березня, виконавши бойове завдання, хлопці поверталися з розвідки. В с.Червоному були затримані патрулем. У хаті, куди їх привів німець, був штаб. Там знаходилась і Марія, в якої вони проживали у Знам’янці. Хлопці сказали, що вона може підтвердити, що вони тутешні. Вона заперечливо похитала головою. З цієї митті що тільки не робили німці, але не змогли добитись від них нічого. Тоді побитих, змучених, у подертому одязі юних розвідників вивели німці на кладовище села Новопокровка. Їм дали в руки лопати і примусили копати собі могилу, а потім розстріляли [2].

Наймолодшим учасником підпілля був Юрко Старостін. У своєму звітті керівник організації М.О.Гонтаренко повідомляв, що в останній час у нашій Близнюківській групі загинув 15-річний член організації Юрко Старостін. Він був у курсі усіх справ, доставляв відомості про заховану зброю, брав участь у організації аварій на транспорті тощо. Зустрівши на вулиці поліцая, він міг спитати «Цуцман, (німецьке «шуцман» переробив на цуцмана), куди подінеш зброю, коли будеш тікати?». А одного разу на вечорі, організованому німецькими загарбниками в залі довоєнного райвиконкому приклеїв на спину поліцаю Шкромаді листівку із закликом бити ворогів народу, німецьких наймитів, а іншу – на двері кабінету шефа жандармів Ангальта. Німці мобілізували Юрка разом з його братом Костею на роботу на транспорт – ремонтувати залізничні колії. Іноді групу робітників посилали на роботу до Лозової або в Дубове. Одного разу, чекаючи поки робочий вагон причеплять до проводжуваного поїзда, він побачив, що два поліцаї кинули мішок з чимось до одного з сусідніх вагонів. Було вже після 11 години вечора. Юра прослідкував, коли ці поліцаї пішли, знайшов вагон, в якому вони сховали під солому півмішка цукру. Він притягнув його до свого вагону і цукор розподілили між усіма робітниками. Всім дісталось по шапці цукру, бо іншої міри не було, а Юркові ще й пустий мішок. Двічі поліцаї заарештовували Юрка, але випускали [М.А. Мороз, персональне інтерв’ю]. У лютому 1943 р. його заарештували втретє і довго допитували, намагаючись отримати інформацію про членів підпільної організації. Але патріот не сказав ні слова за що і був розстріляний. Помер як герой. А ось що пише про свого сина мати Старостіна М.Ф: «19 лютого 1943 року біля Саксаганівського хутора знайшли труп Юри, його ледве можна було впізнати. Він був страшенно знівечений. Все тіло посічене, мабуть, шомполами. Нігті на ногах зірвані, руки викручені з суглобів...Минуло багато років від тих страхітливих подій, а я не можу забути його слів: «Я витримаю!». І я певна, що він витримав, не виказав нікого, не зрадив Батьківщину...». Через два дні в районі відгодівельного радгоспу діти каталися на лижах і побачили в снігу вже замерзле тіло розстріляного Юрка. Одна із жительок тих країв пізніше розповіла, що бачила, як поліцаї Щербак та Однолько чинили розправу над хлопцем (перший по війні беслідно зник, а другого зустрів один із земляків через роки аж в Австрії, він зробив пластичну операцію на носі, бо мав його приплюснутим). Дуже важко було добитися дозволу поховати сина. А коли у вересні 1943 р. Близнюки остаточно звільнили від ворога, труну з його залишками перевезли до братської могили [22].

У бойових операціях загинула за офіційними даними понад сотня народних месників, членів партійно-комсомольського підпілля.

У червні 1942 р. під час другого вторгнення німецьких військ у с. Криштопівку, фашисти по - звірячому розстріляли й спалили в сараї 48 місцевих жителів за те, що вони допомагали Червоній Армії. Серед них були учасники боїв з білофінами, нагороджені бойовими медалями: П.П.Волков і А.Р.Логвиненко. Їм викололи очі, відрізали язики і вуха, облили бензином і теж спалили [2].

Весняного травневого ранку 1943 р. у селі Миролюбівка есесівці удерлися до хати Стригунова Федора Ілліча. Витягли з хати разом з ним його сина Костю, дружину Настю Захарівну, її сестру Марію Печену, невістку Марію Миколаївну – вчительку місцевої школи, яка тільки-но поховала в садочку чотирирічного синочка Вітю, а також Марію Рябоконь, їхню сусідку Пов’язали їм руки, а потім кинули на город. Допитували, де партизани, катовані просили допомоги.

«Що ж трапилося? За що така жорстока кара?» – думали люди. З розмов виявилося, що у Марії Рябоконь – матері двох малолітніх дівчаток, яка жила поруч із Стригуновими, вночі було вбито офіцера, естонця за національністю, який служив у німецькій армії і квартирував у жінки з іншими офіцерами. Вирішили німці, що це робота підпільників - партизанів, підозрюючи і сім’ю Стригунових. І тут же – проти їхніх дворів на телеграфних стовпах зробили шибениці. Зігнали на площу все село [29].

Після страшних катувань підвели до шибениць Костю Стригунова, Марію Миколаївну Стригунову, Марію Печену, Марію Рябоконь та Івана Пивоварова, якого підозрювали у підпільній роботі, і на очах у всіх односельців повісили. Костя, роздерши вірьовку на шиї, вигукнув: «За Родину!». Люди завмерли, плакали від цієї жахливої розправи над невинними людьми. Та розправа продовжувалася. Двох дівчат Зою і Надю, 8-10 років доньок Марії Рябоконь вкинули в машину і невідомо куди повезли, пройшли чутки, що їх застрелили начебто десь у посадці. Були розстріляні біля викопаної ними ями Федір Ілліч і його дружина Марфа Захарівна, солдатки Мотря Овсіївна Татаренко і Вустя Шаповал та двоє її діточок 3-5 років – синок і донька. Ця жінка завжди ходила у червоній хустині та платті. На допиті її запитували: «Чому ти ходиш в червоному вбранні?». А вона у відповідь: «У мене іншого одягу немає». Не дочекалася вона свого Пилипа з війни, трагічно загинувши разом з дітьми.

Через кілька днів трупи були зняті з стовпів і зариті там, де були розстріляні їх рідні. Та трагедія не закінчилася. Село прокидалося від неспокійних, тяжких, жахливих днів.

«Кати разом з нелюдками – поліцаями і старостами заходили в кожну хату і під штиками та автоматами зганяли всіх жителів села на бугор до конюшні, - так згадували Марія Григорівна Лупандій і Віра Пантелеївна Володченко. – Схопили своїх дворічних доньок Гальок. Від конюшні погнали усіх нас з села – до цвинтаря у провалля, де гончарня була. А по бугру – автоматники і кулеметники з собаками. Розпочали допитувати, розсортували чоловіків окремо, літніх, жінок і дітей теж.»

Пам’ятає Тетяна Микитівна Дерев’янко (Соколова) як робили допит, як били. І все запитували: «Хто партизани і де вони?».

«Пам’ятаю, - каже Клавдія Федорівна Рябоконь, вдова померлого воїна Миколи Пилиповича, - як у проваллі розсадили чоловіків і старих, допитували їх, погрожували і дітям. Люди дуже хотіли пити, вони чули і ревіння корів у селі, негодованих, недоєних. Все злилося в один страшний крик людської біди, яка от-от виллється в неминучу смерть. Люди прощалися один з одним, матері з дітьми, голосили, обнімаючи їх. А карателі, продовжуючи допитувати, били та погрожували розправою. Дванадцять годин полону в проваллі - це була ціла вічність. І раптом під’їхав німецький офіцер з комендатури і викрикнув на німецькій незрозумілу фразу, а перекладач - естонець перевів людям: «Ідіть додому!» Всі люди цієї миті впали на коліна і, піднявши голови, руки до неба благали Бога, щоб він їх врятував, бо в душі він був з ними і бачив їх страждання. Люди поспішали до домівок, не вірячи у те, що вони живі, що йдуть по рідній, але такій гарячій і змученій землі. Та коли вони зайшли до своїх хат, то побачили, як пограбували їх есесівці. Вибрали все до тла. Після говорили на селі, буцімто, естонці казали, що віпустили з провалля тільки тому, що вбитий був естонський офіцер, та якби німецький, то розстріляли б усе село» [29].

У селі Уплатному у грудні цього ж року у громадянки Дурноколенко Д.І переховувався військовослужбовець Петро Білокуров з м.Владивостока, котрий організував підпільну групу з молоді. До неї входили: В.Романець, М.Іванов, Г.Біличенко, І.Назаров, П.Байов, І.Дурноколенко. Юнаки дістали собі кулемет «Максим», гвинтівки і гранати й готувалися до бою з німецькими окупантами. Але один з місцевих жителів запродав їх. Німці схопили хлопчаків, знезброїли й відправили до Лозової в гестапо. Після звірячих знущань всіх розстріляли. Їх прах покоїться у братській могилі села, на якій встановлено пам’ятник [2].

Під час окупації району, що тривала з перервами з жовтня 1941 р. до середини вересня 1943 р., німецько-нацистські загарбники повністю зруйнували усі промислові підприємства, колгоспи й радгоспи.

17-18 травня 1942 р. в районі Бурбулатового, Близнюків і Острівщини 14-а гвардійська дивізія, якою командував Герой Радянського Союзу І.М.Шепетов, і 51-а Перекопська стрілецька дивізія прийняла на себе основний удар великого угрупування (до 5-ти дивізій) німецьких військ, що наступали з района Краматорська. Трагічною в ці дні була доля багатьох радянських воїнів, які опинилися в оточені. В непритомному стані потрапив у полон і генерал Шепетов. Нацисти кинули його до концтабору. Але мужній генерал не скорився. Він створив підпільну групу, яка готувала повстання. Зрадник виказав керівників підпілля. Генерал І.М.Шепетов загинув у нацистському концтаборі.

Радянські війська стійко захищали свої позиції на південь і захід від Лозової, але опинившись в оточені, стали пробиватися з ворожого кільця. Під час боїв загинули заступник командуючого Південно-Західного фронту генерал-лейтенант Ф.Я.Костенко, командуючий 6-ої армії генерал-лейтенант А.М.Городнянський, командуючий 57-ю армією генерал-лейтенант К.П.Подлас, командуючий групою генерал-майор З.Ю.Кутлін, 351-ої стрілецької дивізії полковник Н.У.Гурський, 2-го кавалерійського корпусу полковник Г.А.Ковальов та багато інших.

Так трагічно завершилося в останніх числах травня 1942 р. Харківська наступальна операція.

25 листопада 1942 р. було оголошено німецькими окупантами наказ про мобілізацію молоді до Німеччини [65].

Ось що писала у своєму листі подрузі Катерині Полетучій її землячка Нюся Кузнецова, яка була насильно відігнана німцями: «Дорога Катю, у вас, мабуть, світить сонце. Мабуть, прийшли наші рідні. А у нас тут все йдуть дощі. Ніколи сонце не світить. Як тяжко жити на чужині, бути рабою якоїсь німки. Все ж я певна, що скоро й мені засвітить сонце, прийдуть рідні і сюди» [2].

Віра у визволення з нацистського рабства, неминучу поразку нацистської Німеччини, якою жила Нюся Кузнецова та тисячі інших невільників, підтримувала їх, давала наснаги у важкому житті на чужині. Ця віра постійно зростала з переможним кроком Радянської Армії на захід. В її лавах мужньо боролися з ворогом і уродженці Близнюківського району, які в грізну для Батьківщини годину одягнули військові шинелі, стали солдатами і командирами.

Перед відправкою у Німеччину проходила примусова реєстрація осіб політично ненадійних для німецької влади. Старшина із сільуправи вручав повістки на відправку молоді до Німеччини. Траплялися випадки коли молодь себе різала, курили чай, розпалювали часником ноги, жінки натирали груди перцем та часником аби не поїхати на каторжні роботи. Деяким все ж таки після таких мук вдалося залишитися вдома. Понад 2500 юнаків і дівчат було відправлено на каторгу до Німеччини [65].

По селах району відомо багато випадків, коли зрадники видавали старостам і поліцаям військовополонених. Але все одно люди допомагали червоноармійцям.

Населення, що працювало під час окупації отримувало пайок: 300 грам на день хліба, але було і багато голодуючих людей. Німці також гнали з усього району жителів на будівництво доріг, аеродрому у Близнюках. Серед населення поширилось багато хвороб, зокрема тиф. Лікування відбувалось частково і дорого оплачувалось. Існував подушний податок з населення у розмірі 50 крб. на місяць. Земля оброблялась у мізерній кількості. Хто порушував накази старост отримували побої та примусові роботи.

Під час звільнення Близнюків у січні 1943 р. його мешканці на станції Близнюки зустрічали червоноармійців прапором. Але у лютому німці знову захопили село.

 

РОЗДІЛ 4

Висновки

Історія— це сукупність ланок життя та діяльності багатьох поколінь у ланцюгу розвитку суспільства. Поколінь далекого та недавнього минулого, сьогодення та прийдешнього майбутнього.

У пропонованій праці представлені життя та розвиток невеликого регіону на Харківщині — Близнюківського району. Дослідження викладене у вигляді художньо – публіцистичного твору, в якому автор зробив спробу викласти зібрані ним матеріали, узагальнивши відомі факти й доповнивши їх живими спогадами очевидців. Такий підхід, на думку автора, дає більше можливостей аналізувати, порівнювати, зіставляти, робити власні висновки, а також створює підґрунтя для продовження вивчення історії краю.

Викладення роботи у художньо-публіцистичному стилі буде кращим для сприйняття школярами та більшістю читачів. У своїх дослідженнях автор приділив велику увагу спогадам очевидців, особливо у розділах стосовно голодомору 1932-1933 рр., Другої світової війни та післявоєнного періоду (голоду 1946-1947 рр.). Свідки тих подій більш яскраво і детально змалювали ті пережиті події у сплеску емоцій. Хоча є дослідники, які стверджують, що свідченням очевидців не можна точно довіряти. З цим можна погодитись, але у ситуації в якій опинився автор при написанні роботи, архівних матеріалів майже немає і взагалі дослідження історії району проводилась частково і вибірково по окремих групах соціуму в тих чи інших історичних умовах.

Хочу згадати колишнього директора Близнюківської школи, учителя історії Петра Юхимовича Панасовського, який проводив дослідницьку роботу з історії краю і підготував до видання роботу під назвою «Близнюківщина з найдавніших часів до наших днів». На жаль, працю так і не видали. Я ознайомлювався з роботою Петра Юхимовича, вона являє собою значний історико-краєзнавчий здобуток, зокрема в ній проведені дослідження з тематики Голодомору 1932-1933 рр. на прикладі села Софіївка. Попередні дослідники цю тематику не підіймали, бо жили в іншій країні, де панувала марксистсько-ленінська методологія викладання і з цієї та ряду інших причин не могли досліджувати і висувати на показ теми голодомору, колективізації, періоду Першої світової та громадянської воєн. Хочеться згадати інших дослідників історії Близнюків, які були співавторами «Історії міст та сіл України. Харківська область. Близнюківський район» видання 1967 р. та російськомовного 1976 р., вищеназваний П.Ю.Панасовський, Й.Д.Фурсенко, М.Д.Козьміна; Н.К.Корсун, В.І.Чепелєв (с.Добровілля). Автор використовував їхні статті, вони стали початком дослідження історії Близнюків та району. У близнюківській районній газеті «Нове життя» публікувалися і публікують матеріали з історії населених пунктів району та різних періодів з історії краю місцевими істориками та краєзнавцями, а також звичайних близнюківців, що цікавляться своїм минулим. Серед таких статей наприклад матеріали «Історія села Верхня Самара» колишнього вчителя Верхньосамарської школи Д.Л.Потапенка; дослідження Голодомору 1932-1933 рр. та голоду 1946-1947 рр. на Близнюківщині історика з с. Верхньоводяне М.Гладкого; статті з історії села Добровілля Л.А.Мухіна, Л.В.Горбань, С.Ільченко та ін. Під час написання роботи автор, слід вказати, використовував матеріали письменника І.М.Шаповала, присвяченні звичаям та традиціям, революційним подіям 1917 р., громадянській війні та встановленню радянської влади на Близнюківщині. Велику допомогу у наданні матеріалів з Близнюківського історико-краєзнавчого музею надав колишній його працівник Мухін Лазар Абрамович. Крім документів, фото гід надавав автору власні спогади та ділився своїми дослідженнями з історії краю різного періоду. Хочеться подякувати Організації ветеранів України за допомогу у пошуку матеріалів періоду Другої світової, особливо Волкову Михайлу Яковичу, Синиці Анатолію Андрійовичу та всім іншим активістам організації. Вони надавали автору фотоматеріали, ділилися спогадами і допомагали у написанні праці. Завдяки матері Синиці А.А, Анастасії Марківні Синиці, автор, а потім всі близнюківці зі шпальт районної газети дізналися про історію села Зубове.

Взагалі робота виявилась важкою. Багато часу було витрачено на відвідини учасників війни, запису спогадів, збір усього матеріалу докупи, проведені дні у районній бібліотеці та музеї. Але це все виявилось не дарма. Велика кількість відвіданих старожилів поділились власними спогадами та фото з особистого архіву, деякі з них були використанні у роботі. Приємно, що більшість близнюківців погодились на співпрацю і допомогли чим змогли. Але, насамперед, хочеться особисто висловити подяку людині яка перша почала мені допомагати у написанні нарису - це бібліотекар Близнюківського ліцею Коркач Раїса Миколаївна. Першу літературу і найголовніше альбом з історії Близнюківської школи, авторами якого були колишні вчителі школи Й.К. Ільченко та О.Г.Ільченко, були надані автору саме бібліотекарем. Також матеріали були взяті з фондів музею - кімнати історії Близнюківщини, вони стали одними з перших джерел при написанні Нарису. Автор працював з фондами Харківського обласного державного архіву, Харківської наукової бібліотеки ім.Короленка, Дніпропетровської універсальної наукової бібліотеки імені Первоучителів слов’янських Кирила та Мефодія, Дніпропетровської бібліотеки історичного музею та Дніпропетровського обласного державного архіву. При роботі у Харкові автор знайшов матеріали періодів Голодомору 1932-1933 рр., Другої світової війни та післявоєнного періоду. Так, як Близнюківський район було приєднано до Харківської області лише у 1934 р. матеріалів більш ранніх часів не знайшлося. При роботі у Дніпропетровську автор ознайомився з науковою літературою, починаючи з другої половини ХІХ ст. і до 1917 р.. Там вдалося знайти матеріали з історії сіл району, про поміщиків, які мешкали на цих землях, списки населених пунктів та кількість населення. У фондах історичного музею — листи І.В. Коростовцева до Д.І.Яворницького, фото Олексієнко Н.І..

Під час написання монографії автор використовував на той час старі радянські терміни, як «Жовтнева революція», «громадянська війна», «петлюрівці», «махновці», «Велика Вітчизняна війна», «німецько-фашистська окупація», які до останнього часу були в офіційній українській історіографії. Але під час підготовки роботи до видання старі терміни були замінені на «Жовтневий переворот», «Другу світову війну», «Німецько-радянську війну» «німецько-нацистських загарбників». Термін фашисти більше відповідає, на думку автора, режиму Беніто Муссоліні, а не німецьким окупантам, тому слово «фашисти» замінено на «нацисти». Термін «колективізація» автор помістив в лапки. Радянській владі потрібно було виправдати власні злочини проти українського селянства, депортацію, пограбування, насильство тощо, тому вони і вигадали термін колективізація.

 

Нарис з історії Близнюківщині – це перша спроба автора узагальнити роботи всіх дослідників - краєзнавців і при цьому самому збирати власні матеріали, працювати в архіві та музеях. Результатом цієї праці стала більш повна історія селища Близнюки та району, на відміну від попередніх стислих публікацій.

В роботі використані матеріали різних періодів радянської доби та незалежності. Над питанням достовірності матеріалів автору довелось дещо розмислити і співставити усі «за» та «проти». Кожні дослідники, як і автор, мають власну позицію та думку. При написанні зустрічались люди, які одну і ту саму подію обґрунтовували по - різному, наводили докази, кожен свої. Автор цієї роботи залишив за собою право викладати та аналізувати події на основі власної позиції.

Якщо робота буде непогано оцінена провідними істориками, за особистою рекомендацією автора, «Нарис з історії Близнюківщини» можна наочно використовувати у школах району для викладення історії рідного краю.

 

 

Додатки

Список населених пунктів та кількість населення Павлоградського повіту Катеринославської губернії 1863р. [62]

Табл.1.По великому тракту з Харкова в Ростов і Таганрог.

 

Анненська (Галичево велике)  
Добровілля (Надержинове)  
Верхо-Самарська (Неплюєво)  

 

По праву сторону цього тракту:

 

Костантинівка (Галичево мале)  
Обухичів хутір  
Варварівка  


По ліву сторону цього тракту:

Яковівка  
Андріївка мала  
Олександрівський хутір  
Степанівка (Лісове)  
Нікольське  
Олександрівка  
Коробцівка  
Близнюки 1  
Близнюки 2  
Бурбулатове (Анновка)  
Павловське (Сергієва Балка)  
Сергіївка  
Ново-Акимівка (Приколодце)  
Ново-Акимівка (при ставку)  
Софіївка  
Башилівка  
Покровське  

Табл.2.По Кримському тракту:

Табл.3.Рудаївська волость

1.Рудаєво  
2.Миролюбівка  
3.Миколаївка  
4.Близнюки-1  
5.Близнюки-2  
6.Гаражівка  
7.Бурбулатове  
8.Варварівка  
9.Дуніне  
10.Марієнполь  
11.Валер'янівка  
12.Богоспасаївка  
13.Надеждино  
14.Настасівка-2  
15.Крестовка  
16.Ново-Миколаївка  
17.Акимівка  
18.Єлизаветівка  
19.Роздолівка  
20.Софіївка  
21.Новоселівка  
22.Мар'ївка  
23.Олександрівка  
24.Дягівка  
25.Сергіївка  
26.Хут.Надеждинський  
27.Настасівка-1  
Всього 10120чол.

 

Табл.4.Самійлівська волость

1.Самійлівка  
2.Постоянівка  
3.Ново-Олександрівка  
4.Криштопівка-1  
5.Криштопівка-2  
6.Преображенка (Ново-Андріївка)  
7.Тимофіївка  
8.Лаврушино  
9.Андріївка  
10.Микосаївка  
11.Олексіївка  
12.Васюкове  
13.Катеринівка  
14.Уплатне  
15.Милівка  
16.Григорівка  
Всього 7807чол.

 

Табл.5.Добровільська волость

 

1.Добровілля  
2.Олександрівка  
3.Софіївка  
4.Григорівка(Покровська1,Сокологорівка)  
5.Варварівка  
6.Покровське  
7.Яковівка  
8.Степанівка  
9.Коробцівка  
10.Крутоярівка (Карлівка)  
11.Анієнське  
12.Костянтинівка  
13.Башилівка  
14.Єреміївка  
15.Микольське  
Всього  

 

Видатні близнюківці

Жителі району пишаються багатьма своїми земляками, що стали широко знаними не тільки в Україні, а й далеко за її межами. Серед них: Криштофович А. М. - палеоботанік, член-кореспондент АН СРСР (з 1952р), академік АН УРСР (з 1945р), лауреат Державної премії СРСР(з 1946р);

Народився у 1885 році у селі Криштопівка. У 1903 закінчив Павлоградську класичну гімназію, а у 1908 р. фіз.-мат. Одеського університету. В студентські роки написав і видав 7 наукових праць.

Вчений був одним із засновників Всесоюзного палеоботанічного товариства і першим його секретарем, а пізніше – членом президії т-ва, з 1934р. – заступник голови, а з 1946 і до смерті голова.



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2017-01-25; просмотров: 196; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.237.46.120 (0.086 с.)