Близнюківщина з 1945 і до нашого часу 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Близнюківщина з 1945 і до нашого часу



4. 1 Післявоєнний голод 1946-1947 рр.

Голод 1946-1947 рр. не оминув і Близнюківщину. Він був викликаний неврожаєм. Після війни життя було важким. За всі роки німецько-нацистської окупації люди не зазнали таких мук, як узимку та навесні 1947 р., другого року «великої сталінської» п’ятирічки. Творцем і натхненником лиха стала єдина керівна (керована з Москви) сила КП(б)У, очолювана поперемінно кремлівськими емісарами Хрущовим та Кагановичем. І хоча комуністичні ідеологи, замітаючи сліди злочину, списували все на посуху 1946 р., є підстави стверджувати, що голод 1947 р., як і голод 1933-го, був штучно викликаний за відпрацьованою технологією знищення українського народу. Не спекотне, не милосердне сонце того року принесло лихо людям, а жорстока сталінська система, яка нищівним вогнем випалювала нашу землю, наші душі, наше життя [4].

«Мене до цього часу переслідує запах крохмалю, який ми робили під час голоду, - згадує Осипа Т.А. - Збирали гнилу перемерзлу картоплю в полі, зносили в ночви і заливали її водою. Через деякий час можна було зібрати жахливо пахучий крохмаль, нарізати лободу, зліпити її з цим крохмалем і напекти матрожеників...ніяких на смак і неприємно пахучих. Але...це була їжа. Ховрашків на полях було мало, то хлопці (до слова Тарас Осипа та Степан Богатир були сусідами), яким пощастило впіймати ховрашка, намагалися швидко його з’їсти, запікаючи на багатті тут же, серед поля... Іноді щастило й мені, то скажу відверто, що смачнішого шашлика я за все життя не куштував [Л.В. Журавльов, персональне інтерв’ю].

Але найважче було пережити узимку. За кожну гілочку для топки можна було загриміти у тюрму, за в’язку соломи-карали трьома роками ув’язнення. А як же жити та дітей годувати? Той ішли жінки, і моя мама, Лукія Федотівна, теж до скирти вночі, щоб вкрасти ту злощасну в’язку соломи та хоч матрожеників для нас напекти.

Працювали на найважчих роботах у колгоспах тільки жінки. Чоловіки ж, яких і було мало, все ж більше були в наглядачах. То бригадир, який точно знав, хто і коли піде за соломою, примушений страшними злиднями красти, постійно об’їджав поля зі скиртами. Кожна з бідолах була у нього в кулаці...за найменший непослух - тюрма».

Радістю у той час для жителів села було коли здихала якась тварина, тоді було що попоїсти. Діти просто мріяли про м’ясо, тому плакали і просили матір принести хоч трішечки. Голод давався взнаки та гнав дітей просити милостиню. Глибокий сніг, пронизливий вітер, погана одежинка, безсилля, сором-нічого не могло зупинити дітей, які мріяли тільки про маленький кусень чорного хліба. Близнюківці завжди були людьми небайдужими до чужої біди, тому ніколи не відмовляли дітям та по змозі намагалися їх чимось підгодувати. Але чи багато назбираєш, щоб додому щось принести, та чи сам наїсишся того, що давали, коли голод по всій країні панував [Л.В. Журавльов, персональне інтерв’ю].

«Одного разу провалився я в кучугуру, - згадує на той час житель с.Катеринівка Близнюківського району В.С.Богатир, - сніги в ті роки до дахів засипали хати, а сили вилізти не було. Братик йшов попереду, то не побачив, що в біду потрапив Василько. А тут де не візьмись собака, теж голодна. Схватила хлопця та й потягла ледве живу та безсилу здобич до себе в будку. На щастя, господар будинку побачив ту біду та відбив хлопця від розлюченої тварини. А Васильку вже навіть не страшно було, тільки дуже хотілося їсти».

Коли розпочалася перша післявоєнна весна, разом із дорослими, діти орали коровами ниву, а інші діти вручну її засівали. Потім, дочекавшись, коли зерно достигне, такою ж технікою збирали.

Їстівного у хатах-землянках було обмаль. Багатьох сільських дітей рятувало молоко корови, яка до того ж ще фізично працювала: боронування та різні транспортні роботи в радгоспі. Взимку 1946 р. було мало харчових запасів. Діяли жорсткі сталінські закони примусу виконувати податки (40 кг картоплі, 40 кг кукурудзи, молока до 600 літрів, здати в радгосп телятко), сплачувати державний займи (облігації), своєчасно бути на роботі, адже можна було потрапити під суд. Облущену кукурудзу перемелювали на саморобних «млинах», отримане пересівали на муку і крупу. Ранньою весною люди ходили по городах і збирали маленькі кульки картоплі, вона, звичайно, була перемерзлою, та в ній зберігся крохмаль, який змішували з кукурудзяною мукою і пекли на олії із свиріпи коржики-матроженики. Теплі ще можна було споживати, а холодні були дуже гіркі, але голод примушував їсти. Бігали до скирт соломи і збирали висипане з колосків зерно, перемелювали. В полях під лісосмугами та обабіч доріг шукали мишачі «склади», де запасливі гризуни укладали на зиму собі харч-рівними рядочками колоски пшениці. Навесні з настанням тепла діти полювали на ховрашків, а з появою зелені - їли лободу, кропиву, калачики, козельки, молочай [4].

Люди отримували від сільради пайки. «Ходили збирали гнилу картоплю, кукурудзу у яму, що знаходилися неподалік села Лукашівка, - згадує мешканець Близнюків Волков М.Я, - ходили на поля збирали колоски, їли сусликів. Жінки косами косили колоски і робили снопи. Складали по 30 снопів і одним зверху накривали. Потім привозили снопи на тік у «П’ятирічку» (с.Вільне-2), і складали в скирду. Варили затірку. Увечері ще встигали носити затірку додому і повертатися назад» [81].

«З теплотою, пошаною згадую першого післявоєнного директора радгоспу ім. Газети «Известия» Мухіна Василя Миколайовича, - згадує у своїх спогадах Микола Філімонович Гладкий - колишній учитель історії в Широчанській школі.- Це була людина, яка даною йому владою робила все, щоб врятувати людей від голоду. В радгоспній коморі зайвих запасів не було. Було лише в кутку віко відвійок вівсяної суміші. Їх пересівали, віяли, мололи і пекли хліб та варили рідкий суп для всіх робітників радгоспу в обідню пору. Хліб випікали у спеціальних жерстяних формах, які всередині змащували солідолом. В ньому радгоспний інженер Дронова по документах знайшла вміст тваринного жиру. Ми, діти, ходили отримувати пайку хліба та вариво в основному в глечики. Часто той глизявий хліб додому не доносили, а з’їдали по дорозі, за що вдома перепадало від дорослих. По селі ходили з великими сумками-мішками голодні люди, просячи милостиню: «Дайте щось поїсти ради Христа...».

Взимку 1946 на 1947 рр. на дорозі із Широкого до Самійлівки було підібрано семеро замерзлих людей, серед них-троє хлопчаків.

Зима - весна 1947 р. була піком голоду. В цей час у Києві проходила республіканська нарада передовиків сільського господарства за участі Хрущова, Гречухи, Мануїльського, академіка Лисенка та зібраних з усієї України керівників. Ні слова про тяжке становище у селах, про пухлих дітей, про масовий голод інвалідів Другої світової війни та хворих на туберкульоз. Горе людське було поза увагою керівної верхівки.

Виживав народ самотужки хто як міг та покладав надії на краще майбутнє, терпів всю наругу над собою і... вижив. Село тягло воза «зрілого соціалізму» і вкладало в це всі свої сили. Країну, а вона була в той час «от краю до краю», потрібно було забезпечувати продовольством. Радгоспи та колгоспи «давали в закрома Родины» з кожним роком все більше продукції. Йшло наше зерно країнам соціалістичного табору, країнам, які боролись за незалежність, голодуючим на всіх континентах. Щедра рука верхівки роздавала наліво і направо набуте тяжкою працею селян.

Теорія і практика неперспективних сіл зруйнувала їх, зігнавши людей з гектарних площ садиб на 15-25 соток. Кожне село мало свій неписаний та нажитий роками уклад, своє тепле гніздечко. Адже вже сільські вулиці почали прикрашати добротні цегляні будиночки, вистачало молодих рук і на полях та фермах господарства [4].

На кінець 1947 р. промислові підприємства Близнюків були не тільки повністю відроджені, але й значно перевищили довоєнний рівень виробництва. Наступного року від Лозівської ТЕЦ до Близнюків було проведено лінію електропередачі, що значно поліпшило енергопостачання підприємств [25].

Вже на кінець квітня 1947 р. вся орна земля була введена в обіг. А за вирощення того року великого врожаю зернових і перевиконання хлібозаготівель, понад 500 трудівників району нагороджені орденами і медалями, у тому числі 15 чоловік були удостоєні звання Героя Соціалістичної Праці: Рибалко В. Д, Зеленський П. Т, Мєдвєдєв Б. Є, Левченко Ф. Т, Гетьманенко І. Г, Маркелов О. І, Гончаренко С. А, Доля К. Я, Харченко М. Ю, Бокарєв Б. В, Турбай Г. Я, Харитонова О. О, Євтушенко Є. І, О.В.Ємець.

 



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2017-01-25; просмотров: 125; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 54.198.154.234 (0.005 с.)