ТОП 10:

Заселення Близнюківщини в давні часи.



Близнюківський край розташований у степовій зоні на пагорбах, які є вододілом річок чорноморського й азовського басейнів – а точніше, вододілом басейнів Дніпра (басейн Чорного моря) й Сіверського Донця, притоки Дону (басейн Азовського моря). Через район протікає вісім річок цих двох басейнів:

· Самара, Опалиха, Велика Тернівка, Мала Тернівка, Гнилиця, Литовщина (басейн Дніпра);

· Бритай, Сухий Торець (басейн Сіверського Донця).

На території Близнюківщини відомі палеонтологічні знахідки пізньольодовикового періоду.

Так, поблизу села Верхня Самара у 1970-х рр. знайдено фрагменти кісток мамонта. Принагідно зауважимо, що в 1934 р. при споруджені греблі на річці Бритай також знайдено кістки і частину голови мамонта – і хоча це трапилось на території села Михайлівка Лозівського району Харківської області, однак місце знахідки розташоване майже на кордоні Близнюківського району: за декілька кілометрів від села Надеждине Близнюківського району [11]. Ці експонати зберігаються у Харківському Історичному музеї.

Археологами зафіксовані спроби заселення території району з часів неоліту (VI-IV тис. до н.е): поселення цього періоду було виявлено біля села Гаражівка (Софіївська сільрада). Неолітичні артефакти фіксуються по всій Близнюківщині на берегах річок та поблизу джерел.

З епохи енеоліту (IV-III тис. до н.е.) до кінця середньовіччя (ХVІІ ст. н.е.) степова зона Причорномор’я - Приазов’я, зокрема й Близнюківщина, стає осередком кочівницького населення. Відтак основними археологічними пам’ятками усіх цих епох є поховання. На території району на обліку перебуває понад 200 курганів.

У 1972 р. поблизу с. Верхня Самара було розкопано курган «Гостра могила». Під час робіт в насипі на материковому грунті було виявлено поховання трьох епох-енеоліту III – I тис. до н.е (поховання давньоямної культури), бронзового віку (поховання катакомбної та зрубної культур) та пізнього середньовіччя (половецьке поховання). Перші поховання у кургані зроблені у III тис. до н.е племенами кочівників староямної культури [22]. На дні глибокої ями знайдено покійника ( можливо це воїн), який лежав на підстилці з очерету, посипаною вохрою, крейдою та мілкими вуглинками. Все тіло, особливо кінцівки померлого також вкриті товстим шаром вохри, який символізує за стародавнім звичаєм вогонь або кров, а вуглинки – очисну силу. Лежав воїн на спині з підігнутими в колінах ногами, головою на схід сонця. Під рукою в нього був наконечник списа або дротика, з яким він, мабуть, не розлучався й при житті. Племена катакомбної та зрубної культур ховали своїх померлих одноплемінників під курганним насипами. Інколи вони використовували для поховань уже існуючі кургани [1].

Два поховання під час розкопок були затоплені водою. Обидві ями неправильної чотирикутної форми з уступами. На дні їх зафіксовано товстий шар вохри, рослинну підстилку та дрібне вугілля. Сліди вохри наявні й на кістках ніг похованого. Ці поховання можна віднести до давньоямної культури. У катакомбному похованні було знайдено дитину. Кістяк майже не зберігся: залишилися лише білі плями від кісток, що розклалися. Положення його встановити важко. Ймовірно, що похований лежав скорчено на правому боці, головою на північний схід. У східній частині ями лежала посудина, схожа на глибоку миску з площеним дном. Вінця її трохи потоншені по зрізу і злегка загнуті до середини, а з зовнішнього мають потовщення, так званий «комірець». Найбільший діаметр миски припадає на місце переходу від плічок до тулуба, де виступає невелике ребро. По вінцях посудина прикрашена відбитками гребінчастого штампа, що утворюють візерунок у вигляді «ялинки». З одного боку під вінцями є два невеликі виступи – шишечки, орнаментовані так само. На стінках сліди смуг від згладжування та чорно-бурі плями від нерівномірного випалу. Миска датується катакомбним часом [1].

У похованні зрубної культури знайдено похованого чоловіка, що лежав на правому боці, дуже скорчений, головою на схід. Руки зігнуті в ліктях, права кисть покладена перед обличчям, ліва біля стегна правої ноги. Матеріали Гострої могили – кістяки, посуд, сокира – молот, крем’яна скребачка та ін..- доповнюють пам’ятки доби бронзи на території нашого району і про заселення берегів р. Самари племенами степової придніпровської групи [1]. Також знаходили кургани епохи бронзи, на поверхні насипу якого в якості підйомного матеріалу зібрана ліпна кераміка з орнаментом, нанесеним штампом у вигляді трикутників, а також кілька неорнаментованих фрагментів бронзової доби. У цей час людина відкрила мідь, проте все ще досить значну роль у господарстві відігравав камінь. У залізну добу місцеві осілі землеробсько-скотарські племена продовжують споруджувати поховання у вигляді курганів. У цей час люди відкрили залізо й навчилися його обробляти.

З епох залізної доби та раннього середньовіччя на берегах річки Самара поблизу села Веселого й чотирьох інших сіл Близнюківського району (Добровілля, Роздолівка, Криштопівка, Уплатне) археологами було знайдено невеличкі поселення. Також у селі Семенівка знайдено голову давньої культової скульптури («кам’яної баби») [76].

У грудні 2010 р. на околиці села Уплатне краєзнавцем А.М. Борисовським була знайдена антична монета. Її було надано науковому співробітникові Лозівського Краєзнавчого музею О.Забузі для визначення.

Монета мідна, діаметром 23 мм, вагою 28.58 гр.. Досліджуючи монету, вдалося виявити, що вона карбована у Херсонесі й датується кінцем II ст. до н.е. На аверсі зображено Діву, богиню та покровительку міста Херсонеса. На реверсі зображено оленя. Даний тип монет характерний для монет Херсонеса кінця II ст. до н.е, після експедиції Діофанта. Античні монети доволі рідкісні для Харківщини – відтак знахідка в селі Уплатне дуже важлива.

Пов’язати її можна з групою курганів, що знаходяться неподалік – і які можуть містити скіфські поховання. Скоріш за все, знайдена монета є випадковою втратою купців чи сувеніром, привезеним з Причорномор’я під час військових походів скіфів [25].

В 150-200 метрах від міста знахідки монети раніше О.В.Забугою було знайдені дві намистини, які з впевненістю можна віднести до скіфського періоду. Також знаходили крем’яні знаряддя праці неолітичних часів. У цих краях раніше зустрічались дві річки Домаха і Тернівка. Мабуть, в той час це була затишна містина, багата кормами для тварин та їжею для людей. Якщо упродовж віків тут зупинялися і первісні племена, скіфи — то було на території Упатного поселення.

З ІХ ст. н.е. на території Близнюківщини кочували печеніги, половці. Очевидно, ця територія межувала з зоною впливу Переяславського князівства Русі.

Існує гіпотеза, що у 1185 р. події, про які розповідається у «Слові о полку Ігоревім», відбувалися в акваторії річки Самара: на сусідніх з Близнюківщиною територіях Барвінківського району Харківщини та Олександрівського району Донеччини.

У ХІІІ-ХVII ст. крізь Дике поле (степ) татари здійснювали набіги вглиб Польської держави та російських князівств. Через степ вів Муравський шлях (з Перекопу вздовж вододілу між Дніпром і Доном, зокрема й через знелюднену південну Харківщину). Цей тракт мав відроги — Ізюмський шлях (що йшов через Близнюківський район) та Кальміуський шлях.

На південь майбутньої Слобожанщини у зворотньому напрямку глибоко в степ в ту епоху заходили українські промисловці – «уходники», «добичники», які займалися здебільшого рибальством і мисливством, а також видобутком селітри й солі.

 

 







Последнее изменение этой страницы: 2017-01-25; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.227.249.234 (0.007 с.)