Принципи побудови бюджетної системи.

Бюджетна система України грунтується на таких принципах: — принцип єдності бюджетної системи України — єдність

— принцип субсидіарності — розподіл видів видатків між державним бюджетом і місцевими бюджетами, а також між місцевими бюджетами повинен ґрунтуватися на максимально можливому наближенні надання суспільних послуг до їх без­посереднього споживача;.

— принцип цільового використання бюджетних коштів — бюджетні кошти використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями;

— принцип справедливості й неупередженості — бюджет­на система України будується на засадах справедливого й не-упередженого розподілу суспільного багатства між громадяна­ми і територіальними громадами;

— принцип публічності та прозорості — Державний бюд­жет України й місцеві бюджети затверджуються, а рішення щодо звіту про їх виконання приймаються відповідно Верхов­ною Радою України, Верховною Радою Автономної Республі­ки Крим і відповідними радами;

— принцип відповідальності учасників бюджетного проце­су — кожен учасник бюджетного процесу несе відповідаль­ність за свої дії або бездіяльність на кожнійстадії бюджетного процесу.

10. Завдання, принципи і методи бюджетного планування.

Бюджетне планування — це науково обгрунтований про­цес визначення джерел створення і напрямів використання бюджетних ресурсів в економіці держави з метою забезпечен­ня стабільного економічного й соціального розвитку.

Бюджетне планування — це суб'єктивна діяльність людей, а тому воно лише тоді дає позитивні результати, коли базуєть­ся на пізнанні об'єктивних законів розвитку суспільства, тен­денцій руху бюджетних ресурсів, вивченні наявного фінансово­го стану, результатів заходів, що вживалися раніше, цілей, які поставлені на сьогодні.

Організація бюджетного планування може бути ефектив­ною лише тоді, коли в неї закладатимуться науково обгрунто­вані товарні принципи. До них належать принципи:

— комплексного підходу до основних параметрів еконо­мічного й соціального розвитку в тісному взаємозв'язку з на­явними бюджетними можливостями;

— оптимального використання бюджетних ресурсів із метою першочергового забезпечення бюджетними ресурсами пріори­тетних напрямів розвитку економіки й соціальної сфери;

— раціонального визначення джерел одержання бюджет­них ресурсів та їхнього перерозподілу через ланки бюджетної системи;

— єдності у використанні бюджетних показників, здійс­ненні бюджетних розрахунків, застосуванні єдиної методології прогнозування тенденцій і напрямів розвитку;

— наукового обгрунтування планів, що передбачає реаль­ність прогнозних розрахунків, їхню економічну обгрунтова­ність, використання прогресивної методології, норм і норма­тивів, а також вибір кращих методів забезпечення прогнозних завдань необхідними бюджетними ресурсами з урахуванням кінцевих результатів.

Важливе значення має наукова методологія бюджетного планування. Вона включає сукупність загальних принципів і методів планування, систему бюджетних планів. Метод бюд­жетного планування — органічна частка методології, один із способів розроблення бюджетних планів. Головним питанням у розробленні нової методології бюд­жетного планування є визначення його методів. В економіч­ній літературі виділяють чотири основних методи бюджетного планування: коефіцієнтів, нормативний, балансовий та пред­метно-цільовий. Метод коефіцієнтів (аналітичний метод) ба­зується на вивченні економічної кон'юнктури у минулому та сучасному періодах і застосуванні відповідних коефіцієнтів (наприклад, індексів інфляції) щодо фактичних результатів виконання бюджетів. По суті, це планування "від досягнуто­го", що, власне, має місце нині в бюджетному процесі. Пере­несення в майбутнє минулих тенденцій, досягнутих результа­тів не стимулює виявлення резервів і не сприяє економії бюджетних коштів. Досконалішим методом бюджетного планування є норма­тивний метод. Він передбачає використання в плануванні сис­теми взаємопов'язаних норм і нормативів. Розрізняють норма­тиви двох типів: нормативи першого типу регламентують взаємовідносини між державою та суб'єктами господарювання з приводу розподілу отриманих результатів діяльності (нап­риклад, ставки податків), нормативи другого типу характери­зують вимоги, що висуваються суспільством до ефективності використання ресурсів. Вони фіксують мінімально припусти­му величину економічної ефективності використання різних ресурсів, тобто суспільно виправданий розмір їх витрат для до­сягнення найбільшого економічного ефекту.

Усі методи бюджетного планування взаємопов'язані. Пла­нування на основі нормативів має обов'язково доповнювати­ся балансовим методом планування, оскільки тільки він дає змогу узгодити потреби з ресурсами.

11. Бюджетний процес — це регламентована нормами права діяльність, пов'язана із складанням, розглядом, затверджен­ням бюджетів, їх виконанням і контролем за їх виконанням розглядом звітів про виконання бюджетів, що складають бюд­жетну систему України.

Бюджетний процес має такі стадії:

— складання проектів бюджетів;

— розгляд та прийняття закону про Державний бюджет України, рішень про місцеві бюджети;

— виконання бюджету, в тому числі у разі необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України, рі­шення про місцеві бюджети;

— підготовка та розгляд звіту про виконання бюджету і прийняття рішення щодо нього.

Учасниками бюджетного процесу є органи та посадові особи, наділені бюджетними повноваженнями. Бюджетними повнова­женнями визначаються права й обов'язки учасників бюджетних правовідносин.

Для здійснення програм та заходів, які проводяться за раху­нок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпо­рядникам бюджетних коштів. За обсягом наданих прав розпоряд­ники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчо­го рівня.

 

 

Бюджетні права

В українському законодавстві, а також в економічній літе­ратурі часто застосовується термін «бюджетні права» для ха­рактеристики статусу органів державної влади й управління. Однак цей термін не слід розуміти буквально, у цьому разі йдеться про права виняткового змісту, які за своїм юри­дичним тлумаченням різняться з правами, наданими суб'єк­там інших галузей права (наприклад, правового, цивільного). Ця винятковість полягає у тому, що бюджетні права за своїми юридичними ознаками схожі з обов'язками. Вони значною мірою є водночас і обов'язками (наприклад, право затверджу­вати бюджет, право розподіляти бюджетні кошти). Отже, зде­більшого бюджетне право і обов'язок об'єднані в одному пов­новаженні, що відображає нерозривність прав і обов'язків суб'єктів бюджетного права.

Основою бюджетно-правового статусу державних органів влади та його територіальних підрозділів є право на самос­тійний бюджет. Таке право надано лише цим суб'єктам, а не відповідним органам державної влади чи місцевого самовря­дування. З нього випливає широке коло бюджетних прав матеріального і процесуального змісту, завдяки використанню яких і здійснюється право на самостійний бюджет. Це пра­во на отримання відповідних доходів, розподіл і використан­ня їх на потреби визначених територій, а також право на регулювання бюджетних відносин у межах обумовленої ком­петенції.

Бюджетно-правовий статус державних та місцевих органів влади становить сукупність таких прав:

— право на власний бюджет;

— право на отримання бюджетних доходів і залучення їх
до відповідного бюджету;

право використання бюджетних коштів на потреби дер­жави, місцевих органів влади за призначенням;

— право розподілу бюджетних доходів між бюджетами даної території;

— право утворення і використання в межах бюджету цільових або резервних фондів.

Як видно, ці права відображають взаємодії різних суб'єктів у галузі бюджетних відносин, що зумовлено їхніми еконо­мічними та політичними відносинами.

Звісно, на кожному рівні бюджетні права мають свої особ­ливості і створюють специфічні відносини, властиві суб'єктам лише певного рівня. Тому потрібна не лише загальна харак­теристика бюджетних прав, а й їхній розгляд щодо кон­кретних суб'єктів.

Зміст бюджетних прав України зумовлено її суверенітетом. Належність бюджетних прав суверенній державі надає їм особливих ознак, вирізняє з-поміж прав інших суб'єктів. Роль бюджетних прав України полягає зокрема у тому, що бюджет­ні права України забезпечують створення фінансової бази, без якої неможливе здійснення державного суверенітету. За до­помогою цих прав у розпорядженні державного органу влади утворюється державний бюджет, необхідний для функціону­вання України як суверенної держави, для виконання нею своїх внутрішніх і зовнішніх завдань. За допомогою бюд­жетних прав здійснюється єдина бюджетно-фінансова полі­тика на території усієї держави, і, в кінцевому підсумку, єдина соціально-економічна політика.

Окрім того, ці права створюють фінансові можливості для координації дій України в рамках СНД, а також для виконан­ня міжнародних зобов'язань.

Бюджетні права закріплені у Конституції України, Законі України «Про бюджетну систему України», в законах про затвердження бюджету на поточний фінансовий рік.

 

13.Характер і форми взаємовідносин між бюджетами. Види між бюджетних трансфертів. Міжбюджетні відносини — це відносини між державою, Автономною Республікою Крим і місцевим самоврядуванням щодо забезпечення відповідних бюджетів фінансовими ресур­сами, необхідними для виконання функцій, передбачених Конституцією України та законами України.

Метою регулювання міжбюджетних відносин є забезпе­чення відповідності між повноваженнями на здійснення ви­датків, закріплених законодавчими актами України за бюдже­тами, й бюджетними ресурсами, які повинні забезпечувати виконання цих повноважень.

Видатки на здійснення повноважень, що виконуються за рахунок коштів державного бюджету та місцевих бюджетів, поділяються на:

— видатки на забезпечення конституційного ладу держави, державної цілісності й суверенітету, незалежного судочинства, а також інші передбачені цим кодексом видатки, які не можуть бути передані на виконання Автономній Республіці Крим і місцевому самоврядуванню;

— видатки, які визначаються функціями держави та мо­жуть бути передані на виконання Автономній Республіці Крим і місцевому самоврядуванню з метою забезпечення найефективнішого їх виконання на основі.принципу субсидіарності;

— видатки на реалізацію прав та обов'язків Автономної
Республіки Крим і місцевого самоврядування, які мають міс­цевий характер й визначені законами України.

Верховна Рада Автономної Республіки Крим і відповідні ради можуть передбачати у відповідних бюджетах такі види міжбюджетних трансфертів:

— субвенції на утримання об'єктів спільного користуван­ня чи ліквідацію негативних наслідків діяльності об'єктів
спільного користування;

— субвенції на виконання власних повноважень територі­альних громад сіл, селищ, міст та їх об'єднань;

— субвенції на виконання інвестиційних проектів;

— інші субвенції.

 

14. Розрахунок обсягу між бюджетних трансфертів. (дотації вирівнювання та кошти, що передаються до державного бюджету) розподіляються між державним бюджетом та місцевими бюджетами на основі фор-мульних розрахунків.

Така формула розроблена відповідно до статей 97 і 98 Бюд­жетного кодексу України для розподілу обсягу міжбюджетних трансфертів міждержавним бюджетом, бюджетом Автономної Республіки Крим, обласними бюджетами, бюджетами міст Києва і Севастополя, міст республіканського Автономної Рес­публіки Крим та обласного значення, бюджетами районів.

У цій формулі застосовуються такі умовні позначення:

— місцевий бюджет (бюджет Автономної Республіки
Крим, обласний бюджет, бюджет міст Києва і Севастополя,
бюджет міста республіканського Автономної Республіки Крим
та обласного значення, бюджет району) — "і";

— обласний бюджет — "оЬ";

— бюджет Автономної Республіки Крим — "агк";

— бюджет міста республіканського Автономної Республіки
Крим та обласного значення — "пі";

— бюджет району — "г";

— бюджет м. Києва — "кугу";

— бюджет м. Севастополя — "зєу";

— загальні показники щодо місцевих бюджетів — "и".

Обсяг дотації вирівнювання з державного бюджету, що на­дається бюджету Автономної Республіки Крим, обласному, бюджету міст Києва і Севастополя, міста республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення, бюдже­ту району, або коштів, що передаються з цих бюджетів до дер­жавного бюджету, (Ті) визначається за загальним фондом міс­цевого бюджету як різниця між розрахунковим показником обсягу видатків (Уі), прогнозним показником обсягу доходів (кошика доходів), що акумулюються на її території (Оі), із за­стосуванням коефіцієнта вирівнювання (аі) та розрахунково­го обсягу коригування доходів коефіцієнта уповільнення від­носної швидкості динаміки (ДОібі)