Арабо-мусульманський тип культури

Мета: розкрити специфіку, чинники формування арабо-мусульманського типу культури, систему мусульманських цінностей і настанов, виявити наукові досягнення та художні традиції ісламу.

Провідна ідея: показати цілісність ісламської культури у всіх проявах соціального, політичного, релігійного і художнього життя

Питання:

1. Ісламське бачення світу

2. Особистість в ісламі. Система мусульманських цінностей.

3. Наука та художні традиції ісламської культури.

Ісламське бачення світу.

Іслам – одна з трьох світових релігій (поряд з іудаїзмом та християнством) – виник в Аравії на початку У11ст. В період розпаду родоплемінного ладу і формування там центральної держави. Одним з засновників цієї культури є Мухам мед (570-632рр.), який 610р. Оголосив себе посланцем єдиного Бога. З того часу і до сих пір іслам має значний вплив на суспільне та політичне життя людства. Іслам проявляє себе в різних сферах людського життя, визначаючи в тому або іншому ступені моральні та духовні цінності, впливаючи на культуру, освіту, міжнародні відносини, науку та мистецтво.

Великий вплив на арабо-мусульманський тип культури був здійснений епохою християнства. Християнська культура була важливою для ісламу. Християнство фактично зберігає всі свої інститути і продовжує впливати на ісламську цивілізацію. Визнання ісламом попередніх монотеїстичних релігій, конфесіональний плюралізм ісламського суспільства сприяли залученню до багатьох культурних традицій і досягнень, які входять у халіфат народів. Як відомо, до Х століття, арабською мовою був створений значний фонд перекладів найбільш відомих філософських і наукових творів античності. Була проведена велика робота по створенню нових термінів, перекладачі створювали кальки або вигадували нові поняття. Більшість перекладачів були представниками різних релігій, за етнічною належністю – це в основному сірійці, євреї і перси, які сповідували християнську віру, зороастрійці, сабії.

Елійська думка і культура прийшли до арабів через сирійську церкву, зороастрійців Персії, євреєв та язичників Харрана. На час падіння Омейядов ісламський світ мав у своєму розпорядженні переклади більшої частини робіт Аристотеля, неоплатоніків, деякі праці Платона, більшої частини праць Галена, ряд інших грецьких праць, різних персидських та індійських творів. Відмічається особливий інтерес до філософської та наукової літератури.

Більше двадцяти століть тому араби, об’єднані ісламом, вийшли за межі Аравійського півострова на арену світової історії. Навернення до ісламу створило передумови етносоціальної єдності на релігійній основі й породило єдину космоміфологію. Міфи ґрунтувався на ідеї ієрархії космосу у формі піраміди, вершина якої — розум як першооснова.
Цивілізація східного типу — тип цивілізації, світогляд якої характеризується синкретизмом за формулою «усе в одному» й «одне у всьому», в духовному житті якого домінують канонізовані стилі мислення, а також орієнтація на спадщину минулого й предків.
Світ для мусульманина не більш аніж механізм, якому Аллах надає рух. Вчення про розум як основу світобудови, якому підлягає все від небесних сфер до людської діяльності (аль-Фарабі, Ібн Сина, Ібн Рушд) пояснювало шанобливе ставлення до науки, знань, книг, слова як головних способів вираження божественності. Світоглядна концепція ісламу завершила поляризацію духовного й матеріального, небесного й земного. Аллах розумівся в ісламі як дух, не наділений земними елементами, антропоморфними рисами. Його заборонялося зображувати. Він являв собою абсолютну цінність у житті людини, залишаючись постійно чимось зовнішнім, існуючим неособистісно. До людей звертався він через свого посланника. Протилежність вічного існування Аллаха й тимчасовості світу його створінь демонструвала абсолютне верховенство творця й мізерність земного життя. Заборона на зображення живих істот мала б повести правовірного від тлінного світу, направити його думки, почуття й бажання до єдиного центра всесвіту — Аллаха.

Зрозуміти арабо-мусульманський тип культури є можливим через проникнення у священу картину мусульманського універсуму, яка представлена через розуміння простору і часу. Просторова частина – це звичайно, Земля і Небо. Земля – нижня частина всесвіту. Її оточує безмежний простір, за яким знаходиться гора Каф.

На чому ж покоїться земля? Тут є два варіанти з цікавими побудовами. Перший варіант: Земля лежить на плечах ангела, який стоїть на рубіні, його підґрунтя – скеля, скелю підтримує бик, який знаходиться на рибі, яка пливе. Інший варіант: Земля нанизана на ріг бика, бик тримається на рибі, риба – в космічній воді, вода – на повітрі, а повітря – на вологості.

Небо – верхня частина універсаму, «Вищий світ». Це на півсфера у вигляді семи небес, які знаходяться одне під іншим. Його конструкція є традиційною: небеса Луни, Сонця і п’яти планет, які відомі з найдавніших часів. Але вище всього на світі, вище універсаму знаходиться Аллах. Трохи пізніше в працях арабських вчених крім семи небес згадується ще два: восьме – небо нерухомих зірок, дев’яте – «сфера сфер» і лище вище за дев’яте небо – Аллах.

В мусульманському універсумі існує рай – «джанна», існує і пекло – «джаханнам», а між пеклом і раєм є деякий невизначений простір – «араф» - «перепона» (щось типу чистилища). Місцезнаходження джанни, зрозуміло, небеса, а точніше – нижче того місця, де знаходиться Аллах, Але вище сьомого неба. Рай – це величезний сад, в якому течуть рычки з води, молочні ріки та медові річки. В раю тримається постійна погода, немає ні спеки, ні морозу.