Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Внесок Японії у світову культуру.
В той же час в Японії стала бурхливо розвиватися наука, в тому числі розгорнулися соціолінгвістичні дослідження, які склали основу т. з. школи мовного існування, автором якої вважається Мотокі Токіведа. Загалом мовознавство в Японії до 16-го ст. було пов’язане, головним чином, із дослідженням китайської й санскритської класики, китайської ієрогліфічної писемності й розробці японської версифікації письма. До 17-го ст. склалася система певних уявлень про японську мову, завдяки працям Камо Мабуті й Норінагі Мотоорі були досліджені службові слова, словосполучення, словозміни, виникли перші класифікації частин мови. Як самостійна наука японське національне мовознавство виокремилось із класичної філології лише наприкінці 19-го – на початку 20-го ст. Тоді ж почалося й порівняльне вивчення мов у працях таких дослідників, як Седзабуро Канадзава, Сімней Окакура, Кесуке Кіндаїті. Дещо згодом активізувались граматичні розробки. Оригінальна лінгвістична концепція була викладена в роботі Мотокі Токіведи – «Основні принципи японського мовознавства». Найважливіші здобутки японської діалектології складають праці Куніо Янагіди. Література Японії розвивалась із надр усної пісенно-поетичної творчості й міфології. З середини I-го тисячоріччя Японія стала входити до китайсько-буддійсьеого ареалу культурних зв’язків. На межі 4-го – 5-го ст. в офіційних документах і в релігійно-філософських творах використовувалась китайська ієрогліфічна писемність. У початковий період раннього середньовіччя з’являється перший з збережених до сьогодні пам’ятників на японській мові – вже згадуваний літопис «Кодзіки», який містить у собі міфи, легенди, історичні оповіді, казки, пісні, хронологічні записи. В 759-му році з’явилась перша японська поетична антологія – «Маньосю», що містила в собі 4516 фольклорних і авторських (близько 500 авторів) віршів, написаних – більшою частиною – в жанрі танка: вишукане неримоване п’ятивірш’я з 31-го складу: 5+7+5+7+7. Найчастіше такі твори за своїм змістом були пейзажною чи любовною лірикою, віршами про розлуку, про тлінність життя, в а також придворним славослов’ям, широко культивованим в аристократичних колах. В 15-му – 18-му ст. танка було витіснено з літературного ареалу новими жанрами: ренга й хоку. З середини 18-го ст. інтерес до класичної літератури викликав спроби оживити танка, збагативши її свіжими образами й повсякденною мовою.
Зародження оповідальної літератури відноситься до середини 9-го ст., коли з’явилася повість «Такеторі – моногатарі», складена з ряду новел, вмонтованих в ту, що їх обрамляла. В ній були використані фольклорні й літературні сюжети, герої були наділені і чудесними, і реально-побутовими рисами. В 10-му – 11-му ст. під сукупним впливом культових традицій синтоїзму й деяких сект буддизму складається естетична категорія моно-но аваре («печальне зачаровування речей»), яка свій відбиток несла в усьому подальшому розвитку японської мовної (й не тільки) культури. В 11-му ст. зароджується жанр історичного твору в літературному викладенні, першим зразком якого послужила «Ейга – моногатарі». Події в такому жанрі описуються в хронологічному порядку, однак концепція історичного процесу в ньому була відсутня, а достовірність викладених фактів часто було сумнівною. Японія – це єдина країна в світі, в історії якої існувало міністерство поезії. В VIII-му – XII-му ст. конкурсний іспит на будь-яку державну посаду обов’язково передбачав написання власного віршу на запропоновану тему. В поезії 9-го – 12-го ст. простежуються дві тенденції: по-перше, це складання чисельних збірників, і, по-друге – канонізація форми творів. В 951-му році при дворі було створено Відомство японської поезії («Вакадокоро»), метою якого було зводити в антології найкращі вірші. За схемою, запропонованою й застосованою Цураюкі Кіно, який редагував «Зібрання нових й старих японських пісень» («Кокінвакасю») вірші класифікувались за тематичною ознакою. Для японської літератури 12-го – 16-го ст. характерна поява поезії ренга («нанизані строфи»). Одночасно відбувалось зародження міської літератури. До наших днів збереглося п’ять гункі, чотири з яких відносяться до 13-го ст. і присвячені опису перипетій боротьби за центральну владу між феодальними домами Тайра й Мінам- ото: «Сказання про роки Хоген»; «Сказання про роки Хейдзі»; «Повість про розквіт і падіння домів Мінамото й Тайра»; «Сказання про дім Тайра». П’ятий твір цього жанру – «Повість про великий мир» – відноситься до періоду кінця 14-го ст. і описує війну між прибічниками імператора й прихильниками сьогунського (військово-феодального) правління.
Всі гункі базувались на історичних подіях, але були насичені розповідями про дива, а також – японськими, китайськими й корейськими легендами. З плином часу в подальших гунках зростала роль конфуціанської моралі, головним чином – у відношеннях між паном і слугою, а також ідеї служіння обов’язку. В цей період продовжує розвиватись жанр дзуйхіцу, зокрема в творах Тезей Камо («Записки із Келсі») й Кенко-хосі («Записки від нудьги») як проявах традиційної культури придворної аристократії. В них, зокрема, знаходить свій вираз буддійська ідея непостійності сущого, містяться анахоретські (пустельницькі) мотиви. Продовжує розвиватись т.зв. література щоденників. Найбільш відомим є «Щоденник повного місяця» Абуцу-ні, останньої представниці «жіночого потоку» в японській прозі. В цей час також створюються збірки сецува – популярних оповідань релігійного, історичного й побутового характеру, легенд, казок, анекдотів, що було по суті своїй продовженням лінії «Кондзяну-моногатарі» як удавано-історичної оповіді. В поезії поряд із танка розповсюджується жанр імайо ута («пісні на сучасний лад»). Вільні від складнощів асоціативної образності танка, імайо ута були особливо популярні в малоосвіченому самурайському середовищі. В 13-му – 14-му ст. з’явилось багато антологій, збірок окремих поетів, записів поетичних турнірів (утаавасє), зібрань найкращих зразків поезії минулого. В японській літературі 14-го – 15-го ст. поряд із загальними буддійськими мотивами ілюзорності земних благ відобразилась специфічна дзен-буддійська концепція саторі (миттєвого осягнення істини, осяяння), яка істотно вплинула на композицію одноактних ліричних драм йококу (п’єси театру масок ноо) – основу японської традиційної драматургії. Сюжети драм запозичувались із синтоїських міфів, легенд, народних сказань і буддійських сутр. Популярним був і жанр кеген (фарс) – веселі мініатюри, часто сатиричного спрямування. Розповсюдженою формою оповідання були отогідзосі («цікаві записки»). Вони насичені казковими елементами і за своїм змістом поділяються на шість груп оповідань: з життя придворної аристократії; на буддійські теми; про воїнів; простолюдні перекладення індійських і китайських легенд; про тварин. В 16-му ст. зароджується т.зв. міська література. Ремісники й торговці влаштовували змагання в поетичній майстерності й складали збірки віршів переможців. Широкого розповсюдження набули короткі вірші з вільним розміром – коута («мала пісня»), в яких помітну роль відігравала трудова тематика. Найбільш відомою збіркою тієї епохи є «Кангінсю» (1518 р.). З початком контактів між Японією й Європою (1542 р.) на японську мову стали перекладати уривки з творів античних авторів, особливим успіхом у японського читача в той період користувались байки Езопа. Серед японців – нобелевських лауреатів двоє були удостоєні цієї нагороди саме за видатні досягнення в розвитку літератури: Ясунарі Кавабата (1968-й рік) і Кендзабуро Ое (1994-й). Сьогодні японці, віддаючи належну данину своєму минулому, економічним явищам, що відбуваються в їхній країні, надають поетичних назв, пов’язаних із національною історією й міфологією. Так, наприклад, в ужитку фігурує притаманний Японії початку XXI-го ст. експортний бум Дзімму (в пам’ять про першого імператора Японії). До довідки: внесок експорту в ВВП Японії зріс з 30-ти відсотків в середині 90-х років до 60% на початку нового тисячоріччя. Свій інвестиційний підйом японці означають Івато (за назвою небесного гроту, де – за текстом «Кодзіки» – знаходила свій притулок богиня Сонця – Аматерасу). Споживацький ажіотаж на японські товари мешканці Країни Сонця, що Сходить, називають іменем Ідзанагі – божества, яке, за легендою, брало участь у створенні Японських островів.
|
||||||
Последнее изменение этой страницы: 2017-01-21; просмотров: 338; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.145.46.18 (0.013 с.) |