Наратив як спосіб осмислення дійсності. 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Наратив як спосіб осмислення дійсності.



• НАРАТИВ - специфічний спосіб осмислення світу як особливої форми існування людини, як властивого лише їй модусу буття.

У сучасній вітчизняній та зарубіжній психологічній науці з‘являються численні спроби знайти нові інстанції, що здатні організувати в єдине ціле суб‘єктивний досвід людини. Однією з основних таких інстанцій багато дослідників визнають розповідь, наратив. (К.Бремон, І.Брокмейер, Дж.Брунер, І.П.Ільїн, Є.С.Калмикова, Е.Менгенталер, Н.В.Чепелєва, Р.Харре). Взаємозалежність між розповіддю-наративом і життям розглядається як вияв специфічного способу осмислення світу, як особлива форма існування людини, як притаманний лише їй модус буття. Термін “наратив” в трактуванні деяких авторів (І.Брокмейер, Р.Харре) означає різні форми усвідомлення, що внутрішньо притаманні процесам пізнання, структурування діяльності, впорядкування досвіду.

Ідею про те, що людська свідомість має наративну структуру, висувають як зарубіжні, так і вітчизняні автори. Зокрема, пропонується так званий “наративний принцип”, в основі якого лежить положення про те, що люди мислять, роблять певні життєві вибори відповідно до наративних структур, тобто наратив розглядається як організаційний принцип діяльності особистості (Ф.Сабрін). Деякі зарубіжні автори висловлюють думку про те, що життя людини великою мірою насичене оповідями, історіями, в яких відображений весь її досвід, а повідомляючи історії свого життя, особистість стає відповідальною за нього (Д.Карр, К.Метінгел, М.Вайт). Така відповідальність береться за основу в концепції наративної ідентичності (П.Рікер). Відповідно до даної концепції, особистість усвідомлює себе в процесі оповідання іншому історії свого життя.

У дослідженнях вітчизняних психологів наратив розглядається як впорядкування життєвих подій в єдину послідовність, що побудована виходячи із загальної життєвої концепції оповідача (Н.В.Чепелєва). Зауважується, що текст- наратив доцільно розглядати як засіб саморозуміння (“історія для себе”) та засіб самоподачі, самопред‘явлення (“історія для іншого”). Однією з найважливіших його функцій є саме самопрезентація - саморозкриття, декларування і ствердження індивідуальної системи цінностей, поглядів, переконань. Завдяки наративу суб’єкт усвідомлює себе, свій досвід, презентує певну точку зору, стверджує себе таким, яким він прагне бути, а також створює своє минуле. Тобто людина, проживаючи своє життя, конструює його історію. В процесі такого конструювання відбувається переосмислення власного досвіду та власної особистості, виникає нове бачення тих подій життя, власних рис та якостей, що з певних причин не усвідомлювалися чи не приймалися людиною, - а це призводить до конструювання більш цілісної історії життя. В такому розумінні наратив доцільно розглядати як засіб саморозвитку особистості.

Наративна типологія

НАРАТИВНІ ТИПИ- АКТОРІАЛЬНИЙ, АУКТОРІАЛЬНИЙ, НЕЙТРАЛЬНИЙ. Це терміни наратології. Розмежування перших двох типів вперше було теоретично обгрунтовано австрійським літературозавсцем Ф.К.Штанцелем(1955) у вигляді «аукторіальної оповідної ситуації» і «персональної (персонажної) оповідної ситуації» (від німецького handelnde Person - дійова особа, персонаж), згодом заміненої французькими наратологами на «акторіальну», чи «акторіальний тип оповіді» (актор, наративна типологія).

Штанцель під впливом Р.Інгардена (1960) запропонував використати в якості розмежувального принципу «центр орієнтації читача», або, як його інакше назвала К.Гамбургер, «місце виникнення системи Я-тут-тепер» (Origo des Jetzt-hier-Ich-Systems), 1968). Найбільш обгрунтоване й теоретично детально розроблене розмежування цих типів було пророблено голандським дослідником Я.Лінтвельтом. Якщо центром орієнтації для читача у «фіктивному світі» художнього твору є судження, оцінки й зауваження оповідача, то наративний тип буде «аукторіальним»; якщо ж читач сприйає цей світ через свідомість одного з персонажів (бачить «фіктивний світ» його очима), то оповідь буде «акторіальною».

На противагу цим типам «нейтральний» тип, позбавлений індивідуалізованого центру орієнтації, що здійснює функцію інтерпретації, зводиться до імперсональної реєстрації баченого і чутого зовнішнього світу» (Лінтвельт, 1981). Штанцель вважає, що у нейтральній оповіді «центр орієнтації знаходиться у сценічному зображенні, у тут і тепер моменту дії. Можна було б також сказати, що він знаходиться в» тут і тепер» уявного очевидця сцени, позицію якого читач начебто приймає».



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2017-01-20; просмотров: 173; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 44.222.113.28 (0.006 с.)