Монтажна форма поєднання композиції.

Суть вільної (монтажної) форми пов'язана з порушеннями причинно-наслідкових і часово-просторових зв'язків між подіями. Зв'язок між епізодами має частіше асоціативно-емоційний, ніж логічно-смисловий характер. Монтажна композиція характерна для літератури XX століття. Цей тип композиції використаний у романі Ю. Янонського "Вершники". Тут сюжетні лінії зв'язуються на асоціативному рівні.

49) Художньо-образні засоби організації матеріалу. (Чисто інтуїтивно, Рая допомагала, бо в методичці - єрєсь)

Композиція - це організація художнього твору, співвіднесеність і взаємодія його компонентів, яка забезпечує єдність форми й змісту. Вона залежить від особливостей художнього мислення письменника і жанрових ознак його твору, вона включає в себе єдність усіх образних засобів і принципи їх співвідношення й групування, конфлікт і розстановку персонажів, вставні новели й ліричні відступи. Усі художньо-образні засоби організації матеріалу підпорядковані законам композиції: художня деталь, портрет і пейзаж, інтер'єр, паралелізм сюжетних ліній, контрапункт, парні образи й листування героїв, перехресні характеристики, авторські описи, літературний монтаж, підтекст (більш-менш розкривалось в попередніх питаннях)

Стиль як відображення способу мислення.

Така хєрня, що в методичці стилі відображенні як приклади з літератури. Я знайшла інфу саме про розвиток мислення (це буде 2 частина відповіді). Якщо хтось знайде більш нормальну інфу ніж ця – будь ласка скиньте, хоча б силку. Ось так і живемо(((

Усі тексти можна віднести до основних книжних стилів. Всередині кожного жанру можна вирізнити види стилів. Література офіційно-ділового стилю розрізняє тексти дипломатичні, законодавчі, юридичні, а стильові риси – стандартизація, нормування, шаблонність, однозначність, інформативність. Наукова література представляє власне наукові таксти: науково-технічні, н.-гуманітарні, природничо-наукові, н.-популярні, навчальні, а жанрові різновиди – монографія, стаття, підручник та ін. Газетно-публіцистичні: агітаційно-пропагувальні, політико-ідеологічні, науково-публіцистичні, критико-публ., худ-публ. та ін. Художньо-літературні тексти ха родами – проза, поезія, драматургія.

Уявлення про стиль як систему прийомів та засобів, що відбирають у відповідності з метою і методом впливу на адресата, - функціональне по суті, - знаходимо ще в працях Арістотеля. Воно отримало розвиток в іншому напрямі в зв’язку з поділом ораторів за методом впливу на слухачів (повчання, переконування).

Антична система поділу форм мовленнєвої діяльності (навчальної - логічної, переконуючої - риторичної, впливаючої на почуття художньої), що є в основі більшості класифікацій стилів на основі приуроченості до кожної із сфер суспільного життя, вже не відповідає сучасному стану справ, коли повідомленнями в межах однієї сфери можуть переслідуватися різноманітні комунікативні цілі.

Додатковими цілями можуть бути - вплив на уяву слухача і збудження в ньому естетичних переживань (художнє мовлення); вплив на його волю (ораторське мовлення, рекламне мовлення); полегшення розуміння сказаного (лекторське мовлення, популяризація).

Функціональність повідомлення потребує від нього певної структури. "Всякий стиль - і функціонально-мовний і літературний - передбачає організуючий принцип у доборі і застосуванні елементів мови, що надає йому своєрідність і відрізняє його від інших стилів"

Типи спілкування та способи мислення легко звести до чотирьох. Мислення, пов’язане із знанням, що формується, представляють три типи. Живе споглядання з його емоційною оціночністю і налаштованістю. Початковий етап абстрактного мислення - буденна свідомість з її формально-логічним мисленням. Вищий етап абстрактного мислення - теоретична свідомість, що потребує діалектичного мислення. Четвертий тип, пов’язаний з готовим знанням, обслуговує практику. Він також налаштований на виконання дії, але позбавлений (або майже позбавлений) емоційної оцінки.

Перш ніж щось повідомити, автор пізнає деяку реальність, відображає її в своїй свідомості в зв’язку зі своїми особливостями, зі своєю метою, і опрацьовує результати відображення в повідомленні, що має за мету вплив на свідомість слухача і згодом - на його дії. Мовець в свою чергу, пізнає повідомлення, відновлює на його основі ту реальність, котру описав автор, але вже такою, якою той її сприйняв і висвітлив, тобто йде від спілкування до пізнання. Результати пізнання набувають словесного оформлення, орієнтованого на спілкування, навіть якщо вони не публікуються.