Художній образ і мовна особистість

Художній образ в літературі і мистецтві — це будь-яке явище, узагальнене і творчо відтворене художником, композитором або письменником в предметі мистецтва. Він наочний і чуттєвий, тобто зрозумілий і відкритий для сприйняття, і здатний викликати глибокі емоційні переживання. Ці особливості властиві образу тому, що художник не просто копіює життєві явища, а наповнює їх особливим змістом, розцвічує за допомогою індивідуальних прийомів, робить більш ємними, цільними і об’ємними. Природно, що, на відміну від наукового, художня творчість дуже суб’єктивно, воно і привертає до себе насамперед особистістю автора, ступенем його уяви, фантазії, ерудиції і почуття гумору. Яскравий образ в літературі і мистецтві створюється ще й за рахунок повної свободи творчості, коли перед творцем відкриваються неозорі дали художнього вимислу і безмежні способи його вираження, за допомогою яких він створює свій твір. Тож, у Г.І. Богіна під мовною особистістю розуміється сукупність пізнавальних, творчих здібностей і характеристик суб'єкта, що обумовлюють створення і сприйняття ним мовних творів (текстів), які відрізняються ступенем структурно-мовної складності, глибиною і точністю відображення дійсності, певною цільовою спрямованістю. Саме від здібностей мовця залежать особливості створюваних ним текстів.

Мова розглядається в широкому контексті буття людини, вона є невід’ємною частиною життя і тісно пов’язана зі свідомістю, світосприйняттям, баченням світу,культурним багажем та культурно-практичною діяльністю. Інтелект найбільш інтенсивно проявляється в мові та досліджується через мову. Але інтелектуальні властивості людини чітко спостерігаються не на кожному рівні володіння мовою і використання мови]. З’явилася необхідність дослідити чи залежить і як залежить мова від культурного світу людини, чи є зв’язок між вибором мовних засобів, стилю і ситуації спілкування, мовного осередку.

Класифікація художнього образу (автологічний, метологічний).

У розумінні художнього образу як форми відображення окремі його види вирізняють у залежності від типу змістового узагальнення або за типом смислового співвідношення між чуттєвим образом та його ідеєю. У системі класифікації всі види худ. Образу складають 2 гр.:

Автологія — вживання слів у прямому значенні. Автологічний образ називають "самозначущим", "самодостатнім", частіше — образом-типом. Різновидом автологічного образу є образ-гротеск. Гротеск — один із найстаріших типів образності. Французьке grotesque — незвичний, химерний, італійське — gratta — грот, печера. Особливості гротеску: 1) тяжіння до незвичайних, ексцентричних, спотворених форм; 2) поєднання в одному предметі несумісних, контрастних явищ (піднесеного і грубо натуралістичного, комічного і фантастичного, реального і фантастичного); 3) заперечення сталих норм (зв'язок гротеску з бурлеском, пародією, травестією); 4) стильова неоднорідність (поєднання "високого" і "низького", грубого і поетичного). За допомогою гротеску письменник створює химерний образний світ. Гротеск використовувався в літературі з часів античності. Спочатку гротеском називали тип орнаменту, знайдений у гротах (печерах). У ньому поєднувались рослинні і тваринні форми. Гротеск плідно використовували Аристофан, Плавт, Лукіан, Шекспір, Еразм Роттердамський, Свіфт, Гофман, Салтиков-Щедрін, Шевченко.

У металогічному (грец. meta — через, після, logos — слово) образі чуттєвий образ та ідея належать до різного кола явищ. Так, природа у творах письменника розкриває людські переживання. Звірі і речі в байках відтворюють людські стосунки. Металогічними образами є символ, алегорія і підтекст. (Див наступні питання)