Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Тема – узагальнена основа змісту.
Зміст художнього твору — відображена в художньому творі за допомогою словесних засобів об’єктивна дійсність на підставі її осмислення й інтерпретації митцем відповідно до його ідейно-естетичних, філософських, соціально-політичних і под. поглядів. Звичайно зміст твору багатоплановий і передбачає вміння читача належним чином витлумачити його. Зміст твору визначається темою та ідеєю й розкривається у відповідній формі (у жанрі відповідного роду літератури, у задовільній сюжетно-композиційній та образній системах тощо). Зміст тісно пов’язаний із формою твору: зміст вимагає певної форми, у свою чергу форма диктує певні вимоги до змісту. Тема (від гр. tema — те, що лежить в основі) — це фрагмент реальності, що став письменнику матеріалом для осмислення та художнього втілення в літературному творі. Таким фрагментом може бути історична подія, суспільне явище, життя, думки, почуття людини тощо. Іншими словами, тема — це те, про що твір. Вибір життєвого матеріалу для художнього втілення не випадковий: митець завжди обирає такий матеріал, на якому найповніше йому вдасться донести до читача якусь ідею. Об'єктивну основу змісту твору становить «коло відображених у ньому життєвих явищ, узагальнена ідейна суть яких розкривається і конкретизується, з одного боку, в подієвих лініях, які розгортаються у творі, а з іншого боку, в загальнолюдських типах, втіленням яких виступають дійові особи твору. (С.Н. Бройтман). Отже, об'єктивна частина змісту складається з теми, фабули та характерів (героїв) твору, що мають під собою конкретні, реальні явища, події, людей. Суб'єктивна основа змісту - почуття, які автор вкладає у твір і які виникають у читача як відгук на авторські - це пафос літературного твору, що водночас містить у собі ідею - висновок, який базується на життєвій позиції письменника. 41 питання. Зв’язок теми з іншими елементами змісту – ідеєю і концепцією Задум, тема, ідея, концепція - конструктивні елементи змісту твору. Отже, щоб зрозуміти їхній, слід розібратися в категорії змісту. "Зміст - певним чином упорядкована сукупність елементів і процесів, що утворюють предмет чи явище /в даному випадку текст у широкому значенні/ і характеризують його глибинні зв'язки, основні риси і тенденції".
Категорія змісту включає такі основні групи елементів: - подієво-фактичні /описувані явища, події як щось цілісне; система фактів, що лежать в основі опису; аргументи та докази/; - проблемно-тематичні /тема, її підтеми і відгалуження, магістральна проблема, що вбирає в себе багато різнопланових тем, вузлові питання, конфліктна ситуація/; - ідейно-концептуальні /ідейна позиція автора, принципова концепція, висновки, рекомендації тощо/. Концепція завершує логічний ланцюжок змістових понять, куди входять: задум, тема, ідея. Якщо задум - лише намір розкрити певну тему; тема - стрижнева думка /або сума думок/, що виражає ставлення журналіста до зображувального; ідея - основний висновок твору, даний у понятійній чи образно-понятійній формі – то концепція - це той принциповий підхід, той кут зору, під яким усе, що знаходить відображення в даному творі, розглядається, трактується, оцінюється автором, замикаючись, зрештою, в певний логічний малюнок його виступу. 42 питання. Сприймання і розуміння тексту Про механізми сприймання і розуміння тексту редакторові доводиться говорити з автором, виклад у якого є неповний і/або неправильно спрямовується. Бо не для всякого автора очевидно, що одиниці мови та одиниці мовлення його у викладі – не збігаються. Більшість авторів поводяться ніби з позиції читача: прагнучи витратити якомога менше зусиль на організацію викладу, вони мимоволі добирають туди щонайпростіші, найбільш звичні складники мовлення – і при тому мало турбуються про організацію зв’язків між цими складниками. Навіть якщо читач згодом відчує деяку відповідність цього мовного імпульсу своєму логічному/інтуїтивному досвідові, він не зможе сприйняти авторську думку, бо не збагне, до чого автор веде насамкінець (“ дійти до дому ” і “ дійти додому ” – це спрямована дія (до чого?) і її призначення (куди?)…). У ході сприймання читач автоматично аналізує складники викладу і впізнає вже відомі йому з попереднього мовного досвіду. Автоматизований процес упізнавання дає збій, якщо мовна одиниця відсутня в тезаурусі читача (наприклад, англ. at home), а розуміння не настає, коли читач ніби й упізнав обидва окремих складники мови, але мовленнєвий зв’язок між ними – не до кінця для нього зрозумілий (“дійти на хаус (англ. калічене “до дому”) додому”). Тому, виключивши при створенні тексту хоча б один зі складників процесу розуміння (приміром, автоматичність чи упізнаваність), автор неабияк збільшує ті труднощі, які читач мусить подолати при читанні, ускладнюючи засвоєння авторської думки, часом – до цілковитої її незрозумілості (АЧОЙТОТИУХРАКУ?). Редакторові слід пояснити, що, хоч читач і впізнає в тексті слова, але мислить він психологічно сприйнят н ими порціями авторської думки – так званими одиницями розуміння, які не завжди збігаються зі словами і навіть з виразами. Психологічний поділ викладу не є тотожним граматичній структурі мови. У одиниць розуміння – мовна основа, але відмінна від мовної структура (приклад: “Охляло сонце. На будинках/ Горить гарячий фіолет./ Останній промінь, як стилет,/ Поранив клен на осінь. Жінка/ Зніма білизну. Веремію/ Круг неї вітер закрутив…”). Але правильно “відрегульовані” автором одиниці розуміння якраз і доносять до читацької свідомості авторську думку. Головне – ця думка не повинна перериватись.
43 питання. Поняття про композицію твору Композиція – важлива сторона художньої форми твору. Це зумовлена змістом побудова, розміщення і співвідношення всіх складових частин твору, порядок розгортання подій і ситуацій, розташування персонажів у ньому. Вона включає в себе не лише архітектоніку, групування образів і оформлення сюжету, а і єдність усіх образних засобів твору. Композиція – категорія рухома, історично змінна (її закони мали канонічний характер лише в літературі класицизму, який вимагав єдності дії, місця і часу). Розрізняють композицію зовнішню (зримий поділ твору на окремі частини, розділи, дії, картини, сцени, строфи) і внутрішню (систему невидимих зв’язків, завдяки яким твір сприймається як завершене ціле). Композиція набуває специфіки залежно від літературного роду і виду. В епічному творі є взаємозв’язок суто епічних описів (характеристика, показ дій і вчинків, зображення зовнішності людей, пейзажі тощо) з драматичними монологами, діалогами, полілогами. Композиція драматичного твору зумовлюється характером і гостротою конфлікту, а ліричного – розгортанням певного почуття, переживання, роздуму. 44 питання. Елементи композиції твору У центрі сюжетної композиції твору – головний тематичний конфлікт, що визначає порядок розгортання подій і розстановку персонажів. До елементів композиції належать: - експозиція (виконує функцію інформування читача про «розташування сил», що визначають конфлікт твору, знайомство у загальних рисах з персонажами твору тощо). Види експозиції: пряма (на початку твору), затримана (після початку дії), розпорошена (подається частинами), обернута (наприкінці дії); - зав’язка (опис події, яка служить початком розгортання основного конфлікту твору); - розвиток дії (дії, мета яких полягає у загостренні конфлікту, доведенні його до стану, в якому його внутрішня сутність виявляє себе з найбільшою повнотою); - кульмінація (момент найбільшого напруження дії, найвища точка розвитку конфлікту); - розв’язка (частина сюжету, яка завершує дію, доводить до логічного вирішення події, зав’язані в конфліктному вузлі твору; по суті опис розв’язання конфлікту).
Окремі твори також можуть включати й додаткові елементи, такі як: передісторія, пролог, епілог тощо. Композиція включає до системи твору також образ автора, оповідача, вставні новели, ліричні відступи, ретроспекції, ритм. 45 питання. Типи композиційної організації Композицію худ. твору репрезентують дві основні форми: подієва – сюжетна та неподієва – несюжетна. Відповідно визначають два типи композиційної побудови твору – подієвий та описовий. Подієвий тип композиційної організації охоплює переважну більшість епічних і драматичних творів. Основним чинником оформлення змісту у таких творах виступає сюжет. Подієвий тип може набувати різних проявів. Індивідуалізована суть проявів умовно зводиться до 3 форм: ü хронологічна (події у творі відбуваються у хронологічному порядку; між окремими епізодами може бути часова відстань, але хронологія не порушується). Хронологічна форма, як правило, актуалізує синхронний виклад змістовно-фактуальної інформації. Простіше кажучи, події описані так, ніби вони відбуваються зараз (теперішній час); ü ретроспективн а (епізоди сполучені у смисловому плані; відступи від хронологічної послідовності; події зсунуті у часі). Ретроспективна форма має два різновиди: ретроспективне зображення матеріалу в одній площині минулого та ретро-розповідь як художній прийом, коли твір починається з розв’язки. М. Горелікова виділяє досюжетну ретроспекцію (автор звертається до подій, які відбувалися у до сюжетний час) та ретроспекцію-повтор (відома ситуація, подія описуються у новому сюжетному та емоційному контексті, внаслідок чого повторюване набуває нового осмислення); ü вільна або монтажна форма (повні або значні порушення часово-просторових та причинно-наслідкових зв’язків між описуваними подіями; зв’язність між подіями скоріше асоціативно-емоційна, а не логічно-смислова). Монтажна форма в основному характеризує літературу другої половини 20 століття (модерністський/постмодерністський колаж тощо). Подієво-розповідна форма є різновидом подієвого типу композиційної організації худ. твору. На перший план висувається не подія, а розповідь про неї. Зображена подія у творі подається з різних точок зору, від осіб, які по черзі ведуть оповідь. Подієво-розповідна форма наближається до описового типу композиційної організації худ. твору. Описовий тип охоплює переважно ліричні твори. На перший план висуваються переживання ліричного героя/персонажа. Сукупність зв’язків між окремими елементами – наприклад, ліричними компонентами – емоціями, враженнями або образу до іншого тощо – формує описовий тип.
|
|||||||
Последнее изменение этой страницы: 2017-01-20; просмотров: 231; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.144.28.50 (0.011 с.) |