Діалогічність як закономірність моделювання комунікативного акту.

Усі особливості діалогу пов’язані з його специфікою як дискурсивного утворення, що виникає в результаті усного спонтанного мовлення співрозмовників, яке відбувається у визначених умовах з метою досягнення комунікативної або предметної мети. Діалогічна взаємодія розглядається як комплексний вид діяльності, що охоплює комунікативно-соціальний, комунікативно-психологічний, комунікативно-регулятивний та інтерактивний види діяльності мовців, а тому характеризується за цілим рядом параметрів лінгвального (мовно-мовленнєвого) та екстралінгвального характеру.

Особливостей діалогу:

Лексичні особливості. Однією з особливостей діалогічного мовлення вважається його обмежений вокабуляр. Те, що однією з характеристик діалогу є наявність спільної апперцепційної бази, визначає непотрібність мобілізації усіх слів, які мали б бути мобілізовані для виявлення такого самого мисленнєвого комплексу в умовах монологічного мовлення.Серед вербальних його ознак зазначають також наявність готових мовленнєвих одиниць та заповнювачів мовчання, фразеологічність, нормативність / ненормативність лексики.

Синтаксичні особливості. Побудова діалогу здійснюється за використання найрізноманітніших типів речень: активно використовуються запитання, відповіді, спонукальні речення, речення з приєднувальними конструкціями, зчепленням, нанизуванням, розгортанням тощо. Усі вони можуть реалізуватися в повній формі, чи підлягати трансформаціям, оскільки обов’язкова для вираження думки двочленність судження отримує у діалозі своєрідне «переломлення». Поряд с висловленнями, які актуалізують обидва обов’язкових компоненти судження, у діалозі постійно зустрічаються обмежено короткі репліки, які втілюють судження асоціативно, опосередковано. Відповідно одиниці діалогу можуть не співпадати за своїм структурно-семантичним оформленням з мовними та мовленнєвими одиницями, вживаними в кодифікованому мовленні.

Характерною рисою діалогу є активне використання у ньому простих за структурою речень, які складаються з невеликої кількості слів, – різного роду неповних речень. У них структурно невід’ємні частини можуть опускатися, коли відбувається уявна переорієнтація на елементи оточення: особливості ситуації комунікації, словесний широкий і вузький контекст, пресупозицію. Проте така трансформація здійснюється з урахуванням меж скорочень, що допускаються граматикою мови.

Текстові особливості. Діалог як продукт скоординованої мисленнєво-мовленнєвої діяльності двох або більше співбесідників є зв’язним текстом, якому притаманні всі основні риси надфразової єдності. До числа текстових параметрів діалогічної взаємодії можуть бути включені віднесеність до певної сфери людського спілкування; характер тематики (одна тема, її підтеми) та деталізація комунікативної розробки теми/підтеми, кількість творців тексту (діалог, трилог, полілог), функціонально-стильовий регістр (розмовний, діловий тощо); ступінь підготовленості співбесідників до мовленнєвого акту.

дискурсивні особливості діалогу безпосередньо пов’язані з умовами його виникнення. По-перше, розгортання теми не може бути реалізоване лише одним співрозмовником у зв’язку з його мовленнєвою нездатністю або дефіцитом даних; по-друге, партнери відчувають потребу або у (взаємному) вираженні поглядів, переживань, вражень, або в узгодженні дій із вирішення конкретної проблеми.

Продукування діалогічного мовлення визначається рядом комунікативних функцій діалогу, серед яких запит інформації; пропозиція; надання інформації; обґрунтування власної точки зору, взаємне переконання; спонукання до різного роду дій. При цьому, кожна з цих функцій реалізується за допомогою специфічного набору мовних і мовленнєвих засобів і є домінантною у певному типі діалогу.