Колаж як спосіб організації текстової єдності

Колаж це спосіб організації єдиного текстового простору за допомогою поєднання різнорідних елементів. Колаж має довгу історію, він еволюціонував від статусу периферійного прийому (від античності аж до модернізму) до універсального принципу побудови тексту в постмодернізмі. В літературі, в першу чергу, за допомогою колажу письменник отримав можливість вільно реалізувати свій оригінальний світогляд, дізнатись що таке слово, буквально дізнатись яке воно на дотик.

В модернізмі колаж розглядався як часто вживаний прийом художньої техніки, а постмодерністській філософії – в якості універсального принципу організації культурного простору.

Якщо в авангарді колаж був основним методом знищення матеріального світу та організацією нового простору, способом вираження суб єктивної точки зору автора, методом заперечення логічного мислення, то в постмодернізмі колаж являється головним засобом формування гіпертекстуального простору. Об єктом колажу стає не жива реальність, а текст, та вся культура загалом.

Особливими варіантами колажу вважаються: потік свідомості (саме мовлення), автоматичне письмо (намагаються повністю уникнути логічного підходу в компонуванні матеріалу, колаж має виникнути сам на основі колажної побудови психіки людини) та тропізми (з їх допомогою описують невловиме: думку ще до її виголошення). В таких колажах є елементи позасвідомого (емоції, відчуття, сни і т.д.) (в класичних колажах компонуються видимі матеріальні об єкти).

У.С. Берроуз сприймав колаж, як зброю проти прирівнювання особистості з натовпом, особистої свідомості – з масовою. За допомогою методу «розрізки» слово мало звільнитися від стереотипних значень та звільнити мислення на рівні мови. В результаті він створив колажний вільний мовний стиль, що поєднує літературну мову та арго («підзаборний діалект», наркоматський сленг)

Поняття «постмодерністської чутливості» впливає на переосмислення ідеї колажу, який стає універсальним способом організації текстового і в цілому культурного простору, специфікуючись на концептах «різома» та «лабіринт». Текст інтерпретується як колаж культурно-семіотичних кодів, або організована за принципом колажу конструкція цитат, гра яких утворює поліфонічно-семантичний простір. Постмодернізм дає орієнтацію на поліцентризм в усіх його проявах і відповідно колаж набуває нового статусу в контексті ідеї «сходу метанаррацій»: відмова від будь-яких варіантів пріоритетності.

В пізній постмодерністській рефлексії колажність за принципом плюралізму проявляється як колажність «вільного мовного стилю»: допуск поєднання вишуканої літератури та арго, стильовий еклектизм архітектурних практик, принцип комбінарності та ін..