Теорія твору як навчальний предмет 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Теорія твору як навчальний предмет



Теорія твору як навчальний предмет

Теорія твору – це наукова дисципліна, що утворилася у 2 пол. 20 ст. на межі цілого ряду наук: теорії літератури, літературознавства, філософії, психології, лінгвістики, семіотики, герменевтики тощо. Предметом тт. є структурні та функціональні характеристики твору як тє, комунікативної одиниці найвищого рівня, цілого мовного твору. Текст утворюється при виникненні певної установки і функціонує в певних комунікативних умовах. Тому текст досліджується як результат комунікативності та діяльності автора й інтерпретатора. Теорія твору розглядає твір:

- з точки зору інформації, яку він репрезентує, оскільки текст, перш за все, інформаційна єдність;

- з точки зору психології його створення, як творчий акт автора, що покликаний певною метою (текст – продукт мисленнєво-мовленнєвої діяльності)

- з позиції прагматичних (текст – матеріал для сприйняття й інтерпретації);

- з боку структури, мовної організації, стилістики.

Зв'язок теорії твору з іншими науками та навчальними дисциплінами

ТТ синтезує в собі аспекти дослідження й розглядає текст, мову, специфіку відображення поєднуючи їх зі структурними особливостями твору:

- теорія літератури (виявляє специфічні особливості худ. літ. Які характеризують її розвиток, досліджує закони, методи, жанри, структурні особливості побудови творів)

- теорія тексту (досліджує текстову єдність як цілісну мовну конструкцію, вивчає засоби її організації та комунікативні умови які сприяють виникненню текстової моделі)

- філософія (певні аспекти пов’язані із свідомістю, мовою та філософським навантаженням тє, досліджує сукупність процесів які беруть активну участь в осмисленні людиною навколишнього середовища та способи взаємостосунків з дійсністю, що втілюється у спілкуванні та передачі інформації, досліджує мову як форму виражання мислення котра відіграє фундаментальну роль у формуванні свідомості, що не може існувати поза мовленнєвою оболонкою);

- психологія (певні аспекти пов’язані з творчою діяльністю, досліджує закономірності творення якісно нового, творчі моменти з особливостями відображення, спеціальні відображення об’єктивного і суб’єктивного).

Твір як феномен соціальної дійсності

Твір – це продукт мовної діяльності людини, найчастіше закріплений в тексті.

Твір – це мовне вираження творця. Твір створюється за законами мовної діяльності.

Твір – відображення навколишнього світу, суспільства і його проблем. Автор іноді протиставляє в своєму творі різні епохи. Журналістський твір спрямований на інформування читача, тобто найчастіше журналіст інформує про поточні події свого суспільства. Існує певна інформаційна система. Під соціальною інф. системою необхідно розуміти, таку систему відомих фактів, яка має долю ентропій, тобто невизначеності в суспільстві. Та система фактів, яка є сталою, якій все відомо, - не є інформаційною, бо вона не несе ніякої інформації членам суспільства. Автор, щоб зацікавити читача повинен розглядати у творі актуальні події. Всі свої задуми, автор доносить через твір. Автор через твір викладає свої погляди на світ, він ділиться своїми поглядами з реципієнтами.

Твір і епоха

Твір – це продукт мовної діяльності людини, найчастіше закріплений в тексті.

Свідомість людини є історичною. Її не можна розглядати поза розвитком історії, розвитком суспільства. Суспільна свідомість, відповідно, змінюється, розвивається, накопичуючи іманентні ресурси. Паралельно з розвитком історичним, культурним зазнає змін і текстова єдність як результат художньої творчості, котра виявляє себе як форма суспільної свідомості. У такий спосіб, цілком закономірним стає виникнення принципово нових текстових динамік, котрі виявляють себе у накопиченні мовного арсеналу та нових теоретичних конструктів, що поступово ускладнюють текстову єдність. Надзвичайно важливим є підхід М. Гайдеггера, який прагнув розглядати текст і «себе» як характеристику буття, без якої вони стають неістинними та хибними. Процес «вживання» у внутрішній світ автора через фіксацію змістовного, граматичного й інших шарів тексту сприяє створенню емпатії, що допомагає збагнути суб’єктивність автора та його твору..

Художньо-мовна свідомість

Свідо́мість — вища форма відображення дійсності, властива людям і пов'язана з їхньою психікою, абстрактним мисленням, світоглядом, самосвідомістю, самоконтролем своєї поведінки і діяльності та передбачуванням результатів останньої. Свідомість людини — складне і багатогранне явище. З погляду психології свідомість можна розглядати як форму психіки. Стосовно буття свідомість демонструє свою пізнавальну функцію, що полягає в побудові певного образу світу, який несе в собі ступінь освоєння людиною буття.

Мо́вна свідо́мість — термін сучасного мовознавства, який почав активно вживатися порівняно недавно (з 1980-х років) і не має поки що однозначного витлумачення. Під мовною свідомістю розуміють:

механізм управління мовною діяльністю, який формує, зберігає та перетворює мовні знаки, правила їх поєднання й уживання;

мовну картину світу, тобто образи свідомості, матеріалізовані в мовних знаках;

ставлення людини до мови та її елементів, а також мовної дійсності.

Мовну свідомість досліджують у зв’язку з мовною особистістю, національною ментальністю, стратегією й тактикою мовленнєвої поведінки. Лінгвістів цікавлять закономірності формування й функціонування мовної свідомості у внутрішньому та міжкультурному етнічному середовищі, специфіка мовної свідомості представників різних соціальних, професійних, вікових і статевих груп, реконструкція мовної свідомості минулих епох тощо.

Для художньої свідомості характерна "жива думка", діюча гранично вільно, з певними ціннісними установками, тобто обретающая глибокий особистісний сенс для кожної людини окремо.

З усіх форм суспільної свідомості саме художнє в своїх ціннісних орієнтаціях є найбільш широким. Воно специфічно відображає досягнення різних сфер свідомості та ідеології, воно відображає чуттєво сприймається світ, звичайно, в аспекті прекрасного або потворного, піднесеного або низького, трагічного або комічного, героїчного чи антігероіческого.

Мовна діяльність автора.

Мовна діяльність. Діяльність ми називаємо складну сукупність процесів, які об’єднані загальною спрямованістю на досягнення певного результату. Суттєвою ознакою діяльн вваж: 1. цілеспрямованість. 2. структурованість. Мовна діяльність складається з усіх проявів мовної поведінки носія мови. Отже, мовна діяльність – це один із наймолодших видів діяльності людини і як будь-який вид діяльності вона може бути, як професійною, так і непрофесійною. Для звичайного мовця характерна неусвідомлена мовна діяльність. професійне мовлення відрізняється від непрофесійного мовлення більшою і спеціальною усвідомленістю процесу породження висловлювання та його сприймання (перцепції). Найважливіша риса проф мовлення – це цілеспрямованість. цілеспрямоване мовлення відрізняється більшою чіткістю та точністю висловлювання. Журналіст та редактор – професійні мовці, які суттєво впливають своїм мовленням на суспільство і виражають потреби суспільства. Редактор та журналіст стоять перед необхідністю усвідомлення власного мовлення, та його вдосконалення. Кожний автор повинен усвідомлювати себе автором. Усвідомлення мовцем себе автором є одним з найбільших досягнень цивілізації.

Несвідоме авторство – це таке авторство при якому внесок окремої людини у створення тексту є неусвідомленим і тому не підлягає визначенню.

Свідоме авторство – це коли мовлення усвідомлене мовцем і відповідно контролюється ним і регулюється. Представляється більша свобода творчості, більша незалежність від традицій, більші творчі можливості. Розвитку сприяло перше й друге відчуження автора. Свідоме авторство завжди являє собою сукупність певних складових: комунікативний задум – це предметний зміст комунікативної мети. Комунікативна мета, мотив і комунікативний смисл.

11. Авторська маска центр постмодерністського твору

Художні тексти експериментаторського письма постмодернізму створюють ігрову реальність, яка уможливлює моделювання найрізноманітніших варіантів смислу. Читач змушений брати участь у розшифруванні та творенні нових сенсів твору, грати з текстом, дефрагментувати та реконструювати його. Тому для того, щоб встановити і не втратити комунікацію з читачем в умовах метафоричності, компілятивності, колажованості постмодерністського художнього тексту штучно створюється образ автора в творі – “авторська маска”.

К. Малмгрен визначає авторську маску «смисловим центром постмодерністського дискурсу» і називає її серед основних ознак сучасного роману. Вона може виявляти себе як мета текстуальний коментар в оповіді, який нав язує читачеві певну інтерпретацію, або іронічна оповідь, коли автор тішиться своєю всевладністю, знущається над шаблонними очікуваннями читача, його мисленнєвими стереотипами, тощо.

Авторська маска виникає:

· Щоб не втрачати комунікацію з читачем в умовах метафоричності, колажованості постмодерністського тексту

· При гострому дефіциті психологічності у пласких, психологічних персонажах

· Коли автор змушений взяти слово від власного імені, безпосередньо вступити в мовну комунікацію з читачем для розтлумачення авторського задуму

 

Фігура читача у творі

Читач адресат тексту як суб єкт сприйняття, розуміння, інтерпретації, осмислення, конструювання тексту в залежності від підходу і семантики тексту.

Сьогодні продовжуються суперечки з приводу місця читача у комунікаційному процесі. У їх межах розгортаються основні концепції інтерпретації тексту. Проте, усіх дослідників цікавить конструктивна (деконструктивна) діяльність тексту, яку репрезентує інтерпретатор. Дослідження стосунків між автором і читачем, відправником інформації та отримувачем, наратором і нарататором виявило велику кількість типів читача. Переважна більшість сучасних концепцій розуміють читача як комп ютер, який здатен виявити у своїй пам ятіта поєднати у безмежному гіпертексті весь текстуальний універсам. Його єдиним зв язком із світом є культурна традиція, а життєвою функцією функція інтерпретації.

Наративна типологія

НАРАТИВНІ ТИПИ- АКТОРІАЛЬНИЙ, АУКТОРІАЛЬНИЙ, НЕЙТРАЛЬНИЙ. Це терміни наратології. Розмежування перших двох типів вперше було теоретично обгрунтовано австрійським літературозавсцем Ф.К.Штанцелем(1955) у вигляді «аукторіальної оповідної ситуації» і «персональної (персонажної) оповідної ситуації» (від німецького handelnde Person - дійова особа, персонаж), згодом заміненої французькими наратологами на «акторіальну», чи «акторіальний тип оповіді» (актор, наративна типологія).

Штанцель під впливом Р.Інгардена (1960) запропонував використати в якості розмежувального принципу «центр орієнтації читача», або, як його інакше назвала К.Гамбургер, «місце виникнення системи Я-тут-тепер» (Origo des Jetzt-hier-Ich-Systems), 1968). Найбільш обгрунтоване й теоретично детально розроблене розмежування цих типів було пророблено голандським дослідником Я.Лінтвельтом. Якщо центром орієнтації для читача у «фіктивному світі» художнього твору є судження, оцінки й зауваження оповідача, то наративний тип буде «аукторіальним»; якщо ж читач сприйає цей світ через свідомість одного з персонажів (бачить «фіктивний світ» його очима), то оповідь буде «акторіальною».

На противагу цим типам «нейтральний» тип, позбавлений індивідуалізованого центру орієнтації, що здійснює функцію інтерпретації, зводиться до імперсональної реєстрації баченого і чутого зовнішнього світу» (Лінтвельт, 1981). Штанцель вважає, що у нейтральній оповіді «центр орієнтації знаходиться у сценічному зображенні, у тут і тепер моменту дії. Можна було б також сказати, що він знаходиться в» тут і тепер» уявного очевидця сцени, позицію якого читач начебто приймає».

Зміст і форма твору

Зміст художнього твору — відображена в художньому творі за допомогою словесних засобів об’єктивна дійсність на підставі її осмислення й інтерпретації митцем відповідно до його ідейно-естетичних, філософських, соціально-політичних і под. поглядів. Звичайно зміст твору багатоплановий і передбачає вміння читача належним чином витлумачити його.

Зміст твору визначається темою та ідеєю й розкривається у відповідній формі (у жанрі відповідного роду літератури, у задовільній сюжетно-композиційній та образній системах тощо). Зміст тісно пов’язаний із формою твору: зміст вимагає певної форми, у свою чергу форма диктує певні вимоги до змісту.

Під змістом розуміємо те, що сказано у творі. Складники змісту: тема, ідея, проблематика, конфлікт, фабула. Форма — це спосіб розкриття змісту. Складники форми: жанр, композиція (сюжет та позасюжетні елементи, а саме: заголовок, присвята, епіграф, портрет, пейзаж, інтер’єр, монологи, вставні етюди, авторські відступи), художня мова, віршування.

Така хєрня, що в методичці стилі відображенні як приклади з літератури. Я знайшла інфу саме про розвиток мислення (це буде 2 частина відповіді). Якщо хтось знайде більш нормальну інфу ніж ця – будь ласка скиньте, хоча б силку. Ось так і живемо(((

Усі тексти можна віднести до основних книжних стилів. Всередині кожного жанру можна вирізнити види стилів. Література офіційно-ділового стилю розрізняє тексти дипломатичні, законодавчі, юридичні, а стильові риси – стандартизація, нормування, шаблонність, однозначність, інформативність. Наукова література представляє власне наукові таксти: науково-технічні, н.-гуманітарні, природничо-наукові, н.-популярні, навчальні, а жанрові різновиди – монографія, стаття, підручник та ін. Газетно-публіцистичні: агітаційно-пропагувальні, політико-ідеологічні, науково-публіцистичні, критико-публ., худ-публ. та ін. Художньо-літературні тексти ха родами – проза, поезія, драматургія.

Уявлення про стиль як систему прийомів та засобів, що відбирають у відповідності з метою і методом впливу на адресата, - функціональне по суті, - знаходимо ще в працях Арістотеля. Воно отримало розвиток в іншому напрямі в зв’язку з поділом ораторів за методом впливу на слухачів (повчання, переконування).

Антична система поділу форм мовленнєвої діяльності (навчальної - логічної, переконуючої - риторичної, впливаючої на почуття художньої), що є в основі більшості класифікацій стилів на основі приуроченості до кожної із сфер суспільного життя, вже не відповідає сучасному стану справ, коли повідомленнями в межах однієї сфери можуть переслідуватися різноманітні комунікативні цілі.

Додатковими цілями можуть бути - вплив на уяву слухача і збудження в ньому естетичних переживань (художнє мовлення); вплив на його волю (ораторське мовлення, рекламне мовлення); полегшення розуміння сказаного (лекторське мовлення, популяризація).

Функціональність повідомлення потребує від нього певної структури. "Всякий стиль - і функціонально-мовний і літературний - передбачає організуючий принцип у доборі і застосуванні елементів мови, що надає йому своєрідність і відрізняє його від інших стилів"

Типи спілкування та способи мислення легко звести до чотирьох. Мислення, пов’язане із знанням, що формується, представляють три типи. Живе споглядання з його емоційною оціночністю і налаштованістю. Початковий етап абстрактного мислення - буденна свідомість з її формально-логічним мисленням. Вищий етап абстрактного мислення - теоретична свідомість, що потребує діалектичного мислення. Четвертий тип, пов’язаний з готовим знанням, обслуговує практику. Він також налаштований на виконання дії, але позбавлений (або майже позбавлений) емоційної оцінки.

Перш ніж щось повідомити, автор пізнає деяку реальність, відображає її в своїй свідомості в зв’язку зі своїми особливостями, зі своєю метою, і опрацьовує результати відображення в повідомленні, що має за мету вплив на свідомість слухача і згодом - на його дії. Мовець в свою чергу, пізнає повідомлення, відновлює на його основі ту реальність, котру описав автор, але вже такою, якою той її сприйняв і висвітлив, тобто йде від спілкування до пізнання. Результати пізнання набувають словесного оформлення, орієнтованого на спілкування, навіть якщо вони не публікуються.

Інформативність тексту.

Інформативність тексту (від лат. information — повідомлення про стан справ, відомості про щось і textus — тканина, сплетіння, поєднання) — здатність тексту бути носієм завершеного повідомлення, передавати інформацію. Інформативність як важлива властивість тексту характеризує кількість інформації, що міститься в ньому, її важливість і новизну.

У зв'язку з можливістю різного способу подання інформації в тексті - економного та надлишкового - істотною виявляється проблема авторського наміри і читацького сприйняття повідомлення, тобто різної виявляється «глибина прочитання» тексту. Тут авторам і редакторам слід пам'ятати, що для різних читачів критерій «економності-надмірності» буде різна. Надлишкової інформації не повинно бути занадто багато, інакше текст буде важкий для прочитання, але все-таки вона повинна бути, інакше текст буде важкий для сприйняття. Словесно надлишкові фрази - це граматично і логічно розгорнуті структури, що претендують на граничну точність переданого сенсу. Такі фрази переважно в текстах офіційних, наукових, навчальних. Згорнуті структури можуть призвести до двозначності, невизначеності, нечіткості у вираженні думки, до логічних зсувів. При необхідності згорнуті структури більше використовуються в текстах художніх, алегоричних, афористичних. Текст відповідно до своїх запрограмованим якостям орієнтується на ці особливості мовного знака і встановлює певну міру в цьому взаємовідносини знака і сенсу.

Інформаційна насиченість тексту може бути розглянута не тільки з точки зору корисності / некорисності інформації для даної категорії читача, але і з точки зору будови складових текст мовних одиниць. Експліцитні та імпліцитні форми вираження думки (змісту) призводять до появи таких якостей тексту, як напруженість і ненапруженість. Напруженість тексту можна підвищити або знизити, виходячи з призначення самого тексту. Сама ступінь напруженості / ненапряженности викладу може бути стілеобразующим чинником. Наприклад, у текстах наукових, особливо - науково-навчальних, бажано словесне заповнення смислових пустот, тому що занадто напружений текст може призвести до невизначеності сприйняття.

Сенс і значення у тексті

Важливим методологічним моментом в аналізі текстової змістовності служить розрізнення концептів "сенс" і "значення". Вперше дистинкції "сенс / значення" була проведена німецьким логіком Готлоба Фреге.

На принциповість розмежування понять "зміст" і "значення" з позицій діяльнісного підходу вказує Г.П. Щедровицький. "Конструкції значень" виступають як "вторинні розуміння". При цьому якщо "значення" (денотат) у розумінні Г. Фреге постає як "об'єкт оперування", то в рамках концепції Г.П. Щедровицького під "значенням" розуміються зв'язку між словами і "об'єктами" (або "предметами", вираженими в інших словах). Таким чином, значення існують не просто природно (як у Фреге), але і в діяльності і культурі. Як вказує Г.П. Щедровицький, значення та смисли (або процеси розуміння) пов'язані між собою діяльністю розуміє людини, є різними компонентами цієї діяльності. Одночасно значення та смисли є і різними компонентами знака як певної організованості в складі діяльності.

У філологічних дослідженнях замість терміна "сенс" часто необгрунтовано вживається термін "думка". Слід зазначити, що мислення і розуміння не зводиться один до одного. Мислення в контексті акту комунікації виступає як операціонально-об'єктне виділення або творення змісту і вираз його паралельно створюваної знаковій формі тексту, причому "сенс" може бути розглянуто як "побічний продукт процесу мислення". За допомогою ж розуміння відновлюється структура сенсу, закладена в текст процесом мислення. Розуміння здійснюється за допомогою мислення, і в той же час мислення здійснюється серед іншого за допомогою розуміння.

Інше важливе розмежування відноситься до понять текстового сенсу і сенсу (інтенції) цілого тексту. Поняття "зміст цілого тексту" використовується нами, як "та конфігурація зв'язків і відносин між різними елементами ситуації діяльності та комунікації, яка створюється або відновлюється людиною, розуміючим текст повідомлення". У зв'язку з цим зміст цілого тексту може бути визначений як сенс багатьох текстових смислів, тоді як під останніми будуть матися на увазі стійкі в читацькому розсуді при опорі на дані тексту інтенціональних освіти (у термінах гуссерліанськой феноменології свідомості - ноеми).

Місцезнаходженням сенсу є діяльність по розумінню тексту, а не матеріальний об'єкт, твір. Діяльність визначається як людський спосіб ставлення до природи і людей, усвідомлена і цілеспрямована активність. Саме поняття людського життя може інтерпретуватися як система змінюють один одного діяльностей. Діяльність, спрямована на природний предмет, перетворює його на продукт і починає існувати в опредмеченной формі. Процес переходу діяльності в продукт називається опредмечиванием (Маркс 1955: 94, 121). Складний процес відновлення (і освоєння за допомогою застосування духовних сил і здібностей) людиною опредмеченной в продукті діяльності називається распредмечивание. Змістовність художнього тексту припускає читацьке оперування інтерпретаційними конструктами гранично великого масштабу, що зачіпають питання цілей і форм людського буття. Ці смисложиттєві питання продемонстровані до розсуду за допомогою вимагає распредмечіванія гри різноманітних форм мовної культури.

Теорія твору як навчальний предмет

Теорія твору – це наукова дисципліна, що утворилася у 2 пол. 20 ст. на межі цілого ряду наук: теорії літератури, літературознавства, філософії, психології, лінгвістики, семіотики, герменевтики тощо. Предметом тт. є структурні та функціональні характеристики твору як тє, комунікативної одиниці найвищого рівня, цілого мовного твору. Текст утворюється при виникненні певної установки і функціонує в певних комунікативних умовах. Тому текст досліджується як результат комунікативності та діяльності автора й інтерпретатора. Теорія твору розглядає твір:

- з точки зору інформації, яку він репрезентує, оскільки текст, перш за все, інформаційна єдність;

- з точки зору психології його створення, як творчий акт автора, що покликаний певною метою (текст – продукт мисленнєво-мовленнєвої діяльності)

- з позиції прагматичних (текст – матеріал для сприйняття й інтерпретації);

- з боку структури, мовної організації, стилістики.



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2017-01-20; просмотров: 206; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.224.147.211 (0.035 с.)