Стандартна класифікація країн в міжнародній економіці.

Критерії розподілу країн за відповідними їм групами досить багатогранні.

Існує регіональний підхід, тобто розподіл на історико-культурні регіони:

1. Європа підрозділяється на Західну Європу і Центральну та Східну Європу (ЦСЄ), що включає слов'янські держави і країни Балтії.

2. В Азії можна виділити Близький Схід, Середній Схід, Середню Азію, Південно-Східну Азію.

3. Африка традиційно поділяється на Північну, Центральну й Африку південніше Сахари.

4. Америка підрозділяється на англомовну Північну Америку і іспано- та португаломовну Латинську Америку.

Другий часто уживаний підхід у класифікації країн – типологічна диференціація, тобто виділення спеціальних типів країн. Критерії типологічної диференціації різні. Ними можуть бути: географічне положення держави; час її виникнення; етнічний і релігійний склад населення; чисельність населення; державна мова і культурні особливості розвитку.

Проте найбільш раціональною типологічною диференціацією світу був би розподіл країн за відповідними їм групами на основі схожості їхніх соціально-економічних показників.

Для виділення підсистем світового господарства застосовують наступні основні критерії:

 рівень економічного розвитку;

 соціальна структура економіки;

 тип економічного зростання;

 рівень і характер зовнішньоекономічних зв'язків.

Найбільш розповсюдженим критерієм визначення підсистем виступає рівень економічного розвитку, що загалом характеризується обсягом ВВП на душу населення. Розвиток кожної країни разом з тим визначається рівнем індустріалізації і структурою виробництва, що є важливими факторами зростання національного доходу. Сучасний етап індустріалізації характеризується широким використанням інформаційної техніки і технології, що дає велику економію упредметненої праці. До сфери індустріалізації й інформації включаються не тільки промислові галузі, але й сільське господарство і сфера послуг.

Структура промислового виробництва складається з засобів виробництва і предметів споживання. В індустріальних країнах важливе місце займає виробництво споживчих товарів тривалого користування, а рівні виробництва засобів виробництва і предметів споживання приблизно однакові.

Рівень економічного розвитку характеризується також витратою сировини й енергії на одиницю продукції. В міру підвищення рівня економічного розвитку скорочується витрата сировини й енергії, і замість натуральної сировини в усе більшому ступені використовуються матеріали промислового, в основному хімічного походження.

Продуктивні с функціонують у певній системі виробничих відносин, що визначають загальний тип соціально-економічного розвитку. Тому одним із критеріїв виділення підсистем у світовому господарстві виступає соціальна структура економіки, у рамках якої розвиваються окремі країни і групи. У її основі лежать характер і форми реалізації власності і також пов'язана з цим галузева структура населення. Марксистська політична економія поділяла країни за характером виробничих відносин у суспільстві. за даною ознакою країни класифікувалися на соціалістичні і капіталістичні, а також країни третього світу з відповідно капіталістичною або соціалістичною орієнтацією.

На підставі різноманітних критеріїв у світовому господарстві виділяється визначена кількість підсистем. Найбільш повне уявлення про групи країн у міжнародній економіці дають дані найбільших міжнародних організацій світу – ООН, МВФ і Світового банку. Оцінка їх трохи відрізняється, тому що різна кількість країн-учасниць цих організацій (ООН – 185, МВФ – 182, Світовий банк – 181 країна), а міжнародні організації спостерігають за економікою тільки своїх країн-членів.

За методикою ООН у числі найважливіших показників рівня соціально-економічного розвитку будь-якої країни варто виділяти: ВВП/ВНП, а також ВВП/ВНП на душу населення;частку продукції обробної промисловості і сфери послуг у ВВП/ВНП; рівень освіти населення і тривалості життя.

За величиною ВВП на душу населення країни класифікуються на:

 найменш розвинуті країни (менше 400 дол. у рік);

 країни, що розвиваються;

 розвинуті країни.

Для цілей економічного аналізу ООН поділяє країни на:

 розвинуті країни (держави з ринковою економікою);

 країни з перехідною економікою (у минулому соціалістичні країни або країни з централізованим плануванням);

 країни, що розвиваються.

Країнами з розвинутою економікою вважаються такі держави, для яких характерна наявність ринкових відносин в економіці, високий рівень прав і цивільних свобод у суспільному і політичному житті. Усі вони відносяться до капіталістичної моделі розвитку, щоправда характер розвитку капіталістичних відносин має тут серйозні розходження. Рівень ВВП на душу населення практично в усіх розвинутих країнах не нижче 15 тис. доларів на рік (не менш 12 тис. дол. за ПКС), на досить високому рівні гарантований державою рівень соціального захисту (пенсії, допомоги з безробіття, обов'язкове медичне страхування), тривалість життя, якість освіти і медичного обслуговування, розвиток культури. Розвинуті країни пройшли аграрну й індустріальну стадії розвитку з переважаючим значенням і внеском у створення ВВП сільського господарства і промисловості. Зараз ці країни перебувають у стадії постіндустріалізму, для якого характерні провідна роль у національному господарстві сфери нематеріального виробництва, що створює від 60% до 80% ВВП, ефективне виробництво товарів і послуг, високий споживчий попит, постійний прогрес у науці і техніці, посилення соціальної політики держави.

До групи країн з перехідною економікою відносять держави, що з 80 – 90-х рр. здійснюють перехід від адміністративно-командної (соціалістичної) економіки до ринкової (тому їх часто називають постсоціалістичними). Це 12 країн Центральної і Східної Європи, 15 країн колишніх радянських республік, а за деякими класифікаціями до них також відносять Монголію, Китай і В'єтнам (хоча формально дві останні країни продовжують будувати соціалізм). Іноді всю цю групу відносять до країн, що розвиваються (наприклад, у статистиці МВФ), виходячи з низького рівня ВВП на душу населення, а іноді – тільки три останні країни.

Країни з перехідною економікою виробляють близько 6% світового ВВП, у тому числі країни Центральної і Східної Європи (без Балтії) – менше 2%, колишні радянські республіки – більше 4% (у тому числі Росія – близько 3%). Частка у світовому експорті – 3%. Китай виробляє близько 12% світового ВВП.

До групи країн, що розвиваються (менш розвинутих, слаборозвинених), входять держави з ринковою економікою і низьким рівнем економічного розвитку. З 182 країн-членів Міжнародного валютного фонду до країн, що розвиваються, відносять 121. Незважаючи на значне число цих країн, а також на те, що для багатьох з них характерні велика чисельність населення і величезна територія, на них припадає близько 40% світового ВВП, частка у світовому експорті – 26%.

До цієї групи відносяться країни Африки, країни Азіатсько-Тихоокеанського регіону (АТР) (крім Японії, Австралії, Нової Зеландії, країн-«драконів» Південно-Східної Азії й азіатських держав СНД), країни Латинської Америки і Карибського басейну. Виділяються і підгрупи держав, що розвиваються, зокрема, підгрупа країн АТР (Західна Азія плюс Іран, Китай, країни Східної і Південної Азії – всі інші країни регіону), підгрупа країн Африки (Африка південніше Сахари за винятком Нігерії і ПАР, всі інші африканські країни за винятком Алжиру, Єгипту, Лівії, Марокко, Нігерії, Тунісу).