Моделі міжнародної економічної інтеграції.

Існують шість основних моделей інтеграції виходячи з ідентифікації провідних гравців та характеру притаманних ним відносин, які визначають суть внутрішньої та міжнародної інтеграції.

Існуючі зараз три моделі міжнародної економічної інтеграції формують группу формальних моделей інтеграції, де основною рушійною силою виступають територіальні органи влади (держави): модель спільного центру, модель домінуючого учасника та модель міжурядових договорів. Три інші моделі входять в групу моделей неформальної інтеграції, де провідна роль належить недержавним структурам: модель неформальної торгівлі, модель корпоративної взаємодії та модель недержавного права.

Розглянемо моделі більш докладно.

• модель спільного центру: основною інтегруючою силою виступає спеціалізована

юрисдикція – наддержавний орган або центральній уряд, який не пов'язаний ні з однією

конкретною територією;

• модель міжурядових договорів: бар’єри усуваються окремими територіальними

органами влади на основі домовленостей у відповідності з принципом консенсусу;

• модель домінуючого учасника: функцію ліквідації бар’єрів приймає на себе один

конкретний територіальний орган влади (наприклад, уряд ведучої країни або території), який

володіє правом примусу по відношенню до всієї решти гравців;

• модель корпоративної взаємодії: основним «інтегратором» виступають великі

корпорації, які формують та охоплюють виробничими мережами весь регіон;

• модель неформальної торгівлі: місце великих корпоративних структур займають

неформальні мережі, які об’єднують підприємців та торговців і нерідко хоча б частково оперують

в нелегальній економіці;

• модель недержавного права: основу для інтеграції складають спільні правила гри, які

свідомо генеруються конкретними позарегіональними гравцями для організації економічної

взаємодії між окремими територіями.

Розглянемо основні існуючі моделі у світових інтеграційних процесах.

1. Моделі політико-економічної інтеграції (з урахуванням соціальних аспектів):

1.1.Европейскій Союз (ЄС).

1.2. Андська група (Латинська Америка).

1.3. Карибський "спільний ринок" (Латинська Америка).

1.4. Асоціація держав Південно-Східної Азії (АСЕАН).

2. Моделі торгово-економічного співробітництва:

2.1. Європейська асоціація вільної торгівлі (ЄАВТ).

2.2. Північноамериканська інтеграція (США, Канада.Мексіка).

2.3. Організація арабських країн - експортерів нафти (ОАПЕК).

2.4. Організація країн-експортерів нафти (ОПЕК).

3. Моделі міжнародних економічних надправітельственних організацій, що регламентують торговельну, тарифну політику і виробляють економічну стратегію:

3.1. Генеральна угода з тарифів і торгівлі (ГАТТ).

3.2. Організація економічного співробітництва та розвитку (СЕСР).

3.3. Конференція ООН з торгівлі та розвитку (ШКГАД).

4. Моделі політичних союзів і військових блоків:

4.1. Європейська Рада.

4.2. Організація Африканської єдності (ОАЕ).

4.3. Організація Північноатлантичного договору (НАТО).

 

21. Модель міжнародної конкурентоспроможності.

 

Конкурентоспроможність - не показник, рівень якого можна обчислити для себе і для конкурента, а потім перемогти. Насамперед - це філософія роботи в умовах ринку, що орієнтує на:

· розуміння пріоритетів споживача і тенденцій їх розвитку;

· знання поведінки і можливостей конкурентів;

· знання стану і тенденцій розвитку ринку;

· розуміння тенденцій розвитку зовнішнього середовища;

· вміння створити такий товар і так довести його до споживача, щоб той надав йому перевагу в порівнянні з товаром конкурента.

Це означає, що конкурентоспроможність не є явищем, притаманним даному об'єкту, не випливає з його внутрішньої природи, а виявляється за умов порівняння цього об'єкта з іншими.

Слід особливо відзначити, що в економічній літературі, у тому числі й у закордонній, конкурентоспроможність інтерпретується по-різному в залежності від характеру об’єкта, до якого це поняття стосується.

Основними складовими які характеризують конкурентоспроможність на рівні світового господарства як середовища конкурентної боротьби, є наступні: товар – підприємство – галузь (як сукупність підприємств) – регіон – національна економіка.

Найбільш повно поняття конкурентоспроможності вивчено на рівні підприємства, діяльність якого здійснюється в умовах відкритого ринку. Складніше піддається сприйняттю поняття конкурентоспроможності на макрорівні, тому що воно відображає позиції національної економіки та її здатність їх зміцнювати – нарощувати темпи економічного зростання, підвищувати рівень зайнятості населення та збільшувати реальні доходи громадян.

Поняття національної конкурентоспроможності безпосередньо пов’язане з оцінкою конкурентоспроможності галузей економіки певної країни, в свою чергу галузі розглядаються як сукупність підприємств які виробляють конкурентоспроможну продукцію.

Загалом одним із складових системи показників, що доповнюють характеристику конкурентоспроможності фірми і можуть впливати на її зміни виступає показник конкурентоспроможності товару.