Сутність, об’єкти та суб’єкти мев.

Сутність, об’єкти та суб’єкти МЕВ.

МЕВ - відображають господарські зв'язки між державами, регіональними об'єднаннями, підприємствами, фірмами, установами, юридичними та фізичними особами для виробництва та обміну кадрів і послуг, матеріальних і фінансових ресурсів. Основою їх є ринкові системи і механізми.

Міжнародні економічні відносини на макрорівні — це форми і засоби зв'язків національних економік у світовому господарстві: зовнішня торгівля, міжнародна міграція факторів виробництва тощо.

Міжнародні економічні відносини на мікрорівні — це особлива сфера діяльності національних економічних одиниць, орієнтована на зовнішньоекономічні зв'язки, заснована на міжнародному поділі праці. З позиції національних виробників і споживачів міжнародні економічні відносини розуміються як експорт, імпорт, реекспорт, реімпорт товарів, послуг, капіталів, технологій, міжнародна кооперація, виробництво НД і ДКР тощо.

Об'єктами МЕВ є все те, на що направлена господарська діяльність суб'єктів світового співтовариства. Вони є предметами їх господарських відносин.

Об'єктами МЕВ виступають перш за все товари і послуги, які знаходяться в обігу на міжнародному ринку.

Специфічним об'єктом МЕВ є робоча сила.

Крім перерахованих, до об'єктів МЕВ слід віднести:

- науково-технічні зв'язки;

- фінансові операції;

- оренду машин і устаткування;

- організацію і участь у виставках, ярмарках, аукціонах тощо.

Суб'єктами МЕВ є фізичні і юридичні особи, які беруть участь у реалізації міжнародних господарських домовленостей, договорів та контрактів.

Фізичні особи - це громадяни окремої держави, іноземні громадяни, особи без громадянства, які здійснюють МЕВ.

Юридичні особи - підприємства і організації, які здійснюють МЕВ.

Суб'єктами МЕВ виступають і держави, їх відповідні інститути, включаючи і державні підприємства. Варіанти державної участі в МЕВ такі:

- пряме здійснення операцій центральними міністерствами і відомствами;

- участь регіональних і муніципальних органів управління, у тому числі цільовий продаж і закупівля товарів на зовнішньому ринку;

- надання повноважень окремим фірмам для здійснення операцій на зовнішньому ринку;

- гарантування експортно-імпортних операцій.

В ролі суб'єктів МЕВ виступають і міжнародні організації та транснаціональні корпорації.

Форми та принципи МЕВ.

Форми МЕВ:

1.Міжнародні валютні відносини.

2.Міжнародні фінансово-кредитні відносини.

3.Міжнародне виробниче співробітництво.

4.Міжнародне науково-технічне співробітництво.

5.Міжнародні трудові відносини.

6.Міжнародна торгівля товарами.

7.Міжнародна торгівля послугами.

8. Міжнародні транспортні відносини.

Чітких меж між цими формами провести неможливо, оскільки існує багато

субформ, котрі знаходяться на перетині двох і більше форм.

Економічні відносини між країнами повинні будуватися на певних нормах, принципах. У Хартії економічних прав та обов’язків держав, яка була прийнята ІV спеціальною сесією Генеральної Асамблеї ООН у 1974 р., задекларовані такі принципи організації МЕВ: суверенітет; територіальна цілісність і політична незалежність держав; суверена рівність всіх держав; ненапад та невтручання, мирне співіснування; взаємна та справедлива вигода; рівноправ’я та самовизначення народів; мірне врегулювання суперечностей; усунення несправедливості, що виникла внаслідок застосування сили; добросовісне виконання міжнародних зобов’язань; поважання прав і основних свобод людини; відсутність прагнення до гегемонії та сфер впливу; сприяння міжнародній соціальній справедливості; міжнародне співробітництво з метою розвитку; вільний доступ до моря і від нього для не морських країн.

МПП та його форми.

МПП – це найвищий ступінь розвитку суспільно-територіального поділу праці між країнами, основою якого є економічно вигідна спеціалізація окремих країн і обмін випущеною продукцією визначеної кількості та якості. У країнах, які широко використовують можливість брати участь в МПП, як правило, вищі темпи економічного розвитку. прикладом і навпаки, в країнах, які не зуміли зайняти своє місце у МПП, — нижчі темпи розвитку або навіть спостерігається згортання виробництва.

МПП має дві форми: міжнародна спеціалізація і кооперування виробництва.

Міжнародна спеціалізація виробництва (МСВ) - це концентрація одного виду виробництва на основі диференціації національних виробництв і виготовлення однорідних продуктів понад внутрішніх потреб для інтенсифікації міжнародного обміну.

МСВ розвивається за двома напрямками - виробничому і територіальному. У свою чергу, виробничий напрям поділяється на міжгалузеву, внутрішньогалузеву спеціалізацію і на спеціалізацію окремих підприємств (компаній). У територіальному аспекті МСВ припускає спеціалізацію окремих країн, груп країн та регіонів на виробництві певних продуктів та їх частин для світового ринку.

Основними видами МСВ є предметна (виробництво продуктів), подетальная (виробництво частин, компонентів продуктів) і технологічна, або стадійна, спеціалізація (здійснення окремих операцій або виконання окремих технологічних процесів, наприклад складання, фарбування, зварювання, термічна обробка, Виробництво виливків, поковок, заготівель і т. п.). МСВ - динамічна форма МПП. Вона зазнає систематичні зміни в силу внутрішньої логіки свого руху і впливу зовнішніх умов, що визначають її розвиток. На всіх історичних етапах, а на сучасному особливо, для міжнародної спеціалізації виробництва характерні динамічність, що протікає, безупинна зміна її видів, напрямів, перехід до більш складних форм, породжуваних глибинними змінами в суспільному виробництві, Зрушеннями в структурі всесвітніх потреб, впливом НТР.

Міжнародне кооперування виробництва - це координація господарської діяльності підприємств різних країн для збільшення вироблених матеріальних благ при більш високій продуктивності праці.

Загальної об'єктивної основою міжнародного кооперування виробництва (МКВ) є зростаючий рівень розвитку продуктивних сил, а отже, ступінь їх розчленування на галузі, виробництва, підприємства. У результаті впливу НТР була створена матеріальна основа для широкого розвитку виробничого кооперування. НТР змусила змінити і сам характер МКВ, включивши в нього в якості найважливішого елементу науку. Таким чином, головна функція кооперації праці - служити засобом збільшення вироблених матеріальних благ при більш високій продуктивності праці - була доповнена іншою важливою функцією - реалізацією принципово нових завдань, Які дуже важко або неможливо вирішити без об'єднання зусиль виробників декількох країн.

В основні ознаки МКВ входять: Попереднє узгодження сторонами в договірному порядку умов спільної діяльності; координація господарської діяльності підприємств-партнерів з різних країн в певній, Взаємоузгодженої сфері цієї діяльності в якості головного методу співробітництва; наявність як безпосередніх суб'єктів виробничої кооперації промислових підприємств (фірм) з різних країн; закріплення в договірному порядку як головних об'єктів кооперування готових виробів, Компонентів і відповідної технології; розподіл між партнерами завдань у межах узгодженої програми, закріплення за ними виробничої спеціалізації, Виходячи з основних цілей коопераційних угод; безпосередній зв'язок здійснюваних партнерами взаємних або односторонніх поставок товарів з реалізацією виробничих програм у рамках кооперування, а не як наслідок виконання звичайних договорів купівлі-продажу.

8. Міжнародна спеціалізація та її напрямки.

Міжнародна спеціалізація – це спеціалізація підприємств різних країн на виготовленні часткових продуктів, пов'язана з науково-технічною революцією. Розвивається вона за двома напрямками.

1. Виробничий напрямок включає спеціалізацію: міжгалузеву; внутрі шньогалузеву; окремих підприємств.

2. Територіальний напрямок включає спеціалізацію окремих країн, групи країн або регіонів на виробництві визначених товарів і їхніх частин для світового ринку.

Міжгалузева спеціалізація — це взаємовідносини між держава­ми з обміном продуктами різних галузей виробництва. Така фор­ма переважала в 30-ті роки у взаємовідносинах між комплексними галузями (наприклад, обробної промисловості загалом і сільського господарства). В 50—60-ті роки ця форма діяла вже на рівні пер­винних галузей (автомобілебудування, хімічна промисловість тощо). В 70—80-ті роки на перший план вийшла внутрішньогалузева спе­ціалізація, яка основана на поділі виробничих програм у межах здніеї й тієї ж галузі.

Нетарифне регулювання ЗЕД.

До нетарифних заходів регулювання відносяться:

1. Заборони експорту та імпорту. Це вимушені заходи, визнані міжнародною практикою. Заборони можуть виступати у відкритій і закритій формі. Різновидом заборони відкритої форми являються часткові заборони, які, в свою чергу, можуть мати безумовний і умовний характер. Заборони безумовного характеру встановлюються на імпорт товарів, здатних заподіяти шкоду різним сферам життєдіяльності держави. Умовні заборони використовують тоді, коли постачальник імпортної продукції не дотримується встановлених правил і норм. Крім постійно діючих заборон, використовуються також сезонні і тимчасові заборони на ввіз.

2. Кількісні обмеження експорту та імпорту. Вони являються традиційними методами кількісного обмеження в міжнародній торгівлі. До них відносяться квотування і ліцензування.

Квотування являє собою лімітування розміру імпорту (експорту) з допомогою квот (контингентів). Квота - це встановлення у вартісному чи фізичному вираженні певного об'єму експорту (імпорту) на визначений період (рік, квартал, і т.ін.). Квотування здійснюється з метою ліквідації торгового і платіжного дисбалансу з окремими країнами; регулювання попиту і пропозиції на внутрішньому ринку; виконання міжнародних зобов'язань і досягнення взаємовигідних домовленостей.

В Україні використовують такі види квот:

- глобальні - встановлюються для товарів без визначення конкретних країн, куди вони експортуються чи з яких вони імпортуються;

- групові - для товарів з визначенням групи країн, куди вони експортуються чи з яких вони імпортуються;

- індивідуальні - для товарів з визначенням конкретної країни, куди вони можуть експортуватися чи з якої вони можуть імпортуватися.

Ліцензування - це обмеження у вигляді одержання права чи дозволу(ліцензії) від уповноважених державних органів на ввіз (вивіз) певного об'єму товарів.

На Україні використовуються такі види ліцензій:

- генеральна - відкритий дозвіл на експортні (імпортні) операції по окремому товару чи окремій країні (групі країн) на протязі періоду дії режиму ліцензування по даному товару;

- разова (індивідуальна) - одноразовий дозвіл, який має іменний характер і видається для здійснення кожної окремої операції конкретним суб'єктом ЗЕД на період, необхідний для її здійснення;

- відкрита (індивідуальна) - дозвіл на експорт (імпорт) товару на протязі конкретного періоду (але не менше одного місяця) з визначенням його загального об'єму.

3. "Добровільні" обмеження експорту. Їх відносять в особливу групу кількісних обмежень. Вони являють собою неофіційну домовленість між експортером та імпортером про обмеження ввозу певних товарів на ринок імпортера.

4. Антидемпінгові заходи - специфічні заходи нетарифного регулювання являють собою судові та адміністративні тяжби, претензії, які пред'являють національні підприємці іноземним постачальникам, звинувачуючи їх у продажу товарів по занижених цінах (нижче "нормальних" цін), що може нанести шкоду місцевим виробникам.

Антидемпінгові заходи часто використовуються країною-імпортером для здійснення тиску на експортерів з метою захисту свого ринку. Демпінгові санкції можуть бути різними: чи демпінговий товар обкладається антидемпінговим митом, чи експортеру знижується квота доставки товару.

 

5.Технічні бар'єри. Це перешкоди для імпорту іноземних товарів, що виникають в зв'язку з їх невідповідністю до національних стандартів систем виміру та інспекції якості, вимог техніки безпеки, санітарно-ветеринарних норм, правил упаковки, маркерування та інших вимог. Перевірка відповідності ввезеного в країну товару всім цим вимогам обумовлюється об'єктивними вимогами виробництва і споживання продукції. В той же час вони можуть виконувати протекціоністську роль.

6. Заходи, пов'язані з виконанням митних формальностей. До них відносяться:

- прикордонний податок, який накладається на товари за факт перетину кордону;

- платежі, пов'язані з оформленням документів на митниці, митним оглядом товарів, перевіркою їх якості;

- інші платежі (портові, статистичні, фітосанітарні і т.д.). Наприклад, в Україні за митне оформлення товарів в залежності від митної вартості при перевищенні 1000дол. США береться митний збір в розмірі 0,2% від митної вартості.

7. Імпортний депозит. Це попередня застава, яку імпортер повинен внести в свій банк перед закупівлею іноземного товару. Розмір застави залежить від вартості угоди. Імпортер не одержує по депозиту проценти, і через кілька місяців сума застави повертається. Протекціоністське значення імпортних депозитів полягає в тому, що вони збільшують витрати імпортера під час даної операції і підвищують ціну імпортного товару.

 

Фінансовий ринок

З функціонального погляду

— це система ринкових відносин, де об’єктом операцій є грошовий капітал, і яка здійснює акумуляцію та перерозподіл світових фінансових потоків для забезпечення безперервності та рентабельності виробництва.

З інституціонального погляду

— це сукупність банків, спеціалізованих фінансово-кредитних установ, фондових бірж, через які здійснюється рух світових фінансових потоків, та які є посередниками перерозподілу фінансових активів між кредиторами й позичальниками, продавцями та покупцями фінансових ресурсів.

Об’єктивною основою розвитку світових фінансових ринків є закономірності кругообігу функціонуючого капіталу. У деяких місцях виникає надмірна пропозиція тимчасово вільних капіталів, в інших постійно виникає попит на них. Бездіяльність капіталу суперечить його природі та законам ринкової економіки. Світові фінансові ринки вирішують цю суперечність на рівні всесвітнього господарства.

Структуру світового фінансового ринку можна розглядати з різних поглядів.

Функціональну структуру світового фінансового ринку зображено на рис. 5.

Рис. 5. Механізм перерозподілуфінансових ресурсів світу

З погляду строків обігу фінансових активів світовий фінансовий ринок можна розділити на дві частини: грошовий ринок (короткостроковий) та ринок капіталу (довгостроковий).

Короткостроковий характер значної частини світового фінансового ринку робить його залежним від припливу та відпливу фінансових коштів. Більше того, існують фінансові активи, спрямовані на перебування на грошовому ринку для отримання максимальних прибутків, зокрема за рахунок цілеспрямованих спекулятивних операцій на грошовому ринку. Ці фінансові кошти часто називають «жаркі гроші».

Світові фінансові ринки виникли на базі відповідних національних ринків, тісно взаємодіють з ними та мають низку специфічних відмінностей.

Відмінності світових фінансових ринків від національних:

· величезні масштаби (щоденні операції на світових фінансових ринках у 50 разів перебільшують операції світової торгівлі товарами);

· відсутність географічних кордонів;

· цілодобове проведення операцій;

· використання валют провідних країн, а також ЕКЮ (1979—1998 рр.), ЄВРО з 1999 р., частково СДР;

· учасниками є переважно першокласні банки, корпорації, фінансово-кредитні інститути з високим рейтингом;

· доступ на ці ринки відкритий у першу чергу першокласним позичальникам чи під солідні гарантії;

· диверсифікація сегментів ринку та інструментів операцій за умов революції у сфері фінансових послуг;

· специфічні — міжнародні — процентні ставки;

· стандартизація та високий ступінь інформаційних технологій безпаперових операцій на базі використання комп’ютерів.

Тенденції розвитку міжнародного фінансового ринку. В сучасних умовах в розвитку міжнародного фінансового ринку намітились тенденції, які дають підстави твердити про серйозні зміни в його складових. Серед них найважливішими є такі:
активізація ринку цінних паперів, що призвело до зростання частки облігаційних позик в загальному обсязі міжнародного позичкового капіталу. Якщо на початку 80-х років XX століття обсяг кредитних операцій становив понад 40%, а фінансування через випуск облігацій - менше 60%, то в кінці 90х років XX століття названі показники становили відповідно менше 30% і понад 70%;
зростання ролі держави в експорті капіталу;
зростання ролі міжнародних економічних та валютно-фінансових організацій;
зниження ролі банків.

Серед тенденцій розвитку міжнародного фінансового ринку (МФР) можна виділити такі: глобалізацію, інтернаціоналізацію, інституціоналізацію,дизинтермидацию, зростання міжнародної конкуренції, інтеграцію, конвергенцію, інформатизацію, комп'ютеризацію і концентрацію світових ринків.

- Глобалізація МФР виявляється у збільшенні його у операціях кредитування і реального запозичення резидентами різних країн.

- Інтернаціоналізація МФР у тому, що широка диверсифікація діяльності суб'єктів світового господарства щодо країн і регіонам Демшевського не дозволяє визначити їх національну приналежність.

- ІнтеграціяМФР є одним із найпомітніших тенденцій розвитку МФР. Інтеграційні процеси сприяло підвищенню мобільності капіталу та зниження транзакційних витрат.

-Конвергенция МФР - процес, схожий з інтеграцією, що полягає в поступове стирання кордонів між секторами міжнародного ринку.

- Найважливішою тенденцією кінця 90-х рр. та сучасності стала кількісне і якісне зростання інституціональних інвесторів. Процес інституціоналізації МФР виявляється у посиленні ролі страхових компаній, пенсійних і взаємних фондів, інвестиційних компаній.

- Іншою помітною тенденцією МФР, яка справила важливе значення на інтеграційні процеси в банківській діяльності, стала дізінтермідація (Disintermediation – «вимивання посередництва»), - є зникнення фінансових посередників (брокерів, банків) з угод між позичальниками і кредиторами чи покупцями і продавцями на фінансові ринки, що дозволяє обидва боки фінансової операції зменшити свої витрати, відмовившись від платежів комісій та інших зборів. - Посилення міжнародної конкуренції також виявляється у її зростанні серед суб'єктів МФР, які можуть бути резидентами різних країн. Зростання конкуренції протягом останніх двадцяти років серед глобальних компаній, і фінансових установ призвів, з одного боку, до підвищення ефективності функціонування МФР, з другого боку, до підвищення вимог до фінансових інститутів з погляду економічну ефективність своєї діяльності.

-Усиливающаяся конкуренція певною мірою вплинула на процес концентрації МФР, притаманний абсолютно всім учасникам МФР і особливо банкам. Концентрація відбувається шляхом злиття і поглинання, причому ці операції набувають наднаціональний характер.

- Комп'ютеризація і інформатизація основні тенденціями розвитку МФР, оскільки уся діяльність МФР на даному етапі здійснюється з допомогою комп'ютерних та інформаційних технологій.

 

Система золотого стандарту.

Система золотого стандарту сформувалася на початку XIX ст. і функціонувала до 20—30-х років XX ст. її визначальними ознаками були функціонування золота як світових грошей, фіксація золотого вмісту національних валют, їх безпосередня конвертованість у золото, наявність на цій основі фіксованих валютних курсів.

У період дії золотого стандарту золото перебувало в обігу у вигляді карбованих монет не лише на зовнішньому ринку, а й нарівні з розмінними паперовими грішми — на внутрішньому ринку. Це забезпечувало фактичну тотожність національної грошової та валютної систем. їх відмінність полягала в тому, що на світовому ринку золото було переважним засобом платежу.

Обмінний валютний курс національних паперових грошей розраховувався за співвідношенням їх золотого вмісту (масштабу цін), який встановлювався державою. Так, якщо американський долар містив 1/20 унції золота, а англійський фунт стерлінгів 1/4 унції, то їх обмінний курс становив 1:5 (1/4:1/20 = 5). Один фунт стерлінгів обмінювався на 5 дол.

 

Країни, що дотримувалися золотого стандарту, повинні були забезпечувати жорстке співвідношення наявних запасів золота і кількості грошей в обігу, а також вільну міграцію золота — його експорт та імпорт. За допомогою міграції золота покривалося пасивне сальдо платіжних балансів, що забезпечувало стабільність валютних відносин.

Системі золотого стандарту належала важлива роль у розвитку міжнародних торговельних відносин, інтернаціоналізації виробництва. Вона забезпечувала загальність світових грошей, їх повну конвертованість, стабільність купівельної спроможності та валютних курсів, а також автоматичне (внаслідок міграції золота) врівноваження платіжних балансів окремих держав, стабільність світових цін.

Водночас система золотого стандарту була занадто жорстка, недостатньо еластична, дорога, залежала від видобутку монетарного золота. Найбільший недолік полягав у тому, що умови функціонування золотого стандарту істотно обмежували можливості здійснення окремими державами власної валютно-грошової політики. Це пояснювалося тим, що безпосередньою реакцією на збільшення обсягів паперової емісії та інфляційне знецінення національних грошей був відплив золота за кордон і відповідне зменшення золотих запасів. Це обмежувало можливості державного втручання у сферу грошових і валютних відносин, їх цільового регулювання, використання у конкретних напрямках економічної політики.

З огляду на зазначені обмеження після Першої світової війни золотий стандарт було замінено золотовалютним (золотодевізним). Його сутність полягала в тому, що поряд із золотом функцію міжнародних платіжних засобів взяли на себе деякі валюти провідних країн світу. Інституціонально система золотодевізного стандарту була заснована рішеннями міжнародної Генуезької конференції. Проте й після укладення Генуезької угоди грошові системи майже ЗО країн Заходу продовжували функціонувати у режимі золотого стандарту.

Щоб зрозуміти, як золотий стандарт діяв на практиці, розглянемо, що станеться, коли ціна фунта стерлінгів починає збільшуватися (понад 5 дол. за фунт). Якщо американський імпортер англійської твідової тканини, що коштує 100 ф. ст., намагається сплатити за товар доларами, то він коштуватиме понад 500 дол. Проте імпортер має інший вибір, який передбачає купівлю золота, що може зменшити витрати. Замість того щоб розплачуватися за тканину доларами, американський імпортер може обміняти 500 дол. на золото, переслати його до Великобританії й перетворити на 100 ф. ст. Пересилання золота до Великобританії є дешевшим доти, доки вартість фунта стерлінгів перевищує 5 дол. (з додаванням невеликої суми для оплати витрат, пов'язаних із перевезенням золота).

Збільшення ціни фунта веде до зростання валютних резервів (золота) Великобританії та рівнозначних втрат США. Оскільки зміна у володінні країною валютними резервами (золотом) веде до відповідної зміни у грошовій масі, то переміщення золота зі США до Великобританії спричинює збільшення її грошової маси, тоді як грошова маса США зменшується. Отже, внаслідок збільшення пропозиції грошей у Великобританії рівень цін у цій країні підвищується, а зниження пропозиції грошей у США зменшує там рівень цін. Збільшення рівня цін у Великобританії порівняно з рівнем цін у США спричинює знецінення фунта стерлінгів. Цей процес триватиме доти, доки вартість фунта не повернеться до рівня, нижчого, ніж 5 дол. за фунт.

Знецінення фунта і зменшення його вартості до рівня нижче 5 дол., навпаки, стимулює переміщення золота з Великобританії до США. Такі переміщення золота збільшують пропозицію грошей у США і зменшують пропозицію грошей у Великобританії, примушують фунт дорожчати до 5 дол.

Отже, при золотому стандарті підвищення або зниження валютного курсу приводить у дію сили, що повертають його до паритету.

Доки додержуються правил золотого стандарту і підтримується гарантований обмін валют на золото, доти обмінні курси залишатимуться постійними. Проте, як і в розглянутому прикладі, дотримання золотого стандарту означало, що країни більше не контролювали власної монетарної політики, оскільки пропозиція грошей здебільшого визначалася потоками золота між країнами. Крім того, на монетарну світову політику значно впливали виробництво та відкриття нових родовищ золота. Коли у 70—80-х роках XIX ст. виробництво золота було на низькому рівні, то пропозиція грошей у світі підвищувалась повільно і не встигала за піднесенням світової економіки. Результатом була дефляція, тобто зниження рівня цін. Відкриття золота на Алясці й у Південній Америці у 90-х роках XIX ст. істотно розширило його виробництво, що, у свою чергу, зумовило швидке збільшення поставок грошей. Рівень цін підвищувався аж до Першої світової війни.

Сутність, об’єкти та суб’єкти МЕВ.

МЕВ - відображають господарські зв'язки між державами, регіональними об'єднаннями, підприємствами, фірмами, установами, юридичними та фізичними особами для виробництва та обміну кадрів і послуг, матеріальних і фінансових ресурсів. Основою їх є ринкові системи і механізми.

Міжнародні економічні відносини на макрорівні — це форми і засоби зв'язків національних економік у світовому господарстві: зовнішня торгівля, міжнародна міграція факторів виробництва тощо.

Міжнародні економічні відносини на мікрорівні — це особлива сфера діяльності національних економічних одиниць, орієнтована на зовнішньоекономічні зв'язки, заснована на міжнародному поділі праці. З позиції національних виробників і споживачів міжнародні економічні відносини розуміються як експорт, імпорт, реекспорт, реімпорт товарів, послуг, капіталів, технологій, міжнародна кооперація, виробництво НД і ДКР тощо.

Об'єктами МЕВ є все те, на що направлена господарська діяльність суб'єктів світового співтовариства. Вони є предметами їх господарських відносин.

Об'єктами МЕВ виступають перш за все товари і послуги, які знаходяться в обігу на міжнародному ринку.

Специфічним об'єктом МЕВ є робоча сила.

Крім перерахованих, до об'єктів МЕВ слід віднести:

- науково-технічні зв'язки;

- фінансові операції;

- оренду машин і устаткування;

- організацію і участь у виставках, ярмарках, аукціонах тощо.

Суб'єктами МЕВ є фізичні і юридичні особи, які беруть участь у реалізації міжнародних господарських домовленостей, договорів та контрактів.

Фізичні особи - це громадяни окремої держави, іноземні громадяни, особи без громадянства, які здійснюють МЕВ.

Юридичні особи - підприємства і організації, які здійснюють МЕВ.

Суб'єктами МЕВ виступають і держави, їх відповідні інститути, включаючи і державні підприємства. Варіанти державної участі в МЕВ такі:

- пряме здійснення операцій центральними міністерствами і відомствами;

- участь регіональних і муніципальних органів управління, у тому числі цільовий продаж і закупівля товарів на зовнішньому ринку;

- надання повноважень окремим фірмам для здійснення операцій на зовнішньому ринку;

- гарантування експортно-імпортних операцій.

В ролі суб'єктів МЕВ виступають і міжнародні організації та транснаціональні корпорації.

Форми та принципи МЕВ.

Форми МЕВ:

1.Міжнародні валютні відносини.

2.Міжнародні фінансово-кредитні відносини.

3.Міжнародне виробниче співробітництво.

4.Міжнародне науково-технічне співробітництво.

5.Міжнародні трудові відносини.

6.Міжнародна торгівля товарами.

7.Міжнародна торгівля послугами.

8. Міжнародні транспортні відносини.

Чітких меж між цими формами провести неможливо, оскільки існує багато

субформ, котрі знаходяться на перетині двох і більше форм.

Економічні відносини між країнами повинні будуватися на певних нормах, принципах. У Хартії економічних прав та обов’язків держав, яка була прийнята ІV спеціальною сесією Генеральної Асамблеї ООН у 1974 р., задекларовані такі принципи організації МЕВ: суверенітет; територіальна цілісність і політична незалежність держав; суверена рівність всіх держав; ненапад та невтручання, мирне співіснування; взаємна та справедлива вигода; рівноправ’я та самовизначення народів; мірне врегулювання суперечностей; усунення несправедливості, що виникла внаслідок застосування сили; добросовісне виконання міжнародних зобов’язань; поважання прав і основних свобод людини; відсутність прагнення до гегемонії та сфер впливу; сприяння міжнародній соціальній справедливості; міжнародне співробітництво з метою розвитку; вільний доступ до моря і від нього для не морських країн.