Наслідки міжнародної міграції робочої сили для країн.

В усьому світі міграція населення визначається фактором, що сприяє розвитку держав, зростанню та укріпленню їх економічного становища. В багатьох країнах у зв’язку з падінням народжуваності кількість населення стрімко зменшується. Тому держави проводять політику, що стимулює приплив мігрантів. Більше того, останніми роками посилюється боротьба за висококваліфіковані кадри, в тому числі – зарубіжні. Стимулюючий вплив на міграційні процеси справляє також бурхливий розвиток засобів зв’язку та транспорту.

Сучасними тенденціями розвитку міжнародної міграції робочої сили виступають такі [4, с.279]:

1) поширення міграційних процесів робочої сили практично на всі країни світу;

2) головний напрям міграції робочої сили – з країн, що розвиваються, та країн із перехідними економіками в розвинутіші країни;

3) активізація міграційних процесів з однієї розвинутої країни в іншу;

4) посилення міждержавних переселень у межах країн, що розвиваються;

5) пожвавлення маятникової міграції між країнами з перехідними економіками;

6) виникнення нової форми міграції робочої сили – міграція науково-технічних кадрів;

7) посилення тенденції відпливу інтелекту з країн із перехідними економіками та країн, що розвиваються, у розвинуті країни;

8) зростання частки «молодої міграції»;

9) розширення обсягів нелегальної міграції.

На сьогоднішній день майже 40% офіційних мігрантів прибули до європейських країн у пошуках роботи. Решта, хто звернувся з проханням про притулок, приїхав із метою возз’єднання родини, - згодом теж опиняються на ринку праці. Не кажучи вже про як мінімум п’ять мільйонів мігрантів «нелегальних». Трудові міграції значно більше поширені серед жінок – вони становлять 253,7 тисяч осіб, а чоловіки 20,9 тисяч осіб. Найбільша кількість мігрантів у 2009 році була зосереджена у Росії (48,5%), Чеській Республіці (12,8%), Італії (13,4%), Польщі (7,4%), а також Португалії (3,0%) та Угорщині (2,4%) [1].

Щодо України, то вона виступає основним донором постачання дешевої робочої сили за кордон. На сьогодні Україна продукує найбільше трудових мігрантів серед країн-донорів пострадянського простору. Цей показник особливо тривожний на тлі депопуляції українського етносу – низької народжуваності й високої смертності. На сьогодні, за різними джерелами, за кордоном перебуває понад 7 млн. громадян. Основна кількість наших мігрантів зосереджена в країнах Європи та Америки: Аргентина – 100 тис. осіб, Бразилія – 150 тис. осіб, Великобританія – 70 тис., Греція – 200 тис., Ізраїль – 150 тис., Іспанія – 400 тис., Італія – понад 500 тис., Польща – понад 500 тис., Франція – 40 тис.,Чехія – 400 тис. та в інших країнах [5].

Негативні наслідки трудової міграції [2, с.53-55; 1, с.11]:

1) виїжджає частина трудового потенціалу, в тому числі висококваліфіковані працівники, які згодом втрачають свої професійні навички;

2) зниження народжуваності у молодих сім’ях;

3) загальна зневіра, втрата національної самосвідомості, набуття чужих звичаїв та невластивого менталітету;

4) зниження рівня конкурентоспроможності вітчизняних працівників;

5) посилення диференціації рівня оплати праці в регіональному та секторальному розрізах.

Позитивні сторони трудової міграції [4]:

1) зменшення соціальної напруги та навантаження на ринок праці, зокрема зниження рівня безробіття;

2) значний грошовий приплив;

3) розвиток малого бізнесу за рахунок залучених коштів від «човникової» торгівлі;

4) розширення світогляду, набуття свідомості та розуміння реальних умов ринкової економіки розвинутих країн, вивчення іноземних мов.

Головним чинником, що знизить трудову міграцію є забезпечення людей роботою з належними умовами праці та її оплатою, обмеження «тіньової» економіки та «тіньової» зайнятості.

Висновок. Отже, як бачимо, міграція має для країн та людей позитивні й негативні наслідки. Саме тому важливо виробити таку державну міграційну політику, яка могла б подолати негативізм і раціонально використовувати позитив для економічного розвитку країни. Розмір, напрямки та масштаби міграційних процесів певною мірою свідчать про стабільність або навпаки про нестабільність суспільного розвитку.