Гіпофізарний нанізм МКХ-10: Е23.0

Гіпофізарний нанізм (гіпофізарна карликовість, гіпопітуїтарна карликовість)розвивається внаслідок первинної недостатності гормону росту (як ізольованої, так і в поєднанні з іншими тропними гормонами) і характеризується пропорційною затримкою росту і розвитку дитини.

Критерієм карликовості визначається ріст, що відстає від середньопопуляційних на 3 і більше стандартних відхилення; це зріст у чоловіків менше 130 см, у жінок – менше 120 см.

Відставання в рості у хлопчиків зустрічається вдвічі частіше, ніж у дівчаток.

Етіологія і патогенез

Дефіцит гормону росту може бути спричинений повною або частковою відсутністю його, секрецією патологічного гормону або опосередковано через зниження рівнів ростових факторів, залежних від гормону росту.

●Розрізняють тотальний, або виражений дефіцит СТГ і парціальний, або помірний.

●Дефіцит гормону росту може бути ізольованим (ізольований дефіцит ГР, ІДГР) або поєднуватися з дефіцитомінших тропних гормонів аденогіпофіза (множинний дефіцит гормонів аденогіпофіза, МДГА). Відсутність або зниження функції всіх гормонів гіпофіза визначається як пангіпопітуїтаризм, що веде до порушення функції статевих залоз, наднирників, щитовидної залози.

●Недостатність гормону росту може бути вродженою або набутою, обумовленою різними причинами.

●Розрізняють органічну (в результаті внутрішньочерепного ушкодження) та ідіопатичну форму (при відсутності органічної патології гіпоталамо-гіпофізарної ділянки) дефіциту ГР. Найчастіше визначається ідіопатична форма соматотропної недостатності (75-80%).

●Соматотропна недостатність може бути сімейною і спорадичною, з виявленим генетичним дефектом і не виявленим.

●Згідно рівню ураження розрізняють дефіцит ГР гіпофізарного (на рівні соматотрофів гіпофіза), гіпоталамічного походження (порушення біосинтезу, секреції і вивільнення соматотропін-рилізинг-гормону), периферичну резистентність як до ГР (патологія рецепторів ГР), так і до ІРФ-1 (патологія рецепторів ІРФ-1), а також дефект синтезу ІРФ-1 і біологічно неактивний ГР. При гіпоталамічних порушеннях знижується також синтез соматомединів у печінці.

Сучасні уявлення про етіологію соматотропної недостатності наведені в таблиці 1.

 

Таблиця 1. Етіологія соматотропної недостатності (И.ИДедов, А.Н.Тюльпаков, В.А.Петеркова, 1998)

Вроджені форми

Спадковий дефіцит ГР.

Ізольована недостатність ГР (ІНГР)

Дефект гену GH-1 ІНГР тип ІА (аутосомно-рецесивний

ІНГР тип ІВ (аутосомно-рецесивний)

ІНГР тип ІІ (аутосомно-домінантний)

ІНГР тип ІІІ (зчеплений з Х-хромосомою)

Дефект гену рецептору ГР-РГ

Інші форми (дефект гену ГР-РГ)

Множинна недостатність гормонів аденогіпофізу

Дефект гену Pit-1

Дефект генуProp-1

Інші форми

Спадковий пангіпопітуїтаризм

Вроджені вади розвитку НС

Септо-оптична дисплазія (синдром де Морсьє)

Вади в поєднанні з дефектами піднебіння

Синдром одиночного верхнього різця

Синдром порожнього турецького сідла (включаючи аплазію гіпофізу)

Дисплазія гіпофізу

Арахноїдальна кіста

Вроджена гідроцефалія

Поєднання з іншими спадковими захворюваннями

Панцитопенія Фанконі

Синдром Рігера

Пренатальні інфекції

Краснуха

Периферична нечутливість до ГР

Дефект гена рецептора ГР (синдром Ларона)

Дефект гена ІРФ-1

Карликовість пігмеїв

Біологічно неактивний ГР (синдром Коварського)

Набуті форми

Пухлини гіпоталамо-гіпофізарної області

Краніофарингіома

Гермінома

Аденома гіпофізу

Гамартома

Пухлини черепа позагіпоталамо-гіпофізарної області

Астроцитома

Епендімома

Гліома

Медулобластома

Назофарингеальні пухлини

Результат терапії позачерепних пухлин

Лейкоз

Лімфома

Солідні пухлини

Інші причини

Травми черепа

Нейроінфекція

Гідроцефалія

Грануломатоз

Гістіоцитоз

Судинні аномалії

 

●Діти з гіпофізарним нанізмом народжуються з нормальною довжиною та масою тіла. Затримка росту у сигмальному відхиленні (-3 стандартних відхилення і менше) починає визначатися з 3-5 років.

●При вродженій недостатності СТГ затримка росту виявляється з перших місяців життя. При набутому дефіциті гормону росту прояви захворювання виникають відповідно пізніше.

●Найчастіше у дітей і підлітків зустрічається форма гіпофізарного нанізму, при якій виявляється недостатність практично всіх тропних гормонів гіпофіза. Але ведучим є дефіцитсоматотропного і гонадотропних гормонів. Недостатність тиротропіну помірна, а кортикотропіну – незначна. Частіше виникає внаслідок краніофарінгеоми або аутоімунного процесу.

●Недостатність тропних гормонів гіпофіза і, відповідно, гормонів периферичних ендокринних залоз зумовлюють клінічні прояви захворювання.

Клініка

Основними клінічними ознаками гіпофізарного нанізму є:

◊ нормальний зріст і маса тіла при народженні;

◊ виражене відставання у рості (- 3 стандартних відхилення і нижче);

◊ низька швидкість росту;

◊ нормальні пропорції тіла;

◊ інфантильна зовнішність;

◊ статеве недорозвинення;

◊ затримка дозрівання кісткової тканини;

◊ розумовий розвиток нормальний.

 

•Немовлята із соматотропною недостатністю не відрізняються від здорових дітей. Відставання в рості виявляється зазвичай з 3-5 років. Швидкість росту знижена. Пропорції тіла у дитини зберігаються нормальні.

•Часто виявляється надлишок маси тіла (частіше у верхній ділянці тулуба), але не є обов’язковою ознакою, особливо у дітей молодшого віку.

•Шкіра суха, часто – з жовтуватим відтінком, волосся тонке, ламке, голос високий.

•Відзначається затримка скелетного дозрівання і прорізування зубів. Риси обличчя дрібні («лялькове» обличчя) внаслідок недорозвинення кісток лицьового скелета, часто поєднується із запалим переніссям і відносно великим лобом. Кістковий вік значно відстає від паспортного, «зони росту» у таких хворих залишаються відкритими навіть в дорослому віці.

•Скелет та внутрішні органи зменшені у розмірах (спланхномікрія). Хворі швидко втомлюються, що пов’язано зі слабкістю м’язів.

•Інтелект не порушений, але характерним є психічний інфантилізм. Діти важко сприймають свої вади. Спостерігається схильність до роботи з точними механізмами.

•Статевий розвиток різко загальмований, майже завжди відзначаються ознаки гіпогонадизму. Зовнішні та внутрішні статеві органи залишаються інфантильними. Вторинні статеві ознаки зазвичай відсутні. У юнаків з гіпофізарним нанізмом часто спостерігається крипторхізм, гіпоплазія яєчок, мікропеніс. У дівчат – матка та яєчники недорозвинені, аменорея. Для хворих характерно безпліддя.

•Гіпопітуїтаризм проявляється клінічною симптоматикою недостатності також інших тропних гормонів гіпофіза.

-Тиреоїдна недостатність незначно виражена, може виявлятися брадикардією, слабкістю, втомлюваністю, сухістю і жовтуватим кольором шкіри.

-Гіпокортицизм характеризується гіпотонією, слабкістю, гіпоглікеміями, іноді наднирковими кризами. Наявність навіть незначної кортикотропної недостатності у хворих слід враховувати особливо при приєднанні з інтеркурентними захворюванями та іншими стресовими ситуаціями.

•У хворих з ізольованою недостатністю соматотропіну відзначається виражена пропорційна затримка росту без клінічних ознак гіпотиреозу, гіпокортицизму і гіпогонадизму. Пубертат у таких хворих спонтанний, але відмічається затримка відповідно ступеня затримки кісткового дозрівання.

•При вродженому дефіциті гормону росту ранніми постнатальними ознаками є гіпоглікемія натще, тривала жовтяниця. Симптомами гіпоглікемії у таких дітей є неспокій, підвищений апетит, пітливість, судомна готовність. Хлопчики із внутрішньоутробним дефіцитом ГР мають мікропеніс.

 

Діагностика дефіциту

Гормону росту

● Основними клінічними ознаками соматотропної недостатності є постнатальне відставання в рості і прогресуюче уповільнення швидкості росту.

● Під затримкою росту розуміють відставання довжини тіла від нормативів відповідно віку і статі.

● Затримку росту оцінюють за антропометричними показниками в порівнянні з перцентильними графіками стандартів росту і маси хлопчиків і дівчаток. Перцентиль (центиль) показує, який відсоток осіб даної популяції має значення нижче або вище від виміряного у даного пацієнта. Перцентилі росту і маси (97(95)-90-75-50-25-10-3(5) являють собою відхилення від медіани (50-а перцентиль).

●З цією метою використовують також «коефіцієнт стандартного відхилення, який показує, скільки стандартних (сигмальних) відхилень (СВ, δ) становить різниця між середнім арифметичним та виміряним значенням. 97-а перцентиль відповідає +2 СВ від середнього, 3-я перцентиль відповідає – 2 СВ від середнього значення.

●Критеріями нормального росту вважають величини, які знаходяться в межах 25-75 перцентилів (або ±1 СВ від популяційної середньої для даного віку і статі).

● Низькорослість діагностують при показниках 3-25 перцентилів (або від -1 до -2-х СВ).

● Дефіцит росту визначається як ріст нижче 3-ї перцентилі або нижче 2 стандартних відхилень (<- 2,0 СВ) від популяційної середньої для даного хронологічного віку і статі.

● Величина росту в межах від -2-х до - 3-х стандартних відхилень розцінюють як субнанізм.

● Карликовість визначається при відставанні в рості на 3 та більше стандартних відхилень.

●Згідно з Наказом МОЗ України № 149 від 20.03.2008 р. м.Київ «Про затвердження Клінічного протоколу медичного догляду за здоровою дитиною віком до 3-х років величина росту в межах (-1) – {+(1-2)} стандартного відхилення від середньої популяційної розцінюється як норма, нижче -2 СВ – як затримка росту, нижче -3 СВ – як надмірна затримка.

●Швидкість росту при соматотропній недостатності складає <-1,0 – (-2,0) стандартних відхилення від популяційної середньої для даного хронологічного віку і статі.

●У нелікованих дітей із соматотропною недостатністю кінцевий ріст відстає від популяційного середнього для даного віку і статі на -4 – (-8) стандартних відхилень.

●Для оцінки ступеня відставання росту визначають «кістковий вік». Для гіпофізарного нанізму характерна виражена затримка диференціювання та скостеніння скелету, ступінь затримки корелює зі ступенем та тривалістю дефіциту гормону росту. Оцінка «кісткового віку» проводиться за допомогою рентгенографії кистей та променезап’ясткових суглобів (таблиця 2).

●Важливе значення для діагностики гіпофізарного нанізму має визначення базального та стимульованого рівнів гормону росту. Використовують стимулювальні проби з інсуліном, клонідіном, соматоліберином, глюкагоном, L-DOPA, аргініном, дозованим велоергометричним навантаженням. Рівень СТГ у хворих на гіпофізарний нанізм значно знижений. При відсутності реакції в 2-3-х різних тестах секреція СТГ вважається недостатньою. Дефіцит гормону росту діагностується, якщо максимальна його концентрація при проведенні стимулюючого тесту складає менше 10 нг/мл. Тотальний дефіцит СТГ – при максимальному підвищенні рівня гормону до 7 нг/мл, парціальний дефіцит СТГ – від 7 до 10 нг/мл (И.И. Дедов та співавт., 2007).

●Певне значення в діагностиці карликовості має визначення рівнів інсуліноподібних факторів росту (ІРФ-1 та ІРФ-2, соматомедини).

●У більшості випадків при гіпофізарному нанізмі визначається зниження секреції, крім соматотропіну, інших тропних гормонів (гонадотропінів, тиротропіну, кортикотропіну). Виявляється зниження рівнів тиреоїдних гормонів, кортизолу, альдостерону, статевих гормонів, екскреції 17-ОКС та 17-КС із сечею, підвищення рівня холестерину, гіпоглікемія.

●Важливе діагностичне значення мають дані комп’ютерної та магнітно-резонансної томографії головного мозку, УЗД внутрішніх органів, щитовидної залози, ЕКГ та рентгенологічного дослідження. На рентгенограмі черепа виявляють ознаки внутрішньочерепної гіпертензії, кальцифікатів, краніостенозу. Розміри, форма та структура турецького сідла можуть свідчити про розміри гіпофізу. Непрямими показниками соматотропної недостатності є зниження лужної фосфатази та вмісту неорганічного фосфору в сироватці крові.

●При порушенні росту і/або статевого розвитку діти повинні бути обстежені гінекологом, генетиком, окулістом, неврологом та за показаннями іншими спеціалістами.

●Обов’язково проводиться оцінка статевого розвитку за Таннером (1992).

 

Таблиця 2. Середні терміни скостеніння скелету кисті та дистального відділу передпліччя у

Дітей і підлітків

Точки скостеніння та синостозування	Хлопчики	Дівчатка
Головчаста та гачкоподібна кістки	2 міс	1 міс
Дистальний епіфіз променевої кістки	1-12 міс	6-12 міс
Епіфізи проксимальних фаланг і п'ясткових кісток	1,5 року	1 рік
Епіфізи середніх та дистальних фаланг	2 роки	1 рік
Епіфіз великого пальця	2,5 років	1,5 роки
Тригранна кістка	3 роки	2 роки
Півмісяцева кістка	4 роки	3 роки
Трапецієподібна та човноподібна кістки	6 років	5 років
Дистальний епіфіз ліктьової кістки	7 років	6 років
Шилоподібний відросток	10 років	8 років
Горохоподібна кістка	12 років	9 років
Сесамоподібні кістки в І п'ястково-фаланговому суглобі	13,5 років	11 років
Синостоз в І п'ястковій кістці	15,5 років	13 років
Синостози в проксимальних фалангах	17 років	15 років
Синостози в середніх фалангах	17 років	15 років
Синостози в ІІ-У п'ясткових кістках	17 років	16 років

Диференціальна діагностика

Гіпофізарну карликовість слід диференціювати з іншими формами низькорослості:

• Сімейно-конституційна затримка росту;

• Хромосомні порушення і генетичні синдроми з множинними вадами розвитку (синдроми

Шерешевського-Тернера, Рассела-Сільвера, Прадера-Віллі, Секкеля та ін.);

• Скелетні дисплазії (хондродисплазія, недосконалий остеогенез, рахіт тощо);

• Захворювання, що супроводжуються порушенням синтезу соматомединів (хвороби нирок,

печінки, недостатня кількість білка у їжі та ін.);

• Соматогенний нанізм;

• Церебральний нанізм;

• Примордіальний нанізм;

• Синдром Ларона;

• Різні ендокринні порушення (тиреогенний нанізм, адреногенітальний синдром, хвороба

Іценка-Кушинга, синдром Моріака та ін.);

• Психосоціальний нанізм.

●Конституційна затримка росту характеризується пропорційною низкорослістю, затримкою пубертату і пубертатного стрибка росту. Кістковий вік відстає від паспортного на 1-3 роки. Затримка росту у таких дітей виявляється до 2-3 років, після чого швидкість росту нормалізується. Діти мають нормальні рівні ІРФ-1 і соматотропіну. Затримка кісткового дозрівання на всіх етапах розвитку сприяє більш тривалому періоду росту, завершення росту і статевого розвитку закінчуються пізніше; у багатьох випадках кінцевий ріст нормальний. При поєднанні конституційної затримки росту із сімейною спостерігається наявність низькорослості та затримки статевого дозрівання в сім'ї, можлива асоціація затримки пубертатного стрибка росту і низького кінцевого росту.

●Хромосомні порушення та генетичні синдроми. Причиною затримки росту може бути патологія як аутосом, так і статевих хромосом.

Синдром Шерешевського-Тернера – типова форма дисгенезії гонад, пов'язана з відсутністю однієї Х-хромосоми в хромосомному наборі (каріотип 45, ХО).

◊ Низькорослість є характерною ознакою синдрому Шерешевського-Тернера. Відмічається відносно нормальна швидкість росту від народження до 3-х років, прогресуюче зниження швидкості росту з 3 до 14 років і надалі – низькою швидкістю росту протягом кількох років. Помітною затримка росту стає у 5-6 років. Періоди прискорення росту відсутні. Ступінь затримки росту зазвичай відповідає -3 і нижче стандартних відхилень. Кінцевий ріст хворих без лікування складає 135-145 см. Кістковий вік відстає від паспортного на кілька років.

◊ Крім затримки росту, ознаками синдрому Шерешевського-Тернера є статевий інфантилізм і наявність вроджених аномалій розвитку. Дівчата мають характерний зовнішній вигляд: низький зріст, коротку шию з крилоподібними складками, низький ріст волосся на шиї, птоз повік, мікрогнатію, епікантус, неправильний ріст зубів, опущені кути очей та рота, широку грудну клітку, сколіоз, вальгусну девіацію ліктьових суглобів, вкорочення та стовщення пальців, дисплазію нігтів, множинні пігментні плями на шкірі. При синдромі Шерешевського-Тернера часто відмічаються вроджені вади серця (аорти і аортальних клапанів), нирок, сечовидільної системи.

◊ Більшість хворих в дитинстві мають нормальну відповідь гормону росту на стимуляцію, в період пубертату рівень ГР знижений.

Синдром Сільвера-Рассела - патологія аутосом, частіше 7 і 17. Клінічна симптоматика характеризується низькою масою і довжиною тіла при народженні, наступним постнатальним дефіцитом росту і типовими дисморфічними рисами – трикутне обличчя маленьких розмірів, вузькі губи з опущеними кутами («риб’ячий рот»), вкорочення та викривлення (клинодактилія) 5 пальця кистей і стоп, вроджену гемігіпертрофію, що спричинює асиметрію тулуба і кінцівок і порушення ходи. Іноді спостерігається передчасний пубертат.

●Ахондроплазія є однією з найбільш частих форм остеохондродисплазій, характеризується непропорційною затримкою росту за рахунок вкорочення кінцівок; крупна голова, навислий лоб, сідлоподібний ніс, прогнатизм; вкорочення і потовщення пальців (кисть у вигляді «тризубця»), ізодактилія; поперековий лордоз; розкачування при ходьбі. Статевий розвиток не порушений. Інтелект збережений. Кінцевий зріст у чоловіків близько 131 см, у жінок – близько 125 см.

●Соматогенна затримка росту спостерігається при тяжких соматичних захворюваннях:

◊ бронхіальній астмі, ревматоїдному артриті(при довготривалому застосуванні кортикостероїдів), вроджених вадах серця, хронічній нирковій недостатності, гельмінтозах. Затримка росту в цих випадках зумовлена гіпоксією, анемією, ацидозом, азотемією, дефіцитом білка, що пригнічує синтез ІРФ-1 в печінці. При тривалому призначенні системних глюкокортикоїдів побічні ефекти супроводжуються значним гальмуванням лінійного росту. Глюкокортикоїди є функціональними антагоністами ГР, впливають як на вивільнення, так і на ефекти ГР на органи-мішені.

◊При захворюваннях шлунково-кишкового тракту (целіакія, хвороба Крона, виразковий коліт тощо), коли порушується кишкове всмоктування, знижується споживання живильних речовин, посилюється виведення білка, виявляються знижені рівні ІРФ-1.

◊В міру лікування основного захворювання і використання адекватного харчування показники росту нормалізуються.

◊При соматогенній затримці росту тілобудова пропорційна, тургор тканин знижений, шкіра бліда. Аппетит у таких хворих знижений, вони відстають також і за масою тіла. Відзначається загальна слабкість, втомлюваність, емоційна лабільність, затримка статевого розвитку.

◊Виявляється затримка дозрівання скелета на 2-3 роки. Вміст гормону росту зазвичай знаходиться на нижній межі норми.

●Гіпоталамічний (церебральний) нанізм розвивається внаслідок зниження або відсутності секреції соматоліберину гіпоталамусом і характеризується вираженою затримкою росту. Процес локалізується в гіпоталамусі (травма, пухлина, інфекція тощо). Часто відмічається вутрішньоутробне ураження плоду, пологова травма. Рівень СТГ в крові різко знижений, реакція гормону на стимулювальні тести відсутня.

◊Відставання в рості стає помітним вже на першому році життя. Немовлята з церебральним нанізмом мають знижену масу і довжину тіла при доношеній вагітності, мікро- або макроцефалію, акромікрію (зменшення розмірів носа, підборіддя, стоп, кистей). Це так звані «пташиноголові карлики».

◊Надалі відмічається диспропорційність будови тіла, трофічні зміни шкіри та придатків (ламкість нігтів, волосся, гніздове облисіння, стоншення шкіри, ділянки гіпер- або депігментації), неправильний ріст зубів, порушення терморегуляції, водно-сольового обміну. Іноді супутнім захворюванням є нецукровий діабет.

◊Нерідко відзначається зниження розумового розвитку; виявляється дрібновогнищева неврологічна симптоматика.

◊Статевий розвиток в більшості випадків відповідає віку.

◊Кістковий вік відстає від паспортного на кілька років (3-5).

◊На рентгенограмах черепа – ознаки внутрішньочерепної гіпертензії, підвищена пневматизація основної пазухи, звапнення турецького сідла.

● Примордіальний нанізм (хвороба Пальтауфа) виникає внутрішньоутробно; маса тіла при народженні при доношеній вагітності становить не більше 2,0 кг. Риси обличчя дрібні, дзьобоподібні, голос дуже високий. Кістковий вік відповідає паспортному. Статевий розвиток затримується, але настає самостійно. Репродуктивна функція збережена.

●Синдром Ларона характеризується наявністю клінічних ознак гіпопітуїтаризму при високому рівні біологічно активного гормону росту в крові.

◊ Рівень соматомедину С (ІРФ-1) різко знижений. При даній патології гормон росту не здійснює ростостимулюючого ефекту. Доведена периферична резистентність тканин до СТГ.

◊ При народженні маса тіла нормальна, довжина тіла незначно знижена. Відставання в рості відзначається з раннього дитинства, пропорційно.

◊Хворі мають характерну зовнішність: обличчя «лялькове», лоб випуклий, сідлоподібний ніс, глибоко посаджені очі, гіпоплазія верхньої та нижньої щелепи, волосся рідке, росте повільно, голос високий, кисті та стопи невеликі. Хворі відстають у статевому розвитку, мають схильність до надлишкової ваги.

◊Рівень СТГ в крові підвищений; виявляється гіперчутливість до інсуліну, можливі спонтанні гіпоглікемії.

◊ Лікування препаратами гормону росту при синдромі Ларона абсолютно неефективне.

◊ Може спостерігатися часткова нечутливість до гормону росту, в таких випадках лікування препаратами СТГ дає позитивний результат.

●Патологія ендокринної системи

Тиреогенний нанізм – затримка росту, що виникає при дефіциті тиреоїдних гормонів внаслідок гіпофункції щитоподібної залози.

◊ Ступінь затримки росту залежить від тяжкості гіпотиреозу.

◊У більшості дітей затримка росту стає помітною на другому році життя.

◊Вирішальним у діагностиці вродженого гіпотиреозу, крім характерної клінічної картини, є визначення рівнів тиротропіну та тиреоїдних гормонів у крові.

◊Неонатальний скринінг на вроджений гіпотиреоз сприяє ранній діагностиці і лікуванню захворювання, що попереджує порушення росту і розвитку дитини.

◊Затримка росту може бути симптомом маніфестації набутого гіпотиреозу, причиною якого в більшості випадків є аутоімунний тиреоїдит.

◊ Дефіцит росту у дорослих корелює з тривалістю гіпотиреозу до початку лікування.

● Психосоціальна низькорослість (деприваційний субнанізм, нанізм) спостерігається у дітей, які знаходяться в умовах психологічного стресу, соціального пригнічення, а також недостатнього харчування. Такі діти, як правило, з неблагополучних родин.

◊Дана категорія дітей відстає в рості і статевому розвитку. Швидкість росту знижена. Кістковий вік відстає від паспортного.

◊Діти неспокійні, емоційно лабільні, замкнуті.

◊Базальна та стимульована секреція СТГ знижена. Секреція АКТГ і ТТГ також може бути знижена.

◊Стан дитини покращується в міру нормалізації психосоціального оточення і умов життя.

Лікування дефіциту

Гормону росту у дітей

Патогенетичним методом лікування гіпофізарного нанізму є застосування препаратів людського гормону росту, отриманого методом генної інженерії з використанням рекомбінантної ДНК та непатогенного штамму Escherichia coli.

Використовують такі препарати рекомбінантного людського гормону росту:

Хуматроп (Eli Lilly, США); Генотропін (Pfizer, США); Сайзен (Serono, Швейцарія); Нордітропін і Нордітропін Симплекс (Novo Nordisk A/S, Данія), Нутропін (Genentech Inc, США), Растан (ОАО «Фармстандарт-УФА-ВИТА», Росія), Латропін (Україна) та інші.

Доза гормону росту коливається від 0,07 до 0,1 ОД на кг маси тіла або 2-3 МО на 1 м² поверхні тіла на добу.

Згідно з новими стандартами ВООЗ та Європейської Фармакопеї, маркірування дози рекомбінантного гормону росту людини здійснюється в міліграмах (мг) або мікрограмах (мкг).

Еквівалент дози розраховують зі стандарту, де 1,0 мг відповідає 3,0 МО соматотропіну.

Доза препарату гормону росту виражається в мг (мкг)/кг на добу. При наявності ожиріння дозу розраховують в мкг/м² .

Стандартна доза гормону росту, яка використовується у дітей з дефіцитом його, складає 25-50 мкг/кг на добу, щодня, підшкірно (Consensus guidelines, 2000).

Рекомендується щоденне підшкірне уведення препарату у вечірні години (22-23 год.). Ін’єкції ГР на ніч імітують ендогенний добовий ритм секреції гормону. На фоні даної терапії швидкість росту оптимальна (8-12 см на рік).

Особливості терапії гормоном росту в пубертатний період:

◊ При лікуванні гормоном росту важливо максимально збільшити ріст дитини до початку пубертату.

◊ При ранній діагностиці захворювання та адекватній дозі ГР можливе досягнення до початку пубертату нормального росту.

◊ Діти з дефіцитом росту на початок пубертату можуть залишитися низькорослими у дорослому стані.

◊ Ріст на початку пубертату визначає кінцевий ріст пацієнта.

◊ При нормалізації стандартного відхилення росту на початок пубертату дозу гормону росту в період пубертату можна не змінювати.

◊ Під час пубертату з метою досягнення адекватного ростового «стрибка» можливе збільшення дози препарату гормону росту індивідуально (у 1,5-2 рази).