Європейські вчені про психологію народів

(середина XVIII -- перша половина ХІХ ст.)

 

Принципово новий етап у дослідженні етносів починається із середи-

ни ХVIII ст. Реальні процеси, що відбуваються в соціально-економічно-

му житті західноєвропейських країн XVIII­XIX ст. побудили філософів

і соціологів осмислити їх теоретично.

Г. Гегель, К. Гердер, К. Гельвецій, І. Кант, Ш. Монтеск'є розглядали у

своїх працях такі поняття, як "нація", "народ", "національний характер".

У ХVІІ ст. поширився географічний детермінізм -- вчення про те, що

національний характер народу, його психологічні особливості визнача-

ються географічним чинником.

Ш. Монтеск'є, відомий представник географічного детермінізму, так

писав про визначення національного характеру кліматичними умовами:

"Влада клімату сильніша від усіх інших влад... Народи жарких кліматів не -

рішучі, як старі люди, народи холодних кліматів відважні, як юнаки" [4].

При цьому, підкреслював Ш. Монтеск'є, можна спостерігати зміну на -

ціонального характеру: "Через зміни клімату: у північному кліматі ви

побачите людей, у яких мало вад, та немало чеснот, багато щирості й

прямодушності. При наближенні до півдня ви начебто віддаляєтесь від

самої моралі: поряд із посиленням пристрастей помножуються злочини.

У країнах із помірним кліматом ви побачите народи непостійні у своїй

поведінці та у своїх хибах і чеснотах, оскільки недостатньо визначені

властивості клімату не в змозі зробити їх стійкими. У кліматі занадто

жаркому тіло зовсім втрачає силу, а розслаблення тіла переходить і на ду-

шу: така людина до усього байдужа, не здатна ні на який благородний

вчинок, ні на яке виявлення благодушності, всі його схильності набува-

ють пасивного характеру, лінощі стають щастям; там радше будуть тер -

піти покарання, аніж спонукати себе до діяльності духу, рабство їм зда-

ватиметься легшим, ніж розумові зусилля, які необхідні для того, щоб

самим керувати собою" [4].

Отже, Ш. Монтеск'є звернув увагу на те, що народи відрізняються

один від одного за характером і намагався встановити причини відмін-

ностей. Але виведення характеру народу з кліматичних умов очевидно є

одностороннім. При сумлінніше проведеному дослідженні ми спостері-

гатимемо народи, які відрізняються один від одного за характером. Пев-

ні народи хоча й живуть в одній кліматичній зоні, але мають різні форми

державного правління, різну культуру та релігію, різну психологію. Вод-

ночас можна знайти схожі за характерами народи, які живуть на різних

континентах і в різних кліматичних умовах. У будь-якій кліматичній зо-

ні можна зустріти поруч як працелюбні й енергійні народи, так і відста-

лі, пригноблені.

Більш того, досвід історії та сучасності свідчить, що такі працелюб-

ні й талановиті народи, як український та російський, були перетворені

комуністичним режимом на сіру, безініціативну масу, яка легко піддава-

лася маніпуляції, -- "радянський народ".

На жаль, спроби повернутися до теорії географічного детермінізму

існують і в наш час, тому так детально ми зупинились на його критично-

му аналізі.

Д. Юм, англійський філософ, сучасник Ш. Монтеск'є, виступав про-

ти теорії географічного детермінізму. Замість географічного детермініз -

му він висуває іншу теорію, згідно з якою всі розумні істоти, включаю-

чи людину, живуть не відокремлено одне від одного, а тяжіють до спіл -

кування та об'єднання. Люди вступають у контакти, в результаті яких

схожі схильності та звички передаються один одному. У подальшому ці

схильності, а також звички передаються від однієї групи до іншої. І на-

решті, об'єднання людей в одну політичну організацію, вирішення ними

багатьох спільних питань, пов'язаних з обороною, торгівлею, управлін -

ням, приводять до утворення не тільки спільної мови, спільних схильно-

стей, а й національного характеру [7].

Аналогічні погляди висловлював представник французької просвіти

К. Гельвецій. Всякий народ, писав К. Гельвецій у книзі "Про людину",

має свій особливий спосіб бачити та відчувати, який і створює його ха-

рактер. Причому в усіх народів цей характер може змінюватись або рап-

тово, або поступово, залежно від раптових або поступових змін, що від-

буваються у формах правління ними та в суспільному вихованні.

Отже, національний характер, за К. Гельвецієм, -- це спосіб бачення

та відчування, який є характерним тільки для одного народу і залежить,

в основному, від соціально-політичної історії (форм правління). Зміна

форм правління, тобто соціально-політичних відносин, впливає на особ-

ливості національного характеру. Характер народів, вважав К. Гельвецій,

особливо змінюється під час переворотів, коли народи переходять зі ста-

ну свободи в стан рабства. Тоді народ, який був гордим і сміливим, стає

слабким і малодушним; і навпаки -- розвиток свободи, демократичне

правління сприяє зміні характеру народу в позитивний бік.

Отже, незважаючи на те, що інший представник французької просві-

ти Д. Дідро критикував погляди К. Гельвеція, викладені у доробку "Про

людину", зокрема піддав критиці ідею К. Гельвеція про тісний зв'язок

характеру народу та форм правління; слід відзначити, що цим мислите-

лем французької просвіти були закладені наукові принципи розуміння

сутності національного характеру, такі, як ідея розвитку, соціальної обу-

мовленості та рівнозначності народів. Гельвецій також зазначав, що від

клімату, ґрунту та повітря не залежить, перебуватиме народ у варварстві

або знаходитиметься в розквіті культури. Природа, за К. Гельвецієм, ді-

лила дари порівну.

Отже, ідея рівнозначності народів і рас за своїми інтелектуальними

здібностями є однією з найяскравіших ідей французького філософа. Ан-

тирасистська спрямованість концепції національного характеру К. Гель-

веція звучить актуально і в наші дні, її гуманістичне забарвлення свід-

чить про значний внесок французького матеріаліста в розробку пробле-

ми рівноправності націй і народів. Безумовно, вчення К. Гельвеція про

характер народів значно вплинуло на прогресивну думку ХІХ ст. [7].

Серед представників німецької класичної філософії проблемами ет-

носу займались І. Гердер, Г. Гегель, І. Фіхте, І. Кант.

І. Гердер підходить до формування національного характеру з точки

зору єдності зовнішнього та внутрішнього. Під зовнішнім він розумів

кліматичні умови, а під внутрішнім -- органічні, зокрема генетичні,

особливості. Він відзначає, що генетична сила породила органічні утво-

рення на Землі, а клімат лише сприяє або протидіє цій силі. У зв'язку з

цим головну роль в етнічній історії він віддає внутрішнім факторам.

У своїй головній філософській праці "Ідеї до філософії історії людс-

тва" І. Гердер поставив завдання розглянути рушійні сили розвитку сус-

пільства. Він зробив спробу відповісти на питання про те, чи існують за-

кони розвитку суспільства, чи воно розвивається без певних законів.

Крім того, І. Гердер аналізував характери різних народів. Зокрема,

значне місце у своєму дослідженні він надає слов'янським народам. Зма-

льовуючи національний характер слов'ян, І. Гердер показує важливість

їхньої ролі в історичному процесі, їхні працелюбність, миролюбство,

милосердя та гостинність. Він зазначає, що слов'яни скрізь освоювали

землі, які полишали інші, і вирощували на них хліб, розводили худобу.

Слов'яни не намагалися пригноблювати інші народи. Навпаки, історич-

но та географічно склалося так, що впродовж багатьох сторіч вони були

об'єктом агресії з боку татаро-монголів та інших племен. Оскільки

слов'яни не бажали панувати над цілим світом, наголошує І. Гердер, не

мали войовничих царів і готові були платити данину, аби тільки залиши-

ли їхню землю у спокої, то чимало народів, а більш за всіх -- німці, кої-

ли проти них великий гріх. Але слов'яни не мирилися зі своїм станом, а

поставали проти своїх гнобителів, демонструючи мужність та героїзм.

Виходячи з особливостей національного характеру слов'ян, І. Гердер

оптимістично оцінював історичні перспективи розвитку цих народів. Ко-

лесо часу, говорив він, обертається нестримно, і оскільки слов'янські на-

ції населяють найпрекрасніші землі Європи, то коли ці землі будуть упо-

рядковані, то й слов'янські народи пробудяться від свого тяжкого сну,

скинуть ланцюги рабства, стануть обробляти свої прекрасні землі та від-

святкують на них свої стародавні свята працелюбства й торгівлі (Гер-

дер). Безумовно, І. Гердер не міг передбачити, що слов'янським народам

ще доведеться пережити таке лихо, як тоталітаризм і комунізм.

Велике місце в історії етнопсихологічних досліджень мають праці

І. Канта.

І. Кант один з перших почав вживати такі поняття, як "народ" і "на -

ція", і визначив ці поняття.

Народ, за І. Кантом, -- це об'єднана у тій чи іншій місцевості вели-

ка кількість людей, що становить єдине ціле.

Нація -- це частина народу, що через спільне походження признає

себе об'єднаною в одне громадянське ціле.

Кожен народ, вважав І. Кант, має свій характер. Основний прояв на-

ціонального характеру -- це ставлення до інших народів, гордість за

свою державну та суспільну свободу. Кант визнавав вплив географічно-

го фактора на національний характер, але при цьому стверджував, що

клімат і ґрунт, також як і спосіб правління, не є основою характеру наро-

ду. Основою ж характеру він вважав ті риси предків, які закріплені гене-

тично і передаються з покоління у покоління. Це доводиться тим, що при

зміні місця проживання та форм правління характер народу, як правило,

не змінюється -- зберігається мова, рід занять, костюми.

Значним внеском у народознавство була спроба І. Канта зробити по-

рівняльний аналіз характерів європейських народів -- німців, французів,

англійців, іспанців, італійців. Причому німецький філософ наряду із су-

часниками розглядає як позитивні, так і негативні риси, що властиві кож-

ному з народів.

Думка про те, що у національному характері кожного народу присут-

ні як позитивні, так і негативні риси, є тим раціональним моментом, що

внесла філософська та суспільно-політична думка ХVIII ст. у досліджен-

ня цього феномена.

Отже, діалектика національного характеру, досліджена І. Кантом, а

також ідея К. Гельвеція про рівнозначність народів та ідея єдності куль-

тур різних народів, висунута І. Гердером, є важливим внеском у розроб-

ку психології етносу.

У філософській та суспільно-політичній думці початку ХІХ ст. у

зв'язку з аналізом національного характеру того чи іншого народу фор-

мується поняття "дух народу", яке отримало в подальшому всебічне по-

ширення. Це поняття, зокрема, зустрічається у працях представників ні-

мецької класичної філософії Г. Гегеля та І. Фіхте.

Г. Гегель у праці "Філософія духу" відзначає, що національний ха-

рактер -- це прояв суб'єктивного духу в різних природних умовах, які

по суті визначають специфіку духовного світу націй та рас, особливий

дух народу [7].

Крім того, Г. Гегелем були вирішені деякі методологічні питання. Так,

він виступив проти ототожнення понять характеру, стверджуючи, що во-

ни різняться за змістом. Якщо національний характер -- це риса націо-

нальної спільноти, то темперамент -- риса індивідуума.