Умови походження та модифікації етносу

Зосереджуючи увагу на проблемах становлення або зміни етносу, за-

значимо, що нема в історії випадків, коли етногенез, тобто формування

того чи іншого етносу, відбувався за якимось єдиним правилом.

Ряд учених-етнопсихологів намагались складний процес етногенезу

народів втиснути у схему, за якою вони начебто пройшли такий шлях:

племінні союзи -- народності -- нації.

Але, як справедливо зазначає Л. Шкляр, як немає народів, які про-

йшли усі рівні суспільно-економічних формацій, так немає (хіба що за

рідкісним винятком) націй, які пройшли всі стадії етногенезу -- від ро-

доплемінної спільності до національних утворень [47].

Цікавим прикладом, який ілюструє складність не тільки схематичної

побудови процесу етногенезу, а й відтворення реального етногенезу кон-

кретної нації, може бути дискусія, що виникла щодо етногенезу україн-

ської нації. Ця дискусія так і не завершилась. Згідно з однією версією ук-

раїнський етнос з'явився у період феодального роздроблення, на руїнах

Київської Русі приблизно у ХІІІ­ХІV ст. Водночас відбувався етногенез

і російської нації.

Інша версія склалась на рубежі ХІХ­ХХ ст. і, згідно з нею, україн-

ський народ -- прямий спадкоємець культури Київської Русі, а його ет-

нічні корені сягають в епоху скіфів і сарматів, антів та гунів і навіть кель-

тів. Її підтримували видатні українські історики М. Костомаров і М. Гру-

шевський, її й сьогодні підтримують українські патріоти. Але ця версія

ще у ХІХ ст. зазнавала жорсткої критики з боку державної школи імпер-

ської історіографії за "сепаратизм", тобто відхід від ідеї східнослов'янсь-

кої єдності. Критикується вона і зараз з боку російських історіографів.

Так, Л. Гумільов охарактеризував згадану версію як прояв "войовничого

провінціоналізму ", що в перекладі на мову психології може означати

те, що українці, переймаючись комплексом меншовартості, створюють

дуже амбітні теорії свого походження, і це є не що інше, як процес гі-

перкомпенсації цього комплексу. Отже, крапка в цій дискусії ще не по-

ставлена.

Поняття маргінальності

Поняття маргінальності вживається досить часто в значенні погра-

ничності, перехідності, невизначеності.

Так, у багатьох дослідженнях з етнопсихології йдеться про етнічних

маргіналів -- людей, які не мають чітких етнокультурних орієнтацій, не

можуть з упевненістю заявити свою причетність до того чи іншого етно-

су, до тієї або іншої культури. Гіперболізуючи свою позицію, вони іноді

називають себе "громадянами світу". Таке явище, як маргіналізація, стає

можливим, по-перше, через міжетнічні шлюби, а по-друге, через мігра-

цію населення.

Цікаво зазначити, що діти, які народились від міжетнічних шлюбів,

все ж таки не мають великих складностей у визначенні своєї етнічної на-

лежності. Складнішим і поширенішим явищем є так звана культурна

маргінальність.

Мільйони людей, які проживають за межами території проживання

свого етносу, стають причетними до культури іншого етносу. Представ-

ники малочисельних народів живуть на рубежі культур, одна з яких є, як

правило, вищою за показниками рівня соціально-економічного розвитку

або за престижністю.

Ця культурна "граничність" призводить до відсікання людини від її

етнічних коренів і розмивання національного "я" або національної са-

мосвідомості. Світогляд і ціннісно-духовні орієнтації особистості зали-

шаються поза певної системи цінностей народу, його культури та психо-

логії.

Наслідок такої ситуації -- відмова від національно-культурних цін-

ностей, втрата усвідомлення етнічної ідентичності, невизначеність пове-

дінки та посилення маргіналізації.

Велика загроза маргіналізації різних етносів (у тому числі й україн-

ському) була за радянських часів, коли тоталітарний режим намагався

сформувати "єдину націю -- радянський народ". Тепер ми переживаємо

зворотні процеси -- відродження націй та етносів. Отже, сьогодні пра-

вильний підхід до розв'язання національного питання буде сприяти не

тільки національній консолідації, а й взагалі національному відроджен-

ню народів України.

Соціально-психологічна сутність поняття "нація". Основні етнічні та культурологічні ознаки нації

На сьогодні не існує загальноприйнятого науково-обґрунтованого

визначення поняття "нація". Усі існуючі визначення зводяться до перера-

хування її складових, таких, як спільна мова, територія та економічне й

політичне життя на ній, культура та релігія, спільні расово-етнічні коре-

ні, закладені в генотипі, психологічна єдність, стрижнем якої є націо-

нальна самосвідомість.

Мова. Отже, однією з найістотніших ознак нації вважається мова.

Розглянемо окремі нації з точки зору використання ними рідної мови.

Українці, росіяни, білоруси, що живуть за межами своїх країн, не зав-

жди володіють рідною мовою, але вважають себе українцями, росіянами

та білорусами, і немає підстави не вважати їх такими. Євреї, що живуть

за межами Ізраїлю, як правило, не володіють івритом.

Існують нації з двома або й більшою кількістю мов -- швейцарці, ін-

дуси, бельгійці, канадці. І навпаки, є різні нації, які мають спільну мо-

ву -- німці, австрійці, жителі Люксембургу, Ліхтенштейну, частини

Швейцарії говорять німецькою. Жителі Канади, Австралії, Нової Зелан-

дії говорять англійською, хоча належать до різних націй. До різних націй

належать серби та хорвати, але мови у них майже однакові.

У світі мов також існує таке цікаве явище, як піджан-мови -- своє-

рідні міжнародні мови. Вони сформувались тоді, коли європейським ко-

лонізаторам потрібно було налагоджувати стосунки з корінними жителя-

ми Африки, Америки, Індонезії, Китаю та Тихоокеанських островів.

Безумовно, європейці не вважали за необхідне попрацювати та ви-

вчити місцеву мову. На корінне населення ж вони дивились, як на дітей,

котрим не під силу вивчити мову дорослих, тобто європейців. Отже, за-

войовники розмовляли з жителями колоній спрощеною, "дитячою мо-

вою". Аборигени, сприйнявши цю мову, трохи її змінювали, добавляючи

до неї свої слова. Так виникли піджан-мови. Такими небагатослівними

піджан-мовами було зручно користуватись у торгівлі та бізнесі. Взагалі

слово "піджан" походить від слова "бізнес". Існує версія, що так слово

"бізнес" звучало у китайців, які вперше вчились його вимовляти. Часто

складалось так, що діти росли й чули тільки піджан-мову. Таким чином

формувались нові мови, які називались креольськими. Як приклад фор-

мування такої мови можна навести офіційну мову, що існує в Індонезії.

Індонезією багато років правили голландці, які спілкувались з місцеви-

ми жителями піджан-мовою, яка називалась базар-малай. На той час в Ін-

донезії було багато племен і національних груп, і кожна з них мала свою

мову. Коли вони стали незалежними від Голландії, єдиною спільною мо-

вою була мова базар-малай, яку й проголосили офіційною мовою Індоне-

зії. У подальшому ця мова розвинулась через те, що індонезійці ввели в неї

багато малайських слів. Таким чином, у нації зникло кілька мов, а на змі-

ну їм прийшла одна мова, але сама нація залишилась як така.

Отже, мова, хоч і дуже важлива, глибинна ознака нації, але не така,

без якої нація може втратити свою етнічну специфіку.

Політична та економічна діяльність на спільній території. Також

можливе існування нації і без таких важливих ознак, як спільна політич-

на та економічна діяльність на єдиній території. У межах різних держав

перебувають такі нації, як ірландці, азербайджанці, курди, узбеки, ки-

тайці. Євреї майже упродовж двох тисячоліть не мали своєї держави та

території. Цигани і тепер їх не мають. Українська, вірменська та інші ді -

аспори відірвані від своїх держав, вони розкидані по усьому світу, але

зберегли свою національну самобутність.

Релігія. Важливою, але також необов'язковою ознакою нації є також

релігія. Такі релігії, як християнство, іслам і буддизм, об'єднують безліч

націй і є світовими релігіями. У багатьох націй співіснують дві або кіль -

ка релігій. Так, багаторелігійною є американська нація -- у США існу-

ють усі більш-менш відомі релігії.

У Японії державною релігією вважається синтоїзм ("шлях богів"),

але вона мирно співіснує з буддизмом і конфуціанством. Синтоїзм або

синто вважається істинно народною японською релігією. За своєю сут-

ністю вона наближається до язичества, синто стверджує, що все у світі

має душу -- гори, квіти, райдуга, що з'являється після грози. Перед син-

тоїстським храмом обов'язково будується щось на зразок воріт із двома

поперечними перекладинами. Торій вважається національним символом

Японії, оскільки це один з небагатьох зразків японської архітектури, яка

існувала до іноземного впливу на цю країну.

Священна книга синто складається з багатьох японських легенд. Там

немає ніяких моральних заповідей чи норм поведінки, застережень проти

гріховних учинків. Тому синто не є релігією в звичному розумінні. Адже

релігія -- це зв'язок з Богом. Ця примітивна система вірувань була поро-

джена через обожнення природи. Саме вона виховала в японців любов до

природи та майже релігійне ставлення до чистоти. Бруд ототожнюється в

японців зі злом, а очищення від всіх видів бруду є основою майже усіх об-

рядів. Отже, любов до чистоти в цієї нації має глибоке коріння.

Буддизм, на відміну від простонародного синтоїзму, прижився в Япо-

нії як релігія еліти, оскільки, маючи складне філософське підґрунтя, не

сприймався рядовими японцями. Але ці такі несхожі між собою релігії

не ворогують між собою, а навпаки -- утворюють певний союз. Так, у

сільській місцевості синтоїстські та буддійські храми будують поряд, ос-

кільки вважається, що боги синто захищають Будду від місцевих злих

духів. Буддійський храм відрізняється від синтоїстського статуєю Будди

та прокладеними до нього звивистими доріжками з кам'яних плит. Пе-

ред храмом синто стоїть торій, а веде до нього дорога, що встелена дріб-

ним щебенем, у якому в'язнуть ноги.

З початку ХVII ст. військова влада Японії -- сьогуни -- почали наса-

джувати в країні конфуціанство з його ідеєю покірності владі. Конфуці-

анство дещо витіснило буддизм, але державною релігією все ж таки ста-

ла синто.

Отже, японська нація зазнала впливу трьох релігій. Синто наділив її

чутливістю до краси природи, прагненням до чистоти та легендою про

своє божественне походження. Буддизм з його філософією недовговіч-

ності всього існуючого закріпив у народі стійкість і мужність. Конфуці-

анство принесло з собою ідею про те, що основа моралі -- це вірність і

повага до старших і властей. Ці риси лягли в основу японських традицій

та національного характеру.

Своєрідний підхід до релігії мають цигани. Вони вважають своєю ре-

лігію тієї країни, в якій живуть. При зміні вітчизни вони змінюють і ре-

лігію, але в глибині душі вони завжди залишаються язичниками.

Таким чином, певну релігію далеко не завжди можна ототожнювати з

певною нацією. Те ж саме стосується культури та расових коренів.

Національна самосвідомість. Єдина складова, як вважають спеціа -

лісти, без якої неможливе існування нації, суто психологічна. Це -- на -

ціональна самосвідомість, або усвідомлення етнічної ідентичності (на -

ціональна ідентифікація), як вона називається в західній науці.

Інші фахівці вважають такою складовою національний характер. Ад-

же саме національний характер робить націю неповторною та самобут-

ньою. І нарешті, третя категорія дослідників вважає основною ознакою

нації національну ідею. Отже, усі ці ознаки, хоча й різні за змістом, але

схожі в одному -- це суто психологічні ознаки. Тому націю іноді назива-

ють психологічним видом.