Поняття особистості злочинності

Особа злочинця завжди була однією з центральних проблем усіх наук кримінального профілю і в першу чергу кримінології. Історія цієї науки свідчить про те, що найгостріші дискусії кримінологи вели і ведуть саме з приводу особи злочинця. В залежності від соціальноісторичних умов, вимог соціальної практики і рівня розвитку науки, порізному ставилося і вирішувалося питання, що таке особа злочинця, чи є вона взагалі, у чому її особливості, яка роль у вчиненні злочину, як впливати на неї, щоб більше не допустити злочинних дій. Усі ці питання мають велике практичне значення. Необхідно враховувати, що навіть у такій специфічній сфері, як злочин, людина діє як суспільна істота. Тому до неї треба підходити як до носія різних форм суспільної психології, набутих моральних, правових, етичних та інших поглядів і цінностей, індивідуальнопсихологічних особливостей. У цілому – це являє собою джерело злочинної поведінки, його суб’єктивну причину, визначає необхідність вивчення всієї сукупності соціологічних, психологічних, правових, медичних (у першу чергу, психіатричних) та інших аспектів особи злочинця. Особа злочинця являє собою цілісну систему соціальних і психічних властивостей, що утворюють її суспільну небезпечність, яка детермінує вчинення злочину. У наведеному визначенні відображений органічний зв’язок між загальним, соціологічним і кримінальноправовим змістом поняття особи злочинця: негативні соціальні і психічні властивості складуть характеристику злочинця лише тоді, коли і скільки ці якості проявляться у факті вчинення злочину.

Таким чином, про особу злочинця можна говорити лише стосовно як до суб’єкта злочину, тобто особи, що вже вчинила злочин. До скоєння злочину антисоціальні правопорушні властивості особи, що проявляються, можуть характеризуватися як криміно генні, передзлочинні, але не кримінально суспільно небезпечні. Особа злочинця відрізняється від законослухняної особи суспільною небезпекою. Остання являє собою систему властивостей особи у вигляді криміногенних інтересів і мотивації, що породили відповідну злочинну поведінку. Звичайно, не можна визнати, що поняття особи злочинця певною мірою умовне і формальне, оскільки віднесення певних дій до числа злочинних залежить від законодавця. Він, як відомо, може скасувати кримінальну відповідальність за вчинки, що раніше ним розглядалися як злочинні. Не можна не визнати, що в багатьох осіб, що скоїли, наприклад, необережні злочини, можуть бути відсутніми риси, типові для злочинців. Особа злочинця має тимчасові межі: з моменту вчинення злочину, засвідченого судом, і до кримінального покарання, а не до моменту констатації виправлення. Після відбуття покарання людина вже не є злочинцем, а тому не може розглядатися як особа злочинця. Людина звільняється від покарання не тому, що виправилася, а тому, що минув установлений законом термін покарання. Справжнє виправлення його, якщо під цим розуміти позитивну перебудову системи моральних і психологічних особливостей, ведення соціально схвального способу життя, може мати місце значно пізніше відбуття покарання або взагалі не наступити. В останньому випадку потрібно говорити не про особу злочинця, а про особу, що представляє суспільну небезпеку. Проте, потрібно вивчати не лише тих, хто вже вчинив злочин, але і тих, чий спосіб життя, спілкування, погляди й орієнтації ще лише свідчать про таку можливість, яка може стати реальністю і не стати такою. Виявляється, у сфері кримінологічних інтересів знаходяться алкоголізм, наркоманія, бродяжництво, проституція та інші неприпустимі антигромадські явища і відповідно особи тих, хто скоює такі вчинки. Ще в 60х та 70х роках XX сторіччя у ВНДІ МВС СРСР і ВНДІ Прокуратури СРСР проводилися дослідження якіснокількісної, статистично вираженої системи суспільної небезпеки особи. Використовуючи метод розпізнавання образу за допомогою ЕОМ, вчені робили прогноз про майбутню поведінку особи. У 70 – 80% випадків, заснований на суспільній небезпеці особи прогноз, виявився виправданим. Систему особи злочинця утворюють три підсистеми, що включають, у свою чергу, більш дрібні підсистеми і компоненти особистісних властивостей суб’єкта злочину. Це: 1) соціальнодемографічна підсистема (стать, вік, освіта, соціальна належність, матеріальне становище, громадянство, психічне здоров’я); 2) соціальнорольова (функціональна), що включає в себе сукупність видів діяльності осіб у системі суспільних відносин як громадянина, члена трудового колективу, сім’янина і т.ін.; 3) мо ральнопсихологічна підсистема, яка відображає відношення особи до соціальних цінностей і виконуваних соціальних функцій. Особа характеризується громадянською психологією (відношення до суспільства, держави, ідеологічний і політичний світогляд тощо), що проявляється в громадській діяльності; трудовою психологією (відношення до праці), що проявляється в професійній діяльності; побутовою психологією (відношення до родини, дозвілля) і відповідною поведінкою; правовою психологією (відношення до закону, правопорядку, правоохоронних органів) і адекватними їй вчинками, нарешті, психологією “Я” (самооцінки, “самосвідомості”). Між підсистемами існує причиннонаслідкова, зумовлююча і функціональна залежність і взаємодія. Стрижнева підсистема особи як злочинця, так і законослухняної особи однакові. Негативні властивості психології злочинця породжують мотивацію, що і стає причиною вчинення діяння. Мотиви породжені потребами й інтересами особи, актуалізують і конкретизують мотиви поведінки. В юридичній літературі виділені такі аспекти вивчення особи злочинця: кримінальноправовий, процесуальний і кримінологічний. У кримінальному праві багато обставин, що характеризують особу (вік, осудність, минула судимість, службове становище і т.ін.) зводяться законодавцем у ранг складу злочину. Особа злочинця за конкретною справою – відправний момент при вирішенні питання про ступінь провини й індивідуалізації відповідальності і покарання, більшість пом’якшуючих і обтяжуючих відповідальність обставин, призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом, застосування умовного засудження, визнання особи особливо небезпечним рецидивістом. У процесуальному відношенні дані про особу злочинця мають важливе значення для правильного визначення напрямку розслідування, побудови і перевірки слідчих версій, для вибору запобіжного заходу, тактики проведення окремих слідчих дій, для з’ясування причин і умов скоєння злочинів. Кримінологічний аспект вивчення особи злочинця припускає різні “рівні” узагальнення цього поняття: конкретна особа, різні категорії злочинців, загальне поняття злочинця і містить у собі вивчення всіх зовнішніх і внутрішніх обставин, що сформували її як особу. У цьому плані кримінологічний аспект найбільш широкий і містить у собі як кримінальноправовий, так і процесуальний моменти.

До психічних аномалій (граничних станів), що повинні вра ховуватися при профілактиці, відносяться психопатія, алкоголізм, наркоманія, розумова відсталість у формі дебільності, що не виключає осудність, травми центральної нервової системи.1 Що стосується психологічних властивостей особи, її правової, трудової, громадянської і т.п. психології, потреб, інтересів і мотивації, вони не відносяться до психічних чи інших генетичних, психофізіологічних і т.п. детермінантів. Таким чином, облік біологічних особливостей осіб, що вчиняють злочини, здатний більш повно розкривати механізм злочинної поведінки, допомагає відповісти на запитання, чому ця поведінка приймає ті чи інші конкретні форми. Однак не можна не помітити, що в осудних осіб, первинними і визначальними в механізмі злочинної поведінки є соціальна якість, особливості соціального середовища і соціального розвитку.

17. Ознаки кримінологічної характеристики злочинця

 

Соціальнодемографічна підсистема особи злочинця, як уже відзначалося, містить у собі властивості, пов’язані зі статтю, віком, громадянством, освітою, соціальною належністю, національністю, матеріальним становищем, психічним здоров’ям, алкоголізмом і наркоманією (токсикоманією). Статистичний “портрет” сукупної особи злочинців в Україні за даними за 2001 р. такий: частка неповнолітніх серед усіх виявлених осіб 11,5%, злочинність жінок склала 12,3%, темпи приросту злочинності неповнолітніх у 2 – 2,5 рази вище темпів приросту дорослої злочинності. У жіночій злочинності привертає увагу зростання питомої ваги насильницької і корисливонасильницької злочинності, маргинальність, алкоголізм і наркоманія. За освітнім рівнем між злочинцями і контрольною групою законослухняних осіб у цілому великих перепадів немає. Однак вони присутні в злочинності неповнолітніх – відставання за рахунок другорічництва на одиндва класи та у насильницькій і рецидивній злочинності.

За соціальним станом традиційно перше місце займають особи без постійного джерела прибутку і без постійного місця проживання. Потім ідуть робітники низької кваліфікації та сфери торгівлі і послуг. Після них – службовці і працівники сільського господарства. Росте частка учнів і студентів, лідирами серед учнів є невстигаючі та учні ПТУ. Статистичний облік злочинців за їхньою матеріальною належністю до багатих, середніх прошарків, бідних і жебраків ще лише формується. Але актуальність такого аналізу досить велика. Зіставлення рівнів злочинності, зрозуміло, треба вести не лише за абсолютними даними виявлених і засуджених злочинців, але і за коефіцієнтом відповідних соціальних груп населення. Зрозу міло, що, наприклад, кредитнобанківську злочинність представляють багаті і дуже багаті. Облік мігрантів і переселенців також значимо суттєвий. За рядом регіонів, наприклад, у Києві, до 30 – 40% злочинів припадає на приїзжих. Алкоголізація і наркотизація злочинців завжди враховувалися кримінальною статистикою, оскільки даний показник безпосередньо пов’язаний із криміногенними умовами злочинності. У 2001 р. частка осіб, що вчинили злочини у стані алкогольного сп’яніння, склала 40%. У соціальнорольовій підсистемі системи особи найбільшої уваги заслуговує характеристика злочинця за його суспільною небезпекою, аналіз дозлочинної протиправної поведінки. У 2001 р. судимих серед виявлених осіб було 20%. Для побутових злочинів важливе виявлення ролі суб’єкта, як члена родини: дружини, батька, сусіда, члена груп дозвілля. Для неповнолітніх важлива їхня роль у груповому спілкуванні, проведенні дозвілля, захопленні (хоббі). Найглибшу підсистему особи як злочинця, так і “слухняного”, складають моральнопсихологічні властивості: у правовій психології, трудової, сімейнопобутової, міжособистісної, самооцінки (“самосвідомість”). Дефекти правової психології виражаються в злочинній поведінці та відношенні до вчиненого, до правових цінностей – закону, правозастосування та ін. За опитуваннями визначають ступінь правосвідомості, тобто знання кримінального закону, правової психології, відношення до закону і правозастосування, оцінки власного злочину, поведінки по терпілого. Криміногенний вплив на втрату страху перед покаранням, знання про високу латентність злочинів, про порушення принципу невідворотності кримінальної відповідальності. Криміногеннодеформовані моральність і психологія особи формує потреби, інтереси, і, нарешті, мотивацію, що і породжує злочинну поведінку.