Чинники що детермінують економічну злочинність

Причини економічної злочинності в Україні мають як об'єктивний, так і суб’єктивний характер.
Соціально-економічні обставини

Перехід на рейки ринкової економіки відбувався в умовах розвалу колись єдиної країни, що призвело до розірвання виробничих і торговельних зв’язків багатьох економічних партнерів колишніх союзних республік. Особливих втрат зазнали підприємства військово-промислового комплексу (ВПК), що становили базу радянської економіки і на яких працювала більшість працездатного населення.
В Україні (як і в інших країнах СНД) не було чіткого і послідовного розуміння напрямів входження в ринок. Звідси було зроблено непродумані кроки у вирішенні економічних і правових проблем, які базувалися на “романтичному" сприйнятті ринку, якому треба дати простір і він все вирішить без втручання держави.
Через неврегульованість або неефективне вирішення важливих економічних питань у країні почалося “первісне накопичування капіталу", часто з прямим порушенням або в обхід законодавства.
Значна частина промисловості, що має дотаційний характер (ВПК, вугледобувна промисловість та ін.), досі не може повною мірою вписатися в ринкові відносини. Відкритість зовнішньоекономічної діяльності країни призвела до напливу товарів іноземного виробництва, з яким українські товаровиробники (і в сільському господарстві, і у промисловості) не завжди спроможні конкурувати.
Створена ще за радянських часів “тіньова" економіка набирає оберти, паразитуючи за рахунок державної і водночас не сплачуючи податків. Значних помилок припущено при проведенні приватизації державних об’єктів.
Населення країни, яке не мало досвіду існування в ринковій економіці, чекало (і чекає дотепер) від держави вирішення всіх проблем, воно було (і залишається) надто довірливим. Усе це вигідно злочинцям, які продовжують створювати усілякі “піраміди”.
Націлена на прибуток діяльність комерційних банків не відповідала завданням структурної перебудови економіки. Це призвело до різкого зниження темпів і обсягів виробництва в усіх галузях народного господарства, зменшення національного продукту і національного прибутку, гіперінфляції, яку було подолано монетарними засобами, а отже, до різкого зниження рівня життя населення. У результаті різко зменшились обсяги товарообороту, оптової та роздрібної торгівлі, що спричинялося до невпорядкованості ціноутворення.
Організаційно-управлінські обставини
Після розпаду СРСР колишні соціалістичні республіки не змогли оптимально поєднати розвиток ринкової економіки з необхідним державним регулюванням і контролем, що характерно для розвинених капіталістичних країн світу.
Зокрема, в Україні система контролю за банківськими розрахунками і діяльністю комерційних банків з боку НБУ була недосконалою. Держава значною мірою втратила контрольні функції у сфері економіки, було ліквідовано органи народного контролю, відомчого ревізійного апарату, торговельної інспекції та ін.
В Україні не було на належному рівні налагоджено систему міжбанківських розрахунків. Вона була багатоступінчастою, і це призводило до тривалих затримок зі сплатою грошей за операціями, з’явилась можливість тимчасового використання грошей не за призначенням, було відмінено щотижневі звірки взаеморозрахунків. Це дало можливість злочинним елементам вільно використовувати канали банківських розрахунків для розкрадання великих сум за підробними кредитними документами авізо, платіжними дорученнями тощо.
У структурах НБУ і правоохоронних органів спостерігалася недостатність фахівців з ринкової економіки, у той час як злочинці вчились у кращих центрах підготовки фахівців за кордоном.
Обставини у сфері нормативно-правового регулювання
Правова система України була зорієнтована на адміністративно-командний устрій і не відповідала, та й нині не повною мірою відповідає вимогам ринкової економіки (фактично не прийнято такі базові законодавчі акти, як Цивільний кодекс, ЦПК, КПК, Закон України “Про попередження злочинів” тощо).
Частина законів України має декларативний характер, не розроблено механізм їх реалізації через відсутність матеріального і кадрового забезпечення.
Окремі закони і відомчі правові акти не узгоджені між собою і з іншими нормативними актами. У багатьох законах і підзаконних актах відсутня чітка регламентація дій службових осіб, а також фактично вони не несуть відповідальності за дії, що суперечать нормативній базі.
Недостатньо ефективним виявився Закон України “Про боротьбу з корупцією” від 5 жовтня 1995 р.
З одного боку, усе це надає можливість “кримінальним талантам” лавірувати між часто-густо протилежними рішеннями, постановами й положеннями державних інстанцій, використовуючи також пробіли в законодавстві.
З іншого боку, корумпована частина чиновництва у корисливих цілях, за хабарі створює режим найбільшого сприяння злочинності при вирішенні питань квотування, ліцензування, сплати мита, зменшення державного замовлення тощо.
Стикаючись з чиновницькими вимогами, не маючи змоги або не бажаючи вирішувати питання в межах дії законодавства, частина комерсантів діє в обхід закону.
У країні існує традиція невіри у захист закону, необов’язковості його дотримання й можливості порушення.
Низький рівень правової й економічної культури населення, відсутність досвіду критичного ставлення до реклами, зовнішньої атрибутики, штучно підігріте уявлення про “надзвичайні” можливості капіталізму сприяли поширенню у країні фінансових афер. Обіцяючи високі дивіденди і швидке збагачення, іноді не маючи ліцензії на діяльність, різні довірчі, страхові товариства і позабанківські установи, AT і ТОВ з мізерним статутним капіталом, заманювали вкладників, розповсюджували акції, векселі й інші “цінні” папери, які не мали жодного забезпечення. У такий спосіб зазначені структури накопичували великі капітали, які давали як кредити під шалені відсотки, потім оголошували себе фіктивно збанкрутілими (бо гроші були переведені з рахунків AT і ТОВ) чи просто зникали. Загалом в Україні у 90-х роках було ошукано понад 4 млн. осіб на загальну суму 132 млн. дол.
Умовами поширення економічної злочинності були недоліки в діяльності місцевих органів влади і недостатній рівень боротьби з ними правоохоронних органів.
Серед недоліків діяльності правоохоронних органів основними були такі:
- слабка теоретична підготовка і недостатній досвід співробітників;
- слабка взаємодія окремих ланок системи правоохоронних органів і комісій місцевих органів влади, органів Антимонопольного комітету, що організовують процеси приватизації об’єктів;
- несвоєчасне виявлення нових проявів економічної злочинності й запізніле реагування на них.
До основних недоліків діяльності органів місцевої влади можна зарахувати такі:
- при реєстрації статутів комерційних структур в окремих випадках не визначаються джерела їх забезпечення сировиною, матеріалами, устаткуванням, приміщеннями, що призводить до збільшення випадків розкрадань, підкупів службових осіб;
- не забезпечується дотримання вимоги Закону України “Про підприємництво”, що забороняє обирати й призначати на керівні та матеріально відповідальні посади осіб, які раніше були засуджені;
- затвердження на керівних посадах осіб, що скомпрометували себе на попередніх посадах;
- слабкий контроль за використанням виділених банківських позик, що уможливлює їх привласнення або використання не за призначенням;
- порушення вимог ст. 2 Закону України “Про підприємництво”, ст. 5,6 Закону України “Про боротьбу з корупцією”, що забороняють займатися підприємницькою діяльністю особам, які працюють в органах влади і управління й мають здійснювати контроль за діяльністю комерційних структур;
- слабкий контроль за припиненням діяльності комерційних структур, які всупереч вимогам законів здійснюють діяльність, не зазначену у статуті (займаються посередницькою діяльністю замість виробничої);
- недостатній рівень контролю за суб’єктами підприємницької діяльності, які здійснюють бухгалтерський облік з порушеннями або зовсім не здійснюють.
Виникнення і поширення нових злочинів в економіці потребує залучення до їх виявлення й документування великої кількості фахівців з різних галузей. Виникає складна ситуація, оскільки правоохоронні органи не мають достатніх коштів для їх залучання, а тому документальні ревізії фінансово-господарської діяльності підприємств, організацій, установ за наявності підстав для їх проведення або не здійснюються взагалі, або затягуються на невизначений час. Відомчий ревізійний апарат не має змоги задовольнити проведення необхідної кількості ревізій, та й не завжди вони проводяться на належному рівні. Що ж до структур Державного контрольно-ревізійного управління України, то вони здійснюють ревізії в основному суб’єктів підприємницької діяльності, які фінансуються з державного бюдже

55 Поняття насильницьких злочинів та їх види

Насильство є таким же стародавнім, як і саме людство. Із розвитком цивілізації його прояви не лише не зменшилися, а навпаки, набули катастрофічних розмірів. Війни, заколоти, революції, страти, терори стали ледве чи не нормою життя людей. Знищувалися племена і народи як у часи біблійні, так і в освіченому XX столітті. Не випадково хтось із класиків образно назвав насильство "повитухою Історії".

Типовими проявами насильства є:

позбавлення життя, заподіяння тілесних ушкоджень, зазіхання на статеву недоторканність, захоплення заручників, здирство й інші способи вилучення майна, катування і застосування незаконних методів впливу стосовно затриманих і підслідних;

перевищення влади, позбавлення різноманітних прав і ϲʙᴏбод, ' жорстоке поводження з дітьми тощо.

Перелічені види насильства в юридичній літературі прийнято називати "насильницькими злочинами". Але й до цього часу існує невизначеність щодо кола актів стосовно цього виду злочинів. Так, окремі автори до групи насильницьких злочинів відносять лише умисні вбивства, умисні тяжкі тілесні ушкодження та хуліганство, які утворюють самостійний у кримінологічному плані "блок" насильницьких злочинів1. З цього приводу А. Є. Жалінський справедливо зазначає, що в цій зовнішньо тривіальній тезі досить багато дивного. Чому сюди б не включити менш тяжкі тілесні ушкодження, зґвалтування тощо2. потерпілого або позбавлення його життя у разі продовження опору чи невиконання вимог злочинця1.

З позицій кримінології, поняття "насильницька злочинність" є теоретично обгрунтованим. В основі об'єднання зазначених діянь в окрему кримінологічне значиму групу леж.ать наступні критерії:

1) об'єкт посягання — суспільні відносини, що охороняються кримінальним законом, які забезпечують недоторканість фізичного статусу особи;

2) форма вини — прямий умисел;

3) спосіб дій злочинця — фізичне або психічне насильство;

4) насильство відбувається проти волі потерпілого.

З урахуванням вказаних ознак, під насильницькими злочинами слід розуміти навмисні кримінально-карані діяння, що посягають на фізичні блага (життя і здоров'я) особи і чиняться проти її волі шляхом фізичного або психічного насильства. Виходячи з цього визначення, до насильницьких злочинів треба віднести: навмисні убивства; навмисні тілесні ушкодження; поєднане з насильством хуліганство; згвалтування; побої і катування; доведення до самогубства; погрозу вчинити убивство.

Але зауважимо, що насильницька злочинність, по-перше, явище неоднорідне і, по-друге, таке, що не може протиставлятися корисливо-насильницькій злочинності і виступати її альтернативою. Насильницька і корисливо-насильницька злочинність частково "перекривають" одна одну. Це стосується, наприклад, бандитизму, насильницького грабежу і розбою з метою заволодіння майном. Ці діяння належать до так званих "двохоб'єктних" злочинів, але значимішою цінністю при цьому є безпека особи. Вони мають багато спільних рис і ознак із традиційними насильницькими злочинами. В усіх цих випадках механізм злочинної поведінки пов'язаний з агресивно-зневажливим ставленням до особи, її життя, здоров'я і недоторканності.