Тема 9. Види, функції та роль кредиту

Після вивчення цієї теми ви зможете:

· Зрозуміти, за якими критеріями визначаються форми та види кредиту, чим відрізняються форми та види кредиту, зміст дискусій, які ведуться з цих питань у літературі;

· Усвідомити сутність функцій кредиту, зміст дискусій щодо функцій кредиту;

· Дати загальну характеристику основних видів кредиту – банківського, комерційного, державного, міжнародного, споживчого;

· Зрозуміти, у чому полягає сутність економічних між кредиту, які види меж кредиту бувають;

· Визначити сутність та механізм формування позичкового проценту;

· Визначити основні напрями ролі кредиту і дати характеристику кожного з них.

Ключові терміни та поняття: функції кредиту, форми кредиту, види кредиту, банківський кредит, споживчий кредит, іпотечний кредит, міжнародний кредит, процент за кредит.

План теми:

1. Функції кредиту.

2. Форми кредиту.

3. Види кредиту.

4. Процент за кредит.

 

Питання для самостійного вивчення:

1. Основні напрямки вияву ролі кредиту в ринковій економіці. (Л 6 с. 429-432)

2. Розвиток кредитних відносин у перехідній економіці України.(Л 6 с. 432-435)

3. Відновлення комерційного кредиту, та фактори, що гальмують його розвиток. (л 23 с. 278 – 280)

4. Труднощі розвитку банківського кредиту. (Л 23 с.280-281)

5. Еволюція державного та споживчого кредиту. (Л 23 с. 281-288)

6. Характеристика іпотечного та лізингового кредитів.(Л 19 с. 97-124)

1. Виконання кредитом певних функцій, які є проявом його сутності, дає змогу йому відігравати надзвичайно велику роль к розвитку економіки і суспільства в цілому. З часом ця роль змінювалась. Ще у період первіснообщинного ладу з появою сім’ї та майнового розшарування суспільства кредит сприяв розпаду цього ладу і зародженню рабовласницького. Адже той, хто не зміг повернути борг за отриманою позичкою, ставав рабом свого кредитора. Кредит розоряв рабовласника і феодала, які отримували кредит на непродуктивні цілі – ведення війн, придбання предметів розкоші тощо, а потім не могли його повернути. Кредит сприяв становленню капіталістичного ладу, допомагаючи створювати нові виробництва, сприяючи концентрації і централізації капіталу. Значною мірою кредит сприяв зміні «обличчя» самого капіталістичного ладу, допомагаючи поліпшити життя широким верствам населення, розбудові суспільства соціальної справедливості.

У своїй перерозподільній функції кредит, який характеризується високою мобільністю, активно впливає на всі процеси суспільного відтворення. Насамперед кредит відіграє значну роль в організації грошових розрахунків – готівкових і безготівкових. Він також допомагає суб’єктам господарювання збільшувати обсяги виробництва, забезпечувати безперебійність кругообігу основного й оборотного капіталу та уникати кризових явищ. Особливо значна роль кредиту в задоволенні тимчасової потреби в коштах, обумовленої сезонністю виробництва та реалізації продукції.

Кредит сприяє розширенню виробництва та реструктуризації економіки, спрямованої на зменшення частки підприємств військово-промислового комплексу і розвиток виробництва товарів народного споживання, гострий дефіцит яких постійно відчувався в СРСР. В умовах тривалої економічної, особливо інвестиційної, кризи в Україні кредит відіграє значну роль у відновленні діяльності підприємств, які тривалий час простоювали, допомагає їм змінити асортимент продукції, що випускається, та поліпшити її якість, зробити цю продукцію конкурентоспроможною на внутрішньому та світових ринках. За рахунок кредиту організовується виробництво нової продукції, багато з якої раніше не випускалося в Україні, створюються підприємства сфери послуг населенню. Особливо велику роль кредит відіграє у насиченні споживчого ринку товарами, у тому числі імпортними.

Кредит сприяє розвитку реформованого сільського господарства України, сприяючи цим не тільки забезпеченню її населення високоякісними продуктами харчування, а промисловості сировиною, а й перетворенню нашої країни з її багатющими чорноземами і сприятливими для ведення сільського господарства кліматом у крупного експортера сільськогосподарської продукції при цьому значне місце відводиться іпотечному кредиту.

Дедалі більшого значення набуває кредит у забезпеченні населення якісним житлом, побутовою технікою, створенні можливостей для отримання освіти та задоволення інших соціальних потреб. Але поки він тут використовується вкрай недостатньо.

Значну роль відіграє кредит в економії витрат обігу. З його допомогою вдається скорочувати витрати на виготовлення, випуск в обіг, перевезення, облік, зберігання грошових знаків, бо значна їх частина взагалі непотрібна. З допомогою кредиту також прискорюється обіг засобів обігу, особливо при застосуванні сучасних інформаційних технологій. Економія витрат обігу досягається й за рахунок того, що при розвинутих кредитних відносинах зменшується потреба створювати резервні фонди на рівні господарюючих суб’єктів і держави.

Проте на сучасному етапі роль кредиту в його перерозподільній функції поки що недостатня. Пояснюється це насамперед дефіцитом позичкового капіталу в країні. Причиною цього є низькі доходи населення в умовах економічної кризи, що негативно впливає на його платоспроможність, а ще більше – на обсяги його заощаджень, які в країнах з розвинутою ринковою економікою є основним джерелом кредитних ресурсів. Ще однією з основних причин дефіциту позичкового капіталу є його «втеча» за кордон, а також функціонування значних коштів, у тому числі в іноземній валюті, поза банками, у «тіньовій» економіці.

Україна має значний науково-технічний потенціал, про що свідчать її досягнення у ракето -, літако-, судобудівництві, інших галузях промисловості. Саме тому поставлено завдання реалізувати програму промислово-інноваційного розвитку української економіки. У цьому надзвичайно важливу роль відіграє кредит. Адже своїх інвестиційних коштів підприємства не мають, а механізм безповоротного виділення бюджетних чи відомчих коштів на капітальні вкладення відійшов у минуле. Особливе значення в цьому набуває венчурний (ризикований) кредит, який у багатьох країнах функціонує переважно з державною допомогою.

Позитивну роль у вирішенні цього завдання можуть відіграти кредитні установи небанківського типу (пенсійні, страхові, інвестиційні, профспілкові. Поштові, благодійні та інші фонди), які володіють значними коштами. Їх можна не тільки інвестувати в економік через ринок цінних паперів, а й надавати безпосередньо у довгостроковий кредит. Адже в багатьох країнах саме ці фінансові посередники стають основними кредиторами, особливо з надання довгострокового кредиту.

Через дефіцит власного капталу для України на сучасному етапі має велике значення розвиток кредиту у міжнародній сфері, зокрема кредитні відносини з МВФ, МБРР, ЄБРР, іншими міжнародними фінансово-кредитними інституціями. Уже зараз ряд українських банків і суб’єктів господарювання тісно співпрацюють з багатьма банками зарубіжних країн. Завдяки своєму геоцентричному положенню в Україні за певних умов та при відповідних зусиллях міг би сформуватися один з потужних фінансових центрів.

У ринкових умовах знижується роль контрольної функції банків, які значно менше використовуються державою для контролю за фінансово-господарською діяльністю підприємств. Проте зростає роль кредиту в його контрольній функції. Адже несвоєчасне повернення кед литу тягне за собою «штрафні проценти», а його неповернення може призвести до банкрутства підприємства. Це спонукає позичальника досить обережно ставитися до залучення кредиту у свій господарський оборот, а якщо кредит отримано, то так господарювати, щоб своєчасно його повернути.

У антиципацій ній (емісійній) функції кредит на сучасному етапі розвитку економіки передусім повинен відігравати антиінфляційну роль. Для цього монетарна політика має бути досить виваженою.

Безумовно, з розвитком відносин в Україні роль кредиту у суспільстві підвищуватиметься. З виходом економіки з економічної кризи зростатимуть доходи населення – основного суб’єкта формування кредитних ресурсів, поліпшиться фінансовий стан господарюючих суб’єктів та конкурентоспроможність їх продукції на внутрішньому і світовому ринку, зміцніють українські банки, зросте довіра до України з боку іноземних кредиторів та інвесторів. Все це сприятиме прискоренню розвитку України і скорішому входженню її у європейський і світовий простір.

 

2. Історія розвитку кредитних відносин у незалежній Україні ще досить коротка. Але склалася вона на базі тих кредитних відносин, які існували в СРСР з його адміністративно-командною системою господарювання. Щоправда, у галузі кредитних відносин перехід від старої до ринкової системи господарювання здійснювався швидше, ніж в інших сферах життя нашої країни. Це пояснюється тим, що в основі цих відносин лежить наймобільніший ресурс – гроші. Але, на жаль, кредитні відносини в Україні після розпаду СРСР розвивалися недостатньо, що негативно вплинуло на розвиток і стан економіки.

З переходом до ринкових умов господарювання змінювався склад як кредиторів, так і позичальників. Основними кредиторами стали комерційні банки, у тому числі колишні державні. А позичальниками дедалі більше ставали приватні підприємці та окремі громадяни. Звичайно, здійснювалося кредитування і підприємств державної форми власності. Значні зміни стали відбуватися у формах і видах кредитів, особливо в методах кредитування. Від кредитування численних окремих об’єктів, передбачених банківськими інструкціями в радянський час. Комерційні банки перейшли до кредитування суб’єктів, турбуючись насамперед про свої доходи і повернення кредиту. Замість досить складного порядку кредитування, який передбачав значні особливості для підприємств окремих галузей чи підгалузей економіки, кредитування почало здійснюватись в основному на покриття дефіциту оборотного капіталу підприємств.

В 1991 р. було легалізовано комерційний кредит, з 1995 р. з випуском облігацій внутрішньої державної позики значних обсягів набув державний кредит. Якщо в перші роки державної незалежності України кредитування населення на споживчі цілі було майже повністю припинено, то з 1996 р. споживчий кредит почав поступово відновлюватися і набувати розвитку.

Комерційні банки «нової хвилі», більшість з яких були відомчими, у перші роки переходу до ринкової економіки, розвиваючись самі, сприяли розвитку економіки. Вони надавали кредити як малим підприємствам, котрі в основному і могли існувати та розвиватися завдяки цим кредитам, так і великим підприємствам.

Починаючи з 1994 р. в Україні спостерігається процес монополізації кредиту, зосередження його в руках великих (за українськими масштабами) банків, та все більше використання кредитних ресурсів країни в інтересах різних кланових угрупувань, які здійснюють контроль над тим чи іншим банком. Це, у свою чергу, веде до диференціації умов доступу до банківського кредиту різних підприємницьких структур.

В умовах дефіциту в українських банках кредитних ресурсів та переважанням у їх складі короткострокових ресурсів вони надають, як правило, короткострокові кредити, причому переважно у сферу обігу.

Незважаючи на це, спочатку окремі підприємства, а потім й окремі галузі промисловості, спираючись на свої власні ресурси, кредити комерційних банків. Кошти національних та іноземних інвесторів, усе ж таки поступово почали виходити з кризи, відновлювати виробництво і навіть експортувати свою продукцію на зовнішній ринок. Першими з кризового становища вийшли підприємства галузей зі швидким оборотом капіталу – кондитерська промисловість, промисловість безалкогольних напоїв і з розливу мінеральних вод, фармацевтична промисловість, швейна промисловість і деякі інші. Якщо Україна в умовах СРСР не виробляла, наприклад, акумуляторів, магістральних електровозів, тролейбусів, зернових комбайнів, то в наш час вона їх виробляє. Поступово припинилося падіння обсягів виробництва, почалося його зростання, крива обсягів реального ВВП почала йти в гору. Очевидно, настане час, коли Україна поступово почне наближатися до рівня економічного та соціального розвитку передових країн Європи і світу, хоч на це буде потрібно немало часу. сприяти цьому має й розвиток кредитних відносин в Україні.

 

3. Важливою і дуже поширеною в умовах високорозвиненої ринкової економіки формою кредиту є комерційний кредит. У розвинених країнах він охоплює значну частину товарних угод. Наприклад, у сучасній Італії 85% усіх угод в оптовій торгівлі здійснюються на умовах комерційного кредиту.

Комерційний кредит – продаж товару з відстрочкою платежу. За терміном дії цей кредит є короткостроковим. Його мета полягає у прискоренні реалізації товарів, а формою організації виступає вексель.

Об’єктом даної форми кредиту виступає товар, а суб’єктами – функціонуючи підприємства. Рух товарного кредиту пов'язаний з рухом промислового капіталу і відбиває динаміку останнього. Так, у періоди піднесення пропозиції і попит на комерційний кредит зростають, і навпаки, спад в економіці веде до зменшення цієї форми кредиту.

Важливою особливістю комерційного кредиту є те, що відсоток за ним, як правило, нижчий, ніж за банківським кредитом. Прискорюючи процес руху товарів, цей кредит сприяє розвитку виробництва. Разом з тим комерційний кредит дає змогу покупцеві маневрувати своїми фінансовими ресурсами, оскільки покупець отримує від постачальника відстрочку в платежах. Така форма кредиту дає змогу ввести в обіг новий платіжний документ – вексель. Це, у свою чергу, посилює еластичність грошового обігу, а з урахуванням поширеності векселів робить грошовий обіг менш витратним, бо зменшує кількість готівки. До того ж вексель є дуже простим і в той же час мобільним інструментом грошового обігу, що дозволяє використати його в різноманітних варіантах (передати іншій особі за допомогою індосаменту, віддати в заставу, продати, облікувати в банку та ін.).

Однак дана форма кредиту має і певні обмеження. Вони пов’язані з одного боку, з спрямованістю даного кредиту, тому що він, як правило, надається постачальником споживачеві. З іншого боку, цей кредит має й обмеження щодо своїх масштабів, оскільки розмір кредиту визначається обсягами резервного капіталу функціонуючого підприємства.

В Україні ця форма кредиту розвинута ще слабо. Це обумовлено багаторічною забороною на підприємницьку діяльність і повною відсутністю в господарському обороті векселя як форми організації комерційного кредиту. Перші законодавчі основи для становлення й розвитку комерційного кредиту закладені в 1991-1992 рр. з прийняттям ряду законів України. Серед найбільш важливих слід назвати закони «Про підприємництво», «Про підприємства», «Про цінні папери та фондову біржу», «Про обіг векселів в Україні», а також ряд інших нормативних актів Верховної Ради і Президента України.

Основний напрямок розвитку даної форми кредиту в умовах перехідної економіки зосереджено на розробці правової забезпеченості й технології вексельного обігу. Так, тільки останніми роками розроблено правові основи введення в обіг податкових векселів для оформлення податку на додану вартість під час увезення товарів на митну територію України, підготовлено нормативний документ Міністерства фінансів про введення в обіг казначейських векселів, розроблено і впроваджуються інші нормативні акти, що стосуються вексельного обігу.

 

4. Банківський кредит – це кредит, що видається банком. Його об’єктом виступає грошовий капітал, що передається в тимчасове користування на умовах платності, терміновості й повернення.

Суб’єктами даної форми кредиту є, насамперед, підприємці, хоча ними можуть бути і представники іншим верств населення. Він позбавлений тих недоліків, які властиві комерційному кредиту, і є більш еластичним. Його відмінність від комерційного кредиту полягає й у тому, що рух банківського кредиту є відносно самостійним. При цьому зміни в його русі протилежні рухові промислового капіталу. Так, у момент кризи і спаду виробництва, коли попит на товари і послуги скорочується, попит на банківський кредит навпаки зростає.

Банківський кредит долає ті недоліки, які притаманні комерційному кредиту. Він не є односпрямованим і в певному розумінні не є обмеженим. Останнє обумовлено тим, що позичковий капітал, який формується банками, тільки в незначній частині представлений залученими коштами, і тому банк може надавати в позику ресурси, отримані не тільки від інших господарюючих суб’єктів, а й від населення.

Банківський кредит тісно пов'язаний с комерційним кредитом. Він розширює можливості останнього шляхом обліку векселів, їхньої застави, акцептування, авалювання та інших операцій. У той же час між комерційним і банківським кредитами є певні відмінності. Це має позитивний наслідок для господарюючих суб’єктів, бо вони можуть із цих двох форм кредиту обрати найліпшу з точки зору повноти задоволення своїх інтересів.

Банківські кредити розрізняються за терміном надання позики (короткострокові, середньострокові, довгострокові), ознакою забезпечення (забезпечені і незабезпечені, або бланкові), способами повернення та ін.

Виступаючи важливою формою акумуляції грошових ресурсів і перетворюючи їх у грошовий капітал, банківський кредит служить могутнім важелем розвитку економіки, без якого її ефективне функціонування сьогодні неможливе. Банківський кредит сприяє таким суперечливим і неоднозначним процесам, як концентрація і централізація капіталу, посилення монополізації в економіці, утворення фінансово-промислових груп. За певних обставин банківський кредит може стати і значним чинником розвитку інфляційних процесів. Найчастіше це пов’язано з масштабним наданням банківського кредиту понад суму залучених власних коштів у результаті здійснення так званої депозитно-чекової емісії.

У цілому банківський кредит відіграє в суспільному відтворенні надзвичайно велику роль. Банки акумулюють (поряд із заощадженнями населення) капітал, який у процесі кругообігу тимчасово вивільняється, і використовують його для розвитку виробництва. Отже, крім певної залежності банківського кредиту від виробництва, і саме виробництво посилюється у своєму розвитку за рахунок банківського кредиту.

В умовах становлення ринкової економіки банківський кредит в Україні поступово посилює свою роль у розвитку економіки. Однак ця форма кредиту ще далека від тих вимог, які висуває розвинуте ринкове господарство до всіх форм кредитування, і насамперед до банківського кредитування. Основні недоліки банківського кредиту в Україні на сьогодні такі:

· наші банки в силу як об’єктивних, так і суб’єктивних причин не стали потужним важелем розвитку інвестиційних процесів в економіці;

· кредити, які видають банки, є дорогими, що значно звужує можливості їхнього позитивного впливу на господарську ситуацію в країні;

· банківський кредит представлений сьогодні переважно короткостроковими угодами, а їх важко використовувати для великомасштабних структурних перетворень у народному господарстві.

 

5. Споживчий кредит – продаж товарів у кредит або позику на купівлю товарів і оплату послуг.

Суб’єктами цього кредиту є банки, спеціальні установи комерційного кредиту, господарюючи суб’єкти, пов’язані з обслуговуванням населення, і саме населення.

Об’єктом споживчого кредиту є як товари, так і гроші. Формою організації споживчого кредиту є кредитна угода або кредитна картка, яка теж з’являється внаслідок укладання відповідної угоди. Кредитну картку найчастіше видає банк. Її власник, купуючи товар, розраховується тими грішми, які виділені йому банком у кредит. При обробленні цієї картки в касовому терміналі, наприклад магазину, гроші з відкритого в банку рахунка власника кредитної картко переводяться на рахунок торгівельної організації, в якій купується товар.

Споживчий кредит пов'язаний з проблемами, що виникають під час реалізації товарі і послуг. Ці проблеми, як відомо, притаманні насиченим товарним ринкам. Там, де існує дефіцитна економіки, там споживчий кредит або відсутній, або має місце за окремими товарними групами. Наприклад, у колишньому СРСР споживчий кредит існував тільки для незначного переліку товарів, котрими ринок був насичений.

За термінами споживання він поділяється на короткостроковий (до одного року) і середньостроковий. Максимальний термін споживчого кредиту у високо розвинутих країнах зазвичай не перевищує трьох років. Що стосується довгострокового кредиту то він існує як виняток, представлений кредитом під будівництво житла, і зазвичай виділяється в особливу групу та званого іпотечного кредиту.

Забезпеченням споживчого кредиту виступає товар, наданий у кредит, або регулярно одержуваний споживачем прибуток, наприклад у вигляді заробітної плати. Річ, надана в кредит у випадку порушення умов кредитування, може бути вилучена у його власника і продана з торгів. Утім, до цього фірми західних країн вдається відносно рідко. Певна складність вилучення і реалізації таких товарів, а також необхідність постійної підтримки іміджу фірми диктують їм вибір інших методів захисту своїх інтересів.

Споживчий кредит належить до числа дорогих, що означає високу процентну ставку у межах 15-30% та вище. Головними причинами дорожчання є відносно високі витрати на його надання і великий ризик неплатоспроможності споживача.

Споживчий кредит відіграє важливу роль у вирішенні проблем реалізації товарів і послуг, і в цілому прискорює їхній рух. Разом з тим важливо відзначити і той факт, що розвиток споживчого кредиту виступає важливим чинником, який стимулює інтенсифікацію праці і підвищення рівня відповідальності працівника. Це обумовлено тим, що значна маса товарів (часто це квартира чи будинок, машина, складна побутова техніка, меблі тощо), узята в кредит, змушує працівника особливо сумлінно ставитися до роботи і працювати інтенсивніше, оскільки над ним висить «дамоклів меч» кредитів.

В Україні споживчий кредит розвинутий ще дуже слабко. Причини цього криються як у слабкій насиченості ринку якісними товарами і низькою купівельною спроможністю населення через постійне падіння їх доходів, так і в нерозвиненій системі організації, які забезпечують його функціонування.

Державний кредит – це сукупність кредитних відносин, в яких позичальником виступає держава. Суб’єкти такого кредиту, з одного боку, держава в особі уряду та окремих державних органів, наприклад, Міністерства фінансів і місцевих органів влади; з іншого боку – населення, а також господарюючи суб’єкти, і насамперед, інституціональні інвестори.

Об’єктом державного кредиту в сучасних умовах виступають гроші. Як правило, акумульовані таким чином гроші використовуються для покриття дефіциту державного бюджету і направляються на фінансування оборони, силових структур, соціальної сфери тощо. Іншими словами, залучені в такій спосіб кошти використовуються переважно на невиробниче споживання. Часто за допомогою цього кредиту держава вилучає значну частку грошей з обігу і таким чином регулює грошову масу.

Державний кредит виник уже в рабовласницькому суспільстві, головним чином у зв’язку з війнами, які вимагали великих матеріальних витрат. Кредиторами стосовно держави виступали храми і окремі лихварі.

У середньовіччя державний кредит теж був пов'язаний, як правило, з екстраординарними подіями (ведення війн, виплата контрибуції та ін..) і не носив регулярного характеру. Зовні цей кредит реалізувався у вигляді позик королю або іншому правителю і дуже часто здійснювався у натуральній формі. Кредиторам (а ними, крім церков і окремих лихварів, усі частіше ставали представники вільних виробників, наприклад ремісники, а також міста) видавалися розписки, які потім використовувались їхніми власниками для сплати податку.

Сучасну форму державний кредит отримує в XVIІ – XVIІІ ст.. у таких країнах, як Англія, Голландія і Іспанія, у цей період держава починає випускати облігації і казначейські векселі. Подальше вдосконалення даної форми кредиту йде за двома основними напрямками. Удосконалюється правова база, що лежить в основі мобілізації та використання коштів, які акумулюються у вигляді державної позики, та розробляються інструменти даного кредиту. З’являються боргові зобов’язання держави, що розрізняються за термінами (короткострокові, довгострокові та середньострокові), способами оплати прибутку за ними (процентні облігації та облігації з дисконтом), формами розміщення (передплата, закритий або відкритий аукціон) і ін. це дає змогу сформувати ефективну структуру державного боргу, спланувати оптимальний варіант його обслуговування і розширює можливості держави в оперативному управління цим боргом.

У сучасній економіці державний кредит є неодмінним явищем, за допомогою якого вирішуються як поточні проблеми (покриття бюджетного дефіциту, реалізація різноманітних програм тощо), так і стратегічні завдання. До них може належати, наприклад, сприяння за допомогою залучених коштів процесові структурної перебудови економіки, вирішення проблем відсталих регіонів тощо. Інколи держава потрапляє в скрутне становище щодо виконання своїх боргових зобов’язань. У такому випадку вона інколи вдається до конверсії своїх позик, тобто до зміни умов щодо раніше випущених боргових зобов’язань)зміна відсотка, термінів погашення тощо). Ця конверсія може бути добровільною, а значить і залежати від волі власника боргових зобов’язань держави, або примусовою, коли держава здійснює конверсію без урахування думки населення.

Історія становлення державного кредиту в Україні бере свій початок з 1995 р., коли вперше були випущені облігації внутрішньої державної позики (ОВДП). Емітентом цього виду цінних паперів стало Міністерство фінансів України, а його представником на ринку цінних паперів – НБУ.

Перший випуск ОВДП був невеликий. Усього за рік у бюджет було залучено суму, що дорівнювала 304 млн.грн., тоді як через два роки (у 1997 р.) бюджет отримав 8,5 млрд.грн. одночасно урядом і його органами випуск почали здійснювати і місцеві органи влади. Такі випуски мали місце в Києві, Харкові, Львові, Запоріжжі та інших містах.

Для найбільш суттєвих проблем державного кредиту слід віднести:

· відносно великий для країн з перехідною економікою розмір внутрішнього державного боргу;

· неоптимальну структуру державного внутрішнього боргу. У структурі державних боргових зобов’язань переважають короткострокові облігації;

· неефективне використання державою залучених у вигляді позики коштів і дуже слабкий контроль громадськості над їх використанням;

· недовіра населення до державних боргових зобов’язань;

· низький рівень організації роботи з населенням із залучення державою їх заощаджень.

Вирішення названих проблем дозволить оптимізувати таі відносини, які складаються в суспільстві у зв’язку з формуванням внутрішнього державного боргу, і підвищити ефективність використання залучених державою коштів для розбудови ринкової економіки в нашій державі.

Міжнародний кредит – це позика, яку надає одна країна іншій, або коли держава отримує позику в міжнародній фінансово-кредитній установі (МВФ, Світовий банк) чи якомусь об’єднанні (Паризький клуб). Дана форма кредиту бере свій початок з ХІV – ХV ст.. цей період увійшов в історію великим географічними відкриттями і викликав до життя проекти, кредитування яких уже було не під силу одній державі. Але подальший розвиток такого кредиту і його становлення в сучасній формі пов'язаний з виходом виробництва за національні кордони і розвитком міжнародного поділу праці. Конкретними суб’єктами зазначеного кредиту виступають уряди, урядові установи, банки й окремі фірми, міжнародні валютно-кредитні установи. При цьому держава часто виступає в ролі гаранта за кредитами, наданими окремим господарюючим суб’єктам. До цієї форми належать кредити, які країна отримує від міжнародних кредитних організацій. Найбільш відомі серед них МВФ, Світовий банк, Європейський банк реконструкції та розвитку та ін..

Об’єктом міжнародного кредиту виступає або товар, або гроші. Сам кредит може бути в різних формах. Так, залежно від суб’єкта кредитних відносин він може бути фірмовим, банківським, урядовим. Залежно від форми об’єкта і цільового призначення кредиту розрізняють велику кількість видів кредитів, наприклад товарний, реабілітаційний, за потребою та ін. залежно від терміну – короткострокові (до року), середньострокові (від року до п’яти) та довгострокові (понад п’ять років). З огляду на забезпеченість розрізняють забезпечені і незабезпечені (бланкові), є й інші види кредитів, які класифікують залежно від ознаки, покладеної в основу класифікації.

Формою організації таких кредитів звичайно виступає кредитна угода. Однак при кредитуванні на рівні окремих господарюючих суб’єктів (фірмовий кредит) можливе використання векселів.

Міжнародний кредит виконує певні функції: 1) забезпечує переміщення позичкового капіталу між країнами і тим самим призводить до певного вирівнювання норми національного прибутку на середню; 2) призводить до зменшення витрат у сфері обігу, бо сприяє розвитку безготівкових розрахунків; 3) рух позичкового капіталу між країнами сприяє посиленню концентрації та централізації капіталу.

В умовах високого рівня розвитку міждержавних відносин міжнародний кредит відіграє велику роль у вирішенні як тактичних завдань, так і стратегічних завдань, що постають перед тією чи іншою країною. Яскравим прикладом цього є Україна, яка співробітничає з такими організаціями, як МВФ, Світовий банк, ЄБРР, і одержує від них значні суми кредитів. Ці кредити мають різне цільове призначення, але в нашій країні ми ще не навчилися використовувати їх з максимальною віддачею.

 

6. Іпотечний кредит – довгострокова позика під заставу нерухомого майна – землі, виробничих або житлових будинків. Її надають переважно спеціалізовані іпотечні банки. Неповернення кредиту в термін, зазначений у кредитному договорі, призводить до втрати позичальником заставленої нерухомості та передання її у власність банку чи іншого тримача заставного листа.

Іпотека (від грецького hipotheke – застава) – застава нерухомого майна (будівель, землі) для отримання в банку чи інших фінансових організаціях довготермінового 9іпотечного) кредиту.

Характерно, що заставлене майно залишається в розпорядженні боржника. У разі неплатоспроможності боржника вимоги кредитора задовольняються коштами з виторгу від реалізованого майна.

Суб’єкти іпотечного кредитування:

· універсальні комерційні банки, іпотечні банки, іпотечні спеціалізовані компанії, які виступають кредиторами;

· юридичні та фізичні особи, які мають власні майнові об’єкти або мають поручителів – виступають позичальниками.

Об’єктом іпотечного кредитування можуть бути: земельні ділянки, житлові будинки, квартири, споруди, магазини, виробничі будинки.

Іпотечне кредитування може стати одним із найважливіших засобів забезпечення зобов’язань, які пов’язані із довгостроковими інвестиціями.

Новий видом кредиту можна вважати лізинговий кредит, це товарна форма, яка раніше не була характерною для банківського кредитування. Приблизно з середини минулого століття він з’явився у США. Його поява викликана суттєвими змінами в розвитку продуктивних сил і передусім у такому їх елементі, як основний капітал. Обладнання і верстати стали дуже складними й дорогими. Їх купівля вимагала накопичення великих сум, що не завжди було можливо для господарюючого суб’єкта. Водночас із посиленням науково-технічної революції зростає ризик втрат від морального старіння основного капіталу. У цих випадках банк став купувати такі елементи продуктивного капіталу і надавати їх в оренду. Щоправда, ці операції вимагають специфічних знань, тому часто здійснюються спеціальними лізинговими компаніями.

Лізинг (від анг. Lesinq, від lease - здавати в оренду, в найм; орендувати, наймати) – довготермінова оренда машин, обладнання, споруд виробничого призначення; є способом фінансування інвестицій і активізації збуту.

Лізинговий кредит – стосунки між юридичними особами, що виникають унаслідок оренди майна і супроводжуються укладанням лізингової угоди.

Об’єктом (предметом) лізингу є нерухоме і рухоме майно, яке належить до соновних фондів: будинки, споруди, машини, устаткування, транспортні засоби, обчислювальна та інша техніка.

Суб’єктами лізингу виступають три сторони:

· продавець або постачальник предмету лізингу – підприємства, організації та інші суб’єкти господарювання, які здійснюють виробництво і реалізацію машин і обладнання;

· лізингодавець (орендодавець) – суб’єкт господарювання, який передає в користування матеріальні цінності час за договором лізингу (лізингові компанії, банківські або небанківські фінансові установи);

· лізингоодержувач (орендар, користувач) – суб’єкт господарювання, який одержує в користування матеріальні цінності на певний час.

На підставі аналізу наукової літератури можна запропонувати наступну класифікацію лізингових операцій: