До самостійного вивчення дисципліни

Методичні рекомендації

До самостійного вивчення дисципліни

«Гроші та кредит»

для студентів ОКР «МОЛОДШИЙ СПЕЦІАЛІСТ»

ІІ курсу всіх форм навчання

галузь знань 0305 «Економіка і підприємництво»

спеціальність 5.03050801 «Фінанси і кредит»

 

 

 

Донецьк 2013

Розробник: Алтуніна Ю.А., спеціаліст І категорії, викладач кафедри фінансів

ДФ УДУФМТ

 

 

Рецензент: Хайтова Т.А., к.е.н., завідувач кафедри фінансів ДФ УДУФМТ

 

 

.

 

 

Розглянуто та схвалено

на засіданні кафедри фінансів

Протокол №5 від 17.01.2013р.

Зав.кафедри__________________

Т.А.Хайтова, к.е.н

ЗМІСТ

Вступ ……………………………………………………………………………………4

Програма дисципліни………………………………………………………………..5

Тематичний план……………………………………………………………………...9

Змістовий модуль 1. Теоретичні основи функціонування грошей…………….11

Тема 1. Сутність і функції грошей…………………………………………………11

Тема 2. Грошовий оборот і грошова маса, що його обслуговує………………..20

Тема 3. Грошовий ринок…………………………………………………………….34

Змістовий модуль 2. Механізм функціонування грошової системи…………...43

Тема 4. Грошові системи…………………………………………………………….43

Тема 5. Інфляція і грошові реформи……………………………………………….53

Тема 6. Валютний ринок, валютні системи……………………………………….62

Тема 7. Кількісна теорія грошей……………………………………………………72

Змістовий модуль 3. Теоретичні основи функціонування кредиту…………….82

Тема 8. Необхідність і сутність кредиту……………………………………………82

Тема 9. Види, функції та роль кредиту…………………………………………….91

Змістовий модуль 4. Кредитна система та фінансове посередництво………..106

Тема 10. Фінансові посередники на грошовому ринку…………………………106

Тема 11. Центральні банки…………………………………………………………114

Тема 12. Комерційні банки………………………………………………………….121

Питання до іспиту……………………………………………………………………129

Література…………………………………………………………………………….132

ВСТУП

 

В освоєнні навчальних матеріалів циклу фінансових дисциплін, у тому числі й дисципліни «Гроші та кредит», особливо важливу роль відіграє не тільки активна участь студентів на лекційних заняттях, а й самостійна робота студентів. Тільки реальне об'єднання всіх форм навчального процесу дає можливість забезпечити підготовку висококваліфікованих фахівців в області фінансів, здатних ефективно працювати в умовах ринкової економіки. Саме життя вимагає підвищення ефективності підготовки економічних кадрів, у тому числі й через посилення самостійної роботи студентів.

Самостійна робота студентів ставить наступну мету - забезпечення розширення й поглиблення теоретичних знань.

Навчальний план дисципліни «Гроші й кредит» для студентів II курсу спеціальності «Фінанси і кредит» передбачає лекційні заняття, але необхідно мати на увазі, що на них відведено обмежену кількість часу. Тому саме самостійна робота студентів над дисципліною «Гроші та кредит» у цих умовах стає переважною формою навчального процесу.

ПРОГРАМА ДИСЦИПЛІНИ

Змістовий модуль 1. Теоретичні основи функціонування грошей

Тема 1. Сутність і функції грошей

Гроші як форма суспільних відносин. Раціоналістична концепція походження грошей. Еволюційна концепція. Роль держави у створенні грошей. Гроші як загальний еквівалент і абсолютно ліквідний актив. Специфіка вияву суті грошей у різних економічних системах. Гроші як особливий товар, мінова й споживча вартість грошей, як товару. Гроші, як гроші, та гроші як капітал. Зв'язок грошей з іншими економічними категоріями.

Поняття про функції грошей та їх еволюцію. Функція міри вартості, її суть та сфера використання. Масштаб цін. Ідеальний характер міри вартості. Ціна як грошовий виразник вартості товару.

Роль грошей у ринковій економіці. Якісний і кількісний аспекти впливу на економічні та соціальні процеси. Грошове середовище як фактор впливу на матеріальні інтереси та виробничу активність економічних суб’єктів.

Тема 3. Грошовий ринок

Суть грошового ринку. Гроші як об'єкт купівлі-продажу. Особливості вияву на грошовому ринку основних ринкових ознак: попиту, пропозиції та ціни.

Інституціональна модель грошового ринку. Канали прямого й опосередкованого фінансування. Суб'єкти грошового ринку. Банки й небанківські фінансово-кредитні структури як суб'єкти грошового ринку.

Економічна структура грошового ринку. Ринок грошей і ринок капіталів. Ринок цінних паперів та валютний ринок як складові грошового ринку.

Попит на гроші. Суть та форми вияву попиту на гроші. Фактори, що визначають зміну попиту на гроші.

Пропозиції грошей. Суть та механізм формування пропозиції грошей. Фактори, що визначають зміну пропозиції грошей.

Графічна модель грошового ринку. Рівновага на грошовому ринку та процент. Фактори, що визначають рівновагу грошового ринку.

 

 

Тема 4. Грошові системи

Суть грошової системи, її значення та місце в економічній системі країни. Елементи грошової системи.

Основні типи грошових систем, їх еволюція. Системи металевого й кредитного обігу.

Необхідність становлення грошової системи України. Особливості процесу запровадження національної валюти в Україні: паралельний обіг купоно-карбованця та радянського карбованця, запровадження тимчасової валюти, процес стабілізації тимчасової валюти. Випуск постійної валюти - гривні.

Державне регулювання грошової сфери як головне призначення грошової системи. Центральний банк як орган державного регулювання грошової сфери. Методи регулювання: прямого та опосередкованого впливу. Грошово-кредитна політика центрального банку: суть, типи, стратегічні цілі, проміжні й тактичні завдання. Інструменти грошово-кредитного регулювання.

 

Тема 11. Центральні банки

Центральні банки, їх походження, призначення, функції та операції. Організація діяльності та функції Національного банку України.

Поняття про кредитну систему, два підходи до її визначення. Кредитна система як елемент інфраструктури грошового ринку. Складові елементи кредитної системи та їх загальна характеристика.

Поняття про банківську систему. Економічна суть банку, дискусії навколо; визначення суті банку. Види банків. Необхідність поєднання банків у систему.

Основи організації банківської системи (принципи побудови, цілі, механізмі функціонування). Функції банківської системи. Становлення та розвиток банківської системи України.

Тема 12. Комерційні банки

Банки другого рівня, їх походження, види, правові основи організації. Операції комерційних банків, їх класифікація та загальна характеристика. Особливості організації та функціонування комерційних банків в Україні.

Стійкість банківської системи та механізм її забезпечення. Поняття та значення стійкості банків. Установлення економічних нормативів діяльності комерційних банків. Страхування банківських депозитів та кредитів. Створення банківських резервів.

Нагляд за діяльністю комерційних банків.

ТЕМАТИЧНИЙ ПЛАН ДИСЦИПЛІНИ

Назви змістових модулів і тем	Кількість годин
денна форма	Заочна форма
усього	у тому числі	усього	у тому числі
л	с	лаб	інд	с.р.	л	с	лаб	інд	с.р.
Модуль 1
Змістовий модуль 1. Теоретичні основи функціонування грошей
Тема 1. Сутність і функції грошей				-	-				-	-	-
Тема 2. Грошовий оборот і грошова маса, що його обслуговує				-	-				-	-	-
Тема 3. Грошовий ринок				-	-			-	-	-	-
Разом за змістовим модулем 1	46	12	12	-	-	22	46	4	-	-	-	42
Змістовий модуль 2. Механізм функціонування грошової системи
Тема 4. Грошові системи				-	-				-	-	-
Тема 5. Інфляція та грошові реформи				-	-				-	-	-
Тема 6. Валютний ринок, валютні системи				-	-			-	-	-	-
Тема 7. Кількісна теорія грошей				-	-			-	-	-	-
Разом за змістовим модулем 2	50	14	12			24	50	4		-	-	48

 

Змістовий модуль 3. Теоретичні основи функціонування кредиту
Тема 8. Необхідність і сутність кредиту				-	-				-	-	-
Тема 9. Види, функції та роль кредиту				-	-				-	-	-
Разом за змістовим модулем 3	18	4	4	-	-	10	18	2	-	-	-	16
Змістовий модуль 4. Кредитна система та фінансове посередництво
Тема 10. Фінансові посередники на грошовому ринку				-	-					-	-
Тема 11. Центральні банки				-	-			-	-	-	-
Тема 12. Комерційні банки				-	-			-	-	-	-
Разом за змістовим модулем 4	30	6	8	-	-	16	30	2	-	-	-	28
ІНДЗ					-						-
Усього годин				-	-				-	-	-

 

Література: 6, 8, 9, 11, 12, 15,16,18.

Питання для самостійного вивчення.

1. Сукупний грошовий оборот як макроекономічне явище та оборот грошей на мікроекономічному рівні, їх єдність та відмінності.(Л23 с. 68-72)

2. Структура грошового обороту. Готівковий та безготівковий сектори грошового обороту.

3. Сектори грошового обороту: грошовий обіг, фіскально-бюджетний та кредитний сектори.(Л 6 с77-79).

4. Закон кількості грошей, необхідних для обігу. (Л 20 с. 77-78)

5. Механізм поповнення маси грошей в обігу. Грошовий мультиплікатор. (Л11 с. 39 – 41)

6. Монетизація економіки як макроекономічний показник і чинник впливу на економічний розвиток. (Л23 с. 102-103).

 

1. Грошовий обіг як правило, розглядають на двох рівнях: на мікрорівні і на макрорівні. На мікрорівні гроші обслуговують домашні господарства й фірми, і виступають у процесі свого руху або як гроші, або як капітал. У тому випадку, коли гроші витрачаються населенням на задоволення своїх потреб, гроші функціонують як гроші, переважно у функції засобу обігу і платежу. Коли ж гроші витрачаються з метою їх збільшення, то вони функціонують як капітал. У процесі свого руху на мікрорівні гроші мають певні особливості:

· Гроші виступають як багатство з точки зору суб’єкта грошового обігу. У сучасній ринковій економіці гроші мають кредитну природу, а тому не мають власної вартості. Тому гроші як гроші, або гроші як капітал і на цьому рівні не є багатством у повному розумінні цього слова. Якщо ж гроші розглядати як функцію, то на цьому рівні вони є багатством, бо відображаючи у своїй нетоварній формі виробничі відносини між людьми, вони здатні перетворюватися як у будь-які матеріальні блага, так і в будь-які елементи продуктивного капіталу. Отже, з одного боку вони не є багатством, а з іншого – навпаки. Наявність цього протиріччя виявляється тоді, коли в системі суспільних відносин настає криза. Кризові явища в суспільстві віддзеркалюються в елементах матеріального виробництва перш за все у грошових. Найбільше своє вираження криза грошових відносин знаходить в інфляції, в період якої в грошах зменшується втілення багатства, а за певних умов воно взагалі зникає, що призводить до суттєвих катаклізмів у суспільному виробництві. Тому стабілізація всієї системи ринкових відносин є неодмінною передумовою того, що це протиріччя залишиться потенційним, або ж не набуде загрозливих масштабів для суспільства. Найбільш чіткий показник сталості відносин у суспільстві – сталість грошової одиниці країни.

· Джерело грошей, необхідних як для виробничого, так і для особистого споживання, безпосередньо пов’язано із самим суб’єктом господарювання, який виробляє товари, або надає послуги, та власником робочої сили, який продає її на ринку ресурсів. Реалізація цих товарів і є для їх власників основним джерелом надходження грошей. Що ж додаткової потреби, то вона покривається або за рахунок власних накопичень, або за рахунок запозичень на грошовому ринку. При цьому помітна зміна попиту на гроші з боку суб’єкта господарювання або з боку населення приводить до зростання, або навпаки до зменшення відсотка, що у свою чергу, впливає на пропозицію грошей у сфері позичкового капіталу.

Рух грошей на макрорівні має наступні особливості:

· Гроші не виступають як багатство, у сучасних умовах це лише знаки вартості і тому не є багатством. Від збільшення маси грошей сукупне багатство суспільства не зростає;

· Гроші функціонують лише як гроші, вони забезпечують рух товарів в усьому суспільному виробництві і поєднують усі його фази. За допомогою грошей здійснюється розподіл і перерозподіл виробленого продукту;

· На макрорівні завжди існує певна, дана на кожний конкретний період часу, рівновага між грошовою масою і виробленими в суспільстві товарами й послугами. З розвитком виробництва ця рівновага порушується, внаслідок чого виникає додаткова потреба у грошах. Певною мірою вона може задовольнятися за рахунок перерозподілу грошової маси з однієї сфери в іншу, та за рахунок того запасу еластичності, що має кожна валюта. Останнє забезпечується здійсненням ЦБ певної політики, яка найчастіше включає маневр наявними резервами, зміну швидкості обігу грошей тощо. Але можливості грошової сфери в цьому відношенні обмежені і коли вони вичерпані, тоді збільшення грошової маси на рівні всього суспільства здійснюється ЦБ за рахунок додаткової емісії грошей. Чим вище еластичність грошової маси, чим більш виваженою є політика державного емісійного центру, тим менше виникає протиріч і перешкод на шляху розвитку суспільного виробництва.

Грошові обороти на мікрорівні та макрорівні тісно пов’язані між собою і залежать один від одного, вирішальним є зміни у грошовій масі і в організації її обороту на макрорівні. Саме на цьому базується монетаризм як політика впливу на суспільне виробництво через зміни у сфері обігу грошей.

В Україні процес формування ринкових умов і перехідний характер економіки наклали свій відбиток на загальну організацію грошового обігу. На мікрорівні рух грошей як капіталу тільки-но розпочався. Суттєвою перепоною на цьому етапі розвитку грошового обороту стає ще слабкий рівень організації банківської системи. активна акумуляція тимчасово вільних коштів і використання їх як капіталу стримується не тільки рівнем доходів населення, але й недостатньою стабільністю банківської системи, і як наслідок, і певною недовірою населення до цих фінансових посередників.

Важливою проблемою організації грошового обігу на макрорівні є той факт, що в державі має місце таке явище, як заборгованість по заробітній платі, яка стримує рух товарів та послуг, і хоча її розміри мають тенденцію до зменшення, вона ще залишається значною, а це помітно гальмує процес суспільного відтворення. Означена проблема посилюється низьким рівнем заробітної плати в основних галузях народного господарства і повільними темпами вирішення цієї проблеми.

На макрорівні грошовий обіг в Україні характеризується також недостатньо високим рівнем організації впливу держави на економічні процеси через грошову сферу. Це пояснюється як недосконалістю правового поля, у межах якого здійснюється рух грошей, так і незавершеністю ринкових перетворень. Не останню роль щодо цього відіграє й відсутність досвіду в організації державного регулювання саме в умовах ринкової економіки з урахуванням особливостей, які притаманні сучасному стану української економіки.

2. З алежно від форми грошей, в якій відбувається грошовий оборот, він поділяється на готівковий та безготівковий.

Безготівковий оборот – сума платежів за певний період часу, що здійснюється без використання готівки, шляхом оплати придбаного і погашення шляхом перерахування грошових сум на рахунки, відкриті учасниками грошового обороту в банках, при цьому він переважно обслуговує підприємства та організації. Виступає у наступних формах розрахунків:

· Через інкасо (інкасові доручення) - здійснення банком за дорученням клієнта операцій з розрахунковими та супроводжувальними документами з метою отримання платежу або передачі розрахункових та/або супроводжувальних документів проти платежу, або передача розрахункових та/або супроводжувальних документів на інших умовах.

· За платіжними дорученнями -це розрахунковий документ, який містить доручення платника банку або іншій установі – члену платіжної системи, що «обслуговує її», - здійснити переведення зазначеної в ньому суми грошей зі свого рахунку на рахунок одержувача.

· За платіжною вимогою – це розрахунковий документ, який містить вимоги позивача або (за довіреного опису) одержувача; банк, що обслуговує платника, може здійснити без згоди останнього переведення певної суми грошей з його рахунку на рахунок одержувача.

· За платіжною вимогою-дорученням - розрахунковий документ, який містить вимогу одержувача безпосередньо до платника сплатити суму грошей і доручення платника банку, який його обслуговує, здійснити переведення встановленої платником суми грошей зі свого рахунку на рахунок одержувача.

· За акредитивом – це доручення банком покупця банкові постачальника сплатити суму, передбачену в акредитивній заявці, за умови надання постачальником відповідних документів.

· За чеками – це документ встановленої форми, що містить безумовне розпорядження чекодавця кредитній установі про виплату власникові чека зазначеної в ньому суми і може бути використаний для одержання за ним грошей у банку, а також для оплати куплених товарів або послуг.

· За векселем – це грошовий документ, за яким один суб’єкт економічних відносин зобов’язаний сплатити іншому певну суму грошей у певний термін, тобто це боргове зобов’язання.

Основні принципи безготівкових розрахунків:

1. Всі кошти підприємств повиннізберігатися на відповідних рахунках у банках, крім ліміту каси, який призначений для господарських і виробничих потреб (повернення здачі або надання послуг).

2. Списання коштів з рахунку клієнта може здійснюватися лише за його згодою, крім випадків, передбачених законодавством (наприклад рішення суду).

3. Підприємства мають право на вибір форми безготівкового розрахунку і способу платежу відповідно до чинного законодавства.

4. Розрахункові документи приймаються банком до виконання в межах тих коштів, що є на рахунку суб’єкта господарювання.

5. Суб’єкт господарювання має право вибору банку, в якому буде відкрито його рахунок, для чого потрібно подати до комерційного банку відповідні документи.

Готівковий оборот – частина грошового обороту, що дорівнює сумі всіх платежів, здійснених у готівковій формі, за певний період часу; здійснюється через оплату придбаного і боргових зобов’язань законними платіжними засобами, обслуговує переважно відносини пов’язані зі сферою особистого споживання. Негативні особливості готівкового обороту:

· Високі витрати щодо його організації, які пов’язані з випуском готівки, її транспортуванням, збереженням, заміною зношених купюр тощо.

· Складність забезпечення належного контролю з боку держави;

· Можливість для різних фінансових порушень з боку господарюючих суб’єктів, наприклад, для приховання прибутку, ухилення від податків тощо.

Між готівковим та безготівковим оборотом існує тісний зв'язок, що реалізується в постійному переході із безготівкової форми у форму готівки й навпаки. Цей процес є досить складним, а головне, він має бути чітко збалансованим, щоб не призвести до небажаних процесів в економіці. Тому як безготівковий, так і готівковий грошовий оборот та х взаємодія постійно контролюються та регулюються НБУ.

 

3. Відмінності в характері економічних відносин між суб’єктами грошового обороту дають підстави структуризувати його на окремі сектори. Першим, за логікою відтворювального процесу, видом економічних відносин, що реалізуються в грошовому обороті, є відносини обміну. Характерним для руху грошей, що обслуговує ці відносини є:

· Еквівалентність, оскільки назустріч грошам, які передає покупець продавцеві, переміщуються продукти рівновеликої номінальної вартості;

· Безповоротність, оскільки одержані продавцем гроші не повинні повертатися до свого попереднього власника, вони безповоротно перейшли у власність нового суб’єкта обороту;

· Прямолінійність, яка виявляється у постійному віддаленні грошей від того суб’єкта обороту, який використав їх для купівлі продуктів, оскільки наступний суб’єкт теж витрачає їх для нових закупівель.

Такий характер руху грошей, що обслуговує сферу обміну, дає підстави виділити його в окремий сектор, що називається грошовим обігом.

Значна частина грошового обороту пов’язана з процесами розподілу вартості ВНП. Рух грошей тут має одну суттєву відмінність від грошового обігу – він здійснюється нееквівалентно, тобто назустріч грошовому платежу платник не одержує реального еквівалента у формі товарів чи послуг. Цей сектор грошового обороту називається фінансово-кредитним. Крім спільної риси – нееквівалентності, відносинам між суб’єктами цього сектора грошового обороту властиві також істотні відмінності. Частина цих відносин має характер відчуження, коли визначена законами частина доходів економічних суб’єктів вилучається у вигляді податків та інших обов’язкових платежів і надходить у розпорядження держави, яка витрачає їх при виконання своїх функцій. У результаті виникає не тільки без еквівалентний, а й безповоротний рух грошей, тобто одні суб’єкти ці гроші втрачають назавжди і без одержання будь-якого доходу, а інші їх одержують теж безповоротно і без виплати будь-якої ціни за них. Ця частина фінансово-кредитного обороту називається фіскально-бюджетним.

Друга частина фінансово-кредитного обороту обслуговує сферу перерозподільних відносин, у яких власність суб’єктів не відчужується, а лише передається у тимчасове користування, наприклад при внесення грошей на банківський депозит чи під час купівлі цінних паперів. Тому для цих відносин характерне ще одержання доходу тим суб’єктом, який передає свою власність у тимчасове користування. Тобто рух грошей, що забезпечує реалізацію цих відносин, має зворотний характер, коли власник повертає свої гроші в обумовлений термін чи може їх повернути, наприклад при купівлі акцій, і, крім того, одержує дохід у вигляді процента чи дивіденду. Отже, цей сектор грошового обороту істотно відрізняється не тільки від грошового обігу, а й від фіскально-бюджетного сектора, і має назву кредитний оборот.

Грошовий обіг, фіскально-бюджетний та кредитний обороти як складові сукупного грошового обороту тісно взаємопов’язані, внутрішньо переплітаються та доповнюють один одного в забезпечені цілей розширеного відтворення. Водночас вони – самостійні явища, зі своїми особливим механізмом регулювання і специфічними можливостями впливу на процес відтворення.

 

Література: 4,5,6,7,8, 17,18,20,23

 

Тема 3. Грошовий ринок

Після вивчення цієї теми Ви зможете:

· Пояснити, що таке грошовий оборот і грошовий ринок, що таке ринок грошей і ринок капіталу;

· Виділити в грошовому ринку сектори прямого та опосередкованого фінансування;

· Зрозуміти механізм формування взаємодії попиту і пропозиції на грошовому ринку;

· Виділити фактори, що визначають рівновагу грошового ринку.

 

Ключові терміни та поняття: грошовий ринок, номінальний попит на гроші, реальна процентна ставка, реальні грошові залишки, рівноважна процентна ставка, кредитна емісія, високоліквідна форма активів, монетизація економіки.

 

План теми:

1. Суть і структура грошового ринку.

2. Мотиви та чинники, що визначають параметри попиту на гроші.

3. Механізм формування пропозиції грошей.

4. Рівновага на грошовому ринку та процент.

 

Питання для самостійного вивчення:

1. Інституціональна модель грошового ринку. Канали прямого й опосередкованого фінансування. Банки й небанківські фінансово-кредитні установи як суб’єкти грошового ринку. (Л6. с. 111 – 114).

3. Економічна структура грошового ринку. Ринок грошей і ринок капіталів. Ринок цінних паперів та валютні ринки як складові грошового ринку.(Л6 с.114 – 118).

4. Графічна модель грошового ринку. Рівновага на грошовому ринку та процент. Фактори, що визначають рівновагу грошового ринку.(Л8 с. 125-129).

 

1. Надзвичайно складна сутність та багатоликість існування грошового ринку істотно ускладнюють розуміння механізму його функціонування. Для полегшення цього завдання побудуємо інституційну модель грошового ринку, яка відображає взаємозв’язки між суб’єктами грошового ринку, що реалізуються через потоки грошей та інструментів.

У загальному вигляді інституційну модель грошового ринку можна подати як схему потоків грошей та інструментів між трьома групами економічних суб’єктів: тими що заощаджують гроші; тими, що запозичують гроші; фінансовими посередниками (рис. 3.2. Л6 с. 112).

Кредиторами можуть бути будь-які економічні суб’єкти, що заощадили грошові кошти. Це насамперед сімейні господарства (населення), а також фірми, урядові структури, включаючи органи місцевого самоврядування, іноземні фізичні та юридичні особи. Позичальниками можуть бути ті ж види економічних суб’єктів, але на перше місце за частотою та обсягом запозичень слід поставити ділові фірми, а потім – урядові структури. Сімейні господарства, іноземців. Стрілки, що показують рух грошей спрямовані від кредиторів до позичальників, а стрілки, що відображають рух інструментів – від позичальників до кредиторів.

За інституційним критерієм грошовий ринок можна поділити на два сектори:

· Сектор прямого фінансування -на н ому зв’язки між продавцями і покупцями грошей здійснюються безпосередньо, і всі питання купівлі-продажу вони вирішують самостійно один з одним. Функціонуючи тут брокери та дилери виконують скоріше технічну роль звичайних посередників, допомагаючи їм швидше знайти один одного. У цьому секторі виділяють два канали руху грошей: 1) канал капітального фінансування, по якому покупці назавжди залучають кошти у свій оборот, для цього використовуються як інструмент акції; 2) канал запозичень, по якому покупці тимчасово залучають кошти в свій оборот, використовуючи для цього облігації та інші подобні цінні папери. Наявність сектора прямого фінансування має важливе економічне значення. Для покупців грошей розширюються можливості вибору найвигідніших умов купівлі, зниження ціни грошей та скорочення плати за користування позиками. Продавець грошей тут може знати свого покупця «в обличчя», що дає можливість вибирати більш надійних позичальників, уникати зайвих ризиків. Завдяки цим перевагам сектор прямого фінансування розвивається досить інтенсивно в структурі грошового ринку. Крім того, наявність цього сектора загострює конкурентну боротьбу між фінансовими посередниками на грошовому ринку, примушує їх знижувати ціни та розширювати асортимент своїх послуг для суб’єктів цього ринку.

· Сектор опосередкованого фінансування – на ньому зв’язки між продавцями і покупцями грошей реалізуються через фінансових посередників, які спочатку акумулюють у себе ресурси, що пропонують на ринку, а потім продають їх кінцевим покупцям від свого імені. Вони створюють власні зобов’язання й вимоги, які можуть бути самостійними інструментами грошового ринку, зумовлювати появу нових грошових потоків. Тому фінансові посередники цього сектора істотно відрізняються від технічних посередників першого сектора як за своєю роллю в економіці, так і за технологічними процесами функціонування. Вони активно діють у напрямі мобілізації грошових коштів у тих суб’єктів ринку, які їх заощадили, і цілеспрямовано розміщують їх серед тих суб’єктів, які мають потребу у додаткових грошах, допомагаючи тим самим швидше, зручніше і вигідно перемістити вільні гроші від кредиторів до позичальників. Цю свою діяльність, яка ще називається фінансовим посередництвом, посередники здійснюють заради одержання прибутку, що робить її важливою сферою бізнесу. Сектор опосередкованого фінансування є об’єктивною необхідною складовою грошового ринку. Він не просто доповнює сектор прямого фінансування, а й створює спеціальний механізм реалізації тих зв’язків між кредиторами і позичальниками, які не можуть бути реалізовані через сектор прямого фінансування. Насамперед мова йде про зв’язки, установлення яких вимагає великих витрат грошей і часу на пошуки і вивчення контрагента, чи реалізація яких пов’язана зі значними ризиками. Завдяки діяльності фінансових посередників вдається найбільш повно реалізувати всі можливості і вигоди, які властиві грошовому ринку взагалі. Тому між секторами прямого й опосередкованого фінансування існують не тільки конкурентна боротьба, а й інтеграційні процеси, зокрема активне проникнення фінансових посередників, кредиторів у сектор прямого фінансування як технічних посередників, кредиторів та позичальників.

За характером посередницьких операцій розрізняється багато видів фінансових посередників: банки, страхові компанії, інвестиційні, фінансові та трастові компанії, пенсійні фонди, кредитні товариства тощо. За місцем на грошовому ринку їх можна поділити на дві групи: банки та парабанки (небанківські фінансово-кредитні установи).

Виокремлення банків в окрему групу зумовлено тим, що вони мають значно ширші можливості оперувати на грошовому ринку, ніж інші інституції. Це зумовлено двома рисами, притаманними банкам:

А) вони не тільки можуть акумулювати вільні кошти кредиторів, а й самі створюють депозитні грошові кошти в процесі кредитної діяльності;

Б) вони здійснюють розрахунково-касове обслуговування всіх інших фінансово-кредитних інституцій, а тому можуть мобілізувати, а отже – тимчасово використовувати, вільні кошти останніх.

 

2. Для вивчення механізму функціонування грошового ринку важливе значення має також його структуризація, яку проводять за кількома критеріями:

· За видами інструментів, що застосовуються для переміщення грошей від продавців до покупців;

· За інституційними ознаками грошових потоків;

· За економічним призначенням грошових кошів, що купуються на ринку.

За першим критерієм у грошового ринка виділяють три сегменти: ринок позичкових капіталів, ринок цінних паперів, валютний ринок. Хоча в організаційно-правовому аспекті ці ринки функціонують самостійно, між ними існує тісний внутрішній зв’язок. Грошові кошти можуть легко переміщатися з одного ринку на інший. Саме ці ринки забезпечують перерозподіл трудових, матеріальних ресурсів між різними галузями економіки, сприяють структурній передумові суспільного виробництва.

Ринок позичкових капіталів – система економічних відносин, що забезпечує акумуляція вільних коштів, перетворення їх у позиковий капітал і його перерозподіл між учасниками суспільного відтворення. Це економічна форма ринкових відносин, призначенням якої є посередництво у рухові коштів від їх власників до користувачів (інвесторів) і формування попиту й пропозиції на грошовий капітал. Обслуговують цей ринок кредитно-фінансові установи і фондові біржі.

Ринок цінних паперів – частина ринку позичкових капіталів, де здійснюється емісія, купівля продаж цінних паперів. Через ринок цінних паперів акумулюється грошові надходження юридичних осіб і громадян та спрямовуються на виробниче й невиробниче вкладення капіталів. Розрізняють первинний ринок цінних паперів, на якому здійснюється емісія і первинне розміщення цінних паперів вторинний ринок цінних паперів – де відбувається купівля-продаж (обіг) цінних паперів, випущених раніше. Значення цього ринку полягає в тому, що він відкриває широкі можливості для фінансування інвестицій в економіку. У високо розвинутих ринкових економіках ринок цінних паперів є основним джерелом фінансування збільшення основного й оборотного капіталу у процесі розширеного відтворення.

Валютний ринок - система фінансово-економічних відносин, пов’язаних із здійсненням операцій купівлі-продажу(обміну) іноземної валюти і платіжних документів в іноземній валюті. Це поняття охоплює значну кількість окремих локальних ринків у певних регіонах, центрах міжнародної торгівлі і валютно-фінансових зв’язків, зокрема, на міжнародних валютних біржах. На валютному ринку здійснюється широке коло операцій щодо зовнішньоекономічних розрахунків, страхування валютних ризиків, диверсифікації валютних резервів, переміщення валютної ліквідності тощо.

За другим критерієм грошовий ринок поділяють на ринок банківських кредитів та ринок послуг парабанків (небанківських фінансово-кредитних установ). Детальніше ці ринки будуть розглянуті в темі 10.

За третім критерієм грошовий ринок поділяють на ринок грошей та ринок капіталів.

На ринку грошей продаються і купуються грошові кошти у вигляді короткострокових позик та фінансових активів (боргові зобов’язання до 1 року). Ці кошти використовуються в обороті позичальника як гроші, тобто для приведення в рух уже накопиченого капіталу, завдяки чому вони швидко вивільнюються з обороту і пов