Структуризація грошового обороту за окремими секторами

Вид сектору	Характерні риси
1. Грошовий обіг	Рух грошей обслуговує сферу обміну (відносини обміну)
2. Фінансовий (фіскально-бюджетний)	Рух грошей здійснюється нееквівалентно
3. Кредитний	Рух грошей має зворотний характер

4. Грошовий обіг підпорядковується своєму специфічному закону, який отримав назву Закону кількості грошей, необхідних для обігу. Сутність його полягає в том, що протягом певного періоду часу для без інфляційного обігу необхідна лише певна, об’єктивно обумовлена маса купівельних і платіжних засобів. Якщо формалізувати суть цього Закону, то вона може бути виражена рівнянням:

Кф = Кн, де

Кф – фактична маса грошей в обігу;

Кн - об’єктивно необхідна для обігу маса грошей.

Виходячи з відомого рівняння І.Фішера (МV=PQ), кількість грошей, необхідна для забезпечення обігу товарів і послуг, прямо пропорційна номінальному обсягові виробництва (ВНП) та обернено пропорційна швидкості обігу грошової одиниці:

Мd=PQ/V, де

Мd – кількість грошей, необхідна для обігу;

P – абсолютний рівень цін;

Q – реальний обсяг виробництва;

PQ – сума цін товарів, що реалізуються за певний період;

V – швидкість обігу грошей.

Проте не всі товари, які реалізуються за певний період, оплачуються негайно. Частина їх продається у кредит, і для їх реалізації гроші у певний момент не потрібні, що відповідно зменшує величину Кн. Водночас в обігу гроші обслуговують не тільки реалізацію товарів чи послуг, виконуючи функцію купівельного засобу, а й забезпечують погашення різних боргових зобов’язань, передусім щодо купівлі товарів у кредит, виконуючи функцію платіжного засобу. Для цього в обігу необхідна додаткова маса грошей понад ту, яка обслуговує реалізацію товарів і послуг. Однак не всі боргові забовязання погашаються реальними грошима. Якщо вони мають зустрічний характер, то можуть взаємно зараховуватися без участі реальних грошей.

Якщо врахувати всі ці додаткові фактори, що діють на грошову масу, то величину Кн можна виразити так:

Кн = ∑PQ-∑K+∑П-∑ВП/V, де

∑K - сума продажу товарів і послуг у кредит;

∑PQ -сума цін товарів, що реалізуються за певний період;

∑П – загальна сума платежів, строк оплати яких настав;

∑ВП – сума платежів, які погашаються шляхом взаємного зарахування боргів.

У країнах з розвиненою ринковою економікою врахування закону Кн здійснюється на основі визначення стану грошового обігу, тобто фактичної міри збалансованості між Кф і Кн та розробки і впровадження в життя відповідної кредитної та бюджетної політики.

Якщо Кф перевищує Кн, то це означає, що в обігу з’явилися зайві гроші, і навпаки, якщо Кф менше Кн, то спостерігається нестача грошей.

Збалансованість Кф та Кн. Є важливою умовою забезпечення сталості грошей. Через механізм виведення з рівноваги Кф і Кн. На сталість грошей впливають фактори їх кількості та швидкості обігу. Вони безпосередньо впливають на величину Кф, постійно збільшуючи її щодо Кн.. це пояснюється, з одного боку, прагненням емітентів одержати додаткові грошові ресурси за рахунок випуску грошових знаків, а з іншого – прискоренням обігу грошей внаслідок удосконалення організації й автоматизації грошового обігу.

 

5. Одним з методів поповнення грошової маси в обігу э емісія -випуск в обіг грошових знаків у всіх формах. Розрізняють первинну емісію (здійснює центральний банк) та вторинну (емісію депозитних грошей комерційними банками).

Центральним банкам належить монопольне право здійснювати банкнотну емісію. Згідно із Законом України «Про банки та банківську діяльність» НБУ є емісійним центром і йому належить монопольне право на випуск грошей в обіг.

Банкнотна емісія має кредитний характер. Це означає, що кожному впровадженню в обіг певної суми банкнотних знаків на рахунку в центральному банку має відповідати певна кредитна позиція – чи то кредит уряду, чи комерційному банку, чи зарубіжні активи.

Іншим каналом поповнення маси грошей в обороті є система обслуговування бюджетного боргу. Вона ґрунтується не на випуску в обіг нових грошей, а на розміщенні на відкритому ринку державних боргових зобов’язань.

Продаючи цінні папери, держава позичає гроші суб’єктів фінансового ринку й оформляє ці позики як державний борг країни. Купуючи державні зобов’язання, центральний банк створює «базу» для наступної депозитної емісії комерційних банків, що безпосередньо призводить до зростання в обігу грошової маси. Якщо цінні папери держави розміщуються поза емісійними установами, то приріст державного боргу не впливає на пропозицію грошей. У цьому випадку відбувається лише перерозподіл кредитних ресурсів і позикового капіталу.

Центральний банк здійснює також емісію грошей у разі купівлі іноземної валюти, коли на валютному ринку значно підвищується на неї попит.

Емітентами грошової маси, безпосередніми суб’єктами емісійного процесу є також комерційні банки.

Комерційні банки утворюють депозитні гроші, надаючи своїм клієнтам кредити. Коли банки надають позику, грошова маса зростає, коли ж отримана позику повертається, то грошова маса зменшується.

Такий ефект емісії грошей має місце, коли комерційний банк купує на фондовому ринку державні цінні папери. У цьому разі державні зобов’язання перетворюються в платіжні засоби. Додаткова емісія грошей можлива також шляхом придбання банком іноземної валюти.

І навпаки, продаж державних цінних паперів чи продаж іноземної валюти означатиме зменшення грошової маси.

Механізм утворення грошей комерційними банками можна показати в такій послідовності. Приймаючи різні види внесків на свої поточні рахунки комерційні банки зобов’язуються повернути з виплатою певного відсотка клієнтам їх внески в певні строки. Деяку частку, від загальної суми, КБ повинні зберігати в ЦБ як обов’язкові резерви, решта коштів становитимуть кредитні ресурси

Обов’язкові резерви -це частка (норма у відсотках) банківських депозитів, яка згідно вимог чинного законодавства чи у відповідності до діючих нормативних актів має зберігатися у формі касової готівки КБ та їх депозитів у ЦБ. Їх норми в Україні визначає НБУ задля:

· Забезпечення захисту інтересів клієнтів і надійності КБ;

· Підтримання ліквідності банків;

· Регулювання можливостей КБ здійснювати емісію банківських грошей: за допомогою високої норми резерву звужувати таку емісію, низької – стимулювати.

Банк може видавати нові позики й утворювати тим самим додаткові гроші лише тоді, коли він має вільні резерви, тобто резерви, що перевищують встановлену законом мінімальну суму, яку він зобов’язаний зберігати.

Видаючи кредит банки перетворюють пасивні гроші в активну грошову масу. Банк відкриває рахунок, з якого боржник виписує чеки для розрахунків зі своїми кредиторами. Чеки надходять в інші банки, збільшуючи їх депозитний потенціал і можливості кредитування. Виходить, що депозитні суми, надходячи в міжбанківський оборот, мають властивість до самозростання грошової маси. Ланцюгова реакція охоплює й інші банки і, таким чином, у банківській системі виникають нові й нові кредити й депозити.