На чому базується вартість повноцінних і неповноцінних грошей?

А) на купівельній спроможності;

Б) на вартості тієї кількості товарів і послуг, які можна придбати в середньому за грошову одиницю;

В) на вартості матеріалу, з якого вони виготовлені (золото, срібло тощо);

Г) немає правильної відповіді.

Чи всі засоби платежу, що використовуються в обігу, можна назвати законними платіжними засобами?

А) всі;

Б) не всі;

В) тільки грошові знаки, які емітуються від імені держави;

Г) немає правильної відповіді.

У якій функції гроші обслуговують процес ціноутворення?

А) у функції засобу платежу;

Б) у функції засобу нагромадження;

В) у функції міри вартості;

Г) у функції засобу обігу.

У якій функції гроші найбільш потерпають від інфляції?

А) у функції засобу обігу;

Б) у функції міри вартості;

В) у функції засобу нагромадження;

Г) у функції засобу платежу.

Література: 6, 8, 9, 11, 12, 15,16,18.

Тема 2. Грошовий оборот і грошова маса, що його обслуговує

Після вивчення цієї теми Ви зможете:

· Пояснити, що таке грошовий оборот і які його основні суб’єкти;

· Зрозуміти сутність та взаємозв’язок таких економічних явищ, як грошовий оборот, грошовий обіг, фінанси, кредит;

· Засвоїти механізм взаємозв’язків через грошовий оборот основних груп економічних суб’єктів та головних ринків, а також головні грошові потоки мі ними;

· Розібратися в усіх основних показниках, що характеризують обсяг грошової маси;

· Зрозуміти механізм зміни маси грошей в обороті;

· Визначити фактори впливу на швидкість обігу грошей та її значення для економіки.

 

Ключові терміни та поняття: грошовий оборот, грошовий обіг, грошові агрегати, грошова база, маса грошей, швидкість обігу грошей, грошові потоки.

 

План теми:

1. Сутність грошового обороту як процесу руху грошей.

2. Основні суб’єкти грошового обороту.

3. Грошові потоки як елементарні складові грошового обороту.

4. Маса грошей, що обслуговує грошовий оборот: поняття, склад і чинники, що визначають її зміну.

5. Показники маси грошей: грошові агрегати, їх характеристика. Грошова база, її склад та економічний зміст.

6. Швидкість обігу грошей: поняття, чинники, що її визначають.

 

Питання для самостійного вивчення.

1. Сукупний грошовий оборот як макроекономічне явище та оборот грошей на мікроекономічному рівні, їх єдність та відмінності.(Л23 с. 68-72)

2. Структура грошового обороту. Готівковий та безготівковий сектори грошового обороту.

3. Сектори грошового обороту: грошовий обіг, фіскально-бюджетний та кредитний сектори.(Л 6 с77-79).

4. Закон кількості грошей, необхідних для обігу. (Л 20 с. 77-78)

5. Механізм поповнення маси грошей в обігу. Грошовий мультиплікатор. (Л11 с. 39 – 41)

6. Монетизація економіки як макроекономічний показник і чинник впливу на економічний розвиток. (Л23 с. 102-103).

 

1. Грошовий обіг як правило, розглядають на двох рівнях: на мікрорівні і на макрорівні. На мікрорівні гроші обслуговують домашні господарства й фірми, і виступають у процесі свого руху або як гроші, або як капітал. У тому випадку, коли гроші витрачаються населенням на задоволення своїх потреб, гроші функціонують як гроші, переважно у функції засобу обігу і платежу. Коли ж гроші витрачаються з метою їх збільшення, то вони функціонують як капітал. У процесі свого руху на мікрорівні гроші мають певні особливості:

· Гроші виступають як багатство з точки зору суб’єкта грошового обігу. У сучасній ринковій економіці гроші мають кредитну природу, а тому не мають власної вартості. Тому гроші як гроші, або гроші як капітал і на цьому рівні не є багатством у повному розумінні цього слова. Якщо ж гроші розглядати як функцію, то на цьому рівні вони є багатством, бо відображаючи у своїй нетоварній формі виробничі відносини між людьми, вони здатні перетворюватися як у будь-які матеріальні блага, так і в будь-які елементи продуктивного капіталу. Отже, з одного боку вони не є багатством, а з іншого – навпаки. Наявність цього протиріччя виявляється тоді, коли в системі суспільних відносин настає криза. Кризові явища в суспільстві віддзеркалюються в елементах матеріального виробництва перш за все у грошових. Найбільше своє вираження криза грошових відносин знаходить в інфляції, в період якої в грошах зменшується втілення багатства, а за певних умов воно взагалі зникає, що призводить до суттєвих катаклізмів у суспільному виробництві. Тому стабілізація всієї системи ринкових відносин є неодмінною передумовою того, що це протиріччя залишиться потенційним, або ж не набуде загрозливих масштабів для суспільства. Найбільш чіткий показник сталості відносин у суспільстві – сталість грошової одиниці країни.

· Джерело грошей, необхідних як для виробничого, так і для особистого споживання, безпосередньо пов’язано із самим суб’єктом господарювання, який виробляє товари, або надає послуги, та власником робочої сили, який продає її на ринку ресурсів. Реалізація цих товарів і є для їх власників основним джерелом надходження грошей. Що ж додаткової потреби, то вона покривається або за рахунок власних накопичень, або за рахунок запозичень на грошовому ринку. При цьому помітна зміна попиту на гроші з боку суб’єкта господарювання або з боку населення приводить до зростання, або навпаки до зменшення відсотка, що у свою чергу, впливає на пропозицію грошей у сфері позичкового капіталу.

Рух грошей на макрорівні має наступні особливості:

· Гроші не виступають як багатство, у сучасних умовах це лише знаки вартості і тому не є багатством. Від збільшення маси грошей сукупне багатство суспільства не зростає;

· Гроші функціонують лише як гроші, вони забезпечують рух товарів в усьому суспільному виробництві і поєднують усі його фази. За допомогою грошей здійснюється розподіл і перерозподіл виробленого продукту;

· На макрорівні завжди існує певна, дана на кожний конкретний період часу, рівновага між грошовою масою і виробленими в суспільстві товарами й послугами. З розвитком виробництва ця рівновага порушується, внаслідок чого виникає додаткова потреба у грошах. Певною мірою вона може задовольнятися за рахунок перерозподілу грошової маси з однієї сфери в іншу, та за рахунок того запасу еластичності, що має кожна валюта. Останнє забезпечується здійсненням ЦБ певної політики, яка найчастіше включає маневр наявними резервами, зміну швидкості обігу грошей тощо. Але можливості грошової сфери в цьому відношенні обмежені і коли вони вичерпані, тоді збільшення грошової маси на рівні всього суспільства здійснюється ЦБ за рахунок додаткової емісії грошей. Чим вище еластичність грошової маси, чим більш виваженою є політика державного емісійного центру, тим менше виникає протиріч і перешкод на шляху розвитку суспільного виробництва.

Грошові обороти на мікрорівні та макрорівні тісно пов’язані між собою і залежать один від одного, вирішальним є зміни у грошовій масі і в організації її обороту на макрорівні. Саме на цьому базується монетаризм як політика впливу на суспільне виробництво через зміни у сфері обігу грошей.

В Україні процес формування ринкових умов і перехідний характер економіки наклали свій відбиток на загальну організацію грошового обігу. На мікрорівні рух грошей як капіталу тільки-но розпочався. Суттєвою перепоною на цьому етапі розвитку грошового обороту стає ще слабкий рівень організації банківської системи. активна акумуляція тимчасово вільних коштів і використання їх як капіталу стримується не тільки рівнем доходів населення, але й недостатньою стабільністю банківської системи, і як наслідок, і певною недовірою населення до цих фінансових посередників.

Важливою проблемою організації грошового обігу на макрорівні є той факт, що в державі має місце таке явище, як заборгованість по заробітній платі, яка стримує рух товарів та послуг, і хоча її розміри мають тенденцію до зменшення, вона ще залишається значною, а це помітно гальмує процес суспільного відтворення. Означена проблема посилюється низьким рівнем заробітної плати в основних галузях народного господарства і повільними темпами вирішення цієї проблеми.

На макрорівні грошовий обіг в Україні характеризується також недостатньо високим рівнем організації впливу держави на економічні процеси через грошову сферу. Це пояснюється як недосконалістю правового поля, у межах якого здійснюється рух грошей, так і незавершеністю ринкових перетворень. Не останню роль щодо цього відіграє й відсутність досвіду в організації державного регулювання саме в умовах ринкової економіки з урахуванням особливостей, які притаманні сучасному стану української економіки.

2. З алежно від форми грошей, в якій відбувається грошовий оборот, він поділяється на готівковий та безготівковий.

Безготівковий оборот – сума платежів за певний період часу, що здійснюється без використання готівки, шляхом оплати придбаного і погашення шляхом перерахування грошових сум на рахунки, відкриті учасниками грошового обороту в банках, при цьому він переважно обслуговує підприємства та організації. Виступає у наступних формах розрахунків:

· Через інкасо (інкасові доручення) - здійснення банком за дорученням клієнта операцій з розрахунковими та супроводжувальними документами з метою отримання платежу або передачі розрахункових та/або супроводжувальних документів проти платежу, або передача розрахункових та/або супроводжувальних документів на інших умовах.

· За платіжними дорученнями -це розрахунковий документ, який містить доручення платника банку або іншій установі – члену платіжної системи, що «обслуговує її», - здійснити переведення зазначеної в ньому суми грошей зі свого рахунку на рахунок одержувача.

· За платіжною вимогою – це розрахунковий документ, який містить вимоги позивача або (за довіреного опису) одержувача; банк, що обслуговує платника, може здійснити без згоди останнього переведення певної суми грошей з його рахунку на рахунок одержувача.

· За платіжною вимогою-дорученням - розрахунковий документ, який містить вимогу одержувача безпосередньо до платника сплатити суму грошей і доручення платника банку, який його обслуговує, здійснити переведення встановленої платником суми грошей зі свого рахунку на рахунок одержувача.

· За акредитивом – це доручення банком покупця банкові постачальника сплатити суму, передбачену в акредитивній заявці, за умови надання постачальником відповідних документів.

· За чеками – це документ встановленої форми, що містить безумовне розпорядження чекодавця кредитній установі про виплату власникові чека зазначеної в ньому суми і може бути використаний для одержання за ним грошей у банку, а також для оплати куплених товарів або послуг.

· За векселем – це грошовий документ, за яким один суб’єкт економічних відносин зобов’язаний сплатити іншому певну суму грошей у певний термін, тобто це боргове зобов’язання.

Основні принципи безготівкових розрахунків:

1. Всі кошти підприємств повиннізберігатися на відповідних рахунках у банках, крім ліміту каси, який призначений для господарських і виробничих потреб (повернення здачі або надання послуг).

2. Списання коштів з рахунку клієнта може здійснюватися лише за його згодою, крім випадків, передбачених законодавством (наприклад рішення суду).

3. Підприємства мають право на вибір форми безготівкового розрахунку і способу платежу відповідно до чинного законодавства.

4. Розрахункові документи приймаються банком до виконання в межах тих коштів, що є на рахунку суб’єкта господарювання.

5. Суб’єкт господарювання має право вибору банку, в якому буде відкрито його рахунок, для чого потрібно подати до комерційного банку відповідні документи.

Готівковий оборот – частина грошового обороту, що дорівнює сумі всіх платежів, здійснених у готівковій формі, за певний період часу; здійснюється через оплату придбаного і боргових зобов’язань законними платіжними засобами, обслуговує переважно відносини пов’язані зі сферою особистого споживання. Негативні особливості готівкового обороту:

· Високі витрати щодо його організації, які пов’язані з випуском готівки, її транспортуванням, збереженням, заміною зношених купюр тощо.

· Складність забезпечення належного контролю з боку держави;

· Можливість для різних фінансових порушень з боку господарюючих суб’єктів, наприклад, для приховання прибутку, ухилення від податків тощо.

Між готівковим та безготівковим оборотом існує тісний зв'язок, що реалізується в постійному переході із безготівкової форми у форму готівки й навпаки. Цей процес є досить складним, а головне, він має бути чітко збалансованим, щоб не призвести до небажаних процесів в економіці. Тому як безготівковий, так і готівковий грошовий оборот та х взаємодія постійно контролюються та регулюються НБУ.

 

3. Відмінності в характері економічних відносин між суб’єктами грошового обороту дають підстави структуризувати його на окремі сектори. Першим, за логікою відтворювального процесу, видом економічних відносин, що реалізуються в грошовому обороті, є відносини обміну. Характерним для руху грошей, що обслуговує ці відносини є:

· Еквівалентність, оскільки назустріч грошам, які передає покупець продавцеві, переміщуються продукти рівновеликої номінальної вартості;

· Безповоротність, оскільки одержані продавцем гроші не повинні повертатися до свого попереднього власника, вони безповоротно перейшли у власність нового суб’єкта обороту;

· Прямолінійність, яка виявляється у постійному віддаленні грошей від того суб’єкта обороту, який використав їх для купівлі продуктів, оскільки наступний суб’єкт теж витрачає їх для нових закупівель.

Такий характер руху грошей, що обслуговує сферу обміну, дає підстави виділити його в окремий сектор, що називається грошовим обігом.

Значна частина грошового обороту пов’язана з процесами розподілу вартості ВНП. Рух грошей тут має одну суттєву відмінність від грошового обігу – він здійснюється нееквівалентно, тобто назустріч грошовому платежу платник не одержує реального еквівалента у формі товарів чи послуг. Цей сектор грошового обороту називається фінансово-кредитним. Крім спільної риси – нееквівалентності, відносинам між суб’єктами цього сектора грошового обороту властиві також істотні відмінності. Частина цих відносин має характер відчуження, коли визначена законами частина доходів економічних суб’єктів вилучається у вигляді податків та інших обов’язкових платежів і надходить у розпорядження держави, яка витрачає їх при виконання своїх функцій. У результаті виникає не тільки без еквівалентний, а й безповоротний рух грошей, тобто одні суб’єкти ці гроші втрачають назавжди і без одержання будь-якого доходу, а інші їх одержують теж безповоротно і без виплати будь-якої ціни за них. Ця частина фінансово-кредитного обороту називається фіскально-бюджетним.

Друга частина фінансово-кредитного обороту обслуговує сферу перерозподільних відносин, у яких власність суб’єктів не відчужується, а лише передається у тимчасове користування, наприклад при внесення грошей на банківський депозит чи під час купівлі цінних паперів. Тому для цих відносин характерне ще одержання доходу тим суб’єктом, який передає свою власність у тимчасове користування. Тобто рух грошей, що забезпечує реалізацію цих відносин, має зворотний характер, коли власник повертає свої гроші в обумовлений термін чи може їх повернути, наприклад при купівлі акцій, і, крім того, одержує дохід у вигляді процента чи дивіденду. Отже, цей сектор грошового обороту істотно відрізняється не тільки від грошового обігу, а й від фіскально-бюджетного сектора, і має назву кредитний оборот.

Грошовий обіг, фіскально-бюджетний та кредитний обороти як складові сукупного грошового обороту тісно взаємопов’язані, внутрішньо переплітаються та доповнюють один одного в забезпечені цілей розширеного відтворення. Водночас вони – самостійні явища, зі своїми особливим механізмом регулювання і специфічними можливостями впливу на процес відтворення.