Тема 7. Кількісна теорія грошей

Після вивчення цієї теми ви зможете:

· Зрозуміти еволюцію поглядів на суть грошей та їх роль у процесі розвитку людства;

· Закріпити знання, щодо механізму функціонування попиту та пропозиції грошей на підставі ознайомлення з процесом розвитку монетаристської теорії;

· З’ясувати, які причини сприяли виникненню нових теорій грошей;

· Пояснити відмінності суті класичної кількісної теорії, її неокласичного варіанту, значення досліджень Дж.Кейнса, монетаристів і неокейсініанців;

· Розкрити позитивні моменти кожного з напрямів та їх слабкі місця;

· Охарактеризувати значення необхідності державного регулювання грошово-кредитної системи та його можливі межі.

Ключові терміни та поняття: абстрактна теорія грошей, номіналістична теорія грошей, марксистська теорія грошей, монетарна теорія грошей, класична кількісна теорія грошей, неокласична кількісна теорія грошей, кейнсіанська концепція монетарної теорії, сучасний монетаризм.

План теми:

1. Загальні методологічні основи кількісної теорії грошей.

2. Основні постулати абстрактної теорії грошей. Номіналістична та металістична теорії грошей.

3. Напрями монетарної теорії грошей: класична кількісна теорія грошей, неокласична кількісна теорія грошей, сучасний монетаризм.

 

Питання для самостійного вивчення:

1. Грошово-кредитна політика України в перехідний період у світлі сучасних монетаристських теорій. (Л6 с.356-359)

2. Особливості монетаристських трактувань в регулюванні економіки. Вплив зміни кількості грошей на основні макро- та мікроекономічні процеси.(Л8 с. 66-68).

3. Гроші як інструмент регулювання економіки. Зміна впливу кількісних параметрів грошей на економіку в коротко- та довгострокових інтервалах. Еволюція ролі грошей у перехідній економіці України.(Л6 с.55-59)

 

1. Сьогодні для реалізації свого впливу на економіку держава повинна розробляти відповідну економічну політику, до цілей якої відносять:

· Забезпечення певного рівня економічного зростання;

· Забезпечення максимальної зайнятості;

· Контроль над інфляцією з метою її мінімізації та стабілізації цін;

· Урівноваження активів і пасивів платіжного балансу.

Для досягнення вказаних цілей економічна політика передбачає використання заходів, які умовно можна розділити на чотири групи:

1) структурна політика;

2) політика конкуренції;

3) соціальна політика;

4) кон’юнктурна політика.

Кон’юнктурна політика реалізується через вплив держави на ринкову кон’юнктуру, на співвідношення сукупного попиту і сукупної пропозиції на ринках. Оскільки сукупний платоспроможний попит формується і реалізується в грошовій формі у процесі формування, розподілу і використання національного доходу, кон’юнктурна політика забезпечується насамперед державним регулюванням грошового обороту.

Заходи кон’юнктурної політики, що спирається на регулювання грошового обороту, можна умовно розділити на три групи: заходи фіскальної політики, заходи грошово-кредитної (монетарної) політики, заходи прямого впливу.

Фіскальна політика зводиться до економічного регулювання через механізм оподаткування, інших влучень до централізованих фондів фінансових ресурсів, фінансування витрат держави, пов’язаних з виконанням нею своїх суспільних функцій.

Грошово-кредитна політика зводиться до економічного регулювання через механізм зімни пропозиції (маси) грошей та їх ціни (проценту) на грошовому ринку. Збільшення пропозиції грошей, за інших рівних умов, зумовлює зниження процента та зростання інвестицій, а також зростання платоспроможного попиту на ринках. Усе це на коротких часових інтервалах пожвавлює кон’юнктуру ринків і посилює стимули до розширення виробництва.

Залежно від напрямку та темпів зміни пропозиції грошей та рівня процента розрізняють таки види грошово-кредитної політики:

1) експансій на, за якої відбувається зростання пропозиції грошей, яке може бути неконтрольоване, довільне. Наслідком такої політики стає інфляція у зв’язку з чим її ще називають політикою інфляції;

2) рестрикційна, за якої допускається різке, не досить зважене, обвальне скорочення пропозиції грошей, внаслідок чого гроші стрімко «дорожчають», сукупний попит скорочується, провокуючи зниження рівня цін та економічної активності. Цю політику називають політикою дефляції. Зважаючи на її негативні наслідки, уряди стараються уникати відвертої політики дефляції, а допускають лише повільне і незначне скорочення пропозиції грошей та рівня процента, що м’яко гальмує економічну активність, без глибокого спаду виробництва. Така політика дістала назву політики рефляції.

Сутність монетарної політики виражає визначення її як комплексу взаємопов’язаних, скоординованих на досягнення заздалегідь визначених суспільних цілей та заходів щодо регулювання грошового обороту, які здійснює держава через центральний банк.

Грошово-кредитна політика України в перехідний період пройшла складний шлях розвитку. Необхідно зробити спробу оцінити характер її на окремих етапах розвитку під кутом зору відповідності основним положенням кейнсіанської та монетаристської концепції.

На першому етапі (1991 – 1994 рр.) підходи до вирішення завдань економічної політики в Україні мали переважно кейнсіанський нахил. На цьому етапі вирішальну роль у прийнятті владними структурами економічних рішень відіграли поточні, переважно короткострокові, цілі, що визначалися здебільшого політичними чи соціальними міркуваннями. Довгострокові, стратегічні цілі (стабілізація цін, макроекономічна стабілізація, забезпечення економічного зростання, підвищення зайнятості тощо) відсувалися на другий план. Навіть перехід до ринкової економіки і запровадження ринкових методів господарювання, проголошенні як стратегічна ціль економічної політики, найчастіше не враховувалися під час прийняття тактичних рішень. Це виявлялося в надмірному втручанні органів державного управління у господарські процеси, в переважно «ручному» управлінні вирішенням конкретних економічних завдань, замість того, щоб швидше створити ринковий механізм економічного розвитку і забезпечити його функціонування на засадах саморегулювання. Такий підхід зумовлював надто повільний перебіг ринкових реформ в Україні, сприяв поглибленню економічної кризи.

Кейнсіанський підхід проявлявся у ставленні до інфляції. Інфляційна загроза явно недооцінювалася. Емісія грошей широко використовувалася для фінансування всіх поточних потреб, які не були передбачені державним бюджетом, та для покриття бюджетного дефіциту.

У руслі кейнсіанського підходу були і конкретні заходи в монетарній політиці – жорстка фіксація валютного курсу в 1993-1994 рр., переважне використання адміністративно-обмежувальних монетарних інструментів 9висока норма обов’язкового резервування ат часті її зміни, пряме обмеження кредитної діяльності комерційних банків через установлення кредитних стель, обмеження доступу банків до централізованих кредитних ресурсів тощо).

З 1994 р. в економічній політиці відбулися деякі зміни, особливо в монетарній сфері, а саме:

· в загальноекономічній політиці був проголошений курс на макроекономічну стабілізацію, та прискорення ринкових реформ та формування ринкового механізму функціонування економіки;

· у фіскально-бюджетній політиці визнавалося за необхідне переорієнтуватися на подолання бюджетного дефіциту і послаблення дефіцитного фінансування економіки, зменшення податкового тиску й переведення суб’єктів господарювання на засади самофінансування;

· у грошово-кредитній політиці було взято курс на подолання гіперінфляції, лібералізацію кредитного та валютного ринків, формування ринку цінних паперів, відмежування емісійного механізму НБУ від бюджетного механізму і скорочення фінансування бюджетного дефіциту за рахунок сеньйоражу.

Усі ці зміни більше відповідали монетаристському підходу, ніж кейнсіанському. Проте подальший розвиток подій показав, що досить послідовно дотримувалося проголошення курсу лише монетарне керівництво країни, передусім НБУ. У загальноекономічній та фіскально-бюджетній політиці суттєвих змін у напрямку посилення засад ринкового саморегулювання не відбулося.

 

2. Розбіжності монетаристів і кейнсіанців щодо питання про роль держави у господарському житті вилилися в кінцевому підсумку у протиставлення двох основних інструментів макроекономічного контролю, які використовуються урядами для впливу на кон’юнктуру, а саме: грошово-кредитної та фіскальної політики. Перший вид політики. Пов’язаної із впливом центрального банку на величину грошової маси, розцінюється монетаристами як найефективніший. Другий же вид політики, що ґрунтується на зміні податкових ставок і управління державним боргом, пов’язується зі свавіллям уряду і вважається малоефективним для господарського розвитку.

Порівняння ефекту двох головних методів економічної політики здійснили політики Л.Андерсен і Дж.Джордан із федерального резервного банку Сант-Луіса. Вони прагнули перевірити обґрунтованість трьох важливих тверджень кейнсіанської школи, а саме:

· фіскальні заходи чинять сильніший вплив на стан економічної активності, ніж грошові;

· реакція економічної кон’юнктури на фіскальні заходи більш передбачувана, ніж на грошову політику;

· вплив фіскальних заходів на економічну ситуацію виявляється швидше, ніж вплив грошової політики.

Проведені розрахунки показали, що реакція економічної кон’юнктури на заходи грошової політики сильніша, передбачуваніша, швидша, ніж фіскальні заходи. Відтак висновки кейнсіанської теорії про роль бюджету були поставлені під сумнів. Сант-Луїська модель багато в чому сприяла зміцненню позицій монетаризму і зростанню його популярності.

Протягом багатьох років монетаристи доводять необхідність кардинальної перебудови традиційних грошово-кредитних і банківських інститутів, які у процесі еволюції пристосовувалися до кейнсіанських методів економічного регулювання. Вони намагаються скоротити до мінімуму можливість урядів впливати на кредитну експансію і відповідно на емісію платіжних засобів. Звідси багаторічні пошуки способу поставити жорсткі межі використанню урядами емісійного механізму для фінансування бюджетних дефіцитів.

Програму кардинального реформування кредитно-грошової системи США розробив М.Фрідмен у книзі «Програма для монетарної стабільності» (1960). Один із найголовніших елементів цієї реформи – «грошове правило», згідно з яким центральний банк США повинен взяти зобов’язання підтримувати наскільки це можливо. Стійки темпи зростання кількості грошей, не припускаючи сезонних коливань грошового запасу.

М.Фрідмен вважав, що під час вибору темпів зростання кількості грошей необхідно орієнтуватися на стабільний рівень цін кінцевого продукту протягом тривалого періоду. Він пропонував увести правило механічного приросту грошової маси в середньому на 4% за рік. Ця цифра складається із 3% приросту реального продукту і 1% тривалого зниження швидкості обігу грошей. Багато економістів пропонували встановити «вилку» допустимих коливань річних темпів приросту кількості грошей.

Проте жодна з капіталістичних країн не застосовувала правила М.Фрідмена у «чистому вигляді». Керівники грошової політики намагалися зберігати за собою свободу маневру, вважаючи, що в умовах украй нестійкої кон’юнктури механічний приріст грошей в обігу може порушити нормальний хід платежів і викликати дезорганізацію ринків позичкового капіталу. Тому на практиці таргетування всюди поєднувалося із принципом дискреції (тобто прийняття рішень залежно від власних міркувань).

Обраний у 1979 р. в Англії консервативний уряд М. Тетчер узяв на озброєння монетаристські рецепти і став проводити політику грошового гальмування, що незабаром було повний оздоровчий ефект (зниження інфляції). Було підготовлено грунт для ряду важливих структурних реформ, поліпшилися зовнішні позиції фунта стерлінгів.

Праці монетаристів посіли почесне місце у сучасні економічній літературі з питань грошей. Сьогодні жодне підручних із макроекономічної теорії або з проблем грошей і кредиту не може пройти повз монетаристкькі дослідження грошового обігу, інфляції, методів грошового прогнозування. Довговічність ідей і лозунгів монетаристів забезпечуються послідовною боротьбою цієї школи за «здорові гроші», проти політики державного маніпулювання грішми і хронічного дисбалансу грошової сфери.

3. У проблемі ролі грошей у розвитку економіки можна розрізняти якісний та кількісний підхід.

В якісному аспекті роль грошей виявляється у тому, що сама їх наявність, саме грошове середовищу, в якому діють економічні агенти, позитивно впливає на розвиток суспільного виробництва.

По-першу, змінюються фізичні межі виробництва, що визначаються особистими потребами самих виробників. Виробляти можна стільки, скільки вдається реалізувати, а надлишок вартості можна зберігати в грошовій формі чи перетворити в позичковий капітал.

По-друге, реалізація вироблених продуктів за гроші, замість бартеру, значно спрощує, прискорює і здешевлює доведення їх до споживачів. Суспільство одержує значну економію на реалізаційних витратах, скорочуються потреби в обіговому капіталі. Краще задовольняються потреби споживачів.

По-третє, завдяки грошам ринок набуває загального характеру, його механізм стає могутнім важелем економічного прогресу, передусім завдяки конкуренції, стимулюванню ефективного виробництва та економічного споживання – виробничого, державного, особистого.

Здатність грошей приносити своїм власникам в умовах ринкової економіки додаткову вартість значно посилила їх стимулюючий вплив на кожного суб’єкта економічних відносин: і на виробника (працівника), і на споживача. Як виробник, або працівник кожний з них прагне краще і більше працювати, щоб вивести свої грошові доходи за межі виробничих чи споживчих потреб і, капіталізувати надлишок доходу, мати можливість одержувати додаткову вартість. З цією ж метою він як споживач прагне економно використовувати свої грошові кошти, оскільки капіталізація їх залишків дає можливість одержувати додаткові доходи понад ті, що приносить праця.

Гроші в умовах ринкової економіки стають носієм позичкового капіталу. Через механізм його руху, зокрема через банки та ринок цінних паперів. Формування якого зумовлюється перетворенням грошей у капітал, відкриваються можливості узгодити індивідуальні та колективні інтереси виробників, дещо згладити суперечності між соціальними класами та групами суспільства, забезпечити більшу рівномірність і збалансованість процесу розширеного відтворення.

Всебічне охоплення грошовою формою економічних відносин всередині країн та між ними, а також постійне вдосконалення самого грошового механізму створили сприятливі умови для формування міжнародних ринків і тісних взаємовигідних зв’язків між країнами, міжнародного переливу вільних капіталів у місця найефективнішого їх використання тощо.

Глибоке проникнення грошової реформи в усі «клітини» суспільних відносин відкриває широкі можливості для регулювання за допомогою грошових інструментів процесу розширеного відтворення. Мова йде передусім про такі інструменти, як податки, позичковий процент, ціни, орендна плата, бюджетне фінансування та ін. Через них держава має можливість регулювати основні економічні процеси на мікро- та макрорівнях і в цілому на економічне становище в країні відповідно до попереднього визначення цілей.

Кількісний аспект ролі грошей полягає в тому, що через зміну кількості грошей в обороті можна активно впливати на економічні процеси, зокрема на результати діяльності економічних агентів як виробників і як споживачів. Цю можливість широко використовують усі держави з ринковою економікою для регулювання економічного життя країни. Збільшуючи чи зменшуючи масу грошей в обороті, центральні банки, які діють від імені своїх держав, забезпечують зміну таких економічних інструментів, як платоспроможний попит, ціни, процент, валютний курс, курс цінних паперів тощо. Завдяки цьому забезпечується вплив на такі вирішальні економічні процеси, як інвестиції, зростання виробництва, зайнятість, розвиток експорту й імпорту та їх збалансування тощо.

Еволюція ролі грошей в економіці України. У міру поглиблення ринкової трансформації економіка України помітно зростає роль грошей у її розвитку. Поступово українська гривня перетворилася у справді загальний еквівалент, у «головну діючу особу» на ринку. Кожний хто має гроші, може вільно купити будь-який потрібний товар на внутрішньому ринку. Це істотно підвищило заінтересованість економічних суб’єктів у тому, щоб більше заробляти грошей і економічніше їх витрачати. Стало значно легше капіталізувати гроші, вклавши їх у цінні папери та банківські депозити. Запровадження часткової конвертованості гривні істотно підвищило роль грошей у розвитку економіки України у світову економіку. Грошово-кредитна політика зайняла ключове місце в механізмі державного регулювання економіки. Динаміка цін стала відчутно реагувати на регулюючи заходи НБУ в грошовій сфері.

Проте ці позитивні зрушення в підвищенні ролі грошей поки що не дали відчутних результатів у розвитку суспільного виробництва, яке близько 10 років перебуває у стані кризи. Це зумовлено передусім уповільненістю, непослідовністю переведення економіки на ринкові засади, адміністративним втручанням держави в економічне життя, а також слабкістю самого грошового механізму, зокрема банківської системи, все ще високою інфляцією. Тому економічні суб’єкти недостатньо результативно реагують на стимулюючи імпульси, які надходять з боку грошей, не виявляють належної заінтересованості в інвестуванні виробництва, у капіталізації доходів, у розвитку товарно-грошових відносин. Вони нерідко віддають перевагу натуральним формам економічних відносин (бартеру), «тіньовим» методам господарювання, переведенню вільного фінансового капіталу за кордон, конвертації його в іноземну валюту тощо. Ці процеси істотно стримують позитивний вплив ринкових перетворень та грошей на розвиток економіки.

Досвід країн з розвинутою ринковою економікою не тільки свідчить про величезну роль грошей, а й показує основні напрями успішного використання їх у трансформаційній економіці нашої країни.

По-перше, це максимальне переведення на ринкові засади всіх сфер економічних відносин. Грошова форма повинна реально опосередковувати всі процеси розширеного відтворення. Забезпечувати здійснення їх на еквівалентній основі. На принципах еквівалентності, самофінансування, самодостатності повинна ґрунтуватися діяльність не тільки виробничих підприємств, а й економічних суб’єктів сфери науки, освіти, охорони здоров’я тощо.

По-друге, переорієнтація цілей економічної, у тому числі грошової, політики із забезпечення інтересів центру на інтереси безпосередньо виробника, окремих колективів, регіонів тощо. Тільки за цієї умови можна буде ефективно використати грошові інструменти для стимулювання суспільного виробництва, а отже і для забезпечення економічних інтересів центру.

По-третє, забезпечення вільної, гарантованої капіталізації грошових доходів усіх суб’єктів економічних відносин усіма методами, сумісними з нашими соціальним пріоритетами. Це сприятиме зростанню інвестицій, згортанню тіньової економіки, зміцненню банківської системи.

По-четверте, оздоровлення грошового обігу, забезпечення високої, сталої вартості грошової одиниці. Без цього неможливо відновити роль грошей у міновому процесі, витіснити бартерні операції з ринку, а отже, забезпечити їх належну роль у розвитку економіки в цілому.

У міру подальшої трансформації економіки України в ринковому напрямку, розвитку банківської системи, формування ринків цінних паперів, кредитного та валютного ринків, оздоровлення державних фінансів і національних грошей, послаблення кризових явищ в економіці роль грошей в економічному житті України неухильно зростатиме.

 

Контрольні питання за тематикою СРС:

1. Які цілі грошово-кредитної політики України мають в перехідний період розвитку економіки?

2. В чому полягають особливості трактування ролі держави в регулюванні економіки з монетаристських позицій?

3. Як використовуються гроші як інструмент регулювання економіки?

4. Чому роль грошей в розвитку економіки постійно зростає?

 

Висновки після вивчення теми:

1. Кількісна теорія грошей – це не якась окрема концепція, а загальнометодологічний підхід в економічній теорії, згідно з яким гроші впливають на економіку лише своєю кількістю і тому функціонування економічних систем вивчається у взаємозв’язку зі зміною маси грошей в обороті (кількісним фактором).

2. Залежно від того, як прибічники кількісної теорії пояснюють механізм впливу маси грошей на сферу реальної економіки, виділяється кілька її напрямків: класична кількісна теорія, неокласична кількісна теорія, кейнсіанський напрям, сучасний монетаризм, кейнсіансько-монетаристський синтез.

3. Класична кількісна теорія грошей зміну цін пояснює лише зміною кількості грошей в обігу. При цьому вплив кількості грошей на ціни є безпосереднім, прямо пропорційним і загальним, тобто однаково дійсним для всіх товарів. Сам механізм впливу кількості грошей на ціни та наслідки зміни цін у сфері виробництва ця теорія на вивчає.

4. Сутність неокласичної кількісної теорії грошей полягає в тому, що вона, вивчаючи механізм впливу кількості грошей на ціни, а цін – на виробництво, визнає, що цей вплив не є прямо пропорційним, що він не однаковий на різних часових інтервалах, що залежить від багатьох чинників, які повинні враховуватися при розробленні рекомендацій для практики грошово-кредитного регулювання.

5. Кейнсіанський напрям у кількісній теорії грошей має ту особливість, що, не заперечуючи принципово значення кількісного чинника впливу на ціни і реальну економіку, зовсім по-іншому трактує механізм цього впливу і його значення. Дж.М.Кейнс виходив з того, що ринковій економіці внутрішньо властива розбалансованість процесу, який зумовлює низьку ефективність монетарних факторів економічного регулювання, особливо на коротких часових інтервалах, і вимагає більш прямого і потужного втручання держави в економічні процеси, зокрема через механізм фіскально-бюджетної політики. У самому механізмі впливу кількісного фактора на економіку Кейнс на перше місця ставив не зміну цін, а динаміку процентної ставки та пов’язаний з нею інвестиційний процес.

6. Представники сучасного монетаризму відновили ключову ідею класичної теорії про здатність ринкової економіки до саморегулювання і на цій підставі в центр уваги знову поставили кількісний чинник і монетарну політику. У “передатному механізмі” впливу грошей на економіку вони повернулись до прямого зв’язку між кількістю грошей і цінами й істотно конкретизували механізм цього зв’язку через зміну попиту і пропозиції на гроші та зміну структури активів. Практичні рекомендації представників сучасного монетаризму зводяться насамперед до:

7. Проведення жорсткої монетарної політики, в основу якої слід брати сформульоване М.Фрідманом “грошове правило”;

8. Максимального обмеження прямого, адміністративного втручання держави у процесі суспільного відтворення, лібералізація ринку, цін, підприємницької діяльності тощо.

9. загальноекономічна та грошово-кредитна політика, що проводилася в Україні в перехідний період, поступово трансформувалася від суто кейнсіанського спрямування до монетаристського та кейнсіансько-монетаристського синтезу. На першому етапі (1991-1994рр.) у ній переважали настрої недооцінки сталості грошей та монетарної політики, пріоритетності прямого державного регулювання економіки, перебільшення значення фіскально-бюджетної політики тощо. На другому етапі (1994-2000рр.) був проголошений курс на прискорене формування ринкового механізму, проведення жорсткої антиінфляційної політики, стимулювання розвитку підприємництва, посилення стимулюючих якостей податкового механізму та на підвищення ролі монетарної політики в системі економічного регулювання. Подібна переорієнтація адекватна ідеям сучасного монетаризму. Проте більш-менш послідовно і повно вона була реалізована лише у сфері монетарної політики.

Питання для самоконтролю:

1. Які відмінності між металістичною та номіналістичною теоріями грошей?

2. Чим характеризуються умови, за яких виникла ККТГ? Які її основні постулати?

3. Які функції грошей визнають представники металістичної, номіналістичної та кількісної теорій?

4. Якими були причини виникнення ККТГ?

5. Які фактор впливають на “купівельну силу грошей” за І.Фішером?

6. Хто з представників “кембриджської версії” кількісної теорії вніс у її розвиток найбільший доробок?

7. Які економічні та політичні умови сприяли появі кейнсіанської версії кількісної теорії грошей?

8. Які основні положення та причини перемоги доктрини Дж.Кейнса?

9. У чому неминучість інфляційних наслідків реалізації неокейнсіанських концепцій?

10. В яких економічних та політичних умовах зародився сучасний монетаризм та яка його мета?

Тести для самоконтролю:

1. Які з нижченаведених теорій належать до абстрактної теорії грошей?

А) монетаристська теорія;

Б) номіналістична теорія;

В) металістична теорія;

Г) марксистська теорія.

2. Яка теорія вивчає вплив грошей та певної грошово-кредитної політики на стан економіки в цілому?

А) монетаристська теорія;

Б) номіналістична теорія;

В) металі стична теорія;

Г) марксистська теорія.

3. Представники якої теорії заперечують товарну природу грошей і визначають їх як умовні знаки, що позбавлені внутрішньої вартості?

А) монетаристської;

Б) номіналістичної;

В) металістичної;

Г) марксистської.

4. Якій теорії грошей було притаманно визнання золота і срібла грошима за їх природою:

А) монетаристськой;

Б) номіналістичной;

В) металістичной;

Г) марксистськой.

5. Якій теорії грошей притаманні такі положення:

А) оголошення грошей абстрактними рахунковими одиницями;

Б) ототожнення грошового обігу з товарним обміном;

В) ціни змінюються пропорційно зміні кількості грошей.

6. Якій теорії грошей притаманні такі положення:

А) твердження, що золото і срібло вже за своєю природою є грішми;

Б) стійкість грошової системи повинна бути заснована на золоті;

В) рівень цін залежить від кількості грошей.

7. Якій теорії грошей притаманні такі положення:

А) аргументування функціональних проявів грошей;

Б) вартість грошей є умовною, що означає входження грошей у структуру обігу без вартості й отримання її грішми лише в процесі обміну;

В) визнання виконання грішми в процесі відтворення самостійної ролі.

8. Якій теорії грошей притаманні такі положення:

А) причини криз, інфляції, безробіття – в помилках у грошовій політиці;

Б) контроль над інфляцією – провідна ланка економічної політики;

В) необхідність державної грошової політики.

9. Із перерахованих ознак, зазначте ті, що характеризують кількісну теорію Д.Юма:

А) у функціонуванні грошово-кредитних відносин закладена система саморегуляції;

Б) подвоєння кількості грошей призводить до подвоєння абсолютного рівня цін;

10 Назвіть мотиви накопичення грошей згідно теорії Дж.М.Кейнса:

А) трансакційний;

Б) фіскальний;

В) спекулятивний;

Г) застережний;

Д) дисконтний.

Література: 5,6,7,8,13,14,15,17,21.