Світовий ринок позичкового капіталу і його структура

 

Світовий ринок капіталів (у широкому розумінні цього слова) - це сукупність міжнародних економічних відносин, які складаються у зв'язку з рухом грошей і грошового капіталу між різними країнами.

На цьому ринку держава, або її суб'єкти господарювання мають можливість отримувати позики від іноземних кредиторів.

Єдиний світовий ринок сформувався у другій половині ХХ століття. Він не залежить від національного правового поля і характеризується певною уніфікацією здійснення позичкових операцій.

У сучасних умовах світовий ринок позичкових капіталів хара­ктеризується, з одного боку, подальшою інтеграцією національних ринків у єдину систему світового ринку, а з другого - уніфікацією кредитних механізмів національних ринків відповідно до механізму функціонування світового ринку позичкових капіталів.

Позитивним моментом наявності і дії світового ринку позичкового капіталу є й те, що його ресурси, які надходять на національний ринок тієї чи іншої країни, головним чином, у вигляді капіталу:

1) створюютьконкуренцію на цьому ринку;

2) дозволяють створити більш сприятливу ситуацію на ринку фінансових ресурсів окремої країни.

Проте інтернаціоналізація господарської діяльності, а разом з нею і тих відносин, що формуються в міжнародній грошовій сфері має й певні негативні наслідки. Вони такі:

· в умовах активного руху іноземного грошового капіталу в напрямі групи країн або окремої країни виникає загроза, що у разі погіршення економічної ситуації цей капітал відпливає з країни, в якій він перебуває. Особливо це стосується спекулятивного капіталу, рух якого визначається переважно гонитвою за швидкими і великими прибутками.

· Інтернаціоналізація міжнародних економічних відносин посилює нестабільність внутрішніх фінансових ринків. І чим тісніше останній пов’язаний зі світовим фінансовим ринком, тим вище ступінь цієї нестабільності.

· Важливим моментом є те, що світовий ринок позичкового капіталу через свої інституціональні структури, а серед таких слід назвати транснаціональні банки, міжнародні валютно-кредитні установи, маючи у своєму розпорядженні великі активи у вигляді грошового капіталу і капіталу, представленого в цінних паперах, можуть отримувати широкий доступ до реальних ресурсів тієї чи іншої країни і суттєво збагачуватись за їх рахунок.

У загальній структурі світового ринку позичкового капіталу виділяють такі сектори:

· Світовий валютний ринок, що характеризується короткостроковістю (угоди тут укладаються на термін не більше 1 року). Такий ринок називають ринком синдиційованих, або консорціальних кредитів, бо ці кредити надають переважно банківські синдикати та консорціуми. Об’єктом угод тут виступає іноземна валюта, а формою організації кредитів найчастіше бувають: міжбанківські депозити, депозитні сертифікати, векселі, банківські акцепти тощо.

• Світовий ринок середньо- і довгострокових позик. Він характеризується тим, що кредитор надає позику часто в інозем­ній для кредитора валюті. Довгострокові кредити часто надаються під гарантії дер­жави, резиденти якої беруть позику.

• Світовий фінансовий ринок - це ринок облігаційних по­зик. Облігації випускаються на термін від 7 до 15 років, але є по­зики з терміном до 30 років. Надання таких позик, як правило, передбачає залучення до кредитування великих банків, які найчастіше утворюють міжнародні консорціуми.

• Світовий ринок золота. По суті, це товарний ринок, але на цьому ринку продається й купується особливий товар, який хоч і втратив функції загального міжнародного еквівалента у зв'язку з демонетизацією золота, проте залишається важливим елементом у світовому русі валюти.

Валютні операції здійснюються на валютних ринках і являють собою угоди на купівлю, або продаж певної валюти. Ці операції супроводжуються визначенням курсу купівлі (продажу) і терміну поставки валюти.

Головними суб'єктами валютного ринку виступають банки. Вони здійснюють валютні операції переважно у вигляді:

· торговельних угод для небанківського замовника, для якого банк або купує, або продає валюту;

· торговельних угод, які здійснюються самим банком для власної вигоди.

Найбільшими у світі центрами торгівлі валютою є Лондон, Нью-Йорк і Токіо.

Валютні операції розрізняються за формою. Як правило, виділяють два види угод з валютою: угоду СПОТ і форвардну.

Угода СПОТ – це валютна операція з продажу (купівлі) валюти в будь-який день і за курсом, який склався на день укладання угоди.

Форвардна угода – банки або інші суб’єкти домовляються про купівлю-продаж валюти за фіксованим на момент укладання угоди курсом з поставкою цієї валюти на певну дату.

Інструментом світового фінансового ринку є облігації. Серед найбільш типових такі: звичайні, з плаваючим відсотком і облігації з опціоном.

Звичайні облігації найбільш поширені і відрізняються тим, що за ними встановлюється фіксований відсоток річних. Облігації з плаваючим відсотком характеризуються тим, що за ними ставка процента змінюється відповідно до ринкової ставки. За останню, як правило, беруть ставку лібор, тобто ставку процента за кредитами, що пропонується на міжбанківському ринку в Лондоні.

Світовий ринок позичкових капіталів функціонує переважно через такі організаційні установи, як банки. Серед цих уста­нов важлива роль належить Банку Міжнародних розрахунків у Базелі (Швейцарія), який було створено в 1930 р.

Функції БМР:

· надання кредитів;

· здійснення операції з розраху­нку між державами та їх центральними банками;

· акумулювання внесків (як правило, короткострокових) центральних ба­нків в іноземній валюті або в золоті;

· забезпечення розвитку стосунків між центральними банками різних країн;

· забезпечення сталості провідних валют, зокрема, через ініціювання здійснення колективних інтервенцій на валютному ринку;

· інформаційна й аналітична діяльність стосовно євроринку.

 

Міжнародний валютний фонд

 

Міжнародний валютний фонд (створено за рішенням Бреттон-Вудської конференції в 1944 р.) – це валютно-фінансова організація міжурядового співробітництва, яка у своїй діяльності об’єднує функції регулювання, фінансування, нагляду та консультування держав-членів у сфері валютно-фінансових відносин.

МВФ функціонує на підставі свого статуту, який з моменту заснування переглядався тричі.

Уперше в 1969 р. у зв'язку з уве­денням СДР (спеціальних засобів запозичення). Вдруге у 1976 р. у зв'язку з підписанням Ямайської валютної угоди, остання поправка була введена в дію в 1990 р., вона передбачала припинення участі в голосуванні тих країн, які не погасили своїх боргів перед МВФ.

Головними завданнями МВФ є:

· сприяння розвитку міжнародної торгівлі і розвитку міжнародних валютних відносин;

· підтримка стабільного курсу валют;

· підтримка рівноваги платіжних балансів країн, які входять до МВФ;

· допомога в організації багатосторонньої системи платежів за поточними операціями;

· надання коштів для покриття дефіциту платіжного балансу країн-учасниць;

· відміна валютних обмежень.

Структура органів управління МВФ представлена Радою кері­вників.

У раді кожна країна-учасник представлена керівни­ком і його заступником, який, як і керівник, призначається на 5 років. Рада збирається один раз на рік і є вищим керівним орга­ном МВФ. Більшу частину своїх повноважень рада передає Ви­конавчій раді, яка займається поточними справами. Сім членів Виконавчої ради призначаються країнами, що мають у МВФ найбільші квоти (США, Німеччина, Японія, Великобританія, Франція, Китай і Саудівська Аравія). Останні 17 членів цієї ради обираються керівниками від інших країн. Виконавча рада (Дире­кторат) обирає керівника, який і організовує повсякденну діяль­ність МВФ. Він обирається на 5 років з правом переобрання на наступний термін.

Кожна країна-учасник МВФ робить при вступі певний внесок, який визначається у вигляді квоти (частки). Квота розраховується з урахуванням експорту й імпорту країни, її золотого запасу, на­ціонального доходу та деяких інших показників.

Країна-член МВФ має перед Фондом певні зобов'язання. Вони стосуються проведення певної валютної політики та надання інформації, яка необхідна Фонду для виконання ним своїх функцій.

Кредитні операції МВФ здійснює з офіційними устано­вами країни: Казначействами, Центральними банками, ста­білізаційними фондами.

Кредити лімітуються і, як правило, оформляються згодою про резервний кредит, або угодою «стенд-бай». За цією угодою країна може отримати кредит у розмірі своєї резервної частки (25 % кво­ти) і понад це у розмірі 100 % квоти, у цілому - 125 % своєї кво­ти.

Заставою виступає національна валюта, яка після погашення кредиту викупається країною-позичальницею через погашення кредиту в СДР або в конвертованій іноземній валюті.

Підставою для отримання кредиту може бути порушення платіжного балансу, серйозні збої у сфері виробництва, торгівлі і т. ін.

Крім того, країна може отримати кредит зі спеціальних фон­дів, створення яких практикує МВФ:

Фонд компенсаційного кредитування, призна­чений для кредитування країн у разі дефіциту їх платіжного балансу, викликаного різким падінням світових цін, уведенням обмежень на торгівлю і т. ін.

Фонд підтримки структурних перетворень, що здійснює кредитування країн, економіка яких переходить на ринкові засади.

В Україні у червні 1992 р. прийнято Закон України про її вступ до МВФ, а також до Міжнародного банку реконструкції та розвитку. У вересні того ж року Україна вступила до МВФ. Наша квота становила 997,3 млн. СДР.

Співпраця України з МВФ зосереджена на таких напрямах:

· надання різноманітних послуг і фінансової підтримки приватизованим підприємствам;

· підтримка фінансового сектору країни для посилення стабільності банківської системи й укріплення небанківських кредитних установ;

· розвиток сільськогосподарського виробництва і розбудова інфраструктури села.

 

Світовий банк

 

Потужним міжнародним фінансовим центром є Світовий банк.

Світовий банк (створено за рішенням Бреттон-Вудської конференції в 1946 р.)– це група споріднених організацій, мета діяльності яких полягає в зменшенні бідності і підвищенні життєвих стандартів країн-членів шляхом сприяння їх економічному розвитку.

Світовий банк об'єднує:

• Міжнародний банк реконструкції і розвитку - МБРР;

• Міжнародну фінансову корпорацію - МФК;

• Міжнародну асоціацію розвитку - МАР;

• Багатостороння агенція гарантування інвестицій – БАГІ;

• Міжнародний центр урегулювання інвестиційних конфліктів - МЦУІК.

Найбільш потужною ланкою є МБРР. Він об'єднує більше 180 країн, а його капітал складає близько 200 млрд. дол. Штаб-квартира МБРР знаходиться у Вашингтоні.