Сутність та структура кредитної системи

 

Сучасна кредитна система включає два основних поняття:

1. Сукупність кредитно-розрахункових та платіжних відносин, які базуються на визначених формах і методах кредитування. Дане поняття, як правило, пов'язано з рухом позичкового капіталу у вигляді різноманітних форм кредиту.

2. Сукупність функціонуючих кредитно-фінансових інститутів. Дане поняття означає, що кредитна система через свої численні інститути акумулює вільні кошти та направляє їх підприємствам, населенню, уряду.

Кредитна система функціонує через кредитний механізм. Він являє собою:

1) систему зв'язків з акумуляції і мобілізації грошового капіталу між кредитними інститутами та різними секторами економіки;

2) відносини, пов'язані з перерозподілом грошового капіталу між самими кредитними інститутами в рамках діючого ринку капіталу;

3) відносини між кредитними інститутами та іноземними клієнтами.

Кредитний механізм також включає усі аспекти позичкової, інвестиційної, засновницької, посередницької, консультативної, акумуляційної, перерозподільчої діяльності кредитної системи в особі її інститутів.

У сучасній кредитній системі виділяють три основні ланки: центральний банк, комерційні банки та спеціалізовані кредитно-фінансові інститути.

Небанківські фінансово-кредитні установи (НФКУ) – це фінансові посередники, діяльність яких не пов'язана з базовими операціями грошового ринку.

Спільні риси НФКУ та банків:

· функціонують у секторі опосередкованого фінансування грошового ринку;

· формуючи свої ресурси, випускають боргові зобов'язання, які можуть реалізовуватися на ринку як додатковий фінансовий інструмент;

· розміщуючи свої ресурси в доходні активи, вони купують боргові зобов'язання, створюючи власні вимоги до інших економічних суб'єктів;

· їх діяльність щодо створення зобов'язань і вимог ґрунтується на тих самих засадах, що і банків.

Відмінності діяльності НФКУ від банківської діяльності:

· не пов'язана з базовими банківськими операціями;

· не зачіпає процесу створення депозитів і не впливає на динаміку пропозиції грошей;

· є вузькоспеціалізованою.

Договірні фінансово-кредитні установи - це фінансові посередники грошового ринку, які здійснюють не депозитне залучення коштів на підставі договору з кредитором (інвестором).

До них відносять: страхові компанії, пенсійні фонди (приватні та державні), ломбарди, лізингові компанії, факторингові компанії.

Інвестиційні фінансово-кредитні установи - це фінансові посередники грошового ринку, які здійснюють не депозитне залучення коштів через продаж кредиторам (інвесторам) своїх акцій, облігацій, паїв тощо.

Інвестиційні компанії і фонди

Інвестиційна компанія - це інститут колективного інвестування, який за своїм головним функціональним призначенням є установою, що об'єднує індивідуальні за­ощадження і надає своїм пайовикам, у тому числі і тим, хто не має значних заощаджень, можливість вкласти їх у цінні папери та інші активи. Ця установа виступає в ролі інституту, який забезпечує управління інвестиціями багатьох індивідуальних власників капіталу.

Перша інвестиційна компанія виникла в 1822 р. у Бельгії.

Організаційна структура інвестиційних компаній: акціонерне товариство, товариство з об­меженою відповідальністю або організа­ція, що створюється на основі угоди контрактного типу, що укла­дається, як правило, між управляючим компанією (менеджером), яким може бути як фізична, так і юридична особа), депо­зитарієм (від лат. depositum - річ, віддана на схов), тобто організацією, котра зберігає активи інвестиційної компанії, в якості якого найчастіше виступає банк, хоча це може бути й інша довірена особа, і, нарешті, власником капіталу.