Інвестиційні компанії бувають відкритого й закритого типу.

Компанії закритого типу - це організації, які випускають чітко визначену кількість інвестиційних сертифікатів, що продаються інвесторам. Зазначені цінні папери інвестор не може повернути інвестиційній компанії для їх погашення, через це такі інвести­ційні сертифікати і акції є неліквідними.

Інвестиційні компанії відкритого типу відрізняються від закритих тим, що вони у встановлений термін, а досить часто і в будь-який момент часу можуть придбати випущені ними в обіг інвестиційні сертифікати, або акції. Таким чином, цінні папери таких компаній мають надзвичайно високу ліквідність.

Інвестиційні компанії як закритого, так і відкритого типу роз­міщують акумульовані грошові кошти на ринку цінних паперів. А так як вони є одними з основних покупців цінних паперів ін­ших емітентів, то їх називають інституціональними інвесторами.

Поширеність інвестиційних компаній і фондів як форми взаємного (колективного) інвестування обу­мовлена тими перевагами, які отримують як дрібні, так і крупні інвестори, що вдаються до колективного інвестування.

Для дрібного інвестора ці переваги полягають у наступному:

• зниження ризику інвестицій, що обумовлено можливістю диверсифікації навіть невеликих за розмірами заощаджень;

• невеликим порогом величини вкладу, який залучається інвестиційними фондами або компаніями, що надає процесу інвестування досить мобільний характер;

• значно меншими (порівняно з індивідуальним інвестуванням) накладними витратами;

• широкими можливостями інвестора щодо оперативного вирішення питання подальшого використання дивідендів. Колективні форми інвестування, як правило, дають можливість або інвес­тувати їх, або перетворювати в дохід шляхом отримання готівкових грошей.

Переваги, які дають крупному інвестору фонди вза­ємного інвестування порівняно з індивідуальним інвестуванням:

• ціла низка високоприбуткових сфер інвестування характеризується підвищеним ступенем ризику, що робить індивідуальне інвестування нераціональним;

• управління інвестиціями постійно ускладнюється, стає все більш витратним і об'єктивно робить більш вигідною організацію колективного управління ними;

• диверсифікація інвестиційного портфеля є неодмінною умо­вою організації цієї діяльності і для крупного вкладника. У той же час ускладнення самої інвестиційної діяльності і поява нових фінансових інструментів вимагають спеціалізації щодо конкрет­них видів інвестування. Це протиріччя й штовхає крупного вкла­дника до використання колективних форм інвестування.

Згідно із Законом України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпорати­вні інвестиційні фонди)» (2001 р.) в Україні створюються інститути спільного інвестування, які мо­жуть бути відкритого, інтервального і закритого типу. До відкритих належать ті, що в будь-який момент за бажанням інвестора можуть викупити ті цінні папери, які емітовані даним інститутом спільного інвестування. Інтервальні - це різновид відкритих, які відрізняються від останніх тим, що процес викупу (за бажання інвестора) здійснюється в термін, установлений у проспекті емі­сії, але не рідше одного разу на рік. Інститути спільного інвесту­вання належать до закритих тоді, коли вони не беруть на себе зо­бов'язання щодо викупу випущених ними цінних паперів. Останні можуть викуповуватись лише у двох випадках: реорганізації або ліквідації емітента.

Закон України регламентує і термін існування інститутів спільного інвестування. Щодо цього останні можуть бути створені як на певний термін, так і на безстроковий. При цьому закриті можуть бути лише строковими.

За формою організації інститути спільного інвестування можуть бути корпоративними інвестиційними фондами і пайовими. Корпоративний створюється тільки у формі відкрито­го акціонерного товариства і має здійснювати діяльність тільки зі спільного інвестування.

Довірчі товариства

Довірчі товариства (або трастові компанії від англійського слова trust - довіряти) - товариства, що здійснюють управління майном, грошима, або цінними паперами, чи правами за дорученням власника.

Перші довірчі товариства з'явилися в Англії у ХІІ-ХІІІ ст.

Учасниками трастових відносин є:

Довіритель (принципал) - фізична, або юридична особа, яка є власником капіталу і передає його в управління довіреній особі (управляючому, або менеджеру) для його використання на певних умовах.

Довірена особа - фізична або юридична особа, яка на певних, зазначених в угоді, умовах бере в управління майно довірителя.

Бенефіціар - третя особа, на користь якої здійснюється управління майном, якщо довіритель приймає таке рішення.

Формою організації відносин між довірителем і довіреною особою є, трастова угода, основний зміст якої стосується як обов'язків і відповідальності довіреної особи, так і прав та привілеїв довірителя.

Залежно від ступеня свободи довіреної особи відносно об'єкта, який передано в управління, трасти ділять на активні й пасивні.

Активний траст - це довірче товариство, котре може зміню­вати форму майна, переданого йому в управління без додаткової (попередньої) згоди довірителя.

Пасивний траст або виключає таку можливість узагалі, або передбачає отримання відповідної згоди довірителя.

Види трастових операції:

· персональні трастові послуги, що надаються окремим громадянам;

· трастові послуги, що надаються у сфері безпосередньої під­приємницької діяльності;

· послуги, що надаються пенсійним та іншим фондам для максимізації їх доходів.

Залежно від загального спрямування управління, яке здійснює довірче товариство, виділяють два типи трастів - загальні і підприємницькі.

Загальні трастові компанії спеціалізуються на об'єднанні коштів дрібних власників.

Підприємницькі трасти відрізняються від загальних тим, що в управління передається виробничий комплекс. Мета такого трасту - управління підприємством для його збереження та підви­щення рівня ефективності його функціонування.

Трастові операції, як правило, здійснюються спеціалізованими трастовими компаніями, котрі спеціалізуються на управлінні окремими видами майна або здійснюють свою діяльність в окре­мих галузях економіки. Окрім власне трастових компаній, трас­тові послуги надають і банки. Ці операції, як правило, відрізня­ються від послуг спеціалізованих трастових компаній. Різниця насамперед у тому, що банк надає ті трастові послуги, які за сво­їм характером найбільш близькі до основного спектра послуг, що надаються цією установою. Конкретно це може бути зберігання цінних паперів, ведення бухгалтерських записів клієнта, отри­мання від імені клієнта платежів, купівля чи продаж цінних паперів, консультування і т. ін.

Регламентація і певне упорядкування діяльності довірчих то­вариств в Україні почалася з 1993 р., коли Кабінетом Міністрів України було прийнято Декрет «Про довірчі товариства». Відповідно до нього предметом діяльності довірчого товариства є представницька діяльність з грошовими коштами, цінними паперами та іншими документами. Довірче товариство, згідно з цим докумен­том, має бути організоване тільки у формі товариства з додатко­вою відповідальністю, а додаткова відповідальність визначалася внеском, який дорівнював п'ятикратному внеску учасника довір­чого товариства. Ці операції могли здійснюватись як для фізичних, так і для юридичних осіб.

 

Пенсійні фонди

 

Пенсійні фонди - це фінансові посередники, які на договірній основі акумулюють кошти юридичних і фізичних осіб у цільових фондах, з яких здійснюють пенсійні виплати громадянам після досягнення певного віку.

Організаційно пенсійна система представлена державними і недержавними пенсійними фондами, але співвідношення цих форм організації пенсійного забезпе­чення в різних країнах неоднакове. Наприклад, у таких країнах, як Іспанія, Греція, Португалія, Франція та Італія, головна роль належить державній системі пенсійного забезпечення; у Нідерландах та Великобри­танії система пенсійного забезпечення переважно побудована на недержавних пенсійних фондах. Перший сучасний недер­жавний пенсійний фонд було створено у США фірмою «Gепеrаl Motors» у 1950 році.

Державніпенсійні фонди створюються за ініціативою державних або місцевих органів влади. Залучення коштів здійснюється шляхом нарахувань на заробітну плату працівників або відрахувань з відповідних бюджетів. Розміщують вільні кошти переважно в державні цінні папери.

Приватніпенсійні фонди створюються за ініціативою фірм, комерційних банків, страхових компаній для виплат пенсій своїм працівникам. Кошти формують шляхом відрахувань із заробітної плати і за рахунок прибутку. Розміщують кошти переважно в цінні папери фірм-засновників.

Виплати здійснюються, як правило, за однією з двох схем.

1) фіксовані виплати. Вони фіксуються або у вигляді певної суми, або у вигляді відсотка від заробітної плати. Часто ці виплати індексуються у зв'язку з інфляцією. Така схема віддзеркалює переважно інтереси клієнтів пенсійних фондів. Недоліком фондів з такою схемою виплат є те, що ці фонди корпоративні і, як правило, змінивши місце роботи, працівник може втратити можливість отримувати пенсію. Іншим недоліком є те, що ризик від неефективного роз­міщення активів такого фонду лягає на роботодавця, оскільки виплати пенсіонерам фіксовані.

2) фіксовані внески. Компанія вносить певну суму на персоніфіковані пенсійні рахунки праців­ників. Часто право поповнювати цю суму має й сам працівник. Виплати з цього фонду залежать від накопиченої суми і не є фік­сованими.

Перевага такої схеми в тому, що працівник, навіть у разі зві­льнення, не втрачає свого рахунка і може кошти на ньому пере­містити в інший фонд.

Пенсійні фонди відіграють величезну роль у забезпеченні про­цесу інвестування, що забезпечується великою часткою їх акти­вів у ВВП. Так, в 2001 р. ця частка сягнула у Великобританії - 66,4 %, в Нідерландах - 105,1 %, а в Швейцарії - 113,5%. Помітною є роль таких активів в організації суспільного життя своїх громадян. Так, вони за рахунок накопичених грошових ко­штів надають різні послуги, наприклад, забезпечують пільгове медичне обслуговування, ритуальні й інші послуги.

Грошові кошти, накопичені в пенсійних фондах, як уже зазна­чалося, є важливим і значним за обсягами інвестиційним ресур­сом. Але їх використання має свої особливості. Вони обумовлені функціональною роллю даних фондів і особливою регламентаці­єю їх діяльності з боку держави.

Специфіка функціонування недержавних пенсійних фондів як інститутів соціального захисту населення проявляється перш за все у:

· вимозі їх постійного існування;

· забороні займатися комерційною діяльністю;

· держава бере на себе обов'язок щодо виконання зо­бов'язань фонду перед вкладниками у форс-мажорних обставинах.

· розміщенні активів пенсійних фондів за допомогою спеціалізованих компаній з управління активами.

 

Кредитні спілки

Кредитні спілки -це корпоративні ощадні інститути, які утворюються групою осіб, об'єднаних загальними матеріальними інтересами.

Їх особливості полягають у наступному:

· кредитні спілки створюються як установи, що забезпечують кредитування своїх членів-пайовиків;

· капітал кредитної спілки використовується для видачі кредитів під придбання споживчих товарів або оплати послуг, які надаються членам кредитної спілки;

· його члени, як правило, добре знають один одного, через це отримання позики не супро­воджується такою самою процедурою з'ясування платоспроможності і надійності позичальника, яка є неодмінною ознакою організації банківського кредиту. Це значно спрощує і здешевлює операції щодо оформлення кредитних відносин;

· кошти утворюються за рахунок пайових внесків їх членів, а це забезпечує високу ліквідність їхніх активів;

· ставки відсотка за пози­ками значно нижчі, ніж за банківськими кредитами.

Перші кредитні спілки виникли в Німеччині у 1849 р.

У кінці 2001 р. Верховною Радою прийнято Закон України «Про кредитні спілки». Згідно з цим законом кредитна спілка ви­значена як неприбуткова організація, що на кооперативних заса­дах заснована фізичними особами, яка за рахунок сукупних гро­шових внесків задовольняє потреби своїх членів у взаємному кредитуванні та наданні різноманітних фінансових послуг.

Прибуток, який утворюється внаслідок діяльності, що здій­снюють кредитні спілки, після покриття витрат і сплати пода­тків та платежів до бюджету залишається в розпорядженні кредитної спілки й розподіляється на цілі, передбачені в ста­туті спілки. Частину прибутку розподіляють на внески його членів відповідно до розміру коштів, внесених кожним членом кредитної спілки.

Для забезпечення надійності і стабільності діяльності кредит­них спілок вони повинні створювати резервний фонд у межах 5 - 15 % від коштів спілки. При цьому максимальний розмір кре­диту обмежений 10 % коштів спілки.