Предмет доказування та докази в адміністративному судочинстві

Стаття 138 КАС України встановлює, що предметом доказування в адміністративному судочинстві є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судову рішення у справі.

У судовому засіданні заслуховуються пояснення осіб, які 6еруть участь у справі, показання свідків, досліджуються письмові та речові докази, у тому числі носії інформації із записаною на них інформацією, висновки експертів.

Обставини, які встановлюються за допомогою доказів, поділяються на дві групи: обставини, які належать до предмета доказування, та обставини, які не входять до предмета доказування, але мають значення для встановлення істини в адміністративній справі

Специфікою предмета доказування в адміністративному судочинстві є обставини прийняття (неприйняття) відповідних рішень суб'єктами владних повноважень, здійснення дій чи прояву бездіяльності у випадках, що торкаються певних прав та обов'язків позивачів. Коло обставин, які повинен встановити суд, викладене у п. 3 ст. 2 КАС. Оскільки вони, по-перше, дуже різноманітні, а по-друге, мають певну специфіку, що обумовлюється цілями та завданнями адміністративного процесу, участь в їх встановленні бере широке коло суб'єктів, які є учасниками у справі. Як відомо, ст. 47 КАС України визначає склад таких осіб, серед яких особливе місце належить сторонам та суду.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Фактичні дані, на підставі яких виноситься рішення по адміністративній справі, визнаються доказами за умови дотримання двох вимог: належності та допустимості. Вони сформульовані у ст. 70 КАС України й обумовлені, по-перше, необхідністю захищати суд від аналізу та оцінки тієї інформації, яка не стосується предмета доказування. Тому належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Якщо суд сумнівається відносно належності тих чи інших доказів, то сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. По-друге, необхідністю захисту суду від аналізу та оцінки інформації, яка була здобута з використанням непередбачених законодавцем методів і заходів, тому докази, одержані у встановленому законом порядку, є допустимими, а з порушенням закону — не беруться до уваги судом при вирішенні справи. Причому обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Ці засоби мають назву джерел доказування. Стаття 69 КАС України визначає такі джерела: пояснення сторін, третіх осіб та їх представників, показання свідків, письмові і речові докази, висновки експертів.

За характером джерела надходження інформації докази поділяються на первісні та похідні. Первісними доказами є першоджерела інформації про обставини справи, які потрібно встановити: дійсні документи, речові докази, показання свідків-очевидців та інше. Похідними є докази, які містять не первісну інформацію, а інформацію, отриману з інших джерел: копії документів, показання свідків або потерпілих відносно того, що вони чули від інших осіб, копії речових доказів (зліпки, фотографії та інше).

Залежно від характеру отриманої суб'єктом вживання інформації докази можуть бути перепрацьованими (концентрованими) та звичайними.

Залежно від методів виявлення докази можуть бути кваліфіковані на безпосередні та опосередковані.