Роль дивідендної політики в управлінні економічними індексами учасників.

Дивідендна політика підприємства являє собою керовану діяльність підприємства, спрямовану на забезпечення формування доходу власників його корпоративних прав.

Реалізація права власників акцій (корпоративних прав, паїв) суб’єкта господарювання на дивіденди відбувається шляхом формування частини прибутку такого суб’єкта господарювання для наступної виплати у вигляді дивідендів.

Серед найбільш поширених теорій дивідендної політики доцільно виділити такі:

- напрям преференцій інвестора (власника): модель Міллера – Моділіані; модель синиці в руках; модель податкових переваг;

- напрям корпоративного біхевіоризму: сигнальна модель; модель М. Дженсена; модель Ла порта.

Викуп корпоративних прав здійснюється, як правило, за ринковим курсом або із премією від ринкового курсу корпоративних прав і у таких формах: викуп на відкритому ринку; викуп через загальну тендерну пропозицію за фіксованим курсом; викуп через загальну тендерну пропозицію за голландським аукціоном; цільовий викуп корпоративних прав у визначеної аудиторії власників корпоративних прав. Аргументи на користь викупу корпоративних прав власної емісії: позитивний інформаційний контекст; позитивний ринковий ефект (зростання ринкового курсу корпоративних прав) у короткостроковому періоді; урегулювання конфлікту принципал-агент та зменшення витрат моніторингу.

Існує дві точки зору з приводу дивідендної політики корпорації: 1) пасивна роль дивідендної політики в забезпеченні добробуту акціонерів і впливу на вартість фірми і 2) активна роль дивідендної політики.

При пасивній ролі дивідендів, показник дивідендного виходу не впливає на добробут акціонерів і вартість фірми. Якщо дивідендна політика розглядається тільки як рішення про фінансування, то виплаті дивідендів відводиться місце пасивного залишку. Величина дивідендного виходу змінюватиметься від періоду до періоду відповідно з коливанням кількості прийнятних, з точки зору фірми, інвестиційних проектів. Інвестори самі своїми діями самостійно приймають рішення про свої дивіденди. Ці рішення є доскональними замінниками корпоративних дивідендів, тобто дивідендні виплати можуть компенсуватися іншими засобами фінансування. Якщо виплачені дивіденди будуть нижчі від очікуваних, акціонери можуть продати частину своїх акцій, щоб отримати бажану кількість коштів. Якщо дивіденди перебільшили очікування, то інвестори можуть витратити їх на купівлю нових акцій компанії. Таким чином, інвестори можуть регулювати свій доход незалежно від дивідендної політики корпорації.

Згідно з іншою точкою зору, дивіденди відіграють активну роль. Інвесторам може бути не однаково, одержать вони свій доход у формі дивідендів, чи у формі продажу акцій. Активна роль дивідендів проявляється і в тому, що в умовах недосконалості ринку фінансової інформації фірми використовують підвищення дивідендів з тим, щоб повідомити як про очікувані зміни в тенденціях зростання рентабельності, так і про те, що вартість акцій не відображає в належній мірі стану справ і перспектив розвитку фірми. Відповідно, і вартість акцій може реагувати на цю зміну дивідендів і зрости.

 

37.Система фінансового моніторингу та її значення.

Система моніторингу – це розроблений на п-ві механізм постійного спостереження за контролюємими показниками фінансової діяльності, визначення різних розмірів відхилень фактичних результатів від передбачених і виявлення причин цих відхилень.

Побудова системи моніторингу включає етапи:

1) побудова системи інформаційних звітних показників по кожному виду фінансового контролінга (основана на даних фінансового і управлінського обліку, це первинна інформаційна база для наступних розрахунків агрегованих по п-ву окремих абсолютних і відносних показників, що характеризують результати фінансової діяльності);

2) розробка системи узагальнених (аналітичних) показників, що відображають фактичні результати досягнення передба-чуваних кількісних стандартів контролю (в процесі розробки такої системи будуються алгоритми розрахунку окремих узагальнених аналітичних показників з використання первинної інформаційної бази і методів фінансового аналізу);

3) визначення структури і показників форм контрольних звітів виконавців (повинна містити фактичне значення показника, відхилення від планового, причини відхилення, винуватці);

4) визначення контрольних періодів по кожному виду фінансового контролінгу і кожній групі контролюємих показників (виділяють тижневий, місячний і квартальний контрольний звіт);

5) встановлення розмірів відхилень фактичних результатів контролюємих показників від встановлених стандартів (в абсолютних і відносних величинах, має бути встановлений критерій критичного відхилення);

6) виявлення основних причин відхилень фактичних результатів контролюємих показників від встановлених стандартів.