Грошові потоки, як об’єкт фінансового менеджменту. Поняття грошового потоку.

Фінансовий менеджмент як функціонально-організаційна модель управління фінансами суб’єкта господарювання включає такі напрями:

- операційна та інвестиційна діяльність;

- фінансування потреби п-ва у капіталі (фінансова діяльність);

- фінансовий контролінг ефективності та адекватності усіх складових такої моделі.

Системоутворюючим механізмом кожного із складових елементів, а отже і моделі фінансового менеджменту загалом, є грошові потоки як фінансове вираження підприємницької діяьності суб'экта господарювання в умовах ринкової економіки. При цьому грошові потоки розглядаються як основа самофінансування суб'єкта господарювання – покриття потреби підпр-ва в капіталі за рахунок внурішніх джерел. Тому ГП можна визначитияк матеріальну основу ФМ, а ефективність та реалістичність моделі управління фінансами суб'єкта господарювання безпосередньо залежатиме від результативності моделі управління ГП такого підприємства.

Грошовий потік – це сукупність послідовно розподілених у часі подій, які пов'язані із відособленим та логічно завершеним фактом зміни власника грошових коштів у зв'язку із виконанням договірних зобов'язань між економ.агентами (суб'єктами госопдарювання, державою, домогосподарствами, міжнародними організаціями).

грошові потоки – це економічний процес, який опосередковується сукупністю розподілених у часі надходжень та виплат грошових коштів і їх еквівалентів, генерованих підприємством при реалізації господарської діяльності.

Грош.потік має ряд ознак:

1) рух ГК здійсн-ся у зв'язку із виконанням договірних зобов'язань між суб'єктами господарювання як фінансова складова виконання відповідних господарських угод;

2) функціонально-організаційні особливості господарських операцій п-ва дають змогу ідентифікувати рух коштів за видами грош.потоків відповідно до встановлених критеріїв групування;

3) грош.потоки, що генеруються суб'єктом господарювання, мають виключно фінансовий хар-р.

До основних (базових) функціонально-організаціяних характеристик ГП віносяться:

- причину та джерело формування ГП, що відповідає господарській операції СГ (або їх сукупності), виконання якої і передбачає генерування руху ГК – формування ГП;

- фактори формування абсолютної величини ГП;

- вплив ГП на майно підприємства в частині зміни абсолютної величини ГК та їх еквівалентів, що перебувають у розпорядженні цього підприємства, - формування його резерву ліквідності;

- форма узгодження ГП – процедура ідентифікації та структурування ГП, забезпечення з метою управління його звітності, тощо;

- кількісне оцінювання ГП – розрахунок на основі узгодження ГП абсолютної величини узагальнюючих показників руху ГК, відносних показників та фні.коефіцієнтів оцінки ГП.

Функціонування господарських суб’єктів це складний динамічний процес, що характеризується безперервним рухом грошових коштів, в результаті якого формуються вхідні та вихідні грошові потоки. За сучасних умов економічної діяльності все більшої вагомості набуває ефективне управління ними, адже воно має важливе значення для реалізації ключових цілей підприємств будь-якої форми власності та є запорукою їх сталого фінансового стану. Адже шляхом збалансування обсягів надходження і використання грошових коштів та синхронізації їх у часі досягається забезпечення фінансової рівноваги та прискорення реалізації внутрішньогосподарських завдань господарських суб’єктів. І, навпаки, відсутність належної уваги до управління грошовими потоками може значно ускладнити роботу підприємств, спричинивши загрозу банкрутства.

8. Дивідендна політика підприємства та можливості її вибору.

Дивідендна політика — це набір цілей і завдань, які ставить перед собою керівництво підприємства у галузі виплати дивідендів, а також сукупність методів і засобів їх досягнення.

Основні підходи (методи) нарахування та виплати дивідендів:

1) залишковий метод і стратегія припинення дивідендних виплат. Метод ґрунтується на теоретичних висновках М. Міллера та Ф. Модільяні, згідно з яким за джерела фінансування підприємства насамперед слід використовувати його прибуток. На дивіденди повинна спрямовуватися частина чистого прибутку, що залишилася у підприємства після здійснення всіх необхідних реінвестицій. Переваги: - забезпечення високих темпів росту підприємства- платоспроможність- фінансова незалежність

Недоліки: - нестабільність дивідендів- відтік дрібних інвесторів.

-2) метод стабільних дивідендів; Зміст методу зводиться до того, що ставка дивідендів та їх абсолютна сума на одну акцію тривалий час залишаються незмінними або коливаються в незначних, заздалегідь визначених межах. Сума дивідендів при цьому не прив’язується до фактичних фінансових результатів за звітний період.

Переваги: - збільшення довіри до підприємства,- стабілізація котировок акцій

Недоліки: - слабкий зв’язок з фінансовими результатами,- мінімізація самофінансування

3) метод гнучкої дивідендної політики; метод ґрунтується на принципі залежності розміру дивідендів від фінансових результатів у періоді, за який виплачуються дивіденди. Метод побудований на тезі про те, що, на відміну від облігацій, корпоративні права є ризиковими вкладеннями і тому винагородою за ризик повинен бути відповідний дохід, який коливається залежно від рівня прибутковості підприємства. Переваги: зв’язок з фінансовими результатами. Недоліки: нестабільність розмірів дивідендів

4) метод стійкого приросту дивідендів; Метод ґрунтується на моделі виплати дивідендів М. Гордона і передбачає стабільне їх зростання, як правило, в твердо встановленому проценті приросту до розміру дивідендів у попередні роки. Переваги: - забезпечення зростання ринкового курсу акцій,- привабливість для інвесторів при додатковій емісії. Недоліки: -відсутність гнучкості,- постійне зростання фінансової напруги

5) метод стабільної та бонусної частини. Використовуючи цей метод, підприємство регулярно виплачує стабільні невисокі дивіденди плюс додаткові бонуси за наявності високих прибутків чи у разі святкування знаменних подій, ювілейних дат тощо. Така політика є ефективнішою, ніж у разі виплати стабільно високих дивідендів та їх зниження за незадовільних фінансових результатів.

Переваги: - регулярність виплати мінімальної частини,- залежність від фінансових результатів

Недоліки: нестабільність розмірів дивідендів.

Обрана підприємством дивідендна політика має узгоджуватися з податковим законодавством.

Ставка оподаткування розподіленого прибутку (як і нерозподіленого) становить 21 %, безпосереднім платником податку на дивіденди є суб’єкт підприємницької діяльності — емітент корпоративних прав.

Якщо одержувачем дивідендів є юридична особа, то цей вид доходів не включається до складу валового доходу такого підприємства для цілей оподаткування за умови, що з дивідендів утримано податок на рівні емітента корпоративних прав. Аналогічний порядок встановлений для одержувачів дивідендів — фізичних осіб: до сукупного оподатковуваного доходу, одержаного громадянами, не включаються суми дивідендів, що були оподатковані під час їх виплати.

 

9. Економічна сутність і класифікація інвестицій.

Інвестиції - це вкладення капіталу в об’єкти підприємницької діяльності з метою забезпечення його зростання в майбутньому періоді.

Відповідно до Положень (стандартів) бухгалтерського обліку інвестиції поділяються на фінансові та капітальні. Під фінансовими інвестиціями розуміють активи, які утримуються підприємством з метою збільшення прибутку за рахунок відсотків, дивідендів тощо, зростання вартості капіталу або отримання інших вигід для інвестора. До фінансових інвестицій відносяться: акції, облігації, депозитні сертифікати, казначейські зобов’язання, інші цінні папери.

Під капітальними інвестиціями розуміють усі витрати підприємства на придбання або створення матеріальних і нематеріальних активів, що включаються до їх первісної вартості.

Головна мета інвестиційної діяльності – підвищення вартості підприємства.

1. За видами інвестицій:

- виробничі інвестиції – вкладення у виробничі ресурси: основні засоби і предмети праці;

- фінансові інвестиції – вкладення коштів у цінні папери, цільові банківські вклади депозити, придбання паїв тощо. Найбільшу частку серед яких складають цінні папери, включаючи кошти в банках;

- інтелектуальні інвестиції – вкладення коштів у об’єкти інтелектуальної власності. Якщо інвестиції здійснюються з метою створення новинок або їх впровадження у виробництво, то такі інвестиції називають інноваційними.

2. За цілями застосування інвестиції поділяють на – реінвестиції (зміна старих засобів) і нетто-інвестиції (придбання нових активів, розширення виробництва, тощо).

3. За характером участі в інвестуванні виділяють прямі і непрямі інвестиції. Під прямими інвестиціями розуміють безпосередньо участь інвестора у вкладенні коштів у вибраний ним об’єкт. Непрямі інвестиції – це інвестиції, які пов’язані з інвестуванням, що опосередковуються інвестиційними або іншими посередниками.

4. За терміном інвестування розрізняють короткострокові і довгострокові інвестиції. Короткострокові – вкладення капіталу на період до одного року (короткострокові депозитні внески, купівля короткострокових ощадних сертифікатів тощо). Довгострокові інвестиції – це вкладення коштів на період понад один рік.

5. За формою власності. Інвестиції поділяють на: приватні, державні, іноземні і спільні. До приватних інвестицій відносять вкладення коштів фізичними особами або недержавними підприємствами. Державні інвестиції – це вкладення коштів центральними або місцевими органами влади за рахунок бюджету, позабюджетних фондів і позикових коштів та вкладення державних підприємств.

6. За рівнем інвестиційного ризику:

- Безризикові

- Низькоризикові

- Високоризикові

-Спекулятивні.

7. За місцнм знаходження інвесторів:

Національні – вкладення капіталу юр і фіз особами даної країни.

Іноземні інвестиції – це вкладення коштів іноземних громадян, юридичних осіб і держави.

 

10. Зміна вартості грошей у часі: сутність та завдання її визначення.

Перехід до ринкової економіки супроводжується появою нових для підприємств України видів діяльності. До них можна віднести вибір варіантів вкладання грошових коштів, оцінка ефективності інвестицій, тощо. Відкрито нові можливості використання капіталу: участь в різноманітних ризикових проектах, придбання цінних паперів, нерухомості; вкладання грошей на депозитні рахунки комерційних банків.

Розглядаючи реальну вартість грошей, підприємці повинні брати до уваги не тільки руйнівні дії інфляції, а також і здатність інвестування, адже мета фінансового менеджмента - це можливість з грошей робити додаткові гроші. Багато підприємств мають декілька варіантів вкладення грошей, їх мета на цей час - обрати з цих варіантів найбільш прибутковий.

Отже, основними причинами зміни вартості грошей є: інфляція (або дефляційні) процеси в економіці; комерційна надійність (ненадійність) бізнес-партнерів (наявність ризику невиконання зобов’язань); віддання підприємцями переваги наявним грошам.

Часова вартість грошей як результат впливу може розглядатися з позицій:

- теперішньої вартості майбутніх грошових потоків;

- майбутньої вартості грошей, які є у розпорядженні на поточний момент часу.

Кількісна оцінка зміни вартості грошей у часі майже не використовується для оцінки відокремленої суми ГК, оскільки така оцінка позбавлена практичної цінності. Так, основним об’єктом кількісної оцінки вартості грошей у часі є грошові потоки як результат проведення фін.операцій або реалізації фін.відносин. Проте положення концепції часової вартості грошей, її принципи та математичні моделі можуть використовуватися також при визначенні вартості активів, відмінних від ГК. Проблема оцінки вартості активів посідає провідне місце у ФМ. Переважна більшість рішень щодо упр-ня фінансами СГбазується саме на оцінці вартості тих чи ін..активів. Прийняття фін.рішень залежить від рівня відповідності результатів оцінки вартості активів їх цільовому значенню.

Процент є методологічною основою визначення вартості грошей у часі.

 

11. Зміст та роль управління витратами підприємства в формуванні прибутку.

Формуванню прибутку СГ об’єктивно передує фін-ня та покриття усіх витрат підпр-ва за рахунок його доходів.

Упр-ня затратами це:

А)отримання інфо напрямки, час та обсяги витрат ресурсів підпр-ва, зокрема фінансових

Б) чітке прогнозування місця, доцільності та обсягів виникнення додаткової потреби у фін.ресурсів

В) здатність забезпечити максимально високий рівень віддачі від використання ресурсів при економії їх використання

Упр-ня затратами та забезпечення ефективності такого упр-ня передбачає реалізацію наступних цілей:

- групування витрат підпр-ва за групами відповідно до визначеної сукупності критеріїв

- контроль за формуванням витрат та оптимізації їх абсолютної величини

- виявлення відхилень від планових показників та ідентифікація причин таких відхилень, їх нейтралізація або врахування

- виявлення та оцінювання резервів зменшення витрат суб’єкта господ-ня, визначення та обґрунтування механізмів їх мобілізації

Перваги ефективного упр-ня витратами підпр-ва:

- виробництво конкурентоздатної продукції за рахунок меншого рівня затрат і,відповідно, нижчого рівня базової ціни

- наявність якісної та реальної інфо про собівартість окремих видів продукції та їх позиціювання порівняно з продукцією конкурентів на товарному ринку

- можливості використання гнучкого ціноутворення

- надання об’єктивної інформаційної бази для складання бюджетів

- можливості оцінки діяльності кожного підрозділу підпр-ва з фін.сторони

- прийняття обґрунтованих та ефективних управлінських фін.рішень

Джерелами формування витрат під-ва є витрати від основної (операційної) діяльності підпр-ва, від івест. та фін. діял.

Існує 2 найвідоміших варіанти організації калькуляцію сукупних витрат підпр-ва: - традиційне (пряме) калькулювання

- цільове калькулювання.

 

12. Класифікація грошових потоків суб’єкта господарювання.

Об'єктивною необхідністю при управлінні ГП є структурування ГП – формування упорядкованої сукупності ГП відповідно до встановленого критерію (або групи критеріїв) та визначення їх базових функціонально-організаційних особливостей. Сукупність ГП доцільно згрупувати в однорідні цілісні групи – види ГП.

Критерій або ознака класифікації	Класифікаційна сукупність
Вид фін-госп. Діяльності	Операціний ГП, інвестиційний, фінансовий
Масштаб діяльності (центри формування ГП)	ГП по підприємству, по підрозділах, по центрах відповідальності,по господарській операції
Зміна залишків ГК – резерву ліквідності (вплив на майно)	Вхідні, вихідні ГП
Валюта деномінації	ГП в нац. валюті, ГП в іноз.валюті
Значимість ГП	Пріоритетні ГП, другорядні, обслуговуючі
Розподіл у часі	Поточні (теперішні), очікувані (майбутні) ГП

Важливим критеріям управління ГП є ідентифікація розподілу ГП в часі, відповідно до чого виділяються поточні ГП, формування яких відбувається у поточному періоді, та очікувані ГП, формування яких відбувається поза межами такого періоду.

Формування ГП на підпр-ві характеризується різним рівнем їх значущості для забезпечененя стабільності фін-госп діяльності підпр-ва у короткостроковому та довгостроковому періодах. Так, об'єкти управління доцільно поділяти на категорії, що відображають рівень їх впливу на кінцевий результат: пріоритетні, другорядні, обслуговуючі.

ГП класифікується як вхідний за умови, коли рух ГК у рамках госп операції, що генерує такий ГП, веде до збільшення абсолютної величини ГК, які перебувають у розпорядженні підпр-ва на певний момент часу.

Другою складовою чистого ГП СГ від операційної, інвестиційнлї та фін.діяльності є сукупність вихідних ГП. Вони являють собою напрями використання ГК підпр-ва.

 

13. Класифікація дивідендних виплат.

Складовою дивідендної політики підприємства є вибір найприйнятнішої для всіх заінтересованих сторін форми виплати дивідендів. Загалом дивіденди можуть виплачуватися в таких формах: грошова; негрошова; змішана форма; приховані дивіденди.

Стандартною формою виплати дивідендів є грошова. З прийняттям зборами власників рішення про нарахування дивідендів частина власного капіталу перетворюється на позичковий. Заборгованість підприємства його власникам, пов’язана з нарахуванням дивідендів, відображається за статтею «Поточні зобов’язання за розрахунками з учасниками». Виплачуючи дивіденди, підприємство погашає згаданий борг.

На практиці досить часто приймається рішення про виплату дивідендів у негрошовій формі: корпоративними правами, іншими фінансовими інструментами, товарами, знижками на товари тощо. Найпоширенішою негрошовою формою є виплата дивідендів у формі додаткових корпоративних прав, зокрема акцій.

Специфічною формою виплати дивідендів у негрошовій формі, до якої досить часто вдаються підприємства в економічно розвинутих країнах, є дивіденди у формі цінних паперів інших емітентів, які є в інвестиційному портфелі підприємства.

Досить часто виплачуються у товарній формі.

Змішана форма виплати дивідендів передбачає комбінацію різних форм виплати винагороди власникам: частково у вигляді грошових коштів, а частково іншими (негрошовими) засобами. Зборами власників може бути прийняте рішення, згідно з яким частина акціонерів (за їх вибором) одержує дивіденди в грошовій формі, а інша — у формі корпоративних прав.

Приховані виплати дивідендів здійснюються безпосередньо на користь власників підприємства або на користь так званих пов’язаних, або афільованих, осіб. Ці доходи можуть утворюватися в результаті здійснення таких операцій:

- продаж товарів (робіт, послуг) зазначеним особам за заниженими цінами;

- придбання товарів (робіт, послуг) у таких осіб за завищеними цінами;

- виплата завищених процентів за депозитами, позичками тощо;

- одержання позичок за зниженими процентними ставками;

- оплата фіктивних угод за невиконані послуги, в т. ч. за ноу-хау, консультаційні чи рекламні послуги, інші види нематеріальних активів з подальшим одержанням готівки для виплати винагороди працівникам та власникам;

- оплата закордонних відряджень тощо.

14. Класифікація інформаційного забезпечення фінансового менеджменту.

Інформація, яка забезпечує потреби ФМ, можна класифікувати за видами залежно від її джерела та призначення. До основних класифікаційних ознак інформаційного забезпечення ФМ можна віднести:

1. Звітні та оперативні дані, зокрема, баланс, форми 2-4 бухгалтерської звітності, статистичні та фінансові оперативні дані. До цього виду інфо забезпечення можна віднести, крім даних відповідних форм офіційної бухгалтерської та статичної звітності, також розроблені підприємством форми документів-носіїв оперативної інфо, а також накопичувальні збірники усіх видів звітної інфо.

2. Нормативна та інструктивна інфо всіх рівнів (державна, регіональна, галузева). Цей вид інфо включає законодавчо-правові та нормативно-методичні документи з питань фін.діяльності, відповідні збірники інформ. матеріалів.

3. Планово-прогнозна інфо. Цей вид інфо охоплює: стат. збірники (державні, регіональні, галузеві, відомчі) з питань фін.діяльності, фін. ринків, банківської діяльності; публікації з відповідних питань у періодичних виданнях; прогнозні дані, бюджети всіх рівнів та їх проекти; курси валют у динаміці, біржову та банк.оперативнуінфо.

До цього виду інфо забезпечення можна також віднести:

- дані інвестиційної інфо, зокрема результати порівняльної оцінки варіантів інвестиційних проектів за всіма видами інвестицій (прямих або портфельних). Носіями можуть бути довідки або прогнозні моделі трастових та інвестиційних компаній (у т.ч. і банків) щодо управ-ня портфелем ЦП, робочі розрахунки підприємства з питань планування та оцінювання ефективності інвестицій;

- інфо, яка використовується для складання бізнес-плану підприємства, зокрема всі види техніко-економічних розрахунків з цих питань, довідково-аналітичну інфо. Носіями є відповідні форми бізнес-плану, поточний та перспективний фін.планипідпр-ва.

4. Довідково-аналітична інфо. Ця інфо,в ключає, зокрема, різні аналітичні огляди, що складаються підприємством, у т.ч. пояснювальні записки до балансу і кожної з форм бухгалтерської звітності з питань фінансово-господарської діяльності підпр-ва, а також накопичувальні аналітичні збірники, таблиці, форми, макети, бізнес-довідки з різних аспектів фін.підпр-ва.