Японія. Причини економічного «дива»

Японія. Причини економічного «дива»

Передумови Японського економічного «дива»:

1) закупівля патентів, ліценцій, використання нових технологій;

2) реформа політичної системи, запропонована американцем Доджем;

3) відсутність значних військових витрат;

4) відносна дешевизна японської робочої сили;

5) кредити США, великі замовлення під час воєн США в Кореї, В’єтнамі.

6) зниження цін на світових ринках на сировину і паливо.

На кінець 1960-х Японія посіла 2-ге місце в західному світі, за обсягом промислового виробництва, на початку 1970-х – за обсягом ВНП. 1950-1973 рр. темпи розвитку Японії були найвищими у світі – 11%. У 1955 р. був складений план «економічної незалежності». «Економічне диво» базувалося на використанні досягнень електроніки в економіці, автоматизації праці, розвитку фундаментальних і прикладних наук.

 

«Холодна війна»

«Холодна війна» - формування двох полюсів на міжнародній арені, яке відбувалося у формі жорстокої конфронтації між ними. Глобальна геополітична, економічна та ідеологічна конфронтація між Радянським Союзом і його союзниками, з одного боку, і США та їх союзниками — з іншого, що тривала з середини 1940-х до початку 1990-х років.

Періодизація «холодної війни»:

1-й період (1945-1975 рр.) У 1975 р. вперше в історії була проведена Загальноєвропейська нарада з безпеки і співробітництва в Європі, у ході якої була зроблена спроба побудувати нову систему міжнародних відносин на принципах мирного співіснування між державами.

2-й період (кінець 1970-х – початок 1990-х рр.) Закінченню «холодної війни» насамперед сприяли перегляд новим керівництвом СРСР основних зовнішньополітичних принципів, а також демократичні перетворення в країнах колишньої соціалістичної системи та її розпад.

Основні причини виникнення «холодної війни»:

- Перетворення СРСР і США «наддержави» і виникнення між ними гострих розбіжностей із питань післявоєнного устрою світу.

- Різке загострення боротьби між СРСР і Заходом за сфери впливу в країнах «третього світу».

- Утвердження радянської моделі тоталітарного суспільства у Східній Європі та протидія США поширенню комунізму у світі.

Передумови закінчення «холодної війни»:

- Перегляд новим керівництвом СРСР основних зовнішньополітичних принципів, а також демократичні перетворення в країнах колишньої соціалістичної системи та її розпад.

- Остаточний вивід радянських військ з Афганістану.

- Руйнування Берлінської стіни – символу «залізної завіси».

- Антитоталітарні революції в країнах Східної Європи.

- Об’єднання Німеччини.

- Ряд найважливіших американсько-радянських угод.

Країни, де діяли комуністичні режими. Де продовжують діяти.

Європа: СРСР, Польща, НДР, Чехословаччина, Угорщина, Румунія, Югославія, Албанія, Болгарія.

Азія: Монголія, КНР, КНДР, В’єтнам, Лаос, Камбоджа(Кампучія).

Америка: Куба.

На даний час з комуністичним режимом: Куба, КНДР.

 

Євроінтеграційний процес

Будівництво фундаменту європейської інтеграції розпочалось у перші післявоєнні роки. Ще в 1947 р. були створені перші міжнародні економічні організації країн Західної Європи. Однією з найвпливовіших стала Європейська економічна комісія (ЄЕК) – регіональний орган ООН, у який входила більшість європейських держав, США і Канада. У 1948 р. Франція, ВБ, Бельгія, Нідерланди і Люксембург уклали Брюссельський пакт про створення Західного союзу – договору про співробітництво у військовій, економічній, політичній і культурних сферах. У травні 1949 р. була заснована найбільша загальноєвропейська організація на континенті – Європейська Рада. У наступні роки були ухвалені угоди, покликані стандартизувати діяльність держав-учасників у соціальній і правовій сферах. Рада Європи об’єднувала у своїх рядах 41 державу. З 1995 р., підписавши Європейську конвенцію про права людини й Статут цієї організації, повноправним членом Ради Європи стала Україна. У травні 1950 р. міністр закордонних справ Франції Р. Шуман висунув ініціативу про об’єднання вугільної та сталеливарної промисловості Франції і ФРН. Пропозиція Шумана була реалізована в 1951 р. Відповідно до Паризького договору шість європейських держав – Бельгія, Франція, ФРН, Італія, Люксембург і Нідерланди – уклали угоду про створення Європейського об’єднання вугілля і сталі (ЄОВС). У березні 1957 р. відповідно до Римського договору ці ж шість європейських держав уклали Угоду про створення Європейського економічного співтовариства (ЄЕС, або «Спільний ринок»), і Угоду про створення Європейського співтовариства з атомної енергії (ЄСАЕ, або Євроатом). Головними цілями ЄЕС стали: вільний обмін товарами між державами-членами, встановлення загального митного тарифу і проведення узгодженої торгової політики стосовно третіх країн, забезпечення вільного переміщення робочої сили, капіталів і послуг. У січні 1960 р. у Стокгольмі був створений ще один економічний союз. Австрія, ВБ, Данія, Ірландія, Ліхтенштейн, Норвегія, Португалія, Швейцарія та Швеція уклали угоду про заснування Європейської асоціації вільної торгівлі (ЄАВТ).

Етапи деколонізації.

Перший етап (1945 р. – середина 1950-х рр.). Незалежність здобули Індія, Індонезія, Бірма. Японські війська були виведені з Кореї та Китаю. Усього за перше післявоєнне десятиліття незалежність здобули 11 держав Азії та одна в Африці (Лівія). Французька колоніальна імперія була перетворена на Французький Союз. У сферу його впливу знову потрапили В’єтнам, Лаос і Камбоджа. На відміну від ВБ, Франція намагалась силою утримати деякі свої колонії та вели війни в Індокитаї(1945-1954 рр.) і Алжирі(1954-1962 рр.), однак по їх закінченню В’єтнам, Лаос, Камбоджа і Алжир стали незалежними.

Британська колоніальна імперія в 1947 р. була перетворена на Співдружність націй. ВБ відмовлялася від політики пригноблення і намагалася сприяти створення для народів колоній необхідного життєвого рівня. Більшість звільнених країн не тільки ввійшли до складу Співдружності, а й оголосили главою держави британську королеву.

Другий етап (середина 1950-х – середина 1960-х рр.) став періодом звільнення значної частини африканського континенту. У 1956 р. став вільним Судан, а в 1957 – Гана(колишні британські колонії). У 1956 р. незалежність здобули французькі колонії Туніс і Марокко. У 1958 р. прем’єр-міністр Франції Ш. де Голль оголосив про звільнення французьких колоній. Тільки в 1960 р., що увійшов в історію під назвою «Рік Африки», 17 африканських держав здобули незалежність. Прийнявши 14 грудня 1960 р. Декларацію «Про надання незалежності колоніальним країнам і народам», Генеральна Асамблея ООН поставила деколонізацію під міжнародний контроль. У 1961-1965 рр. незалежність здобули британські колонії Сьєрра-Леоне, Танганьїка, Уганда, Кенія, Північна Родезія та ін..

Третій етап (1975 – 1990-ті рр.) завершив крах колоніалізму. Припинила своє існування португальська колоніальна імперія. На її руїнах виникли нові незалежні держави – Ангола, Мозамбік та ін.. Після виводу військ ПАР з Намібії в 1989 р. незалежність здобула остання з великих африканських колоній (1990 р.). У 1997 р. до КНР остаточно перейшов Гонконг, а в грудні 1999 р. – португальська колонія Макао на східному узбережжі Китаю.

Наслідки деколонізації.

Виникнення понад 100 нових держав мало велике історичне значення. Разом із країнами Латинської Америки нові незалежні держави Азії й Африки утворили особливу групу країн, яку прийнято називати «країни третього світу» чи «країни, що розвиваються»(«перший світ» - група розвинутих країн Європи і Північної Америки; «другий світ» - країни, що обрали соціалістичний шлях розвитку). Ці країни стали важливим фактором в історичному процесі. На початок ХХІ ст. вони становлять приблизно 2/3 держав – членів ООН. У народів незалежних держав з’явилася можливість модернізації та вибору шляху розвитку.

 

Японія. Причини економічного «дива»

Передумови Японського економічного «дива»:

1) закупівля патентів, ліценцій, використання нових технологій;

2) реформа політичної системи, запропонована американцем Доджем;

3) відсутність значних військових витрат;

4) відносна дешевизна японської робочої сили;

5) кредити США, великі замовлення під час воєн США в Кореї, В’єтнамі.

6) зниження цін на світових ринках на сировину і паливо.

На кінець 1960-х Японія посіла 2-ге місце в західному світі, за обсягом промислового виробництва, на початку 1970-х – за обсягом ВНП. 1950-1973 рр. темпи розвитку Японії були найвищими у світі – 11%. У 1955 р. був складений план «економічної незалежності». «Економічне диво» базувалося на використанні досягнень електроніки в економіці, автоматизації праці, розвитку фундаментальних і прикладних наук.

 

«Холодна війна»

«Холодна війна» - формування двох полюсів на міжнародній арені, яке відбувалося у формі жорстокої конфронтації між ними. Глобальна геополітична, економічна та ідеологічна конфронтація між Радянським Союзом і його союзниками, з одного боку, і США та їх союзниками — з іншого, що тривала з середини 1940-х до початку 1990-х років.

Періодизація «холодної війни»:

1-й період (1945-1975 рр.) У 1975 р. вперше в історії була проведена Загальноєвропейська нарада з безпеки і співробітництва в Європі, у ході якої була зроблена спроба побудувати нову систему міжнародних відносин на принципах мирного співіснування між державами.

2-й період (кінець 1970-х – початок 1990-х рр.) Закінченню «холодної війни» насамперед сприяли перегляд новим керівництвом СРСР основних зовнішньополітичних принципів, а також демократичні перетворення в країнах колишньої соціалістичної системи та її розпад.

Основні причини виникнення «холодної війни»:

- Перетворення СРСР і США «наддержави» і виникнення між ними гострих розбіжностей із питань післявоєнного устрою світу.

- Різке загострення боротьби між СРСР і Заходом за сфери впливу в країнах «третього світу».

- Утвердження радянської моделі тоталітарного суспільства у Східній Європі та протидія США поширенню комунізму у світі.

Передумови закінчення «холодної війни»:

- Перегляд новим керівництвом СРСР основних зовнішньополітичних принципів, а також демократичні перетворення в країнах колишньої соціалістичної системи та її розпад.

- Остаточний вивід радянських військ з Афганістану.

- Руйнування Берлінської стіни – символу «залізної завіси».

- Антитоталітарні революції в країнах Східної Європи.

- Об’єднання Німеччини.

- Ряд найважливіших американсько-радянських угод.