Лицарство не дає Польщі короля

Оріховський. Лицарство польське обирає короля на королівство, але йому влади королівської, ані імені королівського не дає, бо те все король набуває від архієпископа при коронації, про це я вже й раніше говорив.. Вникни в понтифікат і про королівську коронацію читай, -- знайдеш, що все так є, як розповідаю, а не інакше.

Євангелік. Хай буде так.

Оріховський. Той самий священик, який дає нам короля і судить нас у суперечці нашій з королем. І він, а не хтось інший, має знати, чи винен у чомусь король стосовно Речі своєї Посполитої, чи ні.

Євангелік. А що, якби король на декреті архієпископськім не з'явився, що б ми далі чинили?

Оріховський. Для цього є найвищий у Римі священик, намісником якого тут у нас є архієпископ гнєзненський.

Капланська влада

Саме йому Господь Христос сказав: Pasce agnos meos [«Паси моїх овець» ¹³⁶], тобто: виконуй, дораджуй, суди кожного; жодній людині не роби винятку, яка бажає бути овечкою, тобто моїм вірним. У всіх християнських державах усім людям у кривдах королівських він є останній захист.

Євангелік. А що ж потім буде?

Саул скинений з царства

Оріховський. Те саме, що спіткало царя Саула від священика Самуеля: був скинений з престолу священиком; і Давид замість Саула був посаджений на царський престол тим самим священиком. Тому знайдеш багато прикладів у хроніках: у грецьких, у німецьких, у польських, і так само в інших, де підлеглі у державах декретом найвищого священика від послушенства несправедливим королям, вільними будучи, обирали собі знову на місце злих королів добрих.

Причина вольності в королівствах

З цього явно бачимо, звідки та причина, яку шукаємо, -- що тільки в королівствах люди є вільними (або повинні бути такими), а не де-інде. Вся суть у тому, що найвищий священик тримає за віжки християнських королів, аби не пурхали у справах своїх королівських, як заманеться, а щоб так над своїми підлеглими царювали, як на коронації своїй, перед найвищим священиком на колінах стоячи, під Божою присягою, перш ніж корону з рук священицьких взяли, правити зобов'язувалися. А позаяк у князівствах і в інших державах цього немає, то в інших державах, скільки їх на світі є, щира неволя лише, а свободи жодної нема. Отож маєш причини князівської неволі і вольності королівської, яка є нічим іншим (про що вже говорив), як тільки що король у своїх королівських справах є зневолений до певної поступливості священицькій зверхності. А всі інші деспоти і можновладці у своїх справах тою зверхністю не обмежені. То чого ж іще від мене хочеш, скажи?

Євангелік. З тим, що почув, згоден, але маю ще дещо, що мене турбує.

Оріховський. А що ж воно таке? Євангелік. Мова твоя висока і дуже швидка, з речі до речі, як стріла з лука до мети летить.

Як король, так само й вольність у Польщі від священика

Тому не знаю, як з очей моїх зникла, не вказавши, ані довівши мені того, що Польська держава як короля, так і свою вольність ані звідки, лише від священика може мати. Все те, на мою думку, petitio principii [Пошук принципу], що буває тоді, коли хтось доводить щось через те, що саме доведення потребує А тому я маю сумнів, чи король ту вольність від самого священика має, чи її варто чекати від когось іншого в Польській державі. Папіст. Добре і я те зауважив. І хоч несла мене твоя мова, Оріховський, куди хотіла, а проте бачив, що їй чогось ще бракує.

Оріховський. Я теж знаю, мої панове, і того в школах учив, що написав Arist(otełes) in Lib(ro) «Posteriorum» [Арістотель у книзі «Друга [аналітика]»] такими словами: «Scire autem arbitramur unum quodque simpliciter, nos autem sophistico modo accidentaliter, cum causam arbitramur nos scire, propter quam res est; quoniam illius est causa et guoniam non contingit illud aliter esse» [Ми гадаємо, що знаємо одне й те саме просто, самих же себе софістичним способом випадково; тому що гадаємо, що знаємо причину, через яку річ існує; оскільки [вона] є причиною того 1 оскільки не стосується того іншого буття» ¹³⁷]. А вчить нас той великий філософ того, що кожна доказова, а не помилкова, наука і ґрунтовне знання наше базуються на певній причині. І та причина мусить мати три речі в собі: передусім, щоб ми через неї важку справу вміли; потім, щоб та справа, через яку важчі справи пізнаємо, була власною причиною тої справи; нарешті, аби те, що через певну причину пізнаємо, не могло бути інакшим, а тільки таким, яке є ¹³⁸. Знаю добре, що мова моя вимагала того, якщо хотіла у всьому бути цілою. Але, вам поступаючись, не хотів би вдаватися до тої мороки дуже, а передусім, що ті «есси», «дриї», «квадри», «цинки», нарешті, і піраміди, як речі клопіткі та мороки повні, не дуже мені й самому до вподоби. Але, якщо ви і те слухати хочете, тоді покажу вам demonstrative [«Наочно»], що Польща жодним способом ані звичаєм не може мати ані короля, ані вольності своєї звідкись-інде, а лише від Бога через священика. Одного тільки хотів би: не завдавати вам прикрощів.

Євангелік. Не завдаси, бо обоє пильно хочемо тебе слухати і про це тебе дуже просимо.

Папіcт. Не тому, що для власної науки потреба є слухати (бо мені те знати і друге вчити належить як проповідникові пшемиської церкви), а тому, що слухати приємно, з таким великим знанням підготовленої і виконаної мови. Тому і я теж готовий слухати.

Оріховський. В ім'я Боже почнімо тоді, аби швидше поступити, за тим самим філософом, який in primo lib(ro) «Posteriorum Analyticorum» [В першій книзі «Другої аналітики»], навчаючи нас про великі справи говорити й іншого вчити, так пише: «Omnis doctrina et disciplina intellectiva ex praeexistente fit cognitione» [«Всяка наука й інтелектуальне навчання постають з пізнання передіснуючого» ¹³⁹]. Тобто, коли хтось від тебе навчається або ти від когось навчаєшся, мусите обоє мати між собою такий початок, від якого наука ваша починається. Так сама я, бажаючи показати переконливо, що польський король, як і вольність уся польська, на священикові тримається, мушу мати того доводу певний початок, над який бути в тому доводі не може ані правдивішим, ані першим, ані ближчим, ані яснішим. Цей початок не тільки є першим у тому доводі, а теж є і причиною того, що довести хочемо. Святий Томас; філософ і великий теолог, in prima parte summae [У першій частині «Сумми»] так говорить: «Autoritas est principium cog nitionis nostrae in his rebus, quae sunt fidei» [«Авторитет є початком нашого пізнання в цих речах, він е від віри» ¹⁴⁰]. Тому за порадою цієї святої і вченої людини візьму те, що написано в Законі святим Мойсеєм: Deut XVII. «Non poteris alterius gentis hominem regem facere, qui non sit frater tuus; cumgue fuerit constitutus, non multiplicabit sibi equos, nec reducet populum in Aegyptum, equitatus numero sublevatus etc. Non habebit uxores plurimas, quae alliciant animum eius, neque argenti et auri immensa. Postquam autem sederit in solio regni sui, describet sibi Deuteronomium legis huius in volumine, accipien ехеmріаr а sacerdotibus Leviticae tribus, et habebit secum etc. Nec elevetur cor eius in superbiam super fratres suos, neque declinet in partem dexteriam, vel sinistram; ut longo tempore regnet ipse, et filii eius super Israel» [Повторення Закону 17: «Ти не зможеш зробити царем людину іншого народу, яка не є твоїм братом; і коли буде призначено, не множитиме собі коней і не поверне народ до Єгипту, підтриманий натовпом шляхетського стану та ін. Не матиме багато дружин, які сковують його душу, ані великої купи срібла й золота. Після того сяде на кріслі своєї держави, спише собі Двозаконня цього закону в книзі, одержавши примірник від Левітської общини священиків, і матиме (їх) з собою та ін. І не сповниться його серце гордощами стосовно братів своїх, і нехай не ухиляється до правої сторони чи лівої; щоб тривалий час правив сам, і сини його над Ізраїлем» ¹⁴¹.]. В тих словах бачимо всю поставу, або, краще скажу, взірець християнської держави, в якому показано, яким має бути король.

Яким має бути король

Це ретельно змальовує Мойсей. Передусім, така людина має бути обрана на чолі держави братом євреєм. Не має бути людиною іншого народу, тобто не повинна бути поганином, ані відступником, ані єретиком. Але мусить бути вірним християнином, мешкати постійно та у згоді зі своєю державою в єдиній святій, вселенській і апостольській Церкві.

Така, а не інша людина, має обираться на чолі християнської держави. Потім, коли вже правлячою силою буде поставлена королем, не повинна мати коло себе великого війська, яким би народ до Єгипту, тобто до помилок і єресі, за допомогою сили і насильства людей своєї держави від Церкви Божої міг відвести. Нарешті, те Письмо королеві приписує, щоб король не мав багато дружин, тобто аби пошитовим чоловіком був; щоб не збирав срібла, ані золота, тобто аби не був хтивим.

Євангелік. Бачу з того Письма, яка людина на чолі християнської держави обиратися має і як мусить поводитись король. Але того в Письмі не бачу, од кого владу королівську та вибрана людина на чолі держави має взяти.

Оріховський. Послухай же, що Мойсей говорить.