Папі єретики ніколи нічого не зашкодять

Оселюся я і буду сидіти на своєму місці без вас. Якби ви, королі, всі на світі разом навіть згинули, я, проте, маю бути незворушним, бо без мене вічна Церква Божа тут на землі існувати не може. А без вас, королів, вона існувати може, бо Господь Бог не царство для царів, а священикам священство вічне пообіцяв. Всі королі перед судним днем Божим погинуть, а священство до судного дня не згине, -- це вам пророк Данило обіцяє ⁷².

Магомет міг вигнати королів з Греції, але папу вигнати не зміг

Міг Магомет вигнати з Греції усіх королів і цісарів ⁷³, мене ж звідти вигнати досі не міг і не вижене. Міг султан взяти в королів Єгипет, але мого престолу в Александрії досі не взяв і не візьме ⁷⁴. Також Антіохію ⁷⁵, також Сірію ⁷⁶, також й інші країни єретики або їхні сини змогли в королів відібрати, -- у мене права мого там відібрати не могли і не відберуть. Отож про вас ідеться, о християнські королі, а не про мене. Не каже жоден з вас, що папу лютеранці осудять. Папі вони нічого ніколи, о королю, не вчинять, а тебе, коли не будеш знати, єретики догори ногами на престолі твоєму королівському перевернуть.

Так про себе папа може мовити до королів безпечно, як і завжди каже, і правду каже. Має бо за собою свідка великого Господа свого, який так до папи говорить: «Petre, ego rogavi pro te, ut non deficiat bides tua. Beficient reges deficient regna saeculi huius: nunquam tamen deficiet Petrus neque regnum Petri, nam regni eius non erit finis» [«Петре, я просив за тебе, щоб не занепала віра твоя. Проминуть королі, проминуть царства твого віку: ніколи не зникнуть, проте, Петро і царство Петра, бо царству його не буде кінця» ⁷⁷.]. Не треба для цього великих доказів, щоб переконатися, чи то правда, що я говорю, чи ні; підведіть лише очі свої на світ і погляньте на всі християнські держави: ніде не побачите того, аби в якій державі, зачіпаючи папу, єретики не зачіпали передусім свого короля і його з королівського престолу не скидали.

Наслідки Нового Євангелія

Нове Євангеліє суперечить чотирьом, євангелістам і від диявола на світ послане для згуби роду людського, гадаю, -- щоб воно, намовляючи не слухатись духовних пастирів, віру всю до? королів ламало, гасило і стримувало. Стережись, Господи Боже. Кажу те, вірою і ласкою люб'язною своєю до короля, пана свого милостивого, запалений. Стережись, Господи Боже, щоб Нове Євангеліє нас до жалісного кінця з королем, паном нашим милостивим, колись не привело. Щоб єретики у Польщі, на папу мірячись, у короля польського теж не вцілили так, як у короля свого недавно єретики французькі вцілили ⁷⁸. Про це чуємо і з великим жалем читаємо.

Французькі єретики на короля замахнулися

Не хочу згадувати, що недавно діялося в Німеччині або в Англії та інде. Звідси явно можемо пізнати, що єресь, загрожуючи папі, нікому більше, як королям загрожує і їх впень нищить. Таке і в нас має місце, оглянімося тільки добре. Кажуть, що нині у Варшаві інша віра, інша служба Божа, інші проповіді у приходській церкві перед королем бувають, і взагалі інший спосіб віри у деяких там часом викладається. Ті дві різні церкви не одної віри стосовно Бога, Так само люди, в тих двох різних церквах мешкаючи, як у світських, так і в духовних своїх справах не довіряють один одному і взаємно не зичливі.

Де нема одної віри серед людей, там повно невіри.

Неприязнь у різних вірах

А там, де нема зичливості, нема, певно, й віри. Хай собі люди різної віри кланяються, наставляються і любляться, як хто хоче, особливо там, де якщо не явно, то таємо Каїм переслідує Авла, Хам -- Ноя, Ізмаїл -- Ісаака, Езау -- Якова, Абсолон -- Давида, Юда ⁷⁹, нарешті, переслідує Христа і, мовлячи йому: «Рабі» -- і приязливо його цілуючи, видає євреям. Це довів своєю смертю Ібрагім-баша, чалмою турок, але серцем християнин, який не тільки був у турків беклербеком, або візиром (це назви великих турецьких службових посад), але мало не другим Сулейманом, цісарем турецьким був. А коли він, приховуючи від Сулеймана свою відмінність у вірі, часто шкодив своєму панові добродію, як також усій турецькій могутності. За це згодом поплатився горлом. А чому і звідки таке береться? А ось чому: «Quia duarum civitatum sunt cives, contrariarum inter se: unus est ex civitate Dei, alter vero est ex cmtate diaboli. Magnum interest inter has duos chaos, non commeant, neque ad se ad invicem transeunt Quia Deus divisit lucem a tenebris, appelavitque lucem diem, et tenebras noctem» [«Тому що є громадяни двох різних між собою держав: один е з держави Бога, другий же -- з держави диявола. Великий між ними хаос, щоб не з'єднувалися і не переходили одне в одне взаємно. Тому що Бог відділив світло від темряви і назвав світло днем, а темряву -- ніччю» ⁸⁰]. І повірте тому, «ex istis tenebris» [«З тої темряви»] народилися відомі злочинці в Литві: Вуйцік, якому стято голову, а Вікторин -- четвертований.

Вуйцік і Вікторин -- литовські зрадники

Господь Бог з особливого свого милосердя оберігає нас, щоб бідні люди, всі разом купою, зі своїм паном не згинули. А що ex plenitudine cordis os loquitur [«Від щедроти серця вуста говорять»], то сподіваюся і те повідати. Бо того собі таїти жодною мірою не можу, бо те мені, знатному полякові і вірному підлеглому свого короля і його милосникові, таке не годиться. Це вам розповідаю, тому що мене стятий Вуйцік і четвертований недавно у Вільні Вікторин дуже засмучують і вночі будять.

Полоцьк

Не тішить мене і Полоцьк, який, не знаю як, захоплений московським (князем). Люди, особливо служники, всяке говорять. Але чи то правда, ніхто того знати краще не може, як той, кого це стосується, передусім, нас, вірних йому поляків.

Оріховський боїться за короля

І те знайте, що я за короля, пана свого, не раніше боятися перестану, аж доки Господь Бог з милосердя свого нам з Вільно до Кракова здорового принесе, і його королівську Величність у Кракові на Курячій нозі, де наші батьки предкам його кланялися, посадить. Доки того не буде, я ніколи веселий не буду.

Євангелік. Був я у Вільні, коли Вуйціка стято; був теж при Вікториновій справі, яку, всю списану, маю разом з листом, якого той зрадник пана і добродія свого до московського князя писав. Що в тому листі є, страшно не тільки розповідати, а й читати. З того листа довідуюся, зокрема, що Вікторин був зрадником свого пана. Про інші речі хай Господь Бог судить, але я нічому там не вірю, ut enim quisque vir optimus est, ita difficultius de altero suspiciatur [«Бо якщо хтось є людиною шляхетною, дуже тяжко підозріває іншого».], a все-таки, Господи Боже, того шкода, що нашому панові до таких справ у Литві дійшло, до яких, з ласки Бога, жодному польському королеві у Польщі, скільки Польща існує, ніколи не доходило. І хай Бог не дасть, щоби дійшло, доки славна віра нашого польського народу давньої віри християнської, яку ми від предків узяли, триматись міцно буде; від якої, якщо відступимо, чого, боронь Боже, дивись, щоб і в нас у Польщі те Нове Євангеліє не народило нам таких Вуйціків і Вікторинів.

Християнська віра оберігає королівську віру

Папіст. Радий це від тебе чути і дякую Господу Богові за те, що дав таку велику ознаку своєї ласки, що я пізнав фальш і зраду Нового Євангелія: я почув і відрікся (так, як колись на святому хресті відрікся диявола і всіх його вчинків [Христос]) раніше, ніж із цнотливого поляка і зі святої і вірної королеві своєму людини не змінився на Вуйціка або на Вікторина якогось.

Євангелік. Перестав я вірити у диявола ще рік тому, невдовзі по тій журовській нашій розмові. Бо явно бачу, що в тому Новому Євангелії приховані явне пекло і кара для впертих людей.

Нове євангеліє родить поганих людей

Те Нове Євангеліє, як тільки в людину проникне, зразу ж гасить у ній страх перед Богом, ласку до ближнього, послушенство пастирям, віру в короля і множить у ньому безсоромність, опір, відвагу і всілякі неправі дії; і веде до занепаду як його власного, так і суспільного. А все те з'являється тому, що гордуємо папою, через якого Господь Бог королів нам дає і все те, що добре у державі маємо.

Хто від священика відступається, відступається від природи

Повторення Закону 17

Оріховський. Тому, браття любі, Господь Бог під страхом смертної кари наказав кожній людині, усім без винятку, слухати найвищого священика, -- бо то жива правда є. І як тільки людина відступить від священика, зразу ж від правди відступить і впаде до явної фальші -- собі і державі на шкоду.

Про це так написано: «Qui autem superbierit, nolens obedire sacerdotis imperio, gui eo tempore ministrat Domino Deo tuo, ex decreto iudicis morietur homo ille et auferes malum de Israel etc.» [«А коли хто через зухвалість не послухається священика, який стоїть там, на служінні Господу, Богові твоєму, або судді, то помре той і вигубиш те зло з Ізраїлю» ⁸¹].

М.1.

Євангеліе

В ті дні

Той законний наказ з Новим Законом цілком узгоджується. Бо грецькою мовою δευτερονόμιον [«Повторення Закону»] немов «другий закон» сказано. А також такі слова: «In diebus illis» [«В ті дні» ⁸²]. I так само і єврей нині каже: [«В ті дні»] «futura respicit, et ad Meschiae tempera pertinet» [«Майбутнє споглядає і до часів Месії триватиме»]. Так про це засвідчують Йонатас і Онкелос, дуже старі єврейські талмудисти, які до народження Божого закон Божий викладали, і нинішні наші євреї те саме слово розуміють так само.

Отож, у цих словах до священика Нового Закону така виявляється повага, що хто його не дотримується, підлягає як тілесній, так і духовній смерті. І то також правда, що хто відступає від священика, той відступає від правди.

Царі, 8

Послухай же, що каже Бог священику Самуелю в Законі: «Non te spreverunt, sed me» [«Не тобою вони погордували, а Мною погордували» ⁸³].А хіба можна водночас згордувати Богом і не згордувати правдою?

Священик є вустами Божими

А якщо тобі й цього замало, послухай самого Єина Божого, найвищого священика, який до своїх священиків мовить: «Qui vos audit me audit, et qui vos spernit, me spernit; qui autem me spernit, spernit eum, qui misit me» [«Хто слухає вас -- Мене слухає, хто погорджує вами -- погорджує Мною, хто ж погорджує Мною -- погорджує Тим, хто послав мене» ⁸⁴].

Лк.10

Побач же тут славу велику священицьку, о сповіднику! Господь Христос говорить так: хто вас, священиків, слухає, мене, сина Божого слухає; а хто мене слухає, той Батька мого, котрий мене послав, слухає. А коли так, ідімо тим самим шляхом назад, per conversionem conseguentis [«Через підставляння наступного»], і тоді побачимо, що Бог Отець і Син його, і священик є одне й те саме. Одним словом, той священик через Духа Святого за службовим покладанням руки всевишнього прийнятий до товариства святої Троїці.

Що таке священик?

Якби ти мене запитав, що таке священик? -- я б відповів так: найвищий священик, а звідси і все священство, є нічим іншим, як вустами Святої Трійці, через яку Господь Бог явно з нами говорить, королів нам настановляє, речі потрібні і теж рятівні нам дає, гріхи нам відпускає, тіло і кров свою на вівтарі нам присвячує. Нарешті, тими самими вустами своїми, як невірним єретикам, пекло відкриває, а небо закриває, так само своїм вірним відкриває небо, а пекло закриває Іди ж тепер і відкинь священика. А відкинувши його, з правди до фальші і з віри у невіру впадеш і в ній з ногами і з головою зовсім утонеш.

Звідки походять єресі

Стративши Бога, заслюнявшися і, нарешті, станеш аріанцем або несторіанцем, тобто Кальвіном і проклятим Станкаром. І то не з іншої причини, а лише через гордування найвищим священиком.

Кипріан, кн. 1, арк. З

Про це писав велебний єпископ і мученик Кипріан для єретиків такими словами: «Neque enim aliunde haereses obortae sunt, aut nata sunt schismata, quam inde, quod sacerdoti Dei non obtemperatur neque unus in Ecclesia ad tempus sacerdos, et ad tempus iudex vice Christi cogitatur» [«Бо єресі постають або схизми народжуються тому, що священика Божого ніхто не слухається, і одного в Церкві до певного часу нема священика, і до певного часу не обрано суддю замість Христа» ⁸⁵] тощо.

Кипріан, кн. 4, арк. 9

Про це більше в тому листі і в інших місцях у Кипріана знайдете, зокрема й таке: «Inde schismata et haereses obortae sunt et oriuntur, dum episcopus qui unus est et Ecclesiae praeest, superba quorundam praesumtione contemnitur et homo dignatione Dei honoratus ad. indignis hominibus iudicatur» [«Звідти схизми та єресі поставали і народжуються (нині), що єпископ, який один є і очолює Церкву, пишною зарозумілістю декого погорджується і людина, шанована завдяки гідності Бога, відлучається від негідних людей» ⁸⁶] та ін.

Початок усіх єретичних помилок і заблукань постає лише від погорди найвищим священиком, намісником Христа Господа і Бога нашого. Звідси з'явилися вавілонці, котрі різні віри, протилежні вірі Божій (взірець якої показали нині перед вами) і між собою неприязні, по світу, а особливо тут у Польщі і в Литві (від чого я, Господи Боже, жалкую) вільно будують, хоч жодної не доводять до кінця. До тих вавілончиків ми, на своїй високій вірі, міцній і могутній, і вічній стоячи, можемо з великим тріумфом і не без глузування з їхнього будівництва проспівати дещо з Марціала, визначного поета, на зразок руського Ладо:

Barbara, Pyramidum sileat miracula, Memphis: Assiduus, iactet nec Babylona, łabor. [«Нехай Мемфіс угамує чужинецькі дива пірамід; і хай ассірійська праця розвивається, а не вавілонська» ⁸⁷.]

Знущання над християнами

Замовкніть, злостиві вавілонці, неслухняні, священикам і королям своїм невірні люди. Замовкніть, бо даремною є ваша хвалькуватість. Перестаньте на нас нападати, -- лоби, свої швидше порозбиваєте об віру нашу, ніж нас у ній дістанете. З нами Бог, маємо собі у вірі цій правлячого короля, святих священиків, благословенний вівтар, цілісну віру; в одній святій, вселенській і апостольській Церкві у згоді під одним пастирем живемо і зовсім не боїмося ваших отруйних і роздвоєних фальшем язиків. Проводир і князь ваш диявол кинутий разом з вами під ноги наші. Дана ж нам від Бога могутність, щоб вас, плем'я старого вужа і пекельну гадюку, ногами своїми, тобто правдою Божою і щирою вірою вселенською нашою, топтали, нищили та умертвляли. Так можна говорити нам щодо тих вавілонців, котрі свою власну віру усупереч вселенській нашій вірі будують, її хочуть бачити на тому святому цинку не людською, а як божу справу поставлену. А якщо я, виставляючи її візерунок перед вами, щось із будування того випустив або не так виставив, як слава тої віри потребувала (чи не зміг того досягнути), прошу вибачити мені, простому рільникові, котрий, якщо вам, людям ученим, не приніс те, що ви хотіли, достатньо того, що для вас обіцяне виконав, як міг. Не обіцяв я вам повідати про високі справи, в глибинах теології сховані, від яких ти, князю Докторе, -- будучи тоді адміністратором у Пшемиському єпископстві, -- носиш ключ за відсутністю єпископа. Але коли з вами у шашки грав, то обіцяв розповісти про «есі», про «дриї», про «квадри», про «цинки» і про інші фігури -- і достатньо того, як гадаю, учинив. Про туза нічого вам не розповів, бо туз не є жодною фігурою, а є лише матерією інших фігур: «Nam inter duo puncta cadit linea, quae est figurarum materies, non figura» [«Бо між двома точками припадає лінія, яка є змістом фігур, а не фігурою»]. Отож прийміть із вдячністю те, про що вам повідомив.

Папіcт. Не тільки те від тебе вдячно прийму, але за те тобі дуже дякуємо і милуємо, що речі високі, від яких не тільки вищих, але навіть рівних їм на світі ніяких не маєш, ніби з неба звалився на землю і на шахівницю їх поставив, йдучи шляхом, який показав Арістотель. Хто в його школі не бував, раджу, аби про речі, великі, важкі і таємні, не мовив, не писав і про них не гадав, бо в них ніколи без того майстра не вцілиш. Господь Бог тому осінив цьогр' поганина, щоб людям накреслив дорогу, яка по-грецьки μευοδος [ « Шляхпізнання»] називається, тобто, certa via et ratio docendi, discendi et sciendi, [«Певний шлях і спосіб пізнання, навчання і придбання знань».], бо без такої дороги, якщо людина береться за великі й приховані справи, то вона немов наосліп іде, в дорозі пригодиться. Без такої дороги йдучи, тут і там біля себе мацаючи, людина приходить туди, де хоче, не з волі, а внаслідок випадку.

А коли ти не з випадку, але певною дорогою et certis progressionibus artis [«І певним розвитком науки»] доконав таємно віри, то і ми радо на неї дивимось і тобі радимо, аби взагалі ніде радше не перебував, а лише в цій вірі, quae sola est turris fortitudinis a facie inimici [«Яка єдина є вежею могутності перед образом ворога»], і ні в жодній іншій, крім неї. Але одної речі тій вірі не вистачає.

Оріховський. А чого ж іще?

Освячення Квінкункса

Папіст. Освячення. Знаєш добре, що не тільки в Старому і Новому Законі, айв поганстві, в давні віки люди, коли Богові чи державі до честі і до хвали щось коштовне будували, завжди те будування присвячували Богові, аби ті громадські месця важнішими, славнішими і святішими серед народу були. Але, оскільки ти не лише будування нині перед очима нашими виставив, але, по суті, таке, що всі septem [ «Сім»] славних miracula mundi [«Чудеса світу»] переважають, Боже борони, аби ти, цієї шляхетної речі не посвятивши, мав геть відійти: nam templa aedificare et dedicare eiusdem religionis sunt nomina [«Бо будувати і присвячувати храми є ознаками тої самої побожності».].

Оріховський. Правду кажеш. Але якщо тільки будування з присвячуванням є eiusdem religionis nomina, non tamen eiusdem professionis est templa aedificare, cuius est et dedicare [«Ознаками тої самої побожності, проте не належить до тої самої професії храми будувати, до якої належить і присвячувати»]. Тесля, простий хлоп, будує Церкву. Але священик посвячує те, що він будує. Оскільки ти є адміністратором Перемишлянського єпископства за відсутності єпископа, тому тобі належить у цей час освячувати те, що я тим візерунком збудував.

Папіст. Моя посада так далеко не сягає.

Євангелік. Зробить те разом з тобою наш велебний єпископ, священик Герборт Валєнти, коли, дасть Бог, прийде до нас із Триденту.

Папіст. Аби то так сталося.

Євангелік. Ручаюсь тобі за те, князю, любий докторе, що єпископові теж самому щось дістанеться на тому посвяченні жертви.

Папіcт. А чим же на тому кірхмашу, або на тому празнику, шанувати буду, якщо мені той пан, будуючи вежу, до її освячення нічого коштовного на твоє пошанування не залишив?

Оріховський. Залишив я тобі все. Якщо ж хочеш нас щедро на тому «празнику» пошанувати, маєш усього досить. Взяв я до будування на свою витрату puncta, lineas, figuras, piana atque solida, hoc est ligna, foenum, stipulam [«Пункти, лінії, фігури площини, а також брили, тобто деревину, сіно, солому»], а залишив тобі Legem, Prophetas, Evangelium, Patres, hoc est aurum et argentum et lapides pretiosos [«Закон, пророків, Євангеліє отців тобто золото, срібло й дорогоцінне каміння» ⁸⁸.]. Нічого тут не бракує. Маєш усе при собі як проповідник Церкви пшемиської, офіціал і на той час адміністратор її. Не маєш жодної слушної причини до своєї відмовки. Отож просимо тебе, аби не дорікав за те, що я, дуже вбогий і не мандрівний тесля, не постидався будувати ту вежу перед вами, цеховими майстрами. Не можеш того закинути мені без великої своєї догани. Я, будуючи її, великий мав з того клопіт.

Мова 256 про Часи

Ти ж, освячуючи, радощів заживеш великих nam aedificatio habet laborem, dedicatio voluptatem [«Бо будівництво є труд, а освята -- радістю» ⁸⁹], як святий Августин каже.

Папіст. Якщо вже так хочете і виправдання мого не приймаєте, учиню за вашою волею, але коротко, і не від ока, як ти будував, а від вуха освячення своє почну.

L Kop. 10

Передусім чую Господнього апостола, котрий так до нас каже: «Що б не чинили, чиніть в ім'я Господнє» ⁹⁰. А в ім'я Господнє чинити є ніщо інше, як від святого хреста починати те, що хочемо добре з ласки Божої сповнити.