Зразкового підданого про напучення короля книжка і

 

Чи знаєш, хто ти? Король. Отож, ти правитель, а я -- підлеглий, а тому й мудріший за мене. Якщо ти мудрий, тоді і я вільний, багатий, щасливий. Ну, а якщо не мудрий? Тоді я раб, бурлака, вигнанець. Отже, я нещасний від твого прогріху. З цього і ти бачиш чітко, і я певно, що твоє сумління благає, аби по змозі вчитися. Лише так збережеш мені, в небезпеці перебуваючому, вітчизну, права і свободу. Ти ще дуже молодий. А щоб хтось не зміг використати це на шкоду, я змушений (якщо ти чогось не знав би!) в простій і щирій промові порадити, чого тобі треба остерігатися, чим нехтувати. Всякий дорадник є вісником Бога, і його треба слухатися. Бо якщо знехтуєш, бійся, аби замість дорадника не послав тобі Бог нахлібника зі зрадливою душею, який тебе обдурить. Чим більшої держави ти король, тим пильніше турбуйся, щоб уже тепер одержав правильні настанови, тим пильніше турбуйся, щоб уже тепер одержав правильні настанови, як захистити всіх людей. У цьому тебе можуть підтримати лише ті, хто любить тебе і переконаний, що в твоєму гаразді захований і їхній добробут. До цього гурту належу і я, про що засвідчить писання, яке тобі пропоную. Вся світська влада розділяється передусім на короля і сенат, і цим двом сторожам (обом, кажу!) вручається. Проте раніше треба піклуватися про тебе як про голову, а вже потім про сенат.

 

ЧАСТИНА І

 

ПРО КОРОЛЯ

 

Передусім знай, що не всяка людина здатна бути при владі, а лише така, що за природою своєю прагне до правди і справедливості. Але й цього недостатньо. Треба, щоб прагнула вона до науки, яка саму людину зробить і правдивою, і справедливою. Так само й природні здібності, хоч би якими були високими, але якщо людина знехтує наукою, нічого не зробить гідного похвали. Але чому не треба слухати тих, хто відраджує вивчати мистецтва, без яких життя є варварським і нікчемним? (Це стосується всякого правління, а найбільше світської влади). А тому, що ніхто не зробить нічого корисного навіть у найнезначнішому мистецтві, якщо не буде вчитися.

Найважче у світі керувати державою. Та що корисного й гідного короля зробиш для людей, якщо не будеш учитися? Яким чином стануть твої громадяни справедливими, чесними, сумирними, якщо ніколи не пізнають принципів справедливості, чесності й миру? А вони ж, повір, не приходять лише туди, де сміх та жарти, їх знаходять де-інде. Там, де твій найсвятіший батько черпав, коли ще хлопцем був, -- у вченого і святого лицаря Длугоша. І не раніше перестав учитися, як навчився стримувати свої бажання, -- немов коня вуздечкою.

Від учителя батько навчився шанувати Бога, любити рідних, керувати державою, гуртувати громадян -- під час війни і в мирний час захищати кордони. Завдяки наукам, праці, а то й остраху, міцно вкорінилася на батьківському й дідівському троні чеснота найвищого мужа.

Це домашній приклад, цуратися якого було б для тебе вельми ганебно. А ось не менш давній, ніж згадувано, чужинський приклад, гідності твоєї достойний. Александр Великий у такому, як ти, віці вже Теби здобув, бо вчився наукам у школі Арістотеля. І якщо велике з малим можна порівнювати, [скажу, що] подібний спосіб життя радили всім тим, вічна пам'ять про яких ніколи не згасне. Так, у Гомера призначений для Ахілла наставник Фенікс заявив, що його послав батько Пелей, аби навчив юнака спочатку мудрості, а потім військового мистецтва. Хто ж від цього шляху відступив, став згубним королем у своїй державі. Бо яка інша сила, якщо не розум, позбавлений добрих настанов, породила сіцілійського тирана Діонисія, Болеслава ¹ у Польщі, Клавдія і Нерона в Римі, -- одним словом, усіх тиранів як грецьких, так і латинських, та й варварських. Навпаки, ті, хто одержував задоволення від жорстокості (як Сарданапал асірійський, Геліогабал римський, Алківіад грецький), були ганебними вчителями ганебних наук. Вони жили поруч з брудними юрбами параситів і нашіптувачів, які починали готуватися до бенкету ще за дня, приводили з собою потайки розпусниць, вміли співати, грати на цитрі, заходитися недоречним реготом, теревенити, підлещуватись, брехати, вихваляти нікчем і зводити наклеп на добрих.

Такі королі вважали чесноту ґанджем, сором'язливість -- дивацтвом, цнотливість -- глупотою, ощадливість -- жадобою. Всю різномаїть якостей у душах людей я порівнюю ніби з далекими, але вірними сторожами нашої душі -- розумом і знаннями. Любощі, розкіш, гуляння, а також опалість посіли місце чеснот, і від цього ще посилилось їхнє шаленство. Отож, Сарданапал жив із служницями, Геліогабал завів військо з розпусниць, Алківіад прилюдно виставлял напоказ свої сороміцькі члени.

І ось таке незвичайне життя подобалося параситам, які завзято їм аплодували. У пихатості своїх хлібодавців останні вбачали вченість, у сваволі -- розкутість, у непомірності -- щедрість і, нарешті, у бездіяльності -- саму відвагу.

Ти вже бачив, королю найкращий (до тебе, нарешті, до тебе повертаюсь!), що і жорстокі, і розбещені правителі бували-таки в державах, і такими їх зробило виховання. Зрештою, тобі відомо також (закарбуй це в пам'яті), що без добрих настанов і чесних порад не може бути путящого мужа, тим більше короля. Крім того, чую ще (і то від твого почту), що ти маєш бути королем, а не ченцем, а тому, мовляв, повинен щонайменше вдаватися до наук. Гай-гай! Святий Юпітере, виходить, чернець повинен бути мудрішим за короля! Невже у твоєму королівстві якийсь нероба, що сидить разом з іншими ченцями в якомусь закуті й вигадує та без кінця переказує силогізми, мудріший, ніж ти, якому стільки і таких важливих справ вирішувати доводиться? Кажуть, достатньо, якщо сенат буде розсудливий. Але ж це так само, якби хтось сказав, що стерничий на судні може шаліти, якщо матроси розумні. Але так не буває, о королю! Не слухай таких, стережись їх і знай: це спів сирен. Кажуть ще, якщо хоч одна з отари кіз вхопить трави синеголовника, то першою сама ціпеніє, а далі й решта отари стає нерухомою і зрушиться не раніше, як козопас вийме траву з рота кози. З цього випливає, що і правитель повинен мати право остаточного рішення на сеймах.

Ти скажеш: але ж де це в нас у Польщі Арістотель? Де Фенікси? Маєш, о королю, у своїй державі мужів (чи не кожного другого), гідних своїх потреб! От не знаю тільки, чому їм більше до вподоби неробство, ніж діло. Якщо ти з ними познайомишся, потоваришуєш і їхніх порад дослухатимешся, не буде тобі чого заздрити ні Александрові із-за Арістотеля, ні Діонові із-за Платона. Користуючись тими самими настановами, ти теж з допомогою своїх громадян легко і швидко у всякій науці зростеш. А щоб доповнити це не тільки настановами, а ще й приписами, додаю і від себе дещицю -- воно згодиться у вихованні і житті.

 

ПРО ПОЧЕТ КОРОЛЯ

 

Передусім треба дивитися, з ким живеш, бо це місце тісне і дуже небезпечне. Тому; якби хтось запитав, якою мені здається твоя родина, я б відповів: найпочеснішою і цілком королівською. Та якби якийсь причіпливий теолог запитав: Гей, ти! А чи ти знаєш приятелів короля? Знаю, відповів би, то й що? А чи всі вони гідні жити поруч короля? Я б засумнівався і, якби наполягав, сказав: Ні, не всі. Хто ж вони, ті, хто не гідний короля? Відповідаю: Ті, хто завжди хвалить його. А хто гідний його? Ті, хто часом засуджує вчинки короля. Чому? Тому, що король молодий і легко може помилитися чи бути введеним в оману. Якщо з такими доведеться жити королеві, хто виправить його несхваленням, хто не утверджуватиме в помилці короля похвалою?

Так я б відповів цьому теологові, не боячись його гніву, і показав на прикладах багатьох королів, як вони, лестивим, хитрим і підступним людям довірившись, найганебнішими ставали. Бо що змусило короля Птолемея II виходити на сцену й грати на флейті? Що приневолило правителя всього світу Нерона одягати розкішні театральні шати, машкару й котурни? А ніщо інше, як похвала підлабузників. Тому що спів його ці підлабузники називали гідним Аполлона, бенкети -- Вакха, а палестру -- Геракла. Ось чому нічого іншого в житті так не уникай, як підлабузника. Цей-бо один зводить з розуму королів і, мов чарівним напоєм, як захоче, змінює їх характер. Цього він досягає, засуджуючи передусім чесноти. Якщо побачить, наприклад, що ти стриманий, негайно починає кричати, що таке життя селюцьке; якщо в короля бенкети без дівчат, без хору й музики, -- такий король, на його думку, незнатний.

Переконує підлабузник завжди прикладами. Всюди, буцімто, де він тільки побував, ніколи королі не обідають без співу, флейти й танців. Так само понавигадує для тебе уборів, нашукає мазей, позаводить лазні, підкаже, хто з сенаторів і коли влаштовує для тебе бенкети, похвалить ходу і біг твоїх коней, поклянеться навіть, що кращих немає і в конюшнях турецького султана.

Якщо хтось доповість про недавню поразку та спустошені ворогом прикордонні землі, не надасть цьому значення, а тебе заспокоїть: для такого королівства, як у тебе, то дрідниці.

Далі. Якщо про все у державі піклуватимешся сам, будеш не королем, а дуже нещасним злидарем. Тому, хто добрий муж і любить батьківщину, хай застерігає короля від подібного, бо такі його дії суперечать праву і є незаконними. Підлабузник не скаже королеві неприємного. А для щирого дорадника хутко винесе відому вірьовку тиранів -- вирок про образу величності. Короля ж заспокоїть тим, що справедливості дотримано, бо король не має, буцімто, підлягати жодному такому праву. А той, хто відступає від цього, чинить злочин проти величності короля. Такими ото майстерними доказами підлабузник приведе тебе до безчестя, а нещирою похвалою ще й пришпилить, немов якимись цвяхами, до найпорожніших, а то й найзгубніших речей, непомітно зробить з тебе або жорстокого Болеслава, або зманіженого Сарданапала. Та це тебе не стосується. Ти з ними не житимеш і їх від себе відганятимеш -- базік цих, кажу, донощиків, пліткарів і водночас хвалителів твоїх. Це ворони, і навіть багато гірші. Бо ті лише на мертвих сідають, а ці на тебе, живого.

 

ДЕ ПОВИНЕН МЕШКАТИ КОРОЛЬ

 

Доречно також визначити, де треба мешкати тобі. Це не важко зробити, бо всім зрозуміло, що для кожного ремесла є відповідне для нього місце. Лихвар шукає міста, адвокат -- майдану, рільник -- поля. Тобі ми також визначили місце -- як найвищому майстру в республіці. За змістом твого мистецтва обрали його. Ти сторож королівства, так ми вирішили раніше. Місце сторожа, природно, не в середині, а поза тими речами, які він стереже. Так, породистий собака ніколи не ховається у вівчарні, а наніч лягає за ворітьми, -- щоб добре було чути вовків, відганяти їх і переслідувати. Навпаки, ледачий і непородистий собака ховається серед овець і часом ганебно шукає захисту в чабана.

Живи й ти задля спільного добра там, прошу, де, всім серцем відчуваєш, ти потрібен. Нині ти в Кракові юність свою марнуєш, у преславнім, зізнаюсь, і знатнім місті. І нічим не зможеш відзначитись. Адже місто розташоване у внутрішніх, спокійних місцях країни, де немає можливості для вияву твоєї доблесті. Зручно там живеш, не гірше, ніж колись Людовік у Буді, але й не більший авторитет у своїх матимеш, ніж колись Людовік у Буді. Своїми машкарами він згасив надію, яку на нього покладали. Машкара-бо викликає лише сміх, і хіба не є, питаю, такою самою смішною, як мім, що вдає короля? Отже, будь мужем сильним, твердим, сарматом непереможним і, полишивши машкари або галлам, або зманіженим італійцям, їдь до гімназії справжньої доблесті -- у Русь. Там ти матимеш усе потрібне, бо житимеш серед труднощів і страху -- двох найкращих учителів юності, які спочатку по-різному тебе виховуватимуть, а пізніше напоять розсудливістю й дадуть відповідну пораду.

Все це наблизить тебе до підлеглих і зробить їхнім улюбленцем. Побачать-бо, що ти, їхній король, не серед натовпу дівчат ховаєшся і не вдома біля материної спідниці, а у ворожій землі за свій добробут клопочешся. Уяви собі, що ожили твій прадід Ягело, дід Казимир, а також Сигізмунд, твій батько. Помолодіють вони, коли побачать, що в твоєму характері найправдивіше виявилася їхня доблесть. Подумай, о королю, кого підбирати треба й кого наслідувати! Якщо це зробиш, легко уникнеш всіляких пліток і побрехеньок міщан. І стануть вихваляти тебе не тільки шляхетна молодь чи безсоромний гурт параситів, а й чужі народи, і передусім громадяни твоєї держави.