Поляк закликає і литвина до свободи

Не для себе, а для тебе самого беру до свого гурту. Вольністю своєю зроблю тебе, невільника, вільним, як також невільного раніше русина зробив вільним і свободним паном і рівним собі в усьому. З ним тепер у землі його мешкаю і одним з ним грунтом користуюсь. Всього на полі з ним маю не як з сусідом, а як зі своїм власним братом. Грунт і все князівство руське я, поляк, добувши у руських панів, у суворих тиранів, в одне тіло держави Польської під одним королем і під одним правом об'єднав. Таке саме добродійство я, вільний поляк, добровільно тобі, невільний литвине, дарую. А щоб це добродійство якнайвдячніше від мене прийняв, поглянь на свої недоліки і великі мої достатки. Для тебе пан народився, а для мене не народився. Ти маєш того пана, якого мусиш мати, а я, поляк, того короля маю, якого мати хотів. Ти не маєш жодного захисту проти зверхності свого князя, а я маю захист проти свого короля -- присягу, тобто, ним учинену, -- під зверхністю священицького стану. Ти, литвине, в ярмі природному, як віл ходиш, або як зневолена ярмом шкапа природного пана носиш на своєму хресті, а я, поляк, ніби орел, без пут буяв на своїй природній свободі під своїм королем. Тому польський народ сміливо так може говорити до Литви. Що говорю тут про

Литву, те саме розумій і про Москву, про Волохів, про Турків і про інші держави. Скільки бачиш у князівстві людей, стільки бачиш і невільників.

Князівство -- неволя

А скільки бачиш поляків, стільки бачиш вільних панів, яким кожен інший у князівстві невільник завжди в герцю так поступатись мусить, як левові поступаються сарни, кози або дикі олені. Тому годилося б на тих невільників полякам і вільним королям не з шаблюками, а з батогами їхати на грець. Заяче серце в неволі. Вона втікає раніше, ніж свобода її налякає. Нехай неволя в шовках або і в багряниці, на румаках татарських або і на скакунах гордо їздить; нехай собі титулів здобува і ними оздоблюється; нарешті, нехай та сова ястребиться, як хоче, -- однак сова залишиться совою, з орлом ніколи не зрівняється. Світла дня, тобто поляка, стерегтися вона мусить і ночі своє! виглядати. З тим орлом на сонці сова ніколи рівно бачити не буде поля (бою) і гордому вольністю і своїм королем полякові завжди поступитися мусить, якби навіть вільний поляк у сермязі виїхав на герць проти тої неволі.

Оршанська битва

В цьому ми переконалися в часи наших батьків, під Оршею, де мала купка наших, коли не кожному й пліт дістався, уплав через Оршу, широку та глибоку річку, кваплячись до московського війська, збройне переправилася.

Пілецькі, Мишковські, Зборовські

Серед яких Ян Пілецький, Вавжинець Мишковський і Ян Зборовський, як хороші, пильні, відважні, прудкі, злі пси на вовків, попереду всіх інших збройно перепливли через ріку Оршу на Московський берег. Хіба не були ці поляки другими Коклесами або Гораціями ромськими в Польщі? Не прагнули вони немислимого броду, не оглядалися на те, що за ними було, ані боялися того, що попереду їх чекало. Вольністю польською запалені, взявши свою поштивість і ласку короля собі у провідники, не їхали, не пливли, а на конях по воді летіли на того московського тирана і на ворога пана свого.

Боратинський

Також любий і велебний наш муж, несмертельної слави ротмістр Ян Боратинський, сусіда, власний дід по дівці своїй, братовій моїй двоюрідний, із чотирма стами поляків своєї роти,, бубнами лише військовими під Полоцьким нагнавши московського бидла у Двіну, ледве чи не пів-Москви там потопив. Але то речі давні, згадаймо ближчі.

Стародуб

Під Стародубом славний наш і вічної пам'яті гетьман, Фабіям і Сціпіонам рівня, пан Ян Тарнавський, каштелян краківський, хіба чим іншим незліченні війська московські поразив і Стародуб знищив ущент, як не гордими вольністю поляками? В тому штурмі і в особливій перемозі така польська мужність виявилася, що гетьман навіть смертю погрожував і добром умовляв багатьох славних мужів не бігти наосліп до пролому в мурі, під гарматний вогонь захисників.

Ян Мелецький

Серед тих лицарів був його рідний сестринець Ян Мелецький, який недавно помер на превеликий жаль Польської корони, будучи воєводою подольським і коронним маршалком. Це трапилося напередодні смерті гетьмана і дядька його у Мєльцу. Нема часу, аби згадувати всіх вічної пам'яті мужів, гідних тої перемоги, бо й не можу за браком хисту й часу це зробити. Та й інші справи кличуть.

Андрій Герборт Стажеховський

Можна було б ще багатьох пригадати, зокрема тих, завдяки яким, а також хитрощам Андрія Герборта з Фульштина Стародуб був знищений ущент; або якою славною там само була послуга Войцеха Стажеховського, який згодом помер, будучи вже бєльським воєводою. Але й це обминаю з тих самих причин, про які вже говорив. Згадаймо ще тільки Яна Тарновського, великого тієї війни гетьмана, і попросімо Господа Бога, аби й син його Ян Криштоф, у той час каштелян войницький, великий стовп польської нашої вольності, боровся з тою московською неволею так само, як і його батько. Покладаємо надію на Господа Бога, що той молодий пан, якого на гетьманство проти Москви викликав наш король, милостивий пан, відновить нам, полякам, батьківські тріумфи над тираном і його невільниками, який є fatalis dux huius belli [«Природженим вождем цієї війни»]. Взявши на допомогу Господа Бога, сумніватися в тому не доводиться.

Лесньовольський

Замосцький

Знайте також (бо не тільки проти московської неволі потужна вольність польська), що минулого року завдяки відвазі Лесньовольського, каштеляна цехановського, і дякуючи великій мужності славних тих лицарів Станіслава Замосцького, старости бєльського, такий самий загін поляків мало не всю Москву потрясав і з великою славою польського народу з Москви цілим виїхав. Або звернімось і до татар і до волохів, до невільних людей теж звернімось. Всюди переконаєтесь, що вольність польська гору має над всілякою неволею.

Сокольська битва

Запитайте тих, які в Сокальській битві були.

Ферлей

Ці вам розкажуть, що насправді польська вольність може. Микола Ферлей про Миколу Ферлея, великого і мудрого, міг би так сказати: син польського Фабія Кунктатора, нинішніх панів Ферлеїв з Донбровіци рідний дядько, який пробився через усе татарське військо, в тил йому вийшов, був там убитий і після битви похований. Що ж інше пронесло Фірлея через татарське військо, як не вольність і прихильність до короля?

Фрідріх Герборт

В тій самій битві Фрідріх Герборт з Фулштина, коли цілим з битви виїхав, обернувся, постояв трохи над битвою, а потім, потрясши догори піднятою рукою, таке лицарське гасло вигукнув: «О нікчемна поштивість! Але ж за тебе я зараз головою накладу!» Після того кинувся в гущу татарської орди і з великою шкодою для татар з гуртом козаків, які біля нього скупилися, спішившись, лише з луками в руках всю орду татарську на собі тримали, там залишився, аж доки й голову разом із своєю вірною дружиною мужньо склав. Так кров'ю і смертю своєю окупив честь свого короля, свою поштивість і вольність Польської держави. О потужна польська цнота, невже у тебе нема нічого нікчемнішого за смерть!

Леонід

Хвалять Леоніда свого греки, який лише з трьома сотнями людей тримав на собі все перське військо царя Ксеркса в тісних Термопілах. Він так промовив до своєї любої дружини: «Perdite animo forti, o Lacedaemonii, hodie apud inferos fortasse caenabimus» [«Знищуйте (їх) мужньо, о спартанці, ще сьогодні, можливо, будемо обідати у підземних богів»]. Te ca-, ме учинив і наш славний Герборт, який до знуреної вже битвою дружини так закричав гучно: «Тут, о вірна дружино, складімо голови, честь панові своєму запишімо. Кращого місця для цього потім не буде, за зганьблену цноту польську пометімося!» І чи був би гідний той Герборт з Фулштину зі своєю дружиною такого самого надгробного напису у поляків, який мав славетний Леонід з Лакедемону у спартанців?

 

Dic, hospes, Spartae, nos te hic vidisse iacentes,

Dum sanctis patriae legibus obsequimur

[«Скажи, чужинцю, як будеш у Спарті, що бачив нас тут

лежачими, бо ми святих законів батьківщини дотрималися» ¹³².].

 

Северин Герборт

А це ось другий Герборт, Северин, син Фрідріха і рідний брат Яна і Якова Гербортів, любих наших Мєсенєцьких, у Волоській битві, заскочивши попереду загону до волоського війська і мужньо у тому волоському війську б'ючись, загинув, -- якщо тільки може загинути той, хто смертну свою голову поміняв на несмертну свою і дому свого славу. Отож там, біля Обертана, пізнав волошин, що може вільний поляк. Там пан Ян Тарновський з п'ятьма тисячами люду всю волоську могутність подолав і під ноги польському королеві кинув. І зробив волохів разом з воєводою їхнім Петром васалами польського короля. Якщо якась битва в Польщі й була виграна, яка б серцем, розумом, щастям з давніми битвами могла бути порівняна, то такою битвою є Обертинська.

Славна Обертинська битва

Бачив там Тримегістів, тих Гераклів, Миколая, Олександра, Прокопа Сенявських, одної щасливої матері і одного мужнього батька власних трьох синів, які тримали на собі всі волоські війська.

Славні мужі

Бачив там Сененського з Голих Гір, який кров'ю своєю окропив волоське військо. Бачив Мелецького, Язловецького, Тшебенського, Ходоровського, Лесньовського, Гноєнського, Тарла, Корманіцького, нарешті, Щасного Семіцького, братів і сусідів наших, із сотнями і з товаришами своїми, котрі бігли один перед одним на смерть у бою, яку підготували і виставили проти них волохи. Довго можна було б згадувати й інших славних мужів, несмертної слави гідних, які брали участь у тій битві. Можливо, згодом дасть нам Бог час, мир і можливість, коли з волі Божої опишемо ту битву і згадаємо послуги Яна Тарнавського та його лицарства. Бо як на мене, ще жоден з істориків, які про того славного гетьмана і про можне лицарство його писали, того не вчинив. І, можливо, придбаємо таких друзів, за радою яких Янові Тарнавському і славним його вчинкам померти не дамо.

Євангелік. Наповнився я жалем та смутком і радію лише, слухаючи про такі славні послуги народові нашому польському. А шкода мені того, що така велика і така висока цнота жодної плати у Польщі не мала і не має.