Фактори впливу на людей у процесі виробництва

Фактор — це суттєва обставина у якомусь процесі або явищі. У процесі виробництва на людей впливають три фактори, які розкриті в табл. 1.2.

Таблиця 1.2.ХАРАКТЕРИСТИКА ФАКТОРІВ, ЩО ВПЛИВАЮТЬ НА ЛЮДЕЙ

Фактори	Зміст фактору
Засоби впливу	1. Ієрархічна структура організації. 2. Відносини влади. 3. Тиск на людину зверху шляхом примушення. 4. Система контролю.
Культура організації	1. Вироблені спільні цінності. 2. Соціальні норми. 3. Установка поведінки. 4. Регламентація дій особистості.
Ринкові взаємовідносини	1. Рівноправність відносин. 2. Відносини власності. 3. Рівновага інтересів сторін найманих праців­ників і роботодавців. 4. Врахування економічної ситуації в організа­ції.

Всі перелічені фактори впливу на практиці рідко реалізуються окремо. Все залежить від того, якому з них надають перевагу.

При переході до ринку здійснюється поступовий відхід від управління шляхом адміністративного впливу з практично необ­меженою владою до ринкових взаємовідносин, відносин власнос­ті на базі економічних методів.

Головним пріоритетом цінностей всередині організації є пра­цівники, а за її межами — споживачі (покупці) продукції.

Завдання менеджменту персоналом в організації полягає у то­му, щоб зосередити інтереси працівника на споживачу, а не на начальнику, на прибутку, а не на розбазарюванні коштів, на іні­ціатору, а не на бездумному виконавцю; перейти до соціальних норм, не забуваючи про мораль. Переважаючими факторами по­винні бути культура організації і ринкові взаємовідносини.

Одним із засобів впливу на людей є тиск зверху шляхом при­мушення. Теоретичним положенням цього фактору є два підходи. Так, Дуглас Мак Грегор класифікує їх як Теорію X і Теорію V.

Теорія X передбачає:

1. Посередня людина не бажають працювати і уникає роботи.

2. Враховуючи те, що люди не люблять працювати, більшість з них треба контролювати, коригувати, направляти і лякати покаран­ням, щоб спрямувати їхні зусилля на виконанні певної роботи.

3. Посередня людина надає перевагу тому, щоб її направляли і прагне уникати відповідальності.

Інші менеджери будують свої відносини з підлеглими на ос­нові Теорії V, яка передбачає:

1. Посередня людина любить і прагне працювати.

2. Постійний контроль і залякування покаранням не єдиний засіб направляти зусилля працівників на досягнення цілей організації.

3. Людей більше стимулює задоволення їх першочергових по­треб, повага і самореалізація.

4. Посередня людина, вихована у відповідних умовах, не тіль­ки не уникає, а прагне нести відповідальність.

5. Виконання роботи залежить від високого ступеня творчої уяви, винахідливості і творчого підходу до вирішення проблеми.

На основі Теорії X і Теорії V економіст Ренсіс Лікерт обґрун­тував розподіл організацій на два типи, які мають Систему 1 і Систему 2 (див. рис. 1.3).

Еволюція спільної діяльності людей привела до створення трьох організаційних культур кадрового менеджменту: бюрокра­тичної; органічної; підприємницької. Вони стали основою для формування чотирьох наукових теорій:

• наукової організації праці;

• людських відносин;

• індивідуальної відповідальності;

• командного менеджменту.

Рис. 1.3. Поділ організацій на Систему 1 і Систему 2

Все це сприяло формуванню різних типів професійної культу­ри кадрового менеджменту.

Так, при бюрократичній організаційній культурі менеджер по персоналу в своїй діяльності використовує такі стереотипи:

1. Працівники розглядаються як ліниві, пасивні особи і потре­бують постійного контролю з боку організації;

2. Спонукальним мотивом для працівників є матеріальна заці­кавленість, і менеджер повинен стимулювати підлеглих;

3. Посилений контроль за підлеглим повинен нейтралізувати можливі небажані дії з його боку;

4. Працівники схильні протидіяти цілям організації і нездатні до самоконтролю і самодисципліни;

5. На керівну роботу слід висувати тільки тих працівників, які здатні до самоконтролю і мають високу мотивацію, цілеспрямо­ваність і доброчесність.

При органічній організаційній культурі менеджер по персона­лу керується такими стереотипами:

1. Працівників турбують тільки соціальні потреби.

2. Свою діяльність в організації працівники бачать у соціаль­них відносинах у процесі праці.

3. Працівники більше схильні реагувати на вплив своїх колег, ніж на ініціативи керівництва.

4. Високий рівень згуртованості робить суспільну думку основним джерелом морального авторитету для членів колек­тиву.

5. Працівники позитивно реагують на ініціативи вищого кері­вництва тоді, коли воно враховує соціальні потреби підлеглих, і в першу чергу потребу в громадському визнанні.

При підприємницькій організаційній культурі менеджер по персоналу керується такими стереотипами:

1. Працівники зацікавлені тільки у досягненні своїх особистих цілей. Вони байдужі до завдань організації, одержання прибутку. З ними краще не обговорювати такі питання.

2. Щоб забезпечити успішне функціонування організації тре­ба наймати цілеспрямованих, активних людей і зберігати конт­роль над ними.

3. Мотивація працівників сприяє самореалізації, а менеджеру треба передбачати достатню винагороду за досягнення працівни­ками успіху.

4. Високо ціниться у підлеглих відповідальність, яку вони са­мі на себе беруть, незважаючи на пов'язаний з цим ризик.

5. Для підприємливих людей не має великого значення посада і звання, а це дає менеджеру свободу маневру при обмежених фі­нансових ресурсах.

При підприємницькій демократичній організаційній культурі менеджер по персоналу у своїй діяльності враховує наступне:

1. Більшість працівників готові напружено працювати для до­сягнення цілей поза межами їх особистих інтересів.

2. Кожен працівник є особистістю, і стандартні підходи щодо нього не спрацьовують.

3. Особистості мають достатню гнучкість, щоб поєднувати свої цілі з цілями організації.

4. Досягненню загальних цілей організації сприяє взаємодоповнюваність навичок та вмінь членів команди.

5. Для координації зусиль великого колективу необхідно мати комунікації між працівниками і новий тип керівництва.

6. У розробці рішень і аналізі проблем активну участь повинні брати всі члени команди, щоб одержати результати індивідуаль­них зусиль і вклад кожного у загальну роботу.

1.6. Класифікація і зміст системи управління персоналом

Принцип — це основне вихідне положення якоїсь те­орії, вчення, науки і тощо.

Принципи управління персоналом організації викладені на рис. 1.4.

Зміст принципів, які характеризують вимоги до системи управління персоналом

Принцип відповідності функцій управління персоналом цілям виробництва полягає у тому, що функції управління персоналом формуються і змінюються не самі по собі, а у відповідності з по­требами та цілями виробництва.

Принцип оптимального співвідношення управлінських орієн­тацій диктує необхідність випередження орієнтування функцій управління персоналом на розвиток виробництва у порівнянні з функціями на забезпечення функціонування виробництва.

Принцип економічності передбачає найбільш ефективну та економічну організацію системи управління персоналом, зни­ження частки витрат на систему управління у загальних витратах на одиницю виробленої продукції, підвищення ефективності ви­робництва. Якщо після впровадження заходів по удосконаленню системи управління збільшились витрати на управління, то вони повинні перекриватись ефектом у виробничій системі, одержа­ним від їх здійснення.

Принцип прогресивності передбачає відповідність системи управління персоналом передовим зарубіжним та вітчизняним аналогам.

Принцип перспективності означає, що при формуванні систе­ми управління персоналом треба врахувати перспективи розвит­ку організації.

Принцип оперативності вимагає своєчасного прийняття рі­шень з удосконалення системи управління персоналом, з метою попередження або оперативного усунення відхилень.

Принцип оптимальності визначає вибір найбільш оптимального варіанту пропозицій по формуванню системи управління персоналом.

 

Рис. 1.4. Принципи системи управління персоналом організації

Принцип науковості вимагає, щоб розробка заходів по форму­ванню системи управління персоналом була заснована на досяг­неннях науки у галузі менеджменту та враховувала дію законів суспільного виробництва в ринкових умовах.

Принцип узгоджуваності передбачає взаємодію між ланками ієрархічної вертикалі, а також між ланками системи управління персоналом по горизонталі на основі узгодження між ними при досягненні головних цілей організації.

Принцип стійкості вимагає забезпечення стійкого функціону­вання системи управління персоналом за допомогою спеціальних «регуляторів», які при відхиленні від заданої цілі організації спону­кає працівників до регулювання системи управління персоналом.

Принцип прозорості вимагає, щоб система управління персона­лом мала концептуальну єдність, а діяльність всіх підрозділів і ме­неджерів здійснювалась на однакових засадах, етапах, функціях.

Принцип комфортності показує, що система управління персона­лом повинна забезпечувати найкращі умови для творчої роботи пра­цівників, усуваючи зайві роботи при виконанні конкретних функцій.

Всі принципи системи управління персоналом реалізуються у взаємодії, їх співвідношення залежить від конкретних умов фун­кціонування організації.