ТОП 10:

Який з наведених показників використовується для розрахунку цільового прибутку.



1. Прогнозний приріст витрат підприємства. 2. Плановий обсяг виробництва продукції.

3. Прогнозне значення приросту спеціальних фондів.

81. Валовий прибуток характеризує:

1. Прибуток від звичайної та надзвичайної діяльності до оподаткування.

2. Виручку від реалізації, зменшену на податки, що входять до складу ціни, та собівартість реалізованої продукції.

3. Прибуток від звичайної діяльності до оподаткування.

82. Прибуток від операційної діяльності визначається як:

1. Доходи від реалізації продукції за вирахуванням податків, що входять до складу ціни та собівартості продукції.

2. Валовий прибуток за вирахуванням поточних витрат підприємства.

3. Валовий прибуток за вирахуванням адміністративних витрат та витрат на збут.

83. Прибуток від звичайної діяльності до оподаткування розра­ховується як:

1. Валовий прибуток + прибуток від фінансової діяльності + результат від іншої звичайної діяльності.

2. Чистий прибуток + податок на прибуток.

3. Прибуток від операційної діяльності + прибуток від фінансо­вої діяльності + результат від іншої звичайної діяльності.

84. Основною умовою одержання підприємством певної суми прибутку є:

1. Перевищення валових доходів над валовими витратами.

2. Здійснення господарської діяльності у певному обсязі.

3. Виробництво товарів, що користуються попитом.

85. Під необхіднім прибутком розуміють:

1. Розмір прибутку, який забезпечує мінімальний рівень рента­бельності на вкладений капітал.

2. Розмір прибутку, який відповідає потребам підприємства у формуванні цільових фондів фінансових ресурсів.

3. Розмір прибутку, який забезпечує більший прибуток, ніж у конкурентів.

86. Стимулююча функція прибутку складається з:

1. Використання як інструменту розподілу чистого доходу суспільства.

2. Призначення прибутку як головного джерела формування фінансових фондів підприємства.

3. Використання для розрахунків економічного ефекту від господарської діяльності.

4. Використання прибутку як об'єкта оподаткування.

87. Оцінююча функція прибутку підприємства полягає у:

1. Використанні прибутку як інструменту розподілу чистого доходу підприємства.

2. Використанні прибутку для розрахунку показників ефектив­ності господарської діяльності.

3. Використанні прибутку як джерела формування фінансових фондів підприємства.

4. Використанні прибутку для розрахунку первісної вартості майна підприємства, яке приватизується.

88. Прибуток від реалізації певної продукції буде максимальним, якщо:

1. Граничні доходи від реалізації перевищують граничні витрати при реалізації.

2. Доходи від реалізації додаткової одиниці продукції дорівнюють граничним затратам при реалізації цієї одиниці.

3. Середні валові доходи дорівнюють середнім валовим витратам при реалізації.

4. Валові доходи підприємства суттєво перевищують валові витрати.

89. Абсолютна величина чистого прибутку підприємства не є по­казником ефективності його господарської діяльності, оскільки:

1. Не є результуючим показником.

2. Не пов'язана з величиною використовуваних підприємством ресурсів для її досягнення.

3. Не враховує впливу втрат.

4. Не відображає структуру та рух фінансових фондів підприємства.

90. При виборі креативного типу конкурентної поведінки дії конкурентів орієнтовані на:

1. Збереження досягнутих конкурентних позицій за рахунок систематичних дій з підтримки та удосконалення бізнесу.

2. Максимально швидку зміну організації виробничої діяльності в разі відповідних змін у підприємствах-конкурентах.

Пошук (отримання) нових конкурентних переваг за рахунок новою асортименту, принципових змін в технології ви­робництва, нових форм, методів збуту, реклами тощо.

 


РОЗДІЛ 3. ПІДПРИЄМНИЦЬКЕ ПРАВО

1. Процес переходу державної власності в колективну і приватну називається:

1. націоналізація;

2. приватизація;

3. демонополізація;

4. імплементація.

 

2. До господарських товариств відносяться:

1. акціонерне товариство;

2. концерн;

3. консорціум;

4. правильним є все вищеназване.

 

3. Угода між суб'єктами господарської діяльності називається:

1. постанова;

2. рішення;

3. договір;

4. конвенція.

 

4. Господарський кодекс в Україні:

1. є;

2. немає;

3. підписаний, але не набрав сили;

4. прийнятий, але не ратифікований.

 

5. Види власності в Україні:

1. державна, колективна, приватна;

2. державна, колективна, індивідуальна;

3. державна, комунальна, приватна;

4. республіканська, колективна, приватна.

 

6. Види акціонерних товариств:

1. індивідуальні та колективні;

2. приватні та суспільні;

3. відкриті та закриті;

4. прості та привілейовані.

 

7. Мінімальне число учасників господарського товариства:

1. один;

2. два;

3. три;

4. не обумовлюється.

 

8. До господарських відноситься товариство:

1. повне;

2. обмежене;

3. неповне;

4. додаткове.

 

9. Максимальне число учасників господарського товариства:

1. сто;

2. одна тисяча;

3. п’ять тисяч;

4. не обмежується.

 

10. У товаристві з додатковою відповідальністю учасники відповідають по боргам:

1. внесками;

2. майном;

3. правильним є все вищезазначене.

11. Засновниками й учасниками господарських товариств можуть бути:

1. тільки юридичні особи;

2. тільки фізичні особи;

3. юридичні та фізичні особи України;

4. юридичні та фізичні особи України та інших держав.

 

12. Майно державних вищих і середніх спеціальних навчальних закладів відноситься до:

1. загальнодержавної власності;

2. республіканської;

3. комунальної;

4. коллективної.

 

13. Суб'єктами права приватної власності є:

1. юридичні особи;

2. фізичні особи;

3. юридичні та фізичні особи України;

4. юридичні та фізичні особи України та інших держав.

14. Формою державної власності є:

1. загальнодержавна;

2. республіканська;

3. комунальна;

4. правильним є все вищеназване.

 

15. За способом виникнення господарські договори бувають:

1. попередні й основні;

2. формальні і реальні;

3. генеральні і поточні;

4. зобов’язальні та уставні.

 

16. Термін досудового врегулювання розбіжностей за договором:

1. десять днів;

2. чотирнадцять днів;

3. двадцять днів;

4. тридцять днів.

 

17. Господарський договір укладається у формі:

1. тільки письмовій;

2. усній;

3. конклюдентній;

4. правильним є все вищезазначене.

 

18. За змістом господарсько–правова відповідальність – це:

1. дисциплінарна відповідальність;

2. матеріальна відповідальність;

3. адміністративна відповідальність;

4. цивільна відповідальність.

 

19. Основна мета господарсько–правової відповідальності:

1. стимулювати належне виконання зобов'язань;

2. карати правопорушників;

3. забезпечити правопорядок в економіці і господарських відносинах;

4. виконати державні замовлення.

 

20. Принцип обґрунтованості означає, що відповідальність застосовується на підставі:

1. норми закону;

2. точно встановлених фактів;

3. ваги вчиненого;

4. обставин діяння.

 

21. Заяву про порушення справи про банкрутство може подати:

1. кредитор;

2. треті особи;

3. прокурор;

4. санатори.

 

22. Кількість черг задоволення вимог кредиторів після визнання боржника банкрутом:

1. п’ять;

2. шість;

3. сім;

4. вісім.

 

23. Санація – це:

1. ліквідаційний процес у справі про банкрутство;

2. оздоровлення фінансово–майнового стану боржника;

3. процес визнання боржника банкрутом;

4. процедура розпорядження майном боржника.

 

24. Заява про порушення справи про банкрутство подається до журналу:

1. «Голос України»;

2. «Право України»;

3. «Закон і бізнес»;

4. “Економіка і право”.

 

25. При оголошенні боржника банкрутом його майнові права й обов'язки переходять до:

1. власника;

2. органу, що його зареєстрував;

3. ліквідаційної комісії;

4. комітету кредиторів.

 

26. Банкрутом може бути визнано:

1. тільки фізичну особу;

2. тільки юридичну особу;

3. будь-яку фізичну особу;

4. фізичну та юридичну особу як суб’єктів підприємницької діяльності.

 

27. Ліквідатор у справі про банкрутство надає звіт про свою діяльність:

1. комітету кредиторів;

2. господарському суду;

3. ліквідаційної комісії;

4. власнику боржника.

 

 

28. Комітет кредиторів повинний бути створений при наявності:

1. п’яти кредиторів;

2. шести кредиторів;

3. восьми кредиторів”

4. десяти кредиторів.

 

29. Форми власності в Україні:

1. індивідуальна;

2. колективна;

3. спільна;

4. солідарна.

 

30. Господарюючий суб'єкт починає діяти з моменту:

1. державної реєстрації;

2. відкриття банківського рахунка;

3. одержання ліцензії;

4. затвердження статуту.

 

31. Нормативно–правові акти господарського законодавства поділяються на:

1. закони і правові договори;

2. закони і підзаконні акти;

3. закони й укази;

4. укази і постанови.

 

32. При вибутті усіх вкладників командитне товариство може бути перетворене в:

1. повне;

2. акціонерне;

3. товариство з обмеженою відповідальністю;

4. товариство з додатковою відповідальністю.

 

33. Виконавчим органом акціонерного товариства є:

1. загальні збори акціонерів;

2. правління;

3. ревізійна комісія;

4. дирекція.

34. У залежності від обсягу прав, що містяться в акціях, вони поділяються на:

1. іменні і на пред’явника;

2. привілейовані і прості;

3. індивідуальні і колективні;

4. пільгові та звичайні.

 

35. Суб'єктом права республіканської власності є:

1. Українська держава;

2. Автономна республіка Крим;

3. Верховна Рада України;

4. Кабінет Міністрів України.

36. Не може бути об'єктом приватної власності:

1. військова техніка;

2. мисливська зброя;

3. пам’ятки культури;

4. правильним є все вищеназване.

 

37. Право користування – це:

1. фактичне утримання речі;

2. вилучення корисних властивостей;

3. фактичне управління об’єктом;

4. розпорядження об’єктом.

 

38. Власність як економічна категорія – це:

1. сукупність майна, що належить суб’єкту;

2. сукупність прав і обов’язків суб'єкта;

3. визначена система відносин між членами суспільства;

4. відношення особи до майна.

 

39. Загальною підставою створення приватної власності є:

1. наявність майна;

2. здійснення процесу приватизації;

3. праця громадян;

4. реструктуризація організацій.

 

40. Оферта – це:

1. форма зовнішнього вираження господарського договору;

2. пропозиція однієї сторони іншій укласти договір;

3. один з видів господарського договору;

4. форма укладення господарського договору.

 

41. Зовнішньою формою вираження укладення господарського договору може бути:

1. замовлення покупця;

2. квитанція;

3. телеграма;

4. правильним є все вищенаведене.

 

42. Підставою господарсько–правової відповідальності є:

1. поводження господарюючого суб’єкта;

2. господарське правовідношення;

3. господарське правопорушення;

4. господарська діяльність.

 

43. Санація в процедурі банкрутства може відбуватися шляхом:

1. компенсації;

2. реструктуризації;

3. приватизації;

4. ліквідації.

 

44. Передача майна в оренду передбачає:

1. користування майном;

2. розпорядження майном;

3. набуття майна у власність;

4. правильним є все вищеназване.

 

45. Командитне товариство відноситься до:

1. об’єднання осіб;

2. статутне товариство;

3. об’єднання капіталів;

4. об’єднання підприємств.

 

46. За характером відповідальність учасників повного товариства є:

1. необмеженою;

2. солідарною;

3. обмеженою;

4. субсідіарною.

 

47. Промислово-фінансова група є юридичною особою:

1. так;

2. ні;

3. так, якщо це указано в установчих документах;

4. так, якщо це обумовлено договором.

 

48. Основним джерелом підприємницького права в Україні є:

1. правовий договір;

2. правовий прецедент;

3. нормативно-правовий акт;

4. кодекс.

 

49. Предметом підприємницького права є:

1. підприємницька діяльність;

2. коло суспільних відносин у сфері підприємництва;

3. законодавство про підприємництво;

4. правовий статус суб’єктів підприємництва.

 

50. Підприємницьке право як елемент системи права-це:

1. інститут права;

2. галузь права;

3. підгалузь права;

4. підінститут права.

 

51. Метод владних припісів визначається як:

1. імперативний;

2. диспозитивний;

3. рекомендаційний;

4. регулятивний.

 

52. У залежності від мети господарська діяльність поділяється на:

1. підприємницьку та комерційну;

2. господарську та комерційну;

3. підприємницьку та непідприємницьку;

4. господарську та підприємницьку.

 

53. Тимчасове статутне об’єднання промислового та банківського капіталу для досягнення загальної мети називається:

1. консорциум;

2. концерн;

3. корпорація;

4. асоціація.

 

54. Компетентність суб’єктів підприємництва складає сукупність:

1. прав;

2. обов’язків;

3. права та обов’язків;

4. прав,обов’язків та відповідальності.

 

55. Порівняння закону та указу у сфері підприємництва за юридичною силою показує що:

1. закон вище указу;

2. указ вище закону;

3. вони мають рівну юридичну силу;

4. не підлягають порівнянню.

 

 

56. Дата введення у дію Господарського кодексу України:

1. 1 січня 2002 р.;

2. 1 січня 2003 р.;

3. 1 січня 2004 р.;

4. 1 січня 2005 р.

 

57. У випадку невідповідності(колізії) норми господарського законодавства і міжнародного договору діє норма:

1. господарського законодавства України;

2. міжнародного договору;

3. та,що визначає Президент України;

4. та,що визначає Верховна Рада України.

 

58.Вид доходу,що виплачується учасникам акціонерного товариства:

1. процент;

2. субсидія;

3. дивіденд;

4. акція

 

59.Ким визнається неплатоспроможний боржник за рішенням господарського суду:

1. правопорушникам;

2. злочинцем;

3. аутсайдером;

4. банкрутом.

 

60. Майно є власністю підприємств об’єднання:

1. приватною;

2. колективною;

3. сумісною;

4. солідарною.

 

61. При наявності спору між двома юридичними особами вони звертаються до суду

1. господарського;

2. арбітражного;

3. цивільного;

4. апеляційного.

 

62. За казенним підприємством майно закріплюється на праві:

1. власності;

2. оперативного управління;

3. повного господарського відання;

4. оперативного користування.

 

63. Вид дивіденду в акціонерних товариствах:

1. дольовий;

2. процентний;

3. корпоративний;

4. субсидіарний.

 

64. Вид систематизації господарського законодавства:

1. ратифікація;

2. імплементація;

3. кодифікація;

4. промульгація.

 

65. Фізичні особи, які мають право займатися підприємницькою діяльністю в Україні

1. громадяни України;

2. іноземні громадяни;

3. особи без громадянства;

4. правильно все вищеназване.

 

66. Акціонерне товариство здійснює свою діяльність на підставі:

1. установчого договору;

2. статуту;

3. установчого договору та статуту;

4. колективного договору.

 

67.Державна реєстрація суб’єктів підприємництва проводиться в :

1. обласній виконавчій адміністрації;

2. виконавчому комітеті місцевих рад депутатів;

3. Фонді Держмайна України;

4. державній податковій адміністрації.

 

68. Промислово-фінансова група створюється:

1. Кабінетом Міністрів України;

2. Міністерством економіки;

3. Фондом Держмайна України;

4. Верховною Радою України.

 

69. Господарські об’єднання організують свою діяльність на підставі:

1. бюджетного фінансування;

2. місцевого фінансування;

3. кредитного фінансування;

4. самофінансування.

 

70. Головне підприємство Промислово-фінансової групи:

1. виробляє кінцевий продукт;

2. сплачує податки;

3. збуває виготовлену продукцію;

4. правильним є все вищеназване.

71. Основним документом об’єднання є:

1. постанова;

2. положення;

3. протокол;

4. договір.

 

72. Промислово-фінансова група створюється на строк:

1. певний;

2. невизначений;

3. по домовленості;

4. за рішенням учасників групи.

 

73. Видом господарських об’єднань є:

1. корпорація;

2. консолідація;

3. кодифікація;

4. правильним є все вищеназване.

 

74. Основна мета Промислово-фінансової групи:

1. отримання прибутку;

2. досягнення соціального ефекту;

3. реалізація державних програм;

4. координація діяльності підприємств.

 

75. Статут об’єднання затверджує:

1. Кабінет Міністрів України;

2. Міністерство економіки;

3. Міністерство юстиції;

4. власник підприємства.

 

76. Виконавчим органом товариства з обмеженою відповідальністю є:

1. загальний збір учасників;

2. правління;

3. ревізійна комісія;

4. дирекція.

 

77. Не має статуту господарське товариство:

1. акціонерне;

2. командитне;

3. з обмеженою відповідальністю;

4. з додатковою відповідальністю.

 

78. Державна реєстрація суб’єктів підприємницької діяльності проводиться у термін:

1. 3 робочіх дня;

2. 5 робочих днів;

3. 7 робочих днів;

4. 10 робочих днів.

 

79. На усунення причин, умов та факту правопорушення спрямована функція відповідальності:

1. превентивна;

2. каральна;

3. стимулююча;

4. компенсаційна.

 

80. Попереднє засідання господарського суду проводиться після порушення справи про банкрутство не пізніше, ніж:

1. 10 днів;

2. 2 тижнів;

3. 20 днів;

4. 1 місяця.

 

81. Предметом регулювання господарсько-правової відповідальності:

1. поведінка господарюючого суб’єкта;

2. господарське правовідношення;

3. діяльність суб’єкта господарювання;

4. господарське правопорушення.

 

82. Причинний зв’язок у господарському правопорушенні встановлюється між:

1. шкідливим діянням та наслідками;

2. нормою закону та фактом правопорушення;

3. умовами договору та ступенем їх виконання;

4. вагою вчиненого та наслідками.

 

83. Кредитором у ліквідаційному процесі у справі про банкрутство може бути:

1. будь-які юридичні особи;

2. будь-які фізичні особи;

3. будь-які фізичні та юридичні особи;

4. суб’єкти підприємницької діяльності.

84. Повідомлення про закінчення ліквідаційної процедури ліквідатор представляє до:

1. господарського суду;

2. комітету кредиторів;

3. державний орган з питань банкрутства;

4. ліквідаційної комісії.

 

85. Заяву кредитора про порушення справи про банкрутство господарський суд розглядає у сплині:

1. 3 днів;

2. 5 днів;

3. 7 днів;

4. 10 днів.

 

86. Банківські рахунки банкрута:

1. всі закриваються;

2. всі закриваються, крім основного;

3. закриваються всі, крім основного та 1 поточного рахунку;

4. не закриваються.

 

87. Господарські договори, що укладаються на підставі господарських намірів сторін, називаються:

1. регульовані;

2. контрактні;

3. консенсуальні;

4. перспективні.

 

88. Господарські договори укладаються:

1. тільки фізичними особами;

2. тільки юридичними особами;

3. фізичними та юридичними особами;

4. суб’єктами підприємницької діяльності.

 

89. Зовнішньою формою виразу господарського договору може бути:

1. заказ покупця;

2. квитанція;

3. контракт;

4. правильним є все вищеназване.

 

90. Підприємство має право створювати:

1. тільки філії;

2. філії та представництва;

3. філії, представництва, відділення;

4. філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи.

 

91. Провадження у справах про банкрутство здійснюється судами:

1. арбітражними;

2. місцевими;

3. апеляційними;

4. господарськими.

92. Угода, за якою одна сторона зобов’язана передати майно у власність іншій,а та, в свою чергу, прийняти майно і сплатити за нього грошову суму, це:

1. договір оренди;

2. договір купівлі-продажу;

3. договір лізингу;

4. договір контрактації.

 

93. Договірним об’єднанням підприємств є:

1. концерн;

2. корпорація;

3. консорціум;

4. консолідація.

 

94. Статутним об’єднанням підприємств є:

1. ассоціація;

2. корпорація ;

3. консорціум;

4. консолідація.

 

95. Грошова сума, що видається одній із сторін з урахуванням обов’язковиз для неї платежів іншій сороні в підтвердження укладення договору та забезпечення його виконання:

1. ссуда;

2. застава;

3. кредит;

4. завдаток.

 

96. Внесками учасників і засновників господарського товариства не можуть бути:

1. інтелектуальна власність;

2. цінні папери;

3. бюджетні кошти;

4. права користування природними ресурсами.

 

97. До штрафних санкцій як засобів відповідальності у підприємницькому праві відноситься:

1. пеня;

2. відшкодування збитків;

3. сатисфакція;

4. компенсація.

 

98. Дозвіл, що надає держава на право проведення окремих видів господарської діяльності, це:

1. патент;

2. ліцензія;

3. свідоцтво;

4. сертифікат.

 

99. Лізинг – це вид:

1. ; кредиту

2. оренди;

3. підряду;

4. інвестицій.

 

100. Закони у сфері підприємництва приймає в Україні:

1. Верховна Рада України;

2. Кабінет Міністрів України;

3. Президент України;

4. правильним є все вищеназване.

 

 


РОЗДІЛ 4. МАРКЕТИНГ

1. Двоєдиною метою маркетингу є:

1. Орієнтація на прибуток і конкурентні переваги підприємства.

2. Задоволення потреб споживачів і забезпечення прибутку підприємства.

3. Задоволення потреб споживачів і забезпечення перемоги в конку­рентній боротьбі.

2. Найважливішою передумовою успішного маркетингу є:

1. Вивчення і формування споживчих запитів та переваг.

2. Організація відділу маркетингу. 3. Організація та планування ефективної системи збуту.

3. Використання виробничої концепції маркетингу можливе на ринку, де:

1. Попит перевищує пропозицію. 2. Пропонування перевищує попит.

3. Співвідношення попиту і пропонування не має жодного значення.

4. Уявлення про те, що товари «продаватимуть себе самі», властиве такій концепції маркетингу:

1. Виробничій. 2. Товарній. 3. Збутовій.

5. Формування ринку споживачів — це результат реалізації заходів концепції маркетингу:

1. Товарної. 2. Суто маркетингової. 3. Виробничої.

6. Ринковим орієнтиром товарної концепції маркетингу є:

1. Попит. 2. Запит. 3. Потреби.

7. Ринковим орієнтиром збутової концепції маркетингу є:

1. Попит. 2. Запит. 3. Потреби.

8. Зміна орієнтації підприємницької діяльності характерна для концепції маркетингу:

1. Товарної. 2. Збутової. 3. Управлінської.

9. Принцип «збут того, що виробляється підприємством» характерний для концепції маркетингу:

1. Товарної. 2. Управлінської. 3. Сучасної.

10. Система «виробництво—збут», як основний центр уваги, характерна для концепції:

1. Збутової. 2. Управлінської. 3. Сучасної.

11. Ринковим орієнтиром сучасної концепції маркетингу є:

1. Попит. 2. Запити. 3. Потреби.

12. Основним центром уваги сучасної концепції маркетингу є система:

1. «Виробництво—збут». 2. «Виробництво—ринок». 3. «Підприємство—ринок».

13. Термін «передекономічне походження потреб» означаєте, що вони:

1. Не залежать від природи людини. 2. Визначаються природою людини.

3. Залежать від волі чи бажання підприємця.

14. Підприємець не може вплинути на потреби:

1. Активні. 2. Стимульовані. 3. Рефлекторні.

15. Згідно з теорією А. Маслоу всі потреби поділяються на:

1. Дві категорії та п'ять рівнів. 2. Два рівні та п'ять категорій. 3. Два рівні та дві категорії.

16. Визначення мети і бажаного кінцевого стану — це цін­ності:

1. Термінальні. 2. Інструментальні. 3. Соціальні.

17. Функціональні цінності — це корисність блага:

1. Обумовлена його асоціюванням з певною соціальною групою.

2. Обумовлена його здатністю відігравати певну утилітарну чи фізичну роль.

3. Обумовлена його здатністю пробуджувати певні почуття чи ефективну реакцію.

18. Корисність блага, обумовлена специфічною ситуацією то­го, хто здійснює вибір, є цінністю:

1. Соціальною. 2. Умовною. 3. Епістемічною.

19. Побажання споживачів — це:

1. Зовнішня форма виявлення потреб. 2. Специфічний стан споживачів.

3. Загальні переконання споживачів.

20. Побажання споживачів з урахуванням їхньої купівельної спроможності — це:

1. Запити. 2. Попит. 3. Специфічний стан споживачів.

21. З погляду маркетингу ажіотажний попит є:

1. Небажаним. 2. Бажаним. 3. Ефективним.

22. Попит на товари, яких нема на ринку, називається:

1. Латентним. 2. Без вартісним. 3. Креативним.

23. Латентний — це попит, який:

1. Зароджується. 2. Зменшується. 3. Зростає.

24. Основними особливостями послуги є:

1. Нематеріальність, якісна незмінність, неможливість зберігання, невіддільність від постачальника.

2. Нематеріальність, зміна якості в часі, невіддільність від постачальника, неможливість зберігання.

3. Нематеріальність, неможливість нагромадження запасів, якісна несталість, неможливість зберігання.

25. Вартість — це комплексне поняття, яке включає:

1. Споживчу вартість і ціну. 2. Ціну і вартість споживання.

3. Споживчу вартість і вартість споживання.

26. Два типи задоволення від товару — це:

1. Функціональне і психологічне задоволення. 2. Функціональне й естетичне задоволення.

3. Функціональне й комерційне задоволення.

27. Для здійснення процесу обміну необхідні три умови:

1. Домовленість щодо вартості предмета; комунікація сторін, передання цінностей.

2. Домовленість щодо цінності предмета, комунікація сторін, передання цінностей.

3. Домовленість щодо ціни предмета, комунікація сторін, передання цінностей.

28. Традиційними блоками інструментів «маркетингової су­міші» є:

1. Продукт, ціна, комунікації, збут. 2. Розподіл, ціна, продукт, реклама.

3. Продукт, розподіл, ціноутворення, просування.

29. Ринком покупців називають ринок, де:

1. Попит більший за пропонування. 2. Попит менший за пропонування.

3. Попит дорівнює пропонуванню.

30. Цільовий ринок підприємства — це ринок:

1. Споживачі якого можуть скористатися продукцією підприємства.

2. На якому підприємство реалізує свою продукцію.

3. Потреби і запити споживачів якого якнайліпше відповідають можливостям підприємства щодо їх задоволення.

31. Тактичний маркетинг передбачає розроблення та реаліза­цію конкретних програм діяльності підприємства на період до:

1. Двох років. 2. П'яти років. 3. Десяти років.

32. Диференційований маркетинг виходить з того засадничого принципу, що будь-який бізнес має:

1. Глобальний характер. 2. Локальний характер. 3. Стандартний характер.

33. Негативний попит потребує використання підходів і ме­тодів маркетингу:

1. Конверсійного. 2. Стимулювального. 3. Тактичного.

34. Надання товару нових характеристик, рекламування, про­понування товару іншим групам споживачів — це інструменти маркетингу:

1. Розливального. 2. Підтримувального. 3. Стимулювального.

35. Демаркетинг — це система дій за умов:

1. Ажіотажного попиту. 2. Негативного попиту. 3. Попиту, що постійно зменшується.

36. Маркетинг, що спрямовує діяльність підприємства на конкретний сегмент ринку, — це:

1. Інтегрований маркетинг. 2. Споживчий маркетинг. 3. Диференційований маркетинг.

37. Надання товару ринкової новизни, репозиціювання — це інструменти:

1. Ре маркетингу. 2. Де маркетингу. 3. Синхромаркетингу.

38. Ідентифікація як проблем, так і можливостей підприємс­тва посісти конкурентну позицію на конкретному ринку — це:

1. Мета маркетингових досліджень. 2. Предмет маркетингових досліджень.

3. Об'єкт маркетингових досліджень.

39. Формування загальних уявлень про аспекти та проблеми маркетингової діяльності — це мета:

1. Польових досліджень. 2. Кабінетних досліджень. 3. Пілотних досліджень.

40. Метод фокус-груп передбачає:

1. Регулярне спілкування тією самою чітко визначеною групою споживачів.

2. Спілкування з представниками інших підприємств.

3. Невимушене спілкування з невеликою групою споживачів.

41. Вихідним моментом процесу маркетингових досліджень є:

1. Формулювання цілей та завдань маркетингових досліджень.

2. Визначення проблеми. 3. Збирання та систематизація інформації.

42. Швидкість збирання інформації, невисока вартість, від­носна простота — це переваги:

1. Кабінетних досліджень. 2. Польових досліджень. 3. Панельних досліджень.

43. У процесі .маркетингових досліджень найбільше часу і ко­штів витрачається на етапі:

1. Аналізу інформації. 2. Збирання та систематизації інформації. 3. Визначення проблеми.

44. Для прийняття стратегічних рішень із стратегічних на­прямків розвитку підприємства можуть створюватись:

1. Тимчасові консультативні групи. 2. Венчурні групи. 3. Проблемні групи.

45. Найціннішою для маркетингових досліджень є інфор­мація:

1. Первинна. 2. Вторинна. 3. Макропланова.

46. Можливість аналізу неусвідомленої поведінки об'єкта до­слідження забезпечує:

1. Опитування. 2. Спостереження. 3. Моделювання.

47. Найбільш швидко можна провести опитування за допомогою:

1. Поштових відправлень. 2. Особистих контактів. 3. Телефонних дзвінків.







Последнее изменение этой страницы: 2016-09-19; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 34.232.51.240 (0.105 с.)