Становлення та розвиток патентного права в Україні.

Патентне право України, яка частково перебувала у складі Росії загалом повторило шлях, який пройшло патентне право інших європейських країн. Прийняттю першого патентного закону передував тривалий період привілеїв для окремих осіб. У 1723 р. з'явилися "Правила надання привілеїв на відкриття фабрик", які певною мірою впорядкували практику надання привілеїв.

Перший патентний Закон Російської імперії був прийнятий у 1812 р. "Про привілеї на різні винаходи і відкриття у художествах і ремеслах" встановив строк дії привілеїв від 3,5 до 10 років. Привілеї надавав міністр внутрішніх справ після розгляду питання Державною радою, без перевірки суті винаходу. Виданий привілей міг бути оспорений у судовому порядку в разі відсутності новизни винаходу. За видачу привілеїв стягували мито в розмірі 300, 500 або 1500 рублів. Було запроваджено публікацію опису винаходу, яку спочатку здійснювали за ініціативою самого винахідника. З 1814 р. вона стала обов'язковою.

У 1833 р. патентний закон зазнав суттєвих змін і доповнень. Нововведення були пов'язані з переходом до системи попереднього дослідження винаходів, покладенням на володільця привілею використати винахід, із забороною перевідступати привілеї акціонерним товариствам. Проаналізувавши норму закону, можна зробити висновок, що винаходом вважали нове та корисне ви­рішення завдання.

З 1870 р. надавали привілеї за підписом самого лише міністра фінансів. Відтоді привілей перетворився на документ, який констатував наявність передбачених законом прав у будь-кого, хто створював відповідно до вимог закону технічні нововведення.

Другий патентний закон Російської імперії - Положення про привілеї на винаходи і вдосконалення – був прийнятий 20 травня 1896 р. За новим законом винахід мав належати до галузі промисловості та мати суттєву новизну. Не підлягали патентуванню наукові відкриття й абстраговані теорії, хімічні, смакові та харчові речовини, ліки і способи їх приготування тощо. Привілеї на винахід видавав міністр торгівлі та промисловості на підставі перевірної системи експертизи заявок. Привілей діяв не більше 15 років. Володілець міг вільно відчужувати його, видавати ліцензії та передавати привілей у спадщину. Володілець був зобов'язаний реалізовувати свій винахід протя­гом 5 років під загрозою припинення дії привілею.

Першим законом Російської імперії, який детально регулював питання охорони промислових зразків, був Закон "Про право власності на фабричні рисунки і моделі" (1864), відповідно до якого об'єктом охорони міг бути рисунок або модель, призначені для відтво­рення в заводських, фабричних або ремісницьких виробах.

Моделі та рисунки охороняли за принципом права власності, а їх відтворення припускало всі відомі способи: промисловий, мануфактурний або ручний.

Під фабричним (технічним) рисунком або моделлю мали на увазі будь-яке поєднання ліній, форм і кольорів, призначене для відтворення у промислових виробах з метою надання їм нового вигляду.

Правову охорону забезпечували тільки новим рисункам або моделям, які на момент подання заявки не були відомі загалу. Закон визначав, які рисунки або моделі не є новими. Право на промисловий зразок цей документ гарантував автору або його правонаступнику. Проте право на промисловий зразок, створе­ний рисувальниками й орнаментувальниками фабрики або заводу, належало підприємству (службовий промисловий зразок).

Для реєстрації рисунків або моделей необхідно було подати заявку (прохання) з додатком - двома примірниками рисунку або моделі. Допускали також додавання креслень. Заохочували додання до заявки опису промислового зразка із зазначенням того, що автор вважає новим і на що запитує охорону.

Закон визначав строк охорони - 10 років. При цьому на виробах, виготовлених із використанням зареєстрованого промислового зразка, вимагали робити на видному місці відмітку про це (маркування). За порушення права володільця зареєстрованого промислового зразка порушника штрафували.

Порушенням права на промисловий зразок (ст. 10) вважали відтворення його у вигляді певного зразка з наданням інших розмірів або кольору чи з непомітними за звичайного огляду видозмінами, а також відтворення для іншої галузі промисловості. Відтворення ж рисунку на поверхні у вигляді виробу об'ємної форми і навпаки не вважали порушенням права на промисловий зразок.

12 вересня 1924 р. ЦВК СРСР прийняв Положення про патенти на винаходи, за яким патент знову став єдиною формою охорони винахідницьких прав. Закон встановлював, що патенти видають на нові винаходи, які допускають промислове використання. Патент на винаходи видавали на 15 років, його можна було вільно відчужувати та переда­вати для використання іншій особі на розсуд патентоволодільця. Держава залишила за собою право, у разі неможливості отримати добровільну згоду патентоволодільця, примусово відчужувати патент на свою користь у межах потреб державних підприємств і установ із виплатою патентоволодільцеві певної винагороди.

Патент можна було передавати у спадщину, але він не входив до розміру спадщини, оскільки тодішнє чинне цивільне законодавство обмежувало його сумою 10 тис. крб. золотом.

Постанова про введення в дію закону про патенти оголосила анульованими всі видані до більшовицького перевороту патенти (ст. 2), але передбачала можливість їхнього відновлення (статті 3-4). Для цього володільцям дорадянських патентів надавали право протягом одного року з дня виходу закону про патенти клопотати перед Комітетом у справах винаходів про видачу їм відповідного радянського патенту. Новий патент видавали не на 15 років, а з відрахуванням часу, протягом якого патентоволоділець користувався старим патентом. Закон про патенти 1924 р. був наближеним до тогочасних зразків зарубіжних патентних законів.

У 1931 р. закон про патенти на винаходи був замінений Положенням про винаходи і технічні вдосконалення, а патенти - авторськими свідоцтвами як основною формою охорони винахідницьких прав. Вони засвідчували визнання заявленого технічного рішення винаходом, підтверджували пріоритет винахідника та його авторство на ви­нахід, служили підставою надання винахідникові прав і пільг, встановлених чинним законодавством. Винагороду автору виплачували не конкретні підприємства, які використовували його винахід, а галузеві органи з винахідництва, які враховували розмір річної економії, одержаної від впровадження винаходу. Винаго­рода становила 20 % річної економії від 1 до 5 тис. крб. і знижувалася до 2 % за річної економії від 500 тис. крб. до 1 млн крб. і більше.

Закон про промислові зразки 1924 р. відмінили в 1936 р. Якогось нового акта прийнято не було. Охорону промислових ри­сунків здійснювали в межах законодавства про авторське право. Нові ж моделі здебільшого підпадали під поняття "технічне вдосконалення", яке було запроваджене до радянського законодавства для позначення особливого об'єкта правової охорони в 1932 р.

Перегляд законодавства про винаходи. Радянське законодавство про винаходи зазнавало суттєвих змін тричі - у 1941, 1959 і 1973 роках, коли приймали нові базові акти про винахідництво й акти, що доповнювали перші. Загалом вони мали єдину основу: передбачали дві форми охорони прав винахідників (авторське свідоцтво та патент), систему експертизи заявок, дозвільний порядок патентування винаходів за кордоном, можливість примусового викупу патенту державою. Зміни в основному стосувалися уточнення критеріїв охороноздатності винаходів, кола прав, які надавали авторам винаходів, порядку проведення експертизи заявок.

Одночасно із законом про патенти було прийнято постанову ЦВК і РНК СРСР від 12 вересня 1924 р. – "Про промислові зразки (рисунки і моделі)". За цим законом як промислові зразки охороняли:

• нові за виглядом або формою художньо-промислові рисунки, призначені для відтворення у відповідних виробах;

• нові за виглядом, формою, будовою або розташуванням частин моделі, призначені для промисловості, торгівлі, ремесла, домашнього вжитку і взагалі для будь-якої роботи.

Комітет у справах винаходів не реєстрував як промислові зразки такі об'єкти, як стаціонарна споруда, будинок, плавильна піч, а також друкарські шрифти та інші об'єкти, призначені для друкування. Реєстрації підлягали лише нові зразки в межах країни. Пріоритет заявки розраховували від моменту її подання до Комітету.

Якщо всі формальні вимоги до матеріалів заявки було виконано, Комітет протягом двох тижнів від дня прийняття заявки вносив зразок до реєстру. Заявникові видавали свідоцтво про реєстрацію промислового зразка.

Особа, яка зареєструвала зразок, мала виключне право у вигляді промислу відтворювати в межах СРСР цей зразок загалом або його характерні частини, запроваджувати вироби, що відтворюють зразок, в обіг або іншим способом використовувати їх (ст. 7).

Строк охорони становив 3 роки від дня подання заявки до Комітету та міг бути подовжений на 3, а потім ще на 4 роки. Загальний строк охорони промислового зразка становив 10 років.

Права на зразок могли бути передані за повною або обмеженою ліцензією як до, так і після реєстрації зразка. Розгляд спорів здійснювали в судовому порядку.

Постанова про промислові зразки. Охорона промислових зразків як самостійних об'єктів інтелектуальної власності була відновлена у зв'язку з приєднанням СРСР до Паризької конвенції про охорону промислової власності. 9 червня 1965 р. Рада Міністрів СРСР прийняла Постанову про промислові зразки, а Патентне відомство затвердило Положення про патентні зразки. Як промислові зразки відтепер охороняли нові придатні для виготовлення промисловим способом художні рішення, пов'язані із зовнішнім виглядом промислового виробу, які демонструють єдність технічних та естетичних якостей.

Для визнання художнього рішення промисловим зразком за Положенням 1965 р. було достатньо його місцевої новизни, тобто новизни в межах СРСР. Не підлягали правовій охороні рішення, пов'язані із зовнішнім виглядом більшості виробів легкої промисловості. Положення передбачало дві форми охорони промислових зразків - свідоцтво та патент. Останній діяв 5 років і міг бути подовжений ще на 5 років.

8 липня 1981 р. Кабінет Міністрів СРСР затвердив нове Положення про промислові зразки, яке містило досконаліші правила, наближені до міжнародних стандартів. Так, від промислового зразка вимагали світової новизни, було взято під охорону зовнішній вигляд виробів легкої промисловості, строк дії патен­ту на промисловий зразок був збільшений до 10 років.

Проблеми реформи винахідницького права в СРСР активно обговорювали у 80-ті роки XX ст. 31 травня 1991 р. Верховна Рада СРСР прийняла новий Закон "Про винаходи в СРСР", що набрав чинності 1 липня 1991 р. 10 липня 1991 р. прийнято Закон СРСР "Про промислові зразки", який мав набрати чинності 1 січня 1992 р. Готували Закон СРСР "Про Патентний суд СРСР", Положення про патентних повірених, Статут Державного фонду винаходів СРСР, ряд інших актів. Розпад СРСР як єдиної держави перешкодив їх втіленню у життя.

З утвердженням України як самостійної держави дався взна­ки вакуум навколо забезпечення охорони об'єктів промислової власності. Адже законодавство про винаходи та інші результати науково-технічної творчості належало до часів колишнього СРСР.

Початком організації національної патентної системи можна вва­жати 1993 р., коли постанова Кабінету Міністрів України від 27 січня 1993 р. за № 29 заснувала Державне патентне відомство України (Держпатент України) - центральний орган виконавчої влади.

За короткий час було сформовано організаційну структуру Держпатетну, створено нормативно-правову базу для забезпечення правової охорони промислової власності на території Украї­ни, організовано систему реєстрації прав на використання об'єктів промислової власності.

Після створення Державного департаменту інтелектуальної власності на базі науково-дослідного центру патентної експертизи (НДЦЕ) було засновано Державне підприємство "Український інститут промислової власності", підпорядковане першому.

15 грудня 1993 р. Верховна Рада України ухвалила два закони про патентне право. Закон № 3687-ХП "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" регулює відносини, що виникають у зв'язку з набуттям і здійсненням права власності на винаходи та корисні моделі в України. Закон № 3688-ХП " Про охорону прав на промислові зразки" регулює відносини, що виникають у зв'язку з набуттям і здійсненням права власності на промислові зразки в Україні.

Глава 39 ЦК присвячена праву інтелектуальної власності на винаходи, корисні моделі, промислові зразки.