Грошовi кошти пiдприємств: суть i структура.

Для здійснення виробничої діяльності підприємства крім основних засобів повинні мати в необхідних розмірах і оборотні засоби. Серед них найважливіше значення мають грошові кошти, необхідні для придбання техніки, виробничих матеріалів, оплати праці, розрахунків з бюджетом та іншими ланками фінансово-кредитної системи тощо.

Грошовими називають кошти у вигляді грошей, які перебувають у касі підприємства, на рахунках в установах банку, в акредитивах, у підзвітних осіб та депозитах до запитання

Грошові кошти підприємств знаходяться на розрахунковому, валютному та інших рахунках, в касі.

Джерелами грошових коштів на підприємстві є: - надходження від основної діяльності: виручка від реалізації продукції, робіт та послуг; - надходження від фінансово-інвестиційної діяльності підприємства: фінансово-банківської та страхової системи; - від продажу акцій, облігацій та інших видів цінних паперів; внесення коштів на депозитні рахунки; від здачі майна в оренду.

Частина отриманих коштів відраховується до бюджету та позабюджетних фондів, виконання зобов’язань перед банками, страховими організаціями, іншими суб’єктами господарювання, а частина формує валовий та чистий прибуток підприємства

Грошові кошти на підприємстві спочатку формуються в процесі утворення статутного фонду. У подальшому вони інвестуються для забезпечення виробничо-господарської діяльності, розширення та розвитку виробництва. Саме так підприємства дістають можливість виробляти та збувати продукцію, одержувати доходи. Кошти підприємств зберігаються в касах, а також на поточному, валютному та інших рахунках у банківських установах.

У процесі виробничо-господарської діяльності підприємств постійно здійснюється кругообіг грошових коштів (вхідних та вихідних грошових потоків). Інформація про грошові потоки підприємства є важливою і корисною як для внутрішніх, так і для зовнішніх користувачів. На її підставі зовнішні користувачі мають можливість оцінити здатність керівництва управляти рухом грошових коштів, ефективність прийнятих рішень щодо інвестиційної та фінансової політики, зрозуміти різницю між чистим прибутком та станом грошових коштів тощо. Внутрішні користувачі (керівництво підприємства) можуть використовувати інформацію про грошові потоки для оцінки результатів оперативної, інвестиційної та фінансової діяльності з точки зору формування грошових надходжень та виплат, розрахунку ліквідності підприємства, оцінки впливу на стан підприємства інвестиційної та фінансової політики.

Джерелом інформації про грошові потоки для різних користувачів є Звіт про рух грошових коштів. Зміст і форму Звіту про рух грошових коштів та загальні вимоги до розкриття його статей визначає Національне положення (стандарт) бухгалтерського обліку 4 “Звіт про рух грошових коштів”. Згідно з цим положенням дані про рух грошових коштів наводяться протягом звітного періоду в результаті операційної, інвестиційної та фінансової діяльності

42.Оцiнка руху грошових коштiв пiдприємств.

Управління грошовими потоками є одним із найважливіших напрямів діяльності фінансового менеджера. Воно включає в себе розрахунок часу обороту грошових коштів (фінансовий цикл), аналіз грошових потоків і їх прогнозування, визначення оптимального рівня грошових коштів, складання планів (бюджетів) грошових коштів.

Якщо підприємство нарощує обсяги, то воно тим самим включає в оборот високоліквідні активи. По суті, цей період є операційним циклом.

Однак повернімося до суті фінансового циклу. Фінансовий цикл, чи цикл обороту готівки, являє собою час, протягом якого грошові кошти вилучені з обороту. Основні етапи обороту грошових коштів у ході виробничої діяльності можна подати за певною схемою (рис. 14.2).

Рис. 14.2. Етапи обороту грошових коштів на підприємстві:

А - виробничий процес; Б - період обороту дебіторської заборгованості; В - період обороту кредиторської заборгованості; Г - фінансовий цикл; Д - операційний цикл.

Тобто операційний цикл характеризує загальний час, протягом якого фінансові ресурси перебувають у запасах і дебіторській заборгованості. Оскільки підприємство оплачує рахунки постачальників з проміжком часу, протягом якого грошові кошти вилучені з обороту, то фінансовий цикл менший від операційного на період обороту кредиторської заборгованості.

І операційний, і фінансовий цикли мають скорочуватися шляхом:

• прискорення виробничого процесу;

• прискорення оборотності дебіторської заборгованості. Фінансовий цикл може бути скорочений шляхом:

• прискорення виробничого циклу;

• прискорення оборотності дебіторської заборгованості;

• певного сповільнення оборотності кредиторської заборгованості. Тенденція до скорочення є позитивною.

Тривалість фінансового циклу (Тфц) можна виразити таким чином:

, (14.11)

де - тривалість операційного циклу;

- термін обороту кредиторської заборгованості;

- термін обороту виробничих запасів;

- термін обороту дебіторської заборгованості.

Тепер визначимо терміни обороту окремих груп активів:

, (14.12)

де - час обороту виробничих запасів;

- середні виробничі запаси;

- собівартість;

(14.13)

де - час обороту дебіторської заборгованості;

- середня дебіторська заборгованість;

- виторг від реалізації;

, (14.14)

де - час обороту кредиторської заборгованості;

- середня кредиторська заборгованість;

- собівартість.

Аналіз грошових коштів проводиться за даними звітного періоду, і тому ретроспективний аналіз не є надзвичайно цінним. Однак без цього аналізу дуже часто за наявності прибутку неможливо пояснити причини браку коштів. Тому у світовій практиці використовують прямий метод (обчислення надходжень коштів) і непрямий, який базується на ідентифікації та обміні інформації, пов'язаних із рухом грошових коштів і коригуванням чистого прибутку.

У сучасних умовах зростає роль оптимізації рівня грошових коштів. Саме тому йдеться про те, що потрібно оцінити:

- загальний обсяг грошових коштів та їх еквівалентів;

- яку їх частку потрібно тримати на поточному рахунку, а яку - у швидкореалізовуваних цінних паперах;

- коли і в якому обсязі здійснювати взаємну трансформацію грошових коштів і швидкореалізовуваних активів.

43.Оцiнка рiвня лiквiдностi i платоспроможностi пiдприємств.

Платоспроможність, ліквідність та кредитоспроможність є одними з найважливіших характеристик господарюючого суб'єкта, які завжди прагнуть оцінити партнери по бізнесу, а також наявні та потенційні кредитори підприємства. Знання цих характеристик дає можливість визначити, якою мірою і протягом якого часу підприємство зможе виконувати свої грошові зобов'язання перед іншими суб'єктами ринку.

Ліквідність та платоспроможність розраховуються за даними балансу і відображують відповідні характеристики у певний момент часу. Кредитоспроможність є комплексним поняттям і означає спроможність підприємства погашати заборгованість не тільки в даний момент, а й у майбутньому. Високий рівень кредитоспроможності свідчить про те, що підприємство вчасно і в повному обсязі розраховувалось за усіма раніше отриманими позиками, має стійке фінансовий стан, високий рівень платоспроможності, ліквідності та прибутковості, а також позитивний прогноз щодо погашення заборгованості у майбутньому.

Залежно від часового інтервалу, протягом якого перевіряється спроможність підприємства виконувати свої зобов'язання перед кредиторами, для оцінки використовують ту чи іншу характеристику: на найбільш короткостроковому періоді — платоспроможність, більш тривалому — ліквідність. Розглянемо показники, які дають змогу оцінити платоспроможність та ліквідність.

Платоспроможність означає наявність у підприємства грошових коштів та їх еквівалентів, достатніх для розрахунків за кредиторською заборгованістю, що потребу є негайного погашення. Це визначення можна вважати визначенням платоспроможності у вузькому розумінні. Платоспроможність у широкому розумінні означає здатність підприємства виконувати свої зобов'язання перед кредиторами. Підприємство є неплатоспроможним у широкому розумінні, коли воно не може виконати свої зобов'язання перед кредиторами і потребує застосування санаційних заходів або визнання банкрутом.

Рівень платоспроможності визначається співвідношенням між обсягом грошових коштів, що можуть бути використані для розрахунків, та обсягом платежів, які необхідно здійснити. Підприємство може вважатися платоспроможним, маючи незначний залишок на розрахунковому рахунку, якщо воно не має простроченої заборгованості або заборгованості, що потребує негайного погашення.

У підприємств, які функціонують в умовах розвиненої ринкової економіки, вчасно отримують платежі від своїх контрагентів і мають кваліфікованих фінансових менеджерів, не виникає проблем з управлінням грошовими коштами, оскільки більша частина поточних витрат на заробітну плату, податки, оренду, комунальні послуги досить рівномірно розподілена в часі, і в таких умовах неважко розрахувати середньомісячну потребу в грошових коштах. В умовах перехідної економіки підприємствам нерідко важко підтримувати платоспроможність на належному рівні через нестабільну економічну ситуацію та низьку платоспроможність покупців і партнерів по бізнесу.

Основними ознаками платоспроможності підприємства є наявність на розрахунковому рахунку достатнього обсягу коштів та відсутність простроченої кредиторської заборгованості. Для забезпечення платоспроможності підприємства тримають на розрахунковому рахунку деякий страховий залишок, а якщо в країні функціонує розвинений фондовий ринок — страховий запас у вигляді високоліквідних цінних паперів.

Ліквідність — це спроможність підприємства погашати свої поточні зобов'язання вчасно і в повному обсязі. Для підтримки ліквідності на належному рівні підприємство повинно мати достатній обсяг грошових коштів та інших ліквідних активів, які в разі потреби можна перетворити в готівку і використати для погашення зобов'язань. При високому рівні ліквідності обсяг ліквідних активів значно перевищує обсяг поточних зобов'язань.

Так, коефіцієнт поточної ліквідності К характеризує спроможність підприємства погашати свої поточні зобов'язання за рахунок усіх оборотних активів: грошових коштів, дебіторської заборгованості, товарно-матеріальних запасів:

Критичне значення цього коефіцієнта дорівнює 1. Значення менше 1 свідчить про незадовільний рівень ліквідності та неспроможність підприємства вчасно погашати свої зобов'язання перед кредиторами.

Коефіцієнт миттєвої ліквідності К часто вважають більш інформативним з погляду оцінки ліквідності, ніж попередній К, оскільки він не враховує товарно-матеріальні запаси — найменш ліквідні з оборотних активів. У разі потреби запаси реалізуються, як правило, задосить низькою ціною, їх ліквідаційна вартість часто становить тільки половину балансової вартості:

За допомогою коефіцієнта абсолютної ліквідності, або коефіцієнта платоспроможності Кал, визначають, яку частку поточних зобов'язань можна погасити негайно за рахунок грошових коштів, що є на розрахунковому рахунку підприємства:

Коефіцієнт маневреності власних оборотних засобів Кмвоз показує, яка частка оборотних засобів перебуває в грошовій формі:

Величина коефіцієнта залежить від потреби підприємства у вільних грошових коштах та від величини страхового залишку, який намагаються підтримувати для забезпечення платоспроможності підприємства. Цей коефіцієнт, як і попередній, при достатній статистичній базі по конкретному підприємству та по інших підприємствах галузі дає змогу робити певні висновки щодо платоспроможності суб'єкта господарювання.

Чистий оборотний, або робочий, капітал ЧК (Net Working Capital) тісно пов'язаний з попередніми показниками ліквідності і відображує більш стійку частину оборотних активів, що фінансується за рахунок довгострокового боргу та власного капіталу:

ЧК = Оборотні активи - Поточні зобов'язання, (6.5)

Від'ємне значення ЧК, як і значення Кал < 1, свідчать про неспроможність підприємства вчасно розраховуватись за своїми поточними зобов'язаннями та про недостатню фінансову стійкість, оскільки в цьому випадку певна частина необоротних активів фінансується за рахунок поточних зобов'язань. У підприємств, що є фінансово стійкими, величина ЧК, як правило, не менша від системної складової оборотного капіталу.

Власний оборотний капітал ВОК визначає обсяг власних оборотних засобів, тобто засобів, що фінансуються за рахунок власних коштів підприємства. (Термін "власні оборотні засоби" досить умовний, оскільки підприємство має право власності на всі оборотні та необоротні активи, якими володіє.)

ВОК - Власний капітал - Необоротні активи.(6.6)

Цей показник близький за змістом до коефіцієнта забезпечення поточної діяльності власними оборотними засобами #авоа, який визначається співвідношенням:

Такий коефіцієнт, як і показник ВОК, на відміну від чистого оборотного капіталу майже не використовують у міжнародній практиці, оскільки власний капітал, як правило, дорожчий від позикового і фінансування за рахунок власних коштів не є безумовною перевагою для підприємств. В умовах перехідної економіки, коли існує значний розрив між величиною банківського процента та середнім рівнем рентабельності підприємств, а вартість власного капіталу близька до нуля, фінансування оборотних активів за рахунок власного капіталу є досить привабливим.

При розрахунку та аналізі коефіцієнтів ліквідності бажано звертати увагу на склад окремих груп оборотних засобів та структуру поточних зобов'язань. Якщо е доступ до відповідних джерел інформації, необхідно здійснити оцінку якості дебіторської заборгованості та товарно-матеріальних запасів, а також виявити іммобілізовані активи: прострочену дебіторську заборгованість, неліквідні запаси та ін. з тим, щоб при розрахунку коефіцієнтів ліквідності використати скориговані величини цих статей балансу. При обчисленні розміру поточних зобов'язань необхідно враховувати строки погашення окремих видів заборгованості та включати до складу поточних зобов'язань частину довгострокового боргу, яка підлягає погашенню в даному періоді.

Дебіторська та кредиторська заборгованості є досить специфічними статтями балансу. Як правило, у підприємств, які стабільно функціонують, кредиторська заборгованість за обсягами відповідає дебіторській. Різке зростання кредиторської заборгованості негативно впливає на ліквідність та платоспроможність підприємства. Збільшення коефіцієнтів ліквідності за рахунок різкого збільшення дебіторської заборгованості також не можна вважати позитивним чинником. Проте невисокі значення коефіцієнтів ліквідності не можуть однозначно свідчити про низьку ліквідність, оскільки такі значення можуть бути наслідком ефективного управління товарно-матеріальними запасами, високої інтенсивності руху грошових коштів та значних обсягів товарообороту.

При оцінці ліквідності та фінансової стійкості суб'єкта господарювання нерідко проводять також аналіз ліквідності балансу. Для оцінки ліквідності балансу активи та пасиви поділяють на чотири групи: активи — за ступенем ліквідності (групи Ах — А4), пасиви — за строком погашення (групи Я1 — П).

Ліквідність балансу визначається ступенем покриття зобов'язань господарюючого суб'єкта активами, строк перетворення яких у грошові кошти відповідає строку погашення зобов'язань. Баланс називають абсолютно ліквідним у разі, якщо перші три групи пасивів не перевищують за обсягом відповідні групи активів:

Оскільки балансове рівняння не повинно порушуватись, для четвертої групи активів-пасивів має виконуватись нерівність

що рівнозначно наявності у підприємства власних оборотних засобів.

Нерівності, що визначають ліквідність балансу, можуть більшою чи меншою мірою порушуватись, але в будь-якому разі вони дають можливість оцінити як поточні, так і очікувані в майбутньому рівні платоспроможності та ліквідності.

44.Необхiднiсть i суть кредитування пiдприємств.

Фірма може одержати "короткі" гроші шляхом одержання комерційного кредиту від продавця товару. Однак постійне отримання комерційного кредиту і збільшення терміну його надання ускладнюються через його неефективність для продавця, або через ненадійність оплати постачання покупцем з низькою кредитоспроможністю. Якщо цей спосіб одержання коштів для фірми недоступний, то вона може отримати банківський кредит.

Кредит - це форма позичкового капіталу (в грошовій або товарній формах), що надається на умовах повернення і обумовлює виникнення кредитних відносин між тим, хто надає кредит, і тим, хто його отримує.

Кредитні відносини - це відособлена частина економічних відносин, пов'язана з наданням вартості (коштів) у позику поверненням її разом із певним відсотком.

Об'єктом кредитних відносин є вартість, яка надається в позику з метою отримання прибутку.

Суб'єктами кредитних відносин можуть бути будь-які самостійні підприємства. Кредитні відносини характеризуються тим, що їх суб'єктами виступають дві сторони: одна з них у рамках конкретної кредитної угоди називається кредитором, інша - позичальником. Грошові чи товарно-матеріальні цінності, витрати або виконана робота та надані послуги, щодо яких укладається кредитний договір, є суб'єктом кредиту. Існування кредитних відносин обумовлене рядом факторів, рис. 7.1.

Рис. 7.1. Причини виникнення кредитних відносин

45.Класифiкацiя кредитiв.

Кредит — це позичковий капітал банку в грошовій формі, що передається у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання.

Кредити можна класифікувати за багатьма ознаками. Класифі­кацію кредитів наведено на рис. 4.1.

За терміном користування кредити поділяються на:

· короткострокові — до 1 року;

· середньострокові — до 3-х років;

· довгострокові — понад 3 роки.

Строк кредиту, а також відсотки по ньому, як правило, розраховуються з моменту отримання кредиту до повного погашення суми позички та відсотків за її користування.

Короткострокові кредити можуть надаватись банками у разі тимчасових фінансових труднощів, що виникають у зв’язку із витратами виробництва та обігу, не забезпечених надходженнями коштів у відповідні періоди.

Середньострокові кредити можуть надаватись на оплату обладнання, поточні витрати, на фінансування капітальних вкладень.

Довгострокові кредити можуть надаватись для формування основних фондів. Об’єктами кредитування можуть бути капітальні витрати на реконструкцію, модернізацію та розширення вже діючих основних фондів, на нове будівництво, на приватизацію тощо.

 

За формою забезпечення кредити поділяються на:

· забезпечені заставою (майном, майновими правами, цінними паперами);

· гарантовані (банками, фінансами чи майном третьої особи);

· з іншим забезпеченням (поручительством, свідоцтвом страхової організації);

· незабезпечені (бланкові).

За ступенем ризику кредити поділяються на: стандартні, під контролем, субстандартні, сумнiвні, безнадiйні.

За формою надання кредити бувають: строковий, револьверний, кредитна лiнiя, овердрафт, субординований борг, iншi кредити.

Субординований борг — це позика (забезпечена або незабезпечена), за якою в договірному порядку погоджено, що в разі ліквідації чи банкрутства боржника сплата буде здійснена після задоволення вимог усіх інших кредиторів.

За строками погашення кредити поділяються на:

· кредити, що погашаються одноразово, тобто кредит повертається у повній сумі у певний термін;

· кредити, для яких передбачається періодичне погашення суми позички і відсотків по ній певними частинами, що пов’язане з періодичністю надходження виручки від реалізації продукції (проведення робіт, надання послуг);

· кредити, що погашаються достроково (за вимогою кредитора або за заявою позичальника);

· кредити з регресією платежів.

46.Банкiвське кредитування пiдприємств.

Нині найпоширенішим видом кредиту є банківський. За такого кредитування підприємство виступає тільки в ролі по­зичальника.

Банківський кредит класифікують за такими ознаками:

1) цільове спрямування;

2) термін кредиту;

3) вид відсоткової ставки;

4) валюта кредиту;

5)види обслуговування.

Залежно від цільового спрямування кредит може надаватися:

• на фінансування оборотного капіталу;

• фінансування основного капіталу;

• викуп приватизованого підприємства.

Чинне українське законодавство забороняє надавати підпри­ємствам кредити на покриття збитків від господарської діяльнос­ті, на формування і збільшення статутних фондів банків та інших господарських товариств.

Відповідно до банківської практики не можуть отримати кре­дити підприємства:

• проти яких порушено справу про банкрутство (крім кредиту­вання заходів фінансової санації);

«під укладені ними контракти, які не передбачають захисту позичальника від можливих втрат, пов'язаних із затримками в поставках товарів;

• коли вони мають прострочену заборгованість за раніше на­даними кредитами.