Соціально-політична доктрина Карла Поппера.

Карл Поппер народився в 1902 р. у Відні в родині юриста, переконаного ліберала, шанувальника Е. Канта і Дж. Ст. Мілля. Батьки його за переконаннями були пацифістами. Основна сфера інтересів Поппера - методологія наукового дослідження, теорія пізнання. Але поряд з філософією його приваблювала і громадське життя. Навесні 1919 р. юний Поппер співпрацював з Комуністичною партією Австрії, виконуючи різні доручення. Але в червні того ж року відбувся розрив. Поппер, за його словами, "уникнув марксистської пастки".

"Я останній запізнілий прихильник Просвітництва, - говорив Поппер в 1958 р. - Це означає, що я раціоналіст і що я вірю в істину і в людський розум" 1. Однак у Поппера, вченого XX століття, помітні й істотні відмінності від класиків епохи Просвітництва. Він відкидає їхню віру в можливість постійного вдосконалення життя людей, називаючи її теорією (або, вірніше, міфом) раціоналістичного оптимізму. Не поділяє Поппер і властивою багатьом просвітителям XVIII ст. переконаності у всесилля людського розуму, його здатності пізнати істину. Попперу близька позиція Канта, в теорії пізнання він дотримується принципів неокантіанства, що набули широкого визнання в природних науках.

Завданням суспільних наук "не є пророцтво про майбутній хід історії". Істина, за Поппера, непізнавана, ми можемо наблизитися до неї, але ніколи її не досягнемо, не існує остаточних, непогрішних джерел знання. Ми не можемо довести істинність наших теорій. За винятком математики, наші аргументи ніколи не є повністю переконливими. При вирішенні тих чи інших проблем нам відкритий тільки один шлях - метод проб і помилок. Але якщо істину встановити і довести неможливо, хибність теорій, тверджень піддається виявленню. Ми йдемо до істини відкидаючи концепції, неправдивість яких доведена. Звідси особлива роль у процесі пізнання відводиться критиці. За Поппера, критика - це "життєдайна кров всякого раціонального мислення" 3. Піддаючи самої суворій критиці різні теорії, ми в експериментальному порядку приймаємо ті теорії, які краще витримали це випробування. Більш надійного підтвердження теорій не існує.

Політичні ідеї Карла Поппера будуються на протиставленні "відкритого" і "закритого" ​​суспільства. Обидва поняття носять значною мірою символічний умовний характер і іноді можуть вживатися в різних сенсах.

Модель закритого суспільства будується Поппером на основі племені. Він так і каже: "племінне чи закрите суспільство". Для нього характерне підпорядкування магічним силам, магічне, або ірраціональне, некритичне ставлення до звичаїв соціального життя. Приписи (закони, звичаї) і заборони (табу) визначають повністю все життя суспільства і людини. Це суспільство можна було б уподібнити клітці, якби не одна обставина: люди не усвідомлять своєї несвободи, своєї пов'язаності повелениями і заборонами, бо вони позбавлені здатності критичної оцінки і самостійного прийняття рішень. У цьому й немає потреби, за них все вирішено традицією, її диктат видається природним, єдино можливим, а аж ніяк не нав'язаним.

Відкрите суспільство - раціональне і критичне. У ньому панують розум і свобода. Тут відмінності між законами природи і суспільства цілком очевидні. Людина усвідомлює свою автономність, він - не клітинка єдиного суспільного організму. Звідси моральні колізії, необхідність приймати самостійні рішення. Суспільні проблеми служать предметом вільного обговорення. У системі управління відкрите суспільство демократично, в економіці воно вимагає вільного ринку. Поппер не приховує, що відкрите суспільство - це зображення (від себе додамо, дуже ідеалізоване) тих порядків, які встановилися в передових країнах Заходу.

Вважаючи відкрите суспільство кращим з усіх можливих, бо воно створює передумови для прогресу, Поппер не ігнорує властивих йому протиріч. Багато членів відкритого суспільства "прагнуть піднятися по соціальних сходах і зайняти місця інших членів". Це може привести "до такого важливого суспільного явища, як класова боротьба", тоді як в організмі, яким є племінне суспільство, "не можна знайти нічого схожого на класову боротьбу" (I, 218).

Перехід від закритого до відкритого суспільства Поппер характеризує як "одну з найглибших революцій", через які пішов людство "(I, 220). Він супроводжувався труднощами і напругою, пов'язаними з "проблемою тертя між класами, які вперше виникли при краху закритого суспільства". Цю найбільшу революцію почали греки, але вона "все ще знаходиться у своїй початковій стадії, а саме - у стадії переходу від закритого суспільства до відкритого" (I, 220).

Підхід Поппера до держави як соціального явища в значній мірі визначається його критикою марксистської методології. За Марксом, міркує Поппер, політика виявляється на останньому місці, вона залежить від системи економічних класових відносин, характер яких диктується розвитком техніки. Поппер приходить до протилежного погляду на речі. Для нього "політична влада має фундаментальний характер".

 

Сучасна філософія техніки.

Хоча техніка є настільки ж стародавнім явищем, як і саме людство, а тому так чи інакше вона потрапляла в поле зору філософів, як самостійна філософська дисципліна, філософія техніки виникла лише у ХХ столітті.

C кінця сорокових років ХХ століття почалося обговорення філософських питань техніки. До німецького філософа М. Хайдеггера техніка оцінювалася тільки позитивно, як останнє, ефективне знаряддя, що сприяє "тріумфальній ході Розуму і Добра". Хайдеггер зробив сенсаційну заяву: він першим побачив у техніці найбільшу небезпеку для людини, оскільки людина "видано" техніці, "затребуваний" нею.

Яскраво і наочно жах людини перед технічної міццю показав Ауреліо Печчеї, творець всесвітньо відомої організації - Римського клубу - об'єднав учених, що досліджують так звані глобальні проблеми сучасності, тобто ті процеси, які загрожують майбутньому людської цивілізації.

 

Незалежно від того, з якого моменту відраховувати початок науки, про техніку можна сказати точно, що вона виникла разом з виникненням Homo sapiens і довгий час розвивалася незалежно від будь-якої науки. Це, звичайно, не означає, що раніше в техніці не застосовувалися наукові знання.

Однак тільки в ХХ столітті техніка, її розвиток, її місце в суспільстві і значення для майбутнього людської цивілізації стає предметом систематичного вивчення. Не тільки філософи, а й самі інженери, починають приділяти осмислення техніки все більшу увагу. Особливо ця тематика обговорювалася на сторінках журналу Союзу німецьких дипломованих інженерів "Техніка і культура" в 30-і роки. Можна сказати, що в цей період в самій інженерної середовищі виростає потреба філософського усвідомлення феномена техніки. Часто спроби такого роду осмислення зводилися до виключно оптимістичною оцінкою досягнень і перспектив сучасного технічного розвитку. Одночасно в гуманітарному середовищі зростало критичне ставлення до ходу технічного прогресу в сучасному суспільстві і увага залучалася насамперед до його негативних сторін.

Таким чином, філософія техніки, з позицій широкого історичного контексту, досліджує феномен техніки в цілому та її місце в суспільному розвитку.

 

Сучасна техніка справила вплив на всі сфери життя суспільства: революційні зміни зазнала сфера матеріального виробництва; навіть у порівнянні з першою половиною ХХ століття, значно змінилася соціальна структура розвинених країн світу; складне й суперечливе, далеко не завжди позитивний вплив справила сучасна технічна цивілізація на політичні системи більшості країн світу; отримали розвиток нові види мистецтва і т. д. Техніка торкнулася всіх сфер життя. Вона істотно змінила самої людини, свого творця і... заручника.