Поняття «воля до життя» у Шопенгауера.

Артур Шопенгауер (1788 - 1860) - німецький філософ, основоположник системи, просякнуту волюнтаризмом, песимізмом і ірраціоналізмом. Навчався в Геттінгені й Берліні, в 1813 році захистив дисертацію «Про четверо який корінь закону достатньої підстави» в Йенському університеті. У 30-річному віці Ш. завершив свою основну працю "Світ як воля і уявлення" (1819). Книга не мала успіху, і більшу частину тиражу її видавець Ф. Брокгауз відправив у макулатуру. У 1820 Ш. зайняв місце доцента в Берлінському університеті. Але й на грунті викладацької діяльності його чекає провал. Ворогуючи з Гегелем, Ш. призначав свої лекції на ті ж години, що і він, однак, у результаті цієї конкуренції залишився без студентів. Невдача всіх починань викликала в Ш. різке неприйняття своєї епохи, вороже ставлення до "натовпі", не здатної розпізнати справжніх геніїв. Щоб пояснити людям свою працю він пише «Додаток», фактично другий том, потім «Про волю в природі», а апотім ряд невеличких праць для широкої публіки. Перший успіх відвідав Ш. після його 50-річчя у вигляді премії Королівського норвезького наукового товариства за конкурсну роботу "Про свободу людської волі" (1839). Всі статті і праці в 1851 році Ш. видає в 2 томах. З 1851 праці Ш. набувають дедалі більшу популярність. Р. Вагнер присвячує йому свій епохальний оперний цикл "Кільце нібелунгів", багато в чому співзвучний філософії Ш. Досить популярними в Німеччині та за її межами стають "Афоризми життєвої мудрості". Іронічно сприймаючи славослів'я на свою адресу, Ш. до самої смерті займається коментуванням і популяризацією основної праці, справжнє визнання якого як філософської класики прийшло значно пізніше.

Теоретичні джерела філософії Шопенгауера.

- Кант

- Платон

- Філософія Сходу (буддизм)

Вчення Шопенгауера є песимістичне, це не є погано, але кінцева мета все одно смерть.

Шопенгауер переосмислює поняття «явище» у Канта і замінює його поняттям «уявлення». Каже, що існує світ уявлень. Тому уявлення охоплює все те, що дано нам в чуттєвому варіанті. Всі явища природи – це уявлення суб’єкта.

Виділяє 4 види здатності уявлення:

1. Мисленна

2. Споглядальна

3. Чуттєва

4. Самостійна

Відповідно існує 4 види об’єкту:

1.Поняття

2. Споглядальне уявлення

3.Чуттєво-споглядальне уявлення

4.Суб’єкт як предмет самосвідомості.

Виводяться 4 апріорно встановлених види закону достатньої підстави.

1. Основа пізнання.

2. Підстава буття.

3. Підстава причини.

4. Підстава мотивації.

Воля є внутрішня сутність (ядро) всіх окремих явищ і всього світу.

Воля виявляється у всіх проявах неорганічного і органічного світу і всіх осмислених діях людини. В основі внутрішньо сутності людини лежить воля. Мислення, пізнавальні дії – це акти волі людини. Людське тіло – також прояв волі. Воля не має ніякої основи, не підкоряється закону достатньої підстави.

Воля є «річ у собі» (Кант), бо вона існує сама по собі, а «річ у собі» є воля. Воля є духовною першоосновою всього сущого. Весь матеріальний світ є вияв волі, її об’єктивація.

Таким чином є світова воля (перебуває поза часом і простором). Як вона втілюється в усьому сущому? Через об’єктивацію.

Органічний світ

Рослинний

Тваринний

Людський світ.

Між ними існує загальна боротьба, як визначальний закон буття «війна всіх проти всіх». Вона – внутрішня первинна сила, що творить світ із самої себе. Вона носить в собі незгасиме джерело боротьби. І кожне вище явище є вищим ступенем об’єктивації волі. І вин виникає лише через стан боротьби і перемогу над іншим станом.

У часі і просторі воля підкоряється принципу «індивідуації», завдяки чому вона стає «волею до життя».

Людське існування пройняте стражданнями, які випливають із наявності в кожної людини «волі до життя». Волю не можна задовольнити, вона воліє постійно і безперервно. (запозичення ідей буддизму: страждання-причини-шляхи подолання-нірвана).

Логічно треба заперечити волю до життя, щоб вона не приносила страждання. Це самогубство. Сенсу життя логічно немає. Сенс життя в самому бутті. Треба досягти ідеального стану. Щастя за життя неможливе.

Засоби звільнення від страждання

1. Мистецтво. Як своєрідна філософія порушує питання, що таке життя? Але це тимчасове заспокоєння. Найвищим видом мистецтва є музика (абсолютна свобода)

2. Моральність. Викорінює егоїзм, дає любов до ближнього.

3. Самозречення – найвищий стан, людина зрікається волі до життя, стан нірвани, придушення волі.

 

16. Поняття "Воля до влади" Ніцше.

Воля до влади, по Ніцше, це інстинкт підйому, воля до життя; рабська воля до влади - інстинкт занепаду, воля до смерті, до нічого. Висока культура аристократична, панування ж «натовпу» веде до виродження культури, до декадансу. Мораль - знаряддя рабів проти добродіїв, етичні думки і встановлення слабких проти сильних, виправдання панування стада над вищими видами. Історія людства декількох останніх тисячоліть (від панування древньої аристократії до сучасності) розцінюється Ніцше як процес поступового виродження здорових життєвих начал, як зрештою перемога численної маси слабих і пригноблених над нечисленною аристократією сильних. Влада, чи прагнення до влади це основа права сильного. Вона є наслідком суперництва між тими, хто бореться за перевагу і оволодінням волями. Це першооснова всього сущого, метафізична основа всього буття, усіх явищ, що базуються на пануванні і підпорядкуванні.Все життя, це нещадна боротьба "каст", людей, поглядів. Сильний творить культуру, ідею, ідола. Сильний, це той щабель, котрий потрібно перевершити. Прогрес може іти тільки вперед і вгору, все інше - тупцювання на місці. Прагнення до влади рухає людину на вищі ступені свободи і світобачення. Усе живе на світі прагне існування, вони є суперниками в боротьбі за життя. А щоб нести це життя й досягти вершини в ньому, треба боротися. Тільки в боротьбі людина може стати містком на шляху до надлюдини.

Прагнення до влади в обраних є творчим, у трудящих - руйнівним. Перші є сіль землі, єдність і смисл, мета людського існування, щирі переможці за духом, за походженням, другі - матеріал для творчості. Уся людська історія являє собою боротьбу двох типів прагнення до влади - прагнення до влади сильних (панів) і прагнення до влади слабких (рабів). В усіх учинках слабких - песимізм, тяжіння до нівелювання, до рівності (рабська мораль). Будь-яке суспільство є лише підмостками, завдяки яким аристократія піднімається нагору до вищих завдань, до необмеженого панування.Єдиним мірилом людської цінності визнається прагнення до влади. Тому головними атрибутами людини є її могутність, незаперечне право наказувати, панувати над усім і всіма.

Могутність досягається різними методами. війна тут не виключення а радше правило. Війна була засобом і водночас ціллю. Для Ніцше війною була всяка боротьба. Оправдовуючи війну, Ніцше покладав на неї надії на нову високу культуру. "...Війна для держави така ж необхідність, як рабство для суспільства." Якраз і тому він розцінював війну і воєнну касту як праобраз держави. Філософ навряд чи допускав думку, що у війні першими гинуть герої. Колись давно, коли бились на мечах - сильний вигравав. Зараз же люба потвора може поцілити в тебе з снайперської гвинтівки, або кинути отруту в їду. В наш час немає війни хоробрих. Зараз це справа підступних, які ходять потім в медалях. Хоробрі ж залишаються на дулах кулеметів закриваючи тілом своїх товаришів. Хоробрими всіяна вся Європа а правлять недостойні.

По Ніцше, воля до влади – це не просте прагнення до панування сильного над слабким, але і прагнення зробити слабкого сильним. Слабість відносна і визначається, з одного боку, положенням людини серед інших людей, а з іншого боку – ступенем самопізнання особистості. Особистість вільна і сильна, якщо вона усвідомлює себе особистістю, що може надходити і надходить відповідно до цього усвідомлення. Але усвідомлення не тільки індивідуальне, воно ще соціально і історично. І тільки при виконанні всіх цих умов ми маємо дійсно вільної і моральної людини. Живучого у вільному і моральному суспільстві. Ідеалом тут є воля не в християнському розумінні, що є несвобода, внутрішнє поневолення, смиренність перед силою, а воля античності і Відродження – у вільному суспільстві подібний культ, нав'язаний християнським лицемірством, неможливий. Перехід же до такого суспільства можливий не на шляху насильницького знищення існуючого суспільства несвободи, тому що всяке насильство породжує нове насильство, а саме на шляху відродження ідеалу вільної сильної людської особистості.