Неокласична модель економічного зростання: збільшення населення і НТП.

За основу зростання в моделі Солоу береться зостання в продуктивності параці. у=У/L, а не збільшення взагалі продукту у.

Модель враховує вплив 3-х чинників: капіталоозброєності (К=К/ L), технічного прогресу та праці.

За цією моделлю існує стійкий рівень капіталоозброєності, який визначає економічну динаміку. Цей стійкий рівень капіталоозброєності визначається: S/σ=K*/f(K*), де σ – норма амортизації, S – норма заощадження, К* - стійкий рівень капіталоозброєності, f(K*) – продуктивність праці за стійкого рівня капіталоозброєності.

Джерелами економічного зростання за Солоу є:

1.зростання капіталоозброєності, яке залежить від підвищення норми заощаджень, проте воно не може бути постійним, оскільки заощадження обмежують споживання. Солоу сформулював золоте правило, яке виконується за умови, що гранична продуктивність капіталу =його вибуттю (амортизації).

2.збільшення населення впливає на економічне зростання через динаміку капіталоозброєності.

К=Т/(L-(σ+t_L) ∙K)

3.технологічний прогрес, який за моделлю на відміну від попередніх чинників є джерелом і постійним зростанням як продуктивності праці, так і загального продукту – являється одним із головних.

Якщо ефективність виробництва під впливом g, то продуктивність змінюється з таким самим темпом, а загальний обсяг виробництва зростає. У=(t_L+ g)∙у₀∙ L, де L – кількість трудових ресурсів.

 

Неокласична модель економічного зростання: нагромадження капіталу.

Неокласична модель економічного зростання – в основі моделі покладено те, що кожен фактор виробництва вносить свою частку у виробництво національного продукту.

Основним інструментом економічного зростання є економічна функція: у=f∙(x₁+x₂+x_n),

У=(d∙f)/(dx₁)∙ x₁₊(d∙f)/(dx₂)∙ x₂+(d∙f)/(dx_n)∙ x_n , Q=f(x), де у – обсяг виробництва продукту, x_n – виробничі фактори, (d∙f)/(dx) – граничний продукт n-го фактора.

Відповідно до наведених формул обсяг продукту У визначається сумою добутків кожного фактору (x₁,x₂.,x_n) на його граничний продукт.

Ця модель описує динаміку доходу У,які є сумою споживчих та інвестиційних витрат.

Економіка вважається закритою, тому чистий експорт дорівнює 0, а державні витрати у моделі не вирізняються.

Основними факторами економічного зростання є нагромадження капіталу.

Основні передумови моделі:

1.постійна гранична продуктивність капіталу. MRK=dy/dk

2. постійна норма заощаджень. S=I/k

3. відсутній процес вибуття капіталу. W=0

4. Інвестиційний лах=0 – лах(запізнення). ῑ=0

5.модель не враховує тезнічного прогресу.

Випуск не залежить від затрат праці, оскільки праці не є дефіцитним ресурсом.

Використовується виробнича функція, яка передбачає неможливість взаємозаміни праці і капіталу. dy=MRK∙I(t)=MRK∙S∙Y

Темп приросту доходу є постійним і дорівнює MRK∙S=Уd(t). Він визначається як добуток норми заощаджень помножена на граничну продуктивність капіталу.

 

Модель економічного зростання Р. Солоу.

Модель Солоу (1956р.) враховує дію більшої кількості чинників, повніше відображає картину економічного зростання порівняно з моделлю Домара-Харрода. В 1987 році моделі Солоу було присуджено Нобелівську премію.

Модель Солоу показує, як заощадження, зміна чисельності населення і технологічний прогрес впливають на економічне зростання. Солоу використовує для своєї моделі економічного зростання виробничу функцію Кобба-Дугласа.

Основними рисами моделі Солоу є такі:

1. Враховано вплив трьох факторів – запасу капіталу, зростання населення та технологічного прогресу. У зв'язку з цим введено такі позначення:

Dу – приріст продукту на одного працюючого, або продуктивність праці;

Dk – приріст капіталу на одного працюючого, або капіалоозброєність праці;

L – чисельність працюючих;

п – приріст населення;

Е – ефективність технологічного процесу;

І – інвестиції;

К – капітал (основні фонди);

А – амортизація (вибуття) капіталу;

АN – норма амортизації;

S – заощадження;

S' – норма заощадження;

С – споживання.

2. Серед чинників зростання визначено ті, що мають короткотерміновий вплив (запас капіталу та зростання кількості населення) і довготерміновий (технологічний прогрес).

3. Визначальну роль відіграють заощадження, що споріднює її з моделлю Домара-Харрода.

4. Кінцевим результатом є не зростання продукту як такого (Y), а зростання продуктивності праці (Y / L = y).

5. Заощадження дорівнюють інвестиціям.

Обсяг капіталу залежить від обсягу інвестицій та вибуття капіталу (амортизації). Тобто це є чисті інвестиції, які визначають зростання капіталу.

Чим більшим є обсяг капіталу, тим більшим буде його зношування. Але в економіці завжди є стійкий рівень капіталоозброєності праці (k*), за якого досягається рівність між величиною інвестицій та амортизації (вибуття) капіталу.

Отже, стійкий рівень капіталоозброєності (k*) – це певний стан рівноваги, що, за моделлю Солоу, визначає економічну динаміку. Це означає, що з якого б рівня капіталоозброєності не починався рух економіки, вона завжди тяжіє до рівноважного (k*) стану, за якого величина капіталу, що вибуває, дорівнює капіталу, що інвестується. Якщо рівень інвестицій перевищує рівень вибуття капіталу, то в економіці нарощуються запаси капіталу. І, навпаки, якщо рівень інвестицій є меншим, ніж рівень вибуття капіталу, то це означає абсолютне зменшення запасу капіталу.

Висновок Солоу: лише за умови, що капіталоозброєність праці не досягла стійкого стану (всі значення, менші за k*), зростання капіталоозброєності може розглядатись як фактор економічного зростання. Тобто, капіталоозброєність, як фактор зростання, діє обмежено, до досягнення значення k*.

Якщо нам відома виробнича функція (формула 23), норма заощаджень (S') і норма вибуття капіталу (АN), ми можемо визначити стійкий рівень капіталозброєності. Як вже зазначалось, нарощування капіталу відбувається за умови, що інвестиції перевищують вибуття капіталу.

З моделі Солоу випливає, що норма заощаджень є ключовим параметром рівноважного економічного зростання. За інших рівних умов при зростанні норми заощаджень економіка матиме більше інвестицій, більший запас капіталу, більший рівень виробництва.

Але збільшення норми заощаджень супроводжується скороченням норми споживання. Як вирішується ця суперечність в моделі Солоу? Існує так зване, золоте правило, згідно з яким критерієм при виборі норми заощадження є максимізація добробуту суспільства, тобто споживання. "Золотому правилу” відповідає така норма заощаджень, за якої формується стійка капіталоозброєність, але з урахуванням максимуму споживання. Максимум споживання в моделі Солоу досягається лише тоді, коли приріст продукту на додаткову одиницю капіталу дорівнює вибуттю капіталу. Тобто, "золоте правило” витримується за умови, коли гранична продуктивність капіталу дорівнює амортизації.

В моделі Солоу також досліджується вплив зростання населення і кількості зайнятих на капіталоозброєність праці. Доведено, що збільшення населення діє на капіталоозброєність так само, як і зношування капіталу. Якщо інвестиції збільшують запас капіталу і капіталоозброєність праці, то зношування капіталу і зростання кількості працюючих її зменшують.

Висновок з моделі Солоу такий: якщо населення зростає з темпом п, а ефективність праці – з темпом g, то загальний обсяг виробництва збільшується під впливом приросту населення та технічного прогресу з темпом (п + g). Провідною ідеєю моделі Солоу є те, що тільки технічний прогрес може зумовити зростання рівня життя населення. Адже він забезпечує постійне зростання продуктивності та загального обсягу виробництва.

Врахування технічного прогресу вносить певні зміни у формулювання "золотого правила”: для максимізації споживання необхідно, щоб чиста гранична продуктивність капіталу (приріст продукту на додаткову одиницю капіталу без амортизації) дорівнювала темпу приросту загального обсягу виробництва (п + g).