Чинники та теорії економічного зростання.

Чинники економічного зростання поділяють також у прямі та непрямі.

До прямих чинників економічного зростання відносяться: збільшення кількості робочої сили, нагромадження фізичного капіталу, технологічний прогрес.

До непрямих чинників економічного зростання відносяться: податкова, цінова, зовнішньоекономічна політика держави.

Розрізняють два типи економічного зростання: екстенсивний, коли збільшується кількість залучених у процес виробництва ресурсів та інтенсивний, коли зростає ефективність використання ресурсів шляхом вдосконалення техніки та технологій.

До екстенсивного типу відноситься: збільшення чисельності зайнятих, збільшення фізичного обсягу капіталу.

До інтенсивного: технологічний прогрес, рівень освіти та професійної перепідготовки кадрів, технічний прогрес, організація та управління виробництвом тощо.

Чинники економічного зростання поділяють на стримуючі та прискорюючі.

До чинників, які негативно впливають на економічне зростання і, відповідно стримують його, відносяться: 1) злочини у господарській діяльності, 2) недобросовісне ставлення до праці, 3) страйки, 4) великі капіталовкладення в охорону оточуючого середовища, 5) несприятливі погодні умови (для сільського господарства), тобто все, що стримує продуктивність праці і, відповідно, економічне зростання вцілому.

До прискорюючих (або позитивних) чинників економічного зростання відносяться: 1) сприятливі запаси природних ресурсів; 2) сприятливі кліматичні умови; 3) сприятлива соціальна, культурна ситуація в суспільстві; 4) стабільність політичної системи.

Моделі економічного зростання.

В основі більшості моделей знаходиться виробнича функція - залежність між структурою затрат ресурсів (чинників виробництва - працею L, капіталом К, технологіями - Т) і максимально можливим випуском продукції (Y) записується за допомогою виробничої функції: Y=F(L,K,Т)

Більшість виробничих функцій має властивість постійної віддачі від масштабу. Це означає, що при одночасній зміні усіх чинників виробництва на одну й ту саму величину, функція змінюється на ту ж саму величину.

В залежності від кількості чинників, виробнича функція визначається як одночинникова, двочинникова, багаточинникова. Функціональна залежність може бути подана у табличній, графічній та аналітичній формах.

Що обирати критерієм оптимальності економічного зростання? Ця проблема досліджується в моделях економічного зростання. Найбільш відомими з моделей є три: неокласична модель Солоу та дві кейнсіанські моделі - модель Роя Харод а і модель Євсея Домара.

Неокласична модель економічного зростання Р.Солоу. Модель була вперше наведена у праці Роберта Солоу “Внесок до теорії економічного зростання” у 1956 році. За розробку теорії економічного зростання Р.Солоу в 1987 році було присуджено Нобелівську премію. Модель зростання Солоу є складною теоретичною моделлю. Над її розробкою автор працював десятиліття. Модель показує, як заощадження, зміна чисельності населення і технологічний прогрес впливають на економічне зростання і як досягти високих і стабільних темпів зростання.

Основні ідеї моделі. 1. Враховується вплив трьох чинників: капіталу, праці та технологічного прогресу. 2. Визначаються чинники зростання, які мають короткостроковий вплив (запас капіталу та зростання кількості населення) і довгостроковий (технологічний прогрес). 3. Визначальну роль відіграють заощадження. Заощадження дорівнюють інвестиціям: S=I. 4. Кінцевим результатом є зростання продуктивності праці. 5. Необхідною умовою рівноваги економічної системи є рівновага сукупного попиту і пропозиції.

Пропозиція валового продукту в моделі Солоу виражається виробничою функцією: Y=F(K,L) (11.13)

Запишемо функцію у вигляді взаємозв’язку між рівнем продуктивності праці і капіталоозброєності: Y/L=F(K/L) або y=f(k) (11.14), де

y-рівень продуктивності праці, k-рівень капіталоозброєності праці.

y y=f(x)

 

 

k

Мал. 11.3. Виробнича функція виду y=f(k)

Тангенс кута нахилу даної виробничої функції відповідає граничному продукту капітала MPK, який спадає із зростанням капіталоозброєності.

Попит задається через характеристики споживання (c) та інвестицій (i) в розрахунку на одиницю праці. Продукція, яка виробляється кожним працівником y, буде уявляти собою споживчі блага та інвестиції в розрахунку на одного працівника.

y=c+i (11.15),

Модель Солоу припускає, що споживання залежить лише від доходу. де c=C/L, а i=I/L.