Безробіття: основні визначення та вимірювання.

Серйозною макроекономічною проблемою є безробіття. Безробіття – це соціально-економічне явище, за якого частина працездатного населення не може знайти роботу.

Поняття «повна зайнятість» досить складне у плані визначення. На перший погляд, його можна було б трактувати в тому розумінні, що всі 100 % робочої сили мають роботу. Але певний рівень безробіття вважається нормальним і цілком виправданим.

все населення можна поділити на три категорії

1) зайняті – це ті люди, які виконують будь-яку оплачувану роботу, а також ті, що мають роботу, але тимчасово не працюють через хворобу, страйк чи відпустку. До цієї категорії належать і ті, хто зайнятий неповний робочий день;

2) безробітні – ті, хто не має роботи, але активно її шукає або чекає, щоб повернутися на попереднє місце роботи. Конкретніше: людина вважається безробітною, коли вона відповідає трьом критеріям, які мають місце одночасно: «без роботи», «робить активні спроби знайти роботу», «готова відразу ж стати до роботи».

Зайняті і безробітні становлять робочу силу, або економічно активне населення в даний момент часу;

3) Особи поза робочою силою, або економічно неактивне населення — це перш за все люди у віці до 16 років, а також ті, хто перебуває в спеціалізованих установах (наприклад, психіатричних диспансерах, виправних закладах тощо); до цієї категорії належать і особи, що вибули зі складу робочої сили – дорослі, які потенційно мають можливість працювати, але не працюють і не шукають роботу (навчаються, перебувають на пенсії, надто хворі, щоб працювати, або просто не шукають роботу).

Таким чином: населення = робоча сила + особи поза робочою силою, робоча сила = зайняті + безробітні.

Рівень безробіття визначається відношенням числа безробітних до чисельності робочої сили, позначається буквою U і вимірюється у відсотках.

Рівень зайнятості визначається як частка від ділення числа зайнятих до чисельності населення у віці від 16 років і старше:

Рівень зайнятості = Зайняті / Особи у віці від 16 років і старше × 100 %

Безробіття поділяється на такі основні групи:

– абсолютне безробіття — таке, що виникає, коли робочих місць менше, ніж працездатного населення (тобто у результаті перенаселення).

– відносне безробіття виникає, коли в одному місці спостерігається надлишок робочої сили, а в іншому — її дефіцит.

Природна норма безробіття – U*=2-6%

Є такі основні види безробіття:

– фрикційне;

– структурне;

– циклічне.

Фрикційне безробіття виникає тоді, коли частина людей добровільно змінює місце роботи, частина шукає нову роботу після звільнення, частина тимчасово втратила сезонну роботу, а частина, особливо молодь, шукає роботу. Отже фрикційне безробіття стосується тієї категорії людей, які шукають роботу чи сподіваються її знайти в недалекому майбутньому.

Фрикційне безробіття вважається неминучим і певною мірою бажаним тому, що частина працівників, тимчасово втративши роботу, переходить з низькооплачуваної, малопродуктивної роботи на вище оплачувану і більш продуктивну роботу. А це призводить до підвищення доходів для працівників і більш раціонального розподілу трудових ресурсів, а отже і до більш оптимального обсягу національного продукту.

Структурне безробіття є продовженням фрикційного. Воно виникає тоді коли в результаті науково-технічного прогресу відбуваються важливі зміни в техніці, технології та організації виробництва, а отже, й у структурі попиту на робочу силу. Внаслідок цих змін попит на деякі професії зменшується, або взагалі зникає, а на інші професії, яких раніше не було, зростає. Іншими словами, структура робочих місць і професійна структура працівників не збігається. Виникає категорія працівників, у яких навички та практичний досвід застарілі й нікому не потрібні, а отже їх неможливо продати. Саме цим структурне безробіття відрізняється від фрикційного, при якому безробітні мають навички, які вони можуть продати. «Структурні» ж безробітні не можуть знайти роботу без відповідної перепідготовки, додаткового навчання і навіть зміни місця проживання.

Циклічне безробіття зумовлене спадами виробництва, коли сукупний попит на товари та послуги знижується, зайнятість скорочується, а безробіття зростає. Циклічне безробіття негативно впливає на економіку. В періоди економічного спаду циклічне безробіття доповнює фрикційне і структурне, а в періоди циклічного підйому воно відсутнє.

Різниця між фактичним та природним рівнем безробіття дає показник циклічного безробіття.

Крім цього відокремлюється ще добровільне та вимушене, приховане, тривале та тимчасове безробіття.

Добровільне безробіття виникає тоді, коли працівник звільняється за власним бажанням, оскільки він незадоволений рівнем оплати праці, умовами роботи: через психологічний клімат у колективі або з інших причин усупереч бажанню адміністрації. Закономірність цього виду безробіття полягає в тому, що чим менше у працівника шансів знайти нову роботу з кращими умовами найму, тим менше в нього бажання добровільно покинути робоче місце.

Вимушене безробіття виникає тоді, коли працівник не бажає звільнитися, а адміністрація фірми скорочує персонал. Отже, лише частина безробітних може претендувати на робочі місця, а інші виявляються вимушено безробітними через перевищення пропозиції праці над попитом на неї. Такий стан ринку праці характерний, як правило, для періодів спаду в економіці, коли підприємці вимушені скорочувати розміри виробництва і чисельність персоналу через несприятливу ділову кон'юнктуру.

Приховане безробіття — це неповна зайнятість у вигляді надання робочим адміністративних відпусток, установлення неповного робочого дня.

За тривалістю розрізняють також постійне (тривале) та тимчасове безробіття. Зокрема, в США термін перебування в стані безробітного понад 15 тижнів вважається тривалим. Останній вид досить негативно впливає на загальний стан безробітного, підвищує рівень соціальної напруженості території, призводить до прояву явищ дискваліфікації та психічних розладів. Об'єктивно, що урядові інституції прагнуть знизити, насамперед рівень постійного безробіття.