Предмет та методи макроекономічного аналізу. Економічне моделювання.

Предмет та методи макроекономічного аналізу. Економічне моделювання.

Макроекономіка вивчає результати і наслідки спільної економічної діяльності всіх народногосподарських суб’єктів. ((( досліджує економічні явища і процеси на рівні нац. економіки ))).

Макроеконом. аналіз має два рівні:

« ex post (аналіз базується на визначенні макроеконом. параметрів минулого періоду з метою отримання інформації про те, як нац. економіка функціонувала і які результати досягла)

« ex ante (це прогнозне моделювання економ. явищ та процесів на основі певних теоретичних концепцій). Макроекономіка викор. загальнонаук. методи пізнання економ. явищ і процесів:

●аналіз; ●синтез; ●індукція; ●дедукція; ●наукова абстракція та ін.

У макроекономіці широко застосовують метод наук. абстракціі, з його двома основними прийомами- індукцією та дедукцією. Суть цього методу полягає в тому, що досліджуючи певний економ. факт або процес виділяють його випадкові, швидкоплинні чи другорядні ознаки від усталених і типових. Виведення теорії з фактів назив. індукцією або індуктивним методом дослідження. Нагромадження фактів, їх систематизація та аналіз дають змогу сформулювата закон чи теорію, які відбивають закономірності функціонування нац. економіки. Узагальнення у макроек-ці також можна вивести за доп. дедуктивного методу. Використовуючи логіку чи інтуїцію, дослідник може сформулювати попередньо неперевірну теорію, тобто гіпотезу. Одним з основних методів, що викор. макроек. є економіко-матем. моделювання. Цей метод реалізується шляхом побудови різном. моделей

Макроеконом модель - це вираження певних економ. процесів та явищ у дещо спрощеному та абстрактному вимірі. У макроеконом. моделях використовують два види змінних: ü ендогенні (це змінні, які модель намагається пояснити (належать: ·обсяг нац. вир-ва, ·рівень зайнятості, ·рівень інфляції, ·рівень цін та ін.))та

ü екзогенні (це змінні, які модель бере як дані, це велечини, що знаходяться поза моделлю (відносяться: ·держ. видатки, ·ставки оподаткування, ·величини пропозиції грошей)).

Метою моделі є з’ясування того, як екзогенні змінні впливають на ендогенні. Інакше кажучи, значення екзогенних змінних вводяті іззовні, тоді як ендогенні змінні визначаються всередені моделі. Вони є результатом побудови моделі.

Всі макроек. моделі поділ. на:?статичні (фіксують економ процес на початку і вкінці певного періоду і не зображають перехід від одного стану до ін),?динамічні (зображають економ процеси з урахуванням фактору часу). Усі моделі класифікують за періодами часу, стосовно якіх їх викор., і відносять до тьорх часових груп - ► короткострокового періоду (це період в якому ціни є негнучкими, і тому ресурси можуть не повністю викор. у вир-ві); ► довгострокового періоду (це період в якому ціни є гнучкими, а ресурси повністю викор у вир-ві); ► дуже тривалого періоду (- у продовж якого обсяги ресурсів і наявна технологія змінюються).

Динамiка основних макроекономiчних показників в Україні.

Основні макроекономічні показники: національний обсяг виробництва, загальний рівень цін, зайнятість.

Національний обсяг виробництва призначений для того, щоб встановити обсяг продукції та послуг, вироблених у суспільстві за певний період часу. За методикою, яка використовується в більшості країн, виготовлену національну продукцію чисельно визначають показником ВВП. ВВП визначають як сумарну ринкову вартість всіх кінцевих товарів та послуг, вироблених у країні за рік. Приріст валового внутрішнього продукту на 2001 рік склав 9%, у 2002 році становив 107,2 млн. грн., що складає 5,2%, у 2003 році склав – 9,3%. Кабінет Міністрів у програмі своєї діяльності на 2004 рік, затвердженій Верховною Радою, прогнозує прискорення росту реального ВВП у поточному році до 9,5% порівняно з минулим роком, за прогнозами незалежних експертів – 7,8%.

Загальний рівень цін визначає середній рівень цін певної групи товарів, який обчислюється за допомогою індексу цін. Під рівнем цін розуміють грошову оцінку блага або сукупності благ, яке служить масштабом цін. Індекс цін показує відносну зміну середнього рівня цін за певний період. Індекс цін виробників промислової продукції за 2002 рік склав – 101,2%, у 2003 році – 104,5%. Індекс споживчих ціну 2002 році – 102,6%, у 2003 році-101,8% до попереднього.

Зайнятість відображає співвідношення між чисельністю дорослого працездатного населення і чисельністю безробітних у даній країні. Основним показником для обчислення безробіття і оцінки зайнятості є норма безробіття: = кількість безробітних / чисельність працездатного населення х 100%. Зареєстровано безробітних на кінець 2003 року 938,6 тис. осіб, що відображає темп зростання на 95,0%, на січень 2004 року темп зростання досяг – 104,2 тис. осіб.

Особливості е.с. України

Будь-яка е.с. виконує кілька функцій: виробництво, розподіл і обмін,

споживання суспільного продукту, регулювання як самої системи в цілому,

так її складових. Через виробництво, розподіл, обмін і споживання

здійснюється функціонування е.с., її відтворення.

Для здійсн. проц. Вир-ва необхідно мати певні виробничі

ресурси: природні ресурси (землю), засоби вир-ва

(капітал), працю (робочу силу) і підприємництво.

Економічна система як об’єкт макроекономіки. Типи економічних систем.

Об’єктом макроекономічного аналізу виступає економічна система в цілому та її агреговані параметри. Економічна система – це певним чином упорядкована система зв’язків між виробниками і споживачами матеріальних і нематеріальних благ та послуг.

Основні елементи економ. системи:

►конкретні економ. зв’язки між господарськими суб’єктами.

► соц.-економ. відносини, які базуються на відповідних формах власності на економ ресурси та рез. госп. діяльності.

► організаційні форми госп. діяльності: поділ праці, спеціалізація та кооперування вир-ва.

► господарський механізм, тобто спосіб регулювання економ. діяльності на макрорівні.

Типи економічних систем:

1) ринкові економ. системи:

ü ринкова економіка вільної конкуренції (основні ознаки: «приватна власність на інвестиційні ресурси, «вільна конкуренція, «свобода учасників економ. діяльності, «ринкове ціноутворення, «стихійне ринкове регулювання.)

üсучасна ринкова економіка («колективна приватна та держ. власність,«держ. регулювання економіки з метою стимулювання споживчого попиту та пропозиції, «маркетингова система управління вир-ом.);

2) неринкові економічні системи:

üтрадиційна економ. система (основні ознаки: ●відстала технологія, ●ручна праця, ●багатоукладність, ●натуральне вир-во, ●переважання дрібнотоварного вир-ва, ●активна роль держави.)

üадміністративно-командна система: (●держ. власність на засоби вир-ва; ●монополізація та бюрократизація економіки; ●централізоване планування та управління вир-ом; ●централізований розподіл матеріальних, трудових та фінансових ресурсів).

Методи вимірювання ВВП.

ВВП - це ринкова вартість усіх кін­цевих товарів і послуг, вироблених у межах економічної території краї­ни протягом періоду часу (року).

ВВП обчислюють 2 методами: • методом підрахунку витрат, • методом підрахунку доходів усіх економічних суб'єктів. Для визначення ВВП за видатками підсумовують усі види видат­ків на кінцеві товари і послуги — споживчі видатки населення, інвес­тиційні видатки фірм, державні закупівлі товарів і послуг та чистий експорт. ВВП=С+І+G+NE

* Особисті споживчі видатки(С) охоплюють видатки домашніх госпо­дарств на товари тривалого користування (холодильники, телевізо­ри, легкові автомобілі), видатки на предмети поточного вжитку (хліб, олівці, сорочки, зубну пасту тощо), видатки споживачів на по­слуги (юристів, перукарів, сантехніків та ін.).

* Інвестиційні видатки ділових фірм країни(І) — це видатки:

1) на за­купівлю машин, устаткування, верстатів підприємствами;

2) на усе будівництво (виробничі будівлі й житлові будинки);

3) на зміни в за­пасах.

Запаси — це вироблені, але не продані у цьому році інвестиційні, а також: споживчі товари. У макроекономіці інвестиції поділяють на валові й чисті.

Валові інвестиції охоплюють усі вироблені інвестиційні блага, призначені для заміщення машин, верстатів, устаткування, споруд, що спожиті у процесі виробництва у цьому році, плюс ті, що становлять приріст капіталу в національній економіці.

Чисті інвестиції — це додаткові інвестиції, тобто їхній приріст понад зношення капіталу в цьому році. Різниця між валовими і чистими інвестиціями становить амортизацію. Тому валові інвестиції дорівнюють сумі амортизації та чистих інвестицій. У ВВП урахову­ють валові інвестиції.

* Державні закупівлі товарів і послуг(G) охоплюють усі державні вида­тки (уряду, місцевих органів влади) на кінцеві продукти підприємств і на наймання в державний сектор працівників. Однак вони не врахо­вують державних трансферних платежів, бо такі видатки не відобра­жають збільшення поточного виробництва і є просто передаванням державних доходів певним родинам або індивідам.

Чистий експорт (NE)— це сума, на яку іноземні видатки на вітчизняні товари і послуги (експорт) перевищують вітчизняні видатки на інозе­мні товари і послуги (імпорт). Проте чистий експорт може бути і від'ємною величиною. За другим методом ВВП обчислюють за доходами, отриманими від виробництва продукції. ВВП= W+r+i+P+T+A

Такими доходами є:

1) заробітна плата найманих працівників(W), яку фірми й уряд ви­плачують тим, хто пропонує працю; враховують також низку допов­нень до зарплати, які підприємства вносять у різні фонди;

2) рента(r), тобто доходи, які отримують домогосподарства і фірми від нерухомого майна, в тому числі приписану ренту за проживання у власній оселі;

3) процент(i), що являє собою виплати грошового доходу поста­чальникам грошового капіталу (виплата процентів домогосподарст-вам за вклади, за облігації підприємств);

4) прибуток(P). Він має два різновиди — доходи некорпоративного сектора (доходи підприємств, що перебувають в одноосібній влас­ності) та прибуток акціонерних підприємств;

5) непрямі податки на бізнес(T) (податок на додану вартість, акциз­ний збір, ліцензійні платежі, мито та ін.);

6) амортизаційні відрахування(A) (показують обсяг капіталу, спожи­того у процесі виробництва впродовж року).

Висновки: Усі методи обчислення ВВП дають однаковий результат, бо те, що витрачено на купівлю продукту (видатки), є доходом для тих, хто вклав людські й матеріальні ресурси у виробництво цього продукту та його продаж на ринку.

По-перше, під час обчислення ВВП не враховують продаж ужи­ваних речей.Урахування вартос­ті перепродажу речі призвело б до подвійного рахунку.

По-друге, у ВВП не враховують невиробничі фінансові операції,що здійснюються в економіці. До невиробничих фінансових операцій належать державні трансферні платежі,які охоплюють видатки дер­жави на соціальне страхування, допомогу з безробіття, пенсії, і при­ватні трансферні платежі(наприклад, щомісячні суми, які студенти отримують із дому, операції з цінними паперами, тобто купівля-продаж акцій та облігацій тощо).

По-третє, усі продукти й послуги, вироблені протягом ро­ку, враховуються лише один раз. При обчисленні ВВП враховують лише ринкову вартість кінцевих товарів і не враховують вартість проміж­них товарів.

По-четверте, у багатьох країнах для повнішого обчислення ВВП визначають так звану приписану вартість. Певні послуги не про­даються на ринку і не мають ринкової ціни (робота пожежників, вчителів, депутатів). Тому їм доводиться приписувати вартість.

По-п'яте, при обчисленні ВВП результати діяльності підприємств урахо­вуються незалежно від того, чи контролює підприємства вітчизня­ний або іноземний капітал, працюють на них резиденти чи нерези­денти.

Фіскальна політика держави.

Фіскальна політика - це сукупність заходів держави у сфері оподаткування та державних витрат. Основні функції фіскальної політики:

1) вплив на стан господарської кон"юнктури.

2) перерозподіл національного доходу.

3) нагромадження необхідних ресурсів для фінансування соціальних програм.

Фіскальна політика може здійснюватись у формі:

1) дискреційної ф п.

а) стимулюючої

б) стримуючої

2) недискреційної ф п.

Важливою проблемою теорії і госп. практики є питання співвідношення між степенем втручання держ. у розвиток ек-ки та функціонування ринку як саморегулівного механізму. Уряд кожної країни окрім фінансування вир-ва реалізує також програми соц забезпечення, охор довкілля та ін шляхом перерозподілу доходів між різними сферами ек-ки. Одним із головних інструм впливу держави на ек-ий розвиток є податки,які можна класифікувати за різними озн-ми(прямі,непрямі,загальнодер,місцеві). За ост 10-ччя урядові видатки розвинен країн зросли з 20 до 50% ВВП. Окрім придбання товарів та послуг держава фінан виплати з безробіття,а також цлий ряд соц прорам. Основним джерелом доход держ у розвинених держ є податки. Окрім того уряд одержує доходи від держ часток у різноманітних підп-ах і компаніях у вигляді дивідендів,%.

Держ. бюджет - це найбільший централізований фонд фін. ресурсів, що перебуває у розпорядженні уряду. ДБ є фін планом доходів і витрат держави на рік. Доходи і видатки ДБ - це особливі ек. фонди, на основі яких відбувається перерозподіл створених в ек-ці ресурсів. У разі, коли видатки бюджету перевищує його доходи виникає бюдж. дефіцит. На сьогодняшній день у світі практично не існує країн, у яких не було б бюдж. дефіциту у той чи інший період розвитку. Однак, практика господарського життя доводить, що помірний бюдж. дефіцит (1-2% від ВВП) може використовуватися як інструмент активізації розвитку нац. економ.

Причини виникнення бюдж. деф.:

*здійснення великомаштаб інвестиц проектів

*зростання витрат на військові потреби

*надзвичайні обставини (великі стихійні лиха,техногенні катастрофи)

*циклічний спад вир-ва.

Перші 3 причини викликають структурний дефіцит держ. бюдж.,а останні - циклічний. Структурний дефіцит відображає в цілому виважену економ. політику уряду, спрямовану на стабілізацію та структурну перебудову економіки. Циклічний дефіцит є явищем більш небажаним, ніж структурний, оскільки він відображає неспроможність уряду тримати під контролем фін. ситуацію в країні.

Державний борг - нагромаджена сума позичених урядом коштів для фінансових дефіцитів. Збільшення держ. боргу протягом певного року = дефіцит бюджету.

Внутрішній державний борг - заборгованість держави своїм власним громадянам. Зовнішній борг - заборгованість держави громадянам та організаціям інших країн.

Активна фінансова політика - діяльність уряду щодо зміни податків і державних витрат з метою стабілізації економіки та досягнення довгострокового економічного зростання.

Дефляцій ний розрив

Дефляційний розрив - це відхилення сукупного попиту від стану рівноваги в умовах повної зайнятості в бік зменшення при сталій пропозиції

N* - лінія повної зайнятості;

ОN - обсяг ВНП в умовах рівноваги;

МВ — дефляційний розрив.

Дефляційна політика направлена на стримування зростання споживання і створює сприятливі умови для заощадження і нагромадження.

Основною причиною інфляції є дефіцит державного бюджету.

Предмет та методи макроекономічного аналізу. Економічне моделювання.

Макроекономіка вивчає результати і наслідки спільної економічної діяльності всіх народногосподарських суб’єктів. ((( досліджує економічні явища і процеси на рівні нац. економіки ))).

Макроеконом. аналіз має два рівні:

« ex post (аналіз базується на визначенні макроеконом. параметрів минулого періоду з метою отримання інформації про те, як нац. економіка функціонувала і які результати досягла)

« ex ante (це прогнозне моделювання економ. явищ та процесів на основі певних теоретичних концепцій). Макроекономіка викор. загальнонаук. методи пізнання економ. явищ і процесів:

●аналіз; ●синтез; ●індукція; ●дедукція; ●наукова абстракція та ін.

У макроекономіці широко застосовують метод наук. абстракціі, з його двома основними прийомами- індукцією та дедукцією. Суть цього методу полягає в тому, що досліджуючи певний економ. факт або процес виділяють його випадкові, швидкоплинні чи другорядні ознаки від усталених і типових. Виведення теорії з фактів назив. індукцією або індуктивним методом дослідження. Нагромадження фактів, їх систематизація та аналіз дають змогу сформулювата закон чи теорію, які відбивають закономірності функціонування нац. економіки. Узагальнення у макроек-ці також можна вивести за доп. дедуктивного методу. Використовуючи логіку чи інтуїцію, дослідник може сформулювати попередньо неперевірну теорію, тобто гіпотезу. Одним з основних методів, що викор. макроек. є економіко-матем. моделювання. Цей метод реалізується шляхом побудови різном. моделей

Макроеконом модель - це вираження певних економ. процесів та явищ у дещо спрощеному та абстрактному вимірі. У макроеконом. моделях використовують два види змінних: ü ендогенні (це змінні, які модель намагається пояснити (належать: ·обсяг нац. вир-ва, ·рівень зайнятості, ·рівень інфляції, ·рівень цін та ін.))та

ü екзогенні (це змінні, які модель бере як дані, це велечини, що знаходяться поза моделлю (відносяться: ·держ. видатки, ·ставки оподаткування, ·величини пропозиції грошей)).

Метою моделі є з’ясування того, як екзогенні змінні впливають на ендогенні. Інакше кажучи, значення екзогенних змінних вводяті іззовні, тоді як ендогенні змінні визначаються всередені моделі. Вони є результатом побудови моделі.

Всі макроек. моделі поділ. на:?статичні (фіксують економ процес на початку і вкінці певного періоду і не зображають перехід від одного стану до ін),?динамічні (зображають економ процеси з урахуванням фактору часу). Усі моделі класифікують за періодами часу, стосовно якіх їх викор., і відносять до тьорх часових груп - ► короткострокового періоду (це період в якому ціни є негнучкими, і тому ресурси можуть не повністю викор. у вир-ві); ► довгострокового періоду (це період в якому ціни є гнучкими, а ресурси повністю викор у вир-ві); ► дуже тривалого періоду (- у продовж якого обсяги ресурсів і наявна технологія змінюються).