Специфічні ознаки та основні форми державно-монополістичного капіталізму

 

Державно-монополістичний капіталізм має специфічну соціально-економічну природу, яка знаходить свій прояв у появі особливих характерних рис, які вважаються його головними ознаками. До них відноситься:

1. Зрощення політичної та економічної сили держави з економічною могутністю монополій.

2. Безпосереднє втручання держави у процес суспільного відтворення на рівні розвитку національної економіки.

3. Відстоювання національними державами інтересів свого транснаціонального капіталу у світовому просторі.

Зрощення сили держави і монополій відбувається через особливий механізм проникнення монополій у апарат державної політичної влади, який, у свою чергу, використовується для посилення могутності монополій. Складовими такого механізму є:

- особиста унія: входження монополістів до парламенту, обіймання представниками монополізованого бізнесу ключових урядових посад, уведення до складу членів правління і директорату крупних компаній урядовців, що вийшли у відставку тощо;

- діяльність союзів підприємців, яка реалізується в участі у формуванні державного апарату управління, розробці законопроектів, утриманні впливових лобістських груп, створення консультативних комісій і комітетів при міністерствах;

- економічна діяльність,у ході якої, з одного боку, монополії отримують державні замовлення, реалізують свої товари через систему державних закупівель, користуються державними кредитами і субсидіями. З іншого боку, держава створює спільні підприємства з монополізованим бізнесом, залучає його до участі у виконанні державних програм.

Втручання держави у процес суспільного відтворення реалізується за рахунок функціонування державних підприємств і виробництва товарів і послуг; участі у товарообігу через систему державних закупівель; діяльності у кредитно-грошовій сфері (емісія грошей, участь у акціонерному капіталі приватних банків, здійснення державних запозичень і надання кредитів); розподільчих відносинах за рахунок формування держбюджету і його використання для реалізації економічних і соціальних функцій.

Відстоювання державами інтересів транснаціонального капіталу у світовому просторі. З метою створення для національного капіталу більш сприятливих умов для максимізації прибутку, держава надає виробникам суттєві податкові пільги з метою стимулювання експорту їх товарів, здійснює страхування вивезеного капіталу від економічного і політичного ризиків, за допомогою митної політики перешкоджає імпорту тощо. Разом з цим уряди країн стають членами міждержавних і наддержавних регулюючих інститутів для відстоювання інтересів своїх транснаціональних компаній.

Державно-монополістичний капіталізм функціонує через такі форми, як державна власність і державне підприємництво, державне регулювання економіки, мілітаризація економіки, міжнародна економічна інтеграція.

Державна власність є основою всіх форм функціонування державно-монополістичного капіталізму, оскільки створює базу самої можливості реалізації державою економічних і соціальних функцій. Така власність виникає за рахунок того, що на кошти держбюджету створюються нові підприємства; у ході націоналізації у державну власність переходять приватні підприємства; держава скуповує акції приватних підприємств.

За рахунок функціонування державної власності і заснованого на ній державного підприємництва, по-перше, створюються нові галузі, які потребують колосальних фінансових вкладень і високого рівня розвитку наукових і дослідно-конструкторських розробок. Останні не є прибутковими для приватного бізнесу, оскільки мають довготривалий термін окупності і відзначаються високим ступенем ризику. Саме тому держава бере на себе функцію розвитку науково-технічного прогресу, використовуючи для цього бюджетні засоби.

Як свідчить практика функціонування наукомістких галузей у розвинутих країна, саме на державу припадає фінансування фундаментальної науки та освоєння принципово нових технологій та видів продукції. Такі витрати часто реалізуються у формі створення за державний кошт науково-дослідних центрів і установ, державних замовлень на проведення науково-технічних розробок, державних закупівель наукоємної продукції у приватних підприємств тощо. За таких умов крупний бізнес, який сам має фінансові ресурси для розвитку науки і техніки, уникає ризику і отримує можливість максимізації прибутку за рахунок зниження витрат на дослідження і наукові розробки. Це стає можливим через їх доступ до результатів діяльності державних науково-дослідницьких структур, економію на маркетингу, зростання за рахунок виконання держзамовлень свого власного науково-технічного рівня виробництва.

По-друге, державна власність і підприємництво активно сприяють вивільненню капіталів монополій із малорентабельних галузей при одночасному забезпеченні їх прибутковості за рахунок функціонування державного сектора. Як відомо, ринкова форма організації таких елементів соціальної інфраструктури як охорона здоров'я, освіта, культура, наука далеко не завжди забезпечує їх прибуткове функціонування, а значить, економічні інтереси приватного сектора. Однак, вони є необхідними для здійснення суспільного відтворення. Тому держава бере на себе організацію діяльності або стимулює приватний сектор до створення бізнесу у таких галузях. Як правило, це участь бізнесу у реалізації урядових програм, концесії, дотації або пряме субсидування певного виду діяльності тощо.

По-третє, при націоналізації збиткових або малоприбуткових підприємств і галузей їх власники отримують крупні компенсації і можуть переміщувати свій капітал у більш прибуткові галузі.

Державне регулювання економіки є системою заходів держави, спрямованих на вирішення економічних проблем, головними з яких є нестабільність економічного зростання, високі темпи інфляції і безробіття, несправедливий розподіл доходів. Втручаючись у процес суспільного відтворення, держава пом’якшує циклічні коливання економіки, стабілізує інфляцію, сприяє досягненню повної зайнятості, проводить політику доходів. Усі ці заходи, з одного боку, сприяють підвищенню ефективності ринкової економіки, а з іншого – приводять до певної погодженості інтересів членів суспільства.

Мілітаризація економіки – це система заходів з нарощування військової могутності держави. Така форма державно-монополістичного капіталізму може функціонувати як у періоди війн, так і в мирний час. Вона виконує функцію створення матеріальної бази забезпечення національної безпеки по відношенню до зовнішніх загроз. У сучасних умовах виникають не тільки форми мілітаризації національного масштабу, але й створюються міжнародні військово-політичні блоки, прикладом яких є НАТО.

Мілітаризація економіки, з одного боку, є засобом надання суспільству такого суспільного блага, як оборона, а з іншого – засобом укріплення економічної могутності і політичного впливу воєнних монополій. Як свідчать реалії, виробництво продукції військового характеру є найбільш прибутковим у сучасних умовах. Це досягається за рахунок того, що у військовій промисловості розміщуються найбільш крупні державні замовлення і вона починає працювати головним чином на державу. Держава гарантує військовим монополіям повну реалізацію їх продукції, причому за цінами, що в декілька десятків разів перевищують рівень цін на споживчі товари і послуги. За таких умов бізнес позбавляється виробничих і торгових ризиків. При цьому між монополіями-виробниками різних видів озброєнь виникає справжня конкурентна боротьба за державні замовлення, що стимулює більш активну діяльність монополістів щодо впливовості на уряд.

Міжнародна економічна інтеграція –це процес поєднаннятранснаціональних монополій з політичною і економічною міцністю національних держав і наднаціональних органів регулювання в єдиний інтернаціональний механізм. Метою такої інтеграції є прагнення держав створити більш сприятливі умови для вилучення прибутків у міжнародній економічній діяльності, а також поєднати свої зусилля в конкурентній боротьбі проти національних державно-монополістичних утворень (наприклад, США). Формами міжнародної економічної інтеграції є створення інтеграційних об’єднань, прикладом яких є Європейський союз, НАФТА, ОСІАН; формування міжнародних консорціумів, членство у міжнародних регулюючих організаціях (МВФ, МБРР, СОТ).